Дипломная работа: Активні операції та управління ними в ЗАТ КБ "ПриватБанк"

Пріоритетним напрямом управління активами і пасивами є реалізація завдань із підтримання належного рівня прибутковості комерційного банку шляхом регулювання величини чутливих до змін процента вкладень і відповідних їм залучених ресурсів, які також чутливі до змін ринкової норми процента. При цьому до активів, чутливих до зміни процентної ставки, належать короткострокові цінні папери, позики, надані під плаваючі процентні ставки, короткострокові вкладення на грошовому ринку, урядові й муніципальні цінні папери, що підлягають погашенню з реінвестуванням вкладених коштів за поточними ставками. До пасивів – депозитні сертифікати, які погашаються протягом року, депозитні рахунки грошового ринку, зобов'язання банку з плаваючими процентними ставками. Чутливість активів і пасивів банку до змін процента зростає також у міру закінчення строків їхнього розміщення й залучення відповідно.

Різниця між зазначеними групами активів і пасивів комерційного банку утворює так званий розрив (або ОАР — за зарубіжною термінологією). Якщо значення цього розриву додатне (тобто чутливі до зміни процента активи перевищують відповідні пасиви), то в разі підвищення ринкових ставок процента банк може отримати додатковий прибуток, оскільки процентні доходи за вкладами зростуть більшою мірою, аніж витрати на залучені ресурси. Якщо ж розрив має від'ємне значення, то при тому ж збільшенні ринкових ставок прибуток банку скоротиться, бо виплати за зобов'язаннями будуть більшими ніж надходження за відповідними активами. При зворотних же тенденціях у зміні ринкової норми процента динаміка прибутку банку матиме протилежне спрямування.

Таким чином, основне завдання управління активами і пасивами банку за методом ОАР-менеджменту полягає у тому, щоб значення розриву (додатне чи від'ємне) відповідало очікуваним змінам ринкових процентних ставок. На практиці конкретні заходи комерційного банку з управління процентним ризиком можуть полягати у змінах строків розміщення й залучення активів і пасивів, регулюванні діапазону змін процентних ставок, використанні вторинних цінних паперів тощо.

Оптимальна модель формування активів і пасивів банківської установи має бути основою для прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших операцій із надання різних видів послуг клієнтам, а тому її найдоцільніше подати у вигляді певної системи, кожен елемент якої має визначати відповідну спрямованість регулятивних заходів усередині самого банку із метою забезпечення його ліквідності. Основними елементами такої системи управління активами і пасивами можуть бути:

1) розрахунок і регулювання ліквідної позиції на основі спеціального групування активів і пасивів банківського балансу;

2) управління активами відповідно до факторів попиту на ліквідні кошти;

3) регулювання грошових потоків у рамках сукупного банківського портфеля.

Специфікою першого елемента з одного боку, є виділення в окремі групи активів за критерієм їхньої дохідності й можливості використання для розрахунків, а з другого – пасивів із позицій власності банку на ті чи інші ресурси та відповідно зобов'язань щодо їхнього повернення. Особливо важливо під час класифікації активів і пасивів звернути увагу окремо на групи, які поліпшують загальну ліквідність комерційного банку і які її погіршують. Для реалізації цього завдання найдоцільніше виділити такі групи активів: А1 – ліквідні, що не приносять доходу; А2 – дохідні ліквідні; АЗ – короткострокові ліквідні; А4 – інші активи банку, що приносять дохід; А5 – довгострокові вкладення; А6 – важко ліквідні активи; А7 – безнадійні щодо повернення активи.

Наведена класифікація активів дає змогу реально оцінити загальний потенціал ліквідності комерційного банку з точки зору наявності у нього коштів для виконання своїх платіжних зобов'язань. Сума залишків коштів за групами А1, А2, АЗ визначає цей потенціал із точки зору можливостей виконання вимог клієнтів на вилучення коштів із поточних і депозитних рахунків або отримання кредиту. З іншого боку, сумарна величина груп активів А4, А5, А6, А7 відображає той рівень вкладень, який негативно позначається на ліквідності банківського балансу. Співвідношення між сумами цих груп вказує на потенційні можливості банку розраховуватися за платіжними зобов'язаннями при одночасному отриманні доходу від вкладень у відповідні активи.

В основу групування пасивів комерційного банку покладено власність банку на ті чи інші ресурси та його зобов'язання щодо їх повернення. Отже, пасиви комерційного банку можуть бути поділені на такі групи: П1 – капітал банку; П2 – кошти до запитання інших банків; П3 – кошти до запитання клієнтів банку; П4 – короткострокові кредити інших банків; П5 – короткострокові депозити клієнтів банку; П6 – строкові залучені ресурси; П7 – цінні папери власного боргу.

Класифікація пасивів за зазначеними групами дає змогу комерційному банку оцінити величину поточних потреб у коштах для виконання зобов'язань перед клієнтами, що визначається сумою груп П2, ПЗ, П4 і П5. Їхнє загальне збільшення може спричинити погіршення ліквідності банку. Водночас інша частина пасивів (ПІ, П6, П7) значно меншою мірою визначає потребу комерційного банку в ліквідних активах і формує ту порівняно стійку частину зобов'язань, яка може використовуватися для розміщення у дохідні види вкладень.

Наведене групування активів і пасивів банківського балансу може бути основою для розрахунку ліквідної позиції комерційного банку (ЛП), що вказує на таку структуру його балансу, яка забезпечує принципову можливість розраховуватися за зобов'язаннями перед клієнтами у поточний період:

ЛП = А1 + А2 + АЗ – П2 – П3 – П4 – П5:

Додатне значення показника ЛП вказує на достатній рівень ліквідності комерційного банку і його спроможність розраховуватися з усіма групами вкладників і кредиторів за поточними зобов'язаннями. Відтак додатна величина ліквідної позиції свідчить про правильність обраного керівництвом банку шляху управління активами і пасивами із точки зору підтримання належного рівня ліквідності. З іншого боку, від'ємний результат розрахунку ЛП спричинений браком коштів у банку для того, щоб розрахуватися з усіма своїми клієнтами на їхні вимоги у поточному періоді. Цей результат може свідчити і про неправильне (надто ризиковане) формування структури активів, що не відповідає структурі залучених банком ресурсів. Відповідного цього необхідно вжити певних заходів щодо перегрупування активів у такий спосіб, щоб поповнити одну з груп А1, А2 чи А3.

Загалом необхідною умовою дієвості цього напряму регулювання банківської ліквідності є розробка системи щоденного збору й аналізу інформації про всі здійснювані комерційним банком операції з метою віднесення їх до однієї з класифікаційних груп активів і пасивів, що дасть змогу зробити відповідні висновки й прийняти управлінські рішення на рівні всього банку.

Другий елемент регулювання ліквідності комерційного банку – система заходів з управління банківськими вкладеннями відповідно до факторів попиту на ліквідні активи. Тут йдеться про два ключових фактори, що визначають попит клієнтів банку на кошти, а відтак і потребу самого комерційного банку мати активи у безпосередньо ліквідній формі: з одного боку це потреба у вилученні якоїсь частини або всієї суми залишку депозиту до запитання (поточного рахунка) юридичної чи фізичної особи, а з другого – це запит на отримання кредиту для задоволення виробничих чи споживчих потреб відповідно до умов індивідуальних кругообігу капіталів підприємств або динаміки доходів і витрат населення.

Задоволення потреб клієнтів у кредитах є однією з найнеобхідніших умов утримання міцних позицій на ринку банківських послуг і підтримання високого рівня конкурентоспроможності комерційного банку. Можливості видачі позики також мають бути забезпечені необхідними ліквідними активами, що визначає відповідно і роль процесу управління ліквідністю комерційного банку для стабільного функціонування на ринку.

Отже, управління активами та їхній розподіл має здійснюватися на основі чіткого розмежування можливого запиту на вилучення коштів із поточних рахунків і попиту на кредити із тим, щоб підтримання ліквідності комерційного банку не завдавало надмірної шкоди його рентабельності.

Практичне розв'язання цього завдання може бути здійснене через управління первинними і вторинними резервами банківської установи, а також активізацію можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів. При такому підході найдоцільніше застосовувати розподіл факторів попиту на ліквідні ресурси таким чином, щоб запити клієнтів на вилучення коштів із поточних рахунків банк міг задовольняти негайно, для чого він повинен мати у своєму розпорядженні адекватну величину первинних резервів і а очікуваний попит на кредити задовольнявся б із мінімальною затримкою. В останньому випадку засобом задоволення цього попиту можуть бути як вторинні резерви, так і можливості залучення ліквідних коштів із зовнішніх джерел ( рис 3.3.).

Рис. 3.3. Схема управління активами комерційного банку відповідно до попиту клієнтів на ліквідні кошти

Третій елемент системи управління активами і пасивами комерційного банку – метод регулювання грошових потоків у межах сукупного банківського портфеля. Основними його параметрами є розміри вкладень у конкретні види активів, дохідність цих вкладень і терміни їх розміщення, обсяги залучення різних видів ресурсів, їхня вартість (тобто величина процентних виплат) і строки погашення. Практичний зміст цього методу полягає у підтриманні ліквідності комерційного банку через обов'язкове закріплення певних груп залучених пасивів за конкретними активами. При цьому зовсім не йдеться про застосування надмірної деталізації руху грошових потоків, за якої слід було б відстежувати рух кожної копійки залучених ресурсів на предмет відповідності розміщення їх в активних операціях за сумами і термінами. Прийнятнішою можна вважати практику укрупненого групування активів і пасивів із метою збалансованого розміщення ресурсів, тобто спрямування грошових потоків із сум залучених коштів у ті види вкладень, які за строками і дохідністю адекватні сформованій комерційним банком ресурсній базі. Воднораз можуть бути розв'язані завдання як щодо підтримання належного рівня ліквідності комерційного банку, так і щодо прибутковості його роботи.

Запропонована модель управління активами і пасивами може бути тією основою для оптимізації управління банківськими операціями, яку з тими чи іншими варіаціями можуть використовувати комерційні банки, забезпечуючи тим самим, з одного боку, належну дохідність як ключовий параметр реалізації інтересів власників (акціонерів) у діяльності комерційного банку, а з другого – оптимальний рівень ліквідності як основного фактору, котрий визначає можливості банку відповідати за власними платіжними зобов'язаннями, що узгоджується з інтересами вкладників і позичальників.

Усі розглянуті вище напрями регулювання ліквідності комерційного банку в системі заходів щодо управління його активами і пасивами найдоцільніше застосовувати у комплексі, бо, доповнюючи один одного, вони можуть створити оптимальні умови для ефективного збалансування різних видів залучених ресурсів і вкладень, а отже, сприяти підтриманню належного рівня фінансової стійкості банківської установи.

Висновки та пропозиції

В результаті аналізу фінансового стану КБ”ПриватБанк” та вивчення активних операцій комерційного банку можна зробити наступні висновки :

1. В ході аналізу активів КБ “ПриватБанк” спостерігались значні зміни у складі структурі й обсязі активів протягом 2007-2009 років. Так обсяг активів у 2009 році порівняно з 2007 роком збільшився на 26,1 %. Основну частину у структурі активів займають видані кредити. В 2009 році питома вага кредитного портфеля збільшилась на 11,4 % порівняно з даними в 2007 році.

Аналіз структури кредитного портфеля показав, що короткострокові кредити протягом 2009 року зросли на 7 %, питома вага довгострокових кредитів знизилась. Це пояснюється тим, що довгострокові кредити ризикованіші для банку у зв’язку з нестабільним економічним станом в Україні, невідомими перспективами валютного курсу тощо. В 2008-2009 роках КБ “ПриватБанк” збільшив обсяги споживчого кредитування шляхом розширення клієнтської бази за рахунок вкладників з різними рівнями доходів, з стійким фінансовим станом. При аналізі кредитного портфеля за ступенем ризику структуру кредитного портфеля КБ” ПриватБанк” в 2008 році можна вважати задовільною, так як пролонговані, прострочені, сумнівні та безнадійні кредити складають лише 12 % при дозволеній нормі в 50 %.

Загальна сума фінансових ресурсів банку протягом 2007-2009 років збільшилась на 26,1 %. Головним чином це відбулось через збільшення в 2008 році порівняно з 2007 роком міжбанківських депозитів, коштів на коррахунках “Лоро”, а також збільшення питомої ваги кредитів міжнародних фінансових організацій а також депозитів юридичних осіб.

2. Доходи КБ “ПриватБанк” зросли на 32 % за аналізований період. Це відбулось в основному за рахунок збільшення в 2009 році порівняно з 2007 роком процентних доходів, комісійних доходів, інших банківських операційних доходів.

Розрахунок показників прибутковості показав, що дохід на активи та дохід на капітал мають стрибкоподібний характер. Дохід на капітал в 2009 році порівняно з 2007 роком зменшився на 3,1 %, це свідчить про те що дохідність капіталу учасників теж зменшилась. Дохід на активи в 2009 році порівняно з 2007 роком теж зменшився на 0,2 %. Це означає, що банк втрачає здатність вкладати свої кошти в активні операції.

3. Постатейний аналіз витрат банку показав, що в 2009 році порівняно з 2007 роком сума загальних витрат зросла на 63,2 %. Аналізуючи видатки банку, можна зробити висновок, що темпи зростання видатків в 2009 році значно випереджують темпи зростання доходів в цьому ж році, хоча в попередньому році все було навпаки.

Результати порівняння фактичних рівнів нормативів регулювання КБ “ПриватБанк” з їх нормативним значенням в 2007-2009 роках показали, що банк протягом аналізованого періоду дотримувався всіх нормативів регулювання банківської діяльності.

4. КБ “ПриватБанк” проводить операції з іноземною валютою. Так обсяг операцій         з іноземною валютою банку в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшився на 892,5 тис. грн.

КБ “ПриватБанк” активно здійснює операції з цінними паперами. В 2006 році порівняно з 2007 роком відбулось значне зростання розміру портфеля цінних паперів на депозитарному обліку і відповідно зростання кількості цінних паперів на депозитарному обліку. КБ”ПриватБанк” має значну долю цінних паперів на ринку інвестиційних послуг.

5. З метою полiпшення методики управління активними операціями банку пропонуємо застосовувати три основних методи :

1)  метод загального фонду коштів (об’єднання джерел), в основі якого лежить ідея об’єднати всі ресурси банку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів. Цей метод дасть змогу керівництву оперативних відділів розвязати проблему поєднання надійності, ліквідності і прибутковості ;

2)  метод розподілу активів або конверсія коштів, головною перевагою якого є зменшення частки ліквідних активів та вкладень додаткових коштів у позики та інвестиції.Тобто цей метод сприятиме збільшенню норми прибутку, і, відповідно веде до фінансової стійкості банку;

3)  метод управління активами комерційного банку відповідно до попиту клієнтів на ліквідні кошти, показує, що управління активами та їхній розподіл має здійснюватись на основі чіткого розмежування можливого запиту на вилучення коштів із поточних рахунків і попиту на кредити. Цей метод сприятиме тому, щоб підтримання ліквідності комерційного банку не завдало надмірної шкоди його рентабельності.

6. Для пiдвищення ефективностi управління активами банку необхiдно здiснити наступнi заходи :

1)  управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробляти графіки платежів;

2)  в управлінні кредитним портфелем необхідно контролювати розміщення кредитних вкладень по ступеню їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості; аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних; краще вивчати кредитоспроможність позичальників; видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування; підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;

3)  змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів, одержання позик в інших банках тощо.

Список використаної літератури

1.  Закон України “Про банки та банківську діяльність” №872-XII від 20 березня 1991 року, зі змінами та доповненнями

2.  Закон України “Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi” №185/94-ВР вiд 23.09.94 р.

3.  Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” №1201-ХІІ від 18 червня 1991 р.

4.  Закон України “Про заставу” №2654-ХІІ від 02 жовтня 1992 р.

5.  Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання i валютного контролю” №15-93 вiд 19.02.93 р.

6.  Інструкції про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюти, затверджена Постановою Правління НБУ №527 від 18.12.98 р.

7.  Iнструкцiя про порядок здiйснення розрахункiв у iноземнiй валютi за експортно-iмпортними операцiями на умовах вiдстрочки платежiв чи поставок. Затверджено наказом НБУ №85 вiд 14.06.94 р.

8.  Постанова КМУ i НБУ “Про типовi платiжнi умови зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв) i типовi форми захисних застережень до зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв), якi передбачають розрахунки в iноземнiй валютi” №444 вiд 21.06.95 р.

9.  Постанова НБУ “Про організацію розрахунків по банківських платіжних картках” від 23.03.99 р. №135

10.  Положення про порядок застосування ст.16 Декрету КМУ №15-93 вiд 19.02.93 р. “Про систему валютного регулювання i валютного контролю”. Затверджено постановою правлiння НБУ №212 вiд 04.07.97 р., у редакцiї постанови правлiння НБУ №280 вiд 20.07.98 р.

11.  Положення про порядок реєстрацiї одержання резидентами кредитiв в iноземнiй валютi вiд iноземних кредиторiв. Затверджено постановою правлiння НБУ №144 вiд 07.05.97 р.

12.  Положення з бухгалтерського облiку операцiй в iноземнiй валютi. Затверджено наказом Мiнфiну України №29 вiд 14.02.96 р.

13.  Положення НБУ “Про кредитування”, затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246 (з врахування змін від 29.04.96 р. № 361)

14.  Положення НБУ “Про порядок формування і використання коштів резерву на можливі втрати по кредитах комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ від 31.01.96 р. № 20

15.  Правила використання готiвкової iноземної валюти на територiї України. Затверджено постановою правлiння НБУ №119 вiд 26.03.98 р.

16.  Асалієв А., Іванова Н. Практичний посібник про банківську діяльність. – М: Економіка та фінанси, 1995. – 626 с.

17.  Ачнасов А.І. Активні операції комерційних банків. – М.: АО “Консалтбанкир”, 1994. – 80 с.

18.  Банківські операції. / За ред. А.М. Мороз, М.І. Савлук. – К. КНЕУ, 2002. – 476 с.

19.  Банківська справа. / За ред. О.И. Лаврушина. – М.: Фінанси і статистика, 2001. – 667 с.

20.  Бондаренко Л. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності. // Вісник НБУ. – 2003. - №3. – с.31-33

21.  Владичин У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України. // Фінанси України. – 2004. - №1. – с.96-103

22.  Внукова Н.М. Факторинг: Проблеми та шляхи розвитку в Україні.// Банківська справа. -1998. -№ 3. – с.36-39

23.  Вожхов А.П. Формування ресурсів комерційних банків. // Фінанси України. – 2003. – №1. – с. 116-128

24.  Гуцал І.Р., Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку. // Фінанси України. – 2002. – №5. – с. 129

25.  Зозуля Т.О. Визначення якості активів комерційних банків. // Фінанси України. – 1998. - №7. – с.107-111

26.  Калина А.В. Ринок цінних паперів. – К.: МАУП, 1997. – 216 с.

27.  Клименко Т. Кредитна діяльність банків України.// Економіка України.-2000.- №3. – с. 34-39

28.  Кредити. Інвестиції. / За ред. А.Г. Кулаков. – М.: Приор, 1995. – 144 с.

29.  Кротюк В., Кіреєв О., Корчева Г. Фінансовий стан банків України у першому півріччі 2002 року та шляхи підвищення їх ефективної діяльності.// Вісник НБУ.-2002.- №10. с. 3, 9

30.  Литвин Н. Методика комплексного аналізу валютних операцій комерційного банку.// Вісник НБУ. – 2002. - №8. – с.29-33

31.  Лобанова А.Л. Аналіз активних операцій комерційних банків. // Фінанси України. – 2002. – №6. – с. 99

32.  Лобанова А.Л. Перспективи розвитку ринку нетрадиційних банківськіх послуг.// Фінанси України. -2003. - №3. – с.133 - 139

33.  Основи банківської справи. / За ред. А.М. Мороз. – К.: Лібра, 1994. – 330с.

34.  Олексієнко М.Д. Банківські гарантії та поручительства. // Фінанси України. – 2000. – №7. – с. 112

35.  Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними. // Фінанси України. – 2003. -№11. –с.105-111

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18