рефераты бесплатно
 

МЕНЮ


Дипломная работа: Активні операції та управління ними в ЗАТ КБ "ПриватБанк"

Конкретні параметри державного кредиту встановлюються в залежності від обсягу необхідних ресурсів, кон'юнктури ринку, конкретних програм його використання тощо.

Міжнародний кредит – це кредитні відносини, суб'єктами яких виступають різні країни. Кошти для надання міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринку. Конкретними організаціями, що вступають у кредитні відносини, можуть бути уряди різних країн, банки, фірми, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.

Для міжнародного кредиту характерні великі за обсягом кредитні угоди. Інші параметри кредитної угоди залежать від конкретних об'єктів кредитування, кон'юнктури ринку, можливостей у доступі до ресурсів тощо.

Банківський кредит – форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізована фінансово-кредитна установа – банк; кредит надається у грошовій формі на певний строк, з умовою сплати визначенного відсотку, забезпеченості та цільового використання.[21,c.101]

Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

1. За строками користування

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

2. За забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

4. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,

за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Таблиця 1.2

Класифікація кредитів

Крітерії класифікації

Види кредитів

1.Джерела залучення

·  Внутріші (в межах своєї країни)

·  Зовнішні (міжнародні)

2.Статус кредитора

·  Офіціальний

·  Неофіціальний(включаючи позички клієнтів та фізичних осіб)

·  Змішані

·  Міжнародні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР та інші)

3. Форма надання

·  Готівково-грошова

·  Переоформленн:

-реструктурізація;

-Надання нового кредита.

4. Валюта залучення

·  В валюті країни-кредитора

·  В валюті країни-позичальника

·  В валюті третьої країни

·  В ЕКЮ та СДР

·  Мультівалютні

5. Форма організації

·  Двосторонні

·  Багатосторонні:

-синдиціровані;

-консорціальні.

6. Ступень забезпеченості повернення

·  Незабезпечені (міжбанковські)

·  Забезпечені:

-матеріально забезиечені, зокрема ломбардні та іпотечні;

-бланкові (забезпечені банківським векселем).

7. Техніка надання

·  Ондією сумою

·  Відкрита кредитна лінія

·  Stand-by

·  револьверний

·  Контокорентні

·  Овердрафтні

8. Строки користування

·  Короткострокові

·  Середньострокові

·  Довгострокові, зокрема інвестиційні

9. Напрямок вкладення коштів

·  На поточні потреби (формування обігового капіталу)

·  Інвестиційні

10. Економічне призначення

·  Пов’язані:

-платіжні (під оплату платіжних документів, придбання цінних паперів,авансовані платежі,постфінансування);

- під формування товарно-матеріальних запасів, зокрема сізонних;

- під фінансування виробничих витрат;

- розрахункові (облік векселів);

- під фінансування інвестиційних витрат (збільшення фондів);

- споживчі;

·  Проміжні ( під лізінг)

·  Непов’язані (без визначення об’єкта кредитування в кредитному договорі)

11. Ступень концентрації обєкта кредитування

·  Під однарозову потребу

·  Під сукупність потреб (ситсематичний кредит на придбання товарів, придбання та переробку виробничих матеріалів)

·  Під загальну потребу ( систематичний кредит на загальну потребу клієнта в коштах без її розшифрування)

12. Вид процентної ставки

·  З фіксованою ставкою

·  З плаваючою ставкою

·  Зі смішаною ставкою

13. Форма погашення

·  Погашення однією сумою

·  Погашення через рівні проміжки часу рівними частками

·  Погашення нерівнимим частками

14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій

·  Підпорядкування законадавству країни-кредитора

·  Підпорядкування законадавству країни-позичальника

·  Підпорядкування законадавству третьої країни

Характеристика основних видів кредитів

Відповідно до цільового спрямування виділяють:

§  Кредит, спрямований на задоволення виробничих потреб (придбання основних засобів, обігових коштів, фінансування інвестиційних проектів, тощо);

§  Кредит, спрямований на задоволення споживчих потреб (направляється у невиробничі сфери діяльності, здебільшого на задоволення поточних потреб населення).

Відповідно до строків надання виділяють:

§  Строкові кредити;

§  безстрокові (до запитання) кредити;

§  прострочені кредити;

§  пролонговані кредити.

До строкових позичок відносяться кредити, які надаються банками на термін, зафіксований в кредитному договорі.

Термін повернення, а також відсотки за користування кредитом передбачаються умовами кредитного договору. Загальним правилом є те, що термін користування кредитом розраховується з моменту його отримання (зарахування на рахунок позичальника або оплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за користування кредитом. День видачі кредиту та день його погашення вважається одним днем.

Простроченими вважаються позички, за якими пройшов строк повернення, що передбачено кредитним договором. Такі кредити вважаються проблемними і потребують додаткової роботи по їх поверненню, або компенсації.

Пролонгація – це перенесення дати виплати боргу (іноді і відсотків за ним) на певний період. Найчастіше банки вдаються до пролонгації у випадках, коли позичальник невзмозі виконати свої зобов'язання через дію обставин, близьких до форс-мажору. В таких випадках, погашення позички оформлюється додатковим договором до основного кредитного договору та супроводжується, як правило, встановленням більш високої процентної ставки.[28,c.144]

Відповідно до видів забезпечення виділяють:

Забезпечені заставою - в забезпечення виконання зобов’язань позичальник або третя особа, згідно з договором застави визначеної форми, надає в заставу банку майно, майнові права, цінні папери та інше, що може бути предметом застави у відповідності з законодавством України.

Гарантовані - виражаються в юридичному оформленні зобов’язань з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитної угоди

Бланкові - кредит без забезпечення, який надається банком в межах наявних власних коштів з можливим застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам. Бланковий кредит може надаватись при короткостроковому кредитуванні першокласним позичальникам.

1.3 Нормативно – правове регулювання проведення активних операцiй

Проблемі управління активними операціями, їх оптимізації, підвищенню доходності комерційного банку приділяється значна увага у дослідженнях не тільки вітчизняних та зарубіжних економістів, але й в законодавчих та нормативних актах Верховної Ради України, Національного банку.

Важливість активних операцій полягає в тому що при вмілому доцільному розміщенні ресурсів комерційні банки отримують прибуток ( як плату за надані ними кредити ), а клієнти отримують у користування необхідні їм кошти.

Банки із сукупності вкладів, депозитів, позик та інших не депозитних коштів, що постійно змінюються, повинні постійно підтримувати ресурсну базу на стабільному рівні. Одним з головних завдань при цьому, на думку деяких економістів, є мінімізація затрат на створення ресурсної бази банків, що в свою чергу забезпечує зниження ставок в активних операціях [22,116].

Ефективність діяльності банку залежить від уміння керівництва успішно управляти активами і пассивами.

Так відомо, що до 1960-х р. керівництво кредитними установами здійснювалось переважно шляхом управління активними операціями. Відтак у банках джерела формування ресурсів -зобов’язання і капітал – сприймались як такі, що не залежать від їх діяльності, а визначаються перед усім можливостями та проблемами клієнтів та акціонерів. Оскільки вважалося, що банк не в змозі вплинути на обсяги, вартість і структуру залучених коштів, управлінські рішення здебільшого зводились до того кому насамперед надавати наявні кредитні ресурси і якими мають бути умови позики. Зрозуміло подібний підхід не міг забезпечити максимального прибутку, оскільки з одного боку, банк відмовлявся від управління залученими коштами, і отже від впливу на їх вартість, а з іншого – значна частка банківських активів має знаходитись у високоліквідній формі для підтримання достатнього рівня ліквідності, що врешті призводить до зниження доходів. Однак деякі вітчизняні банки використовують насамперед такий управлінський підхід, оскільки він є доволі простим, зрозумілим і звичним [38,39].

Як відомо стратегічне управління активними операціями передбачає вироблення концепції діяльності й у сфері кредитної діяльності.

На думку фахівців банки, котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на ії основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру, чи краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку. Інші ж фахівці, під кредитною політикою розуміють концептуальний документ, що визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснювання кредитної діяльності банку [ 43,119 ].

На думку економістів, провідною метою кредитування потрібно вважати забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із надання кредитів. У результаті кредитної діяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку.

Тому деякі вчені вважають що, для того щоб збільшити суму прибутку, банкам необхідно збільшити обсяги кредитування суб’єктів підприємництва. Але кредитний ризик, який є по суті вирішальним банківським ризиком, стримує зростання портфеля кредитів банків, і зумовлює їх обмежену кредитну політику. Останнім часом при проведенні активних операцій комерційні банки відчувають труднощі щодо збільшення обсягу кредитного портфеля: бракує потенційно платоспроможних позичальників. Великі підприємства, фінансовий стан яких задовільний, уже налагодили сталі зв’язки з конкретними банками, тому на банківському ринку існує певна конкуренція за кредитування таких позичальників. Таким чином вчені виділяють таку актуальну проблему банку, як оцінка кредитоспроможності клієнта. У даний момент існує досить багато варіантів розв’язання даного питання. Проте проблема, насамперед фахівців, полягає не у підході до оцінки здатності клієнта повертати кредит, а у тому факті, що незалежно від застосовуваної методики у більшості випадків клієнти визнаються неплатоспроможними і дістають відмову у кредиті [26,35]. Так чи інакше, потенційного позичальника розглядають з точки зору наявності його власних коштів, яких виявляється недостатньо внаслідок різноманітних причин. У результаті банк не надає кредит підприємствам з причин нестачі у них власних коштів.

Таким чином, на думку фахівців, щоб стимулювати кредитування комерційними банками суб’єктів господарювання, необхідно, з одного боку, мотивувати роботу підприємств, організацій, зменшивши податкові платежі і опрацювавши механізм неухильної відповідальності за позиками, і з іншого, знизити ставку резервування НБУ. Якщо друга частина пропозиції перебуває у сфері регулювання банківської системи, то цього не скажеш про першу [26,37].

Інші економісти вважають що, кредитні операції банку перебувають у тісному зв’язку з його маркетинговою політикою. Зокрема, клієнт, який користується кредитом банку, часто проводить через цей банк свої основні платежі та конвертаційні операції, здійснює обов’язковий продаж валюти, тощо. Таким чином, де які економісти, поряд з основними етапами кредитування виділяють допоміжний етап – крос – селінг. На етапі крос - селінгу менеджери прогнозують, які додаткові продукти можуть зацікавити позичальника, розробляють їх і пропонують позичальнику, переважно в пакеті з набором фінансових послуг. Оскільки кредитні операції здійснюють практично всі банки, в сучасних умовах саме крос - селінг дає змогу банкові виділитися з низки подібних установ і перемогти у боротьбі за клієнта. Такий підхід дає змогу також підвищити рентабельність кредитної операції банку і пропонувати конкурентоспроможніші процентні ставки найперспективнішим клієнтам [42,123].

Ставлення фахівців щодо збільшення активів та обсягу кредитного портфеля неоднозначне. Тому що банківська діяльність у сфері здійснення активних операцій має як позитивні так і негативні моменти.

Деякі дослідники вважають що позитивними тенденціями є збільшення банківських активів переважно за рахунок зростання кредитного портфеля, що сприяє економічному розвитку країни. Поступово зростають обсяги довгострокового кредитування, що свідчить про переорієнтацію банківських установ щодо здійснення короткотермінових і спекулятивних операцій для кредитування реального сектору економіки. Зросте кількість операцій у національній валюті, що підтверджує зміцнення її позиції.

Але фахівці виділяють чимало негативних тенденцій, які впливають на здійснення активних операцій комерційними банками. На їх думку негативну роль у діяльності банків відіграє високий рівень проблемних кредитів, незадоволений економічний стан позичальників, подеколи відсутність необхідної інформаційної бази про своїх клієнтів, нерозвиненість фондового ринку, тощо [31,100].

Ефективність організації кредитного процесу в найближчій перспективі буде одним із головних чинників, які визначатимуть конкурентноспроможність українських банків, що особливо відчутно напередодні переходу до кредитування вітчизняними банками інвестиційних проектів. Саме тому чіткість кредитної політики й кредитних процедур, задокументованих у корпоративних нормативних актах, сприятиме зниженню ризиків кредитної діяльності, підвищенню прибутковості банківської діяльності.

Ще одним різновидом активних операцій є операції комерційного банку з цінними паперами. Зараз практично всі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Але поки що банки зосередили увагу на власний емісії, тоді як із цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, як Франція чи Німеччина. Тому комерційний банк – обов’язковий, із широкими фахівцями учасник централізованого ринку цінних паперів. Саме універсалізм функцій базової фінансово – кредитної установи – комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери, тощо.

На думку зарубіжних фахівців, тільки установи, що володіють великим власним капіталом, якими є більшість банків, здатні гарантувати цілісність фондових цінностей, що враховуються ними. Мова не тільки про юридичні гарантії, хоч і вони в нормативних документах чітко не виписані. Суть у фінансовій спроможності заснувати головний облік прав щодо цінних паперів, компенсувати можливі збитки внаслідок утрати цих паперів, наприклад, у результаті протизаконних дій третіх осіб. Якщо враховувати той факт, що не тільки капітали комерційних банків порівняно з обсягами угод, які робляться з акціями найбільших емітентів, то стає очевидним – саме банкам повинна належати головна роль в обслуговуванні обігу бездокументарних цінних паперів [44,124].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.