Книга: Історія села Чемеринці

Такий шлях формування етнографічного складу населення, його звичаїв, обрядів і, взагалі, культура є великим доробком минулих поколінь, а його розвиток, процвітання залежить від наступних поколінь, які пронесуть національне відродження до утвердження українців як європейської нації.

Із записів Ляховича В.В.

 

Прізвища і прізвиська

У архівних документах за 1789 рік у "Зведеному переліку доходів від двору в селі Чемеринцях" вказані прізвища селян: Іван Мичка, Петро Тістик, Петро Мерза, Федір Жох, Михайло Курило, Петро Кулеба та інші. Ці прізвища збереглися у селі дотепер.

Протягом років відбувалася значна міграція жителів. У село прибули польські колоністи, українці – жертви операції "Вісла", переселенці з території Яворівського району, на якій було створено військовий полігон. Багато родин виїхали на заробітки. Все це можна частково простежити у церковних книгах, що акуратно велися священниками. Зараз у селі з’явилось багато нових прізвищ. Наприклад: Спалило (вихідець зі Сколівського району), Сітніченко (вихідець із Черкаської області), Грицаки із с. Вишнівчика і села Липівці, Монич із с. Свірж, Дмитрик із с.Виписки Перемишлянського району та багато інших.

Проте в селі переважають прізвища Кіндрат, Кулеба, Роса, Жох, Тістик, Курило, Очкусь, Мерза, корені яких, як бачимо із "Зведеного переліку" за 1789 рік, сягають у XVIII ст.

Є багато однофамільців з однаковими іменами, які не мають родинних зв’язків. І для кращого розуміння у спілкуванні, ведучи мову про ту чи іншу людину, селяни надають перевагу прізвиськам односельчан. Так на хуторі Юрки проживали два Івани Кіндрати. У селі їх прозивали Великий Іван і Малий Іван з Юрків. На Кутерногах – два Грендиші Яськи. Одного прозивають Ясько з Горів, а іншого – Малий Ясько. Два Кулеби Степани Миколайовичі: одного прозивають Партач Степан, а другого Лось Степан з Городисок.

На провалі родини Кіндратів прозивають Запотічні, Згірки, Марищині. Пізніше, коли хлопці поженилися з’являються прізвиська Солецький, Кука, Капиця.

Одну з родин Мартинюків прозивають Бойки, а іншу – Паняті Прізвища Кулебів дістають прізвиська Партачі, Лосі, Заяці, Паньоха; Очкусів – Гоцка, Гуляк;  Гарасимів – Гнатишині, Дідичі, Красі, Цвяхи; Росів – Якимові, Валігурські, Жохів – Комар, Швеці, Вербіцьких – Мацьки, Іванкові; Курило – Гуркало, Кошик, Вушубруд.

Часто перевагу прізвиськам дають навіть перед прізвищами, що рідко зустрічаються. Так, дівчат з родини Курока Михайло прозивають Лікарка з Брідка, Нінка з Брідка. Пізніше – Стах з Брідка, Ладик з Брідка.

З’являються прізвиська людей, що переїхали з інших сіл: Вівківський (із с. Вовків), Кропив’як (із с. Кропивна), Біленька (із с. Біла).

Змінивши наголос в імені Петрó на Пéтро, односельчани знають, що йдеться про Стецька Петра із Василькового. Часто вживають: "їхати біля Пéтра", "пасти корови аж до Пéтра", "У лісі коло Пéтра".

Так з’явилися і прізвиська Паьошин Василь, Панятий Миронко, Зайчик Василь та інші.

Багато прізвиськ, як бачимо, походять від імен – Якимів, Марищині, Іванкові, Гнатишині; назв хуторів чи сіл – Комар, Вівківський, Біленька; Професій родичів – Ковалі, Шевці, Дротєр, Цвях; прізвищ – Партач, Говдун. Є також прізвиська Вуйцьо, Курочка, Козій, Цап, Щепан.

У селі є є прізвища, що зустрічаються рідко. Це Стриганецький, Гнатяк, Лис, Брославський, Баліцкий, Панонько.

Якщо раніше змішані шлюби відбувались між українцями і поляками, то в наш час можна назвати шлюби із росіянами, білорусами та іншими, проте в селі ці подружні пари не проживають.

Жителі села

В розвитку села брали участь родини, які посилилися, прижилися в селі і були учасниками його суспільно-політичного, культурного та духовного розвитку.

Велику роль в духовному житті і розвиткові села відігравали особистості, які своєю діяльністю примножували славу села. Таким особистостями з давніх часів були церковнослужителі. Велику увагу привертає в пам’яті людській парох села Теодор Теліховський. За його діяльністю на кошти селян було збудовано церкву на урочищі Цвинтарисько на Гуральні в 1768 році. При ньому почала працювати парафіяльна школа. На жаль, рік народження о. Теліховського не вдалося встановити, а помер він на початку ХІХ століття. Його замінив Тиблевич.

Велике життя прожив в селі М.Перфецький – 89 років. Він помер у Чемеринцях і похований біля церкви, якій присвятив все своє життя. Після Перфецького священиком став Королюк, його замінив Боднар, а  після Боднара парохом став М.Патерига. Всі ці люди багато працювали в справі духовного утвердження християнської церккви. Патеригу змінив Калиновський Олекса, а після нього – Микола Дідич.

Важлива роль з виховання молоді належала школі. Перші вчителі – Лукасевич, Спіридович  Ванда заклали в селі перші зерна плодовитої освіти, а директори школи Микитин Теодор, Базилевич прожили і працювали в умовах великих потрясінь, які принесли Перша та Друга світові війни. Однак, написати про них складно, бо мало вдалося зібрати фактів, щоб висвітлити їх участь в громадському та просвітницькому розвитку села.

Багато молодих людей здобули вищу освіту і стали гордістю села. Допомогли в підборі матеріалів для написання історії села Роса Іван, Тістик Ярослава, Любко Степан, Краєвський Михайло. Багато сил і енергії віддав Писарчук Петро Іванович. Певну лепту в розвиток футбольної команди вносить Гнатяк Орист. При його спонсорській підтримці ростуть хороші футболісти. Кеди для футболістів добротно зробив Мерза Володимир. Гужельник Люба має своє невелике торгівельне підприємство. Тістик Степан Ількович в Києві є власником підприємства – товариства з обмеженою відповідальністю. Це честь і слава села.

Шандаровський виховав троє дітей. Син Роман закінчив лісотехнічний інститут, працює в Перемишлянському лісництві. Син Ігор працює на меблевій фабриці, а дочка Орислава закінчила лісотехнічний інститут, живе і працює в Чернігові. Дружина Люба Степанівна медфельдшер. За довгі роки життя збагатила свої знання в медицині так, що її діагнози підтверджуються висококваліфікованими лікарями.

Гордість села

Бойчишин Михайло Ілліч.

Батько його родом з Виписок, оженився в Чемеринцях. Михайло народився в Чемеринцях в 1948 році. Після закінчення Чемеринецької восьмирічної школи навчався у Винниківській школі-інтернаті. Поступив у Політехнічний інститут, по закінченні навчання працював на конвейєрному заводі. В часи демократичних змін став членом Руху. Першими демократичними виборами був обраний головою Шевченківського райвиконкому. Балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради. Переїхав у Київ, працював секретарем Українського Народного Руху. Пропав безвісти за невияснених обставин.

Писарчук Петро-Володимир Іванович.

1955 року народження. В 1971 році закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу, а потім Дунаївську середню школу. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював на різних державних посадах. Набув практику вмілого керівника. Побудував у Львові ринок "Південний". Багато зробив по ремонту церкви в Чемеринцях. За його кошти в селі відремонтовано школу, побудовано каплицю. Депутат Верховної Ради України 2-х скликань.

Проньків Василь Ількович.

Народився 1946 року в с. Брюховичі Перемишлянського району. З 1979 року – священик сіл Чемеринці та Плинникова. Одружений, має троє дітей.

Краєвський Володимир Йосипович.

Народився 1957 року. Закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу з відзнакою, Львівський технікум харчової промисловості, Львівський політех­нічний інститут. Працював на відповідальних посадах:  директором Львівського хлібокомбінату, Львівського винзаводу, Львівського хлібозаводу № 5. Член Львівського міськвиконкому в 1998–2002 рр.

Краєвський Орест Йосипович.

Народився 1967 року. Закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу, Львівський технікум харчової промисловості, Торгово-економічний інститут. Мер міста Бібрка

Винярський Степан Володимирович.

Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу. Здобувши середню освіту, поступив на журналістський факультет Львівського університету. Працює на державному телебаченні міста Черкаси. Ведучий програми "До речі".

Герасим Василь Степанович.

1948 року народження. Закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу, Дунаївську СШ, Львівський лісотехнічний інститут за фахом "інженер". Працював директором Глинянської килимної фабрики. Зараз має власний магазин у Глинянах.

Тістик Ярослав Зиновієвич.

1968 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу, Вишнівецький радгосп-технікум, а в 1996 році – торгово-економічний інститут. У 2000 році закінчив Академію державного управління при Президентові України. Директор бізнес-центру "Фітал" у Львові. Допоміг у вивченні історичних документів епохи середньовіччя при написанні історії села.

Федько Михайло Миколайович.

1933 року народження. Закінчив В.-Гусинську загальноосвітню школу в 1949 році, в 1952 році – Боринську середню школу, а в 1960 році – Львівський університет. Історик. Працював директором Довжківської та Шандровицької неповно середніх та Вовчанської середньої шкіл. З 1973 року працює в селі Чемеринці директором школи. З 1993 року на пенсії. Одружений, має трьох дітей. Дружина Марія Михайлівна - вчителька математики. Зробив значний внесок у написанні історії села.

Федько Руслан Михайлович.

1968 року народження. Навчався у Чемеринецькій ЗОШ та Першій Ужгородській школі ім. Т.Шевченка. Закінчив Ужгородський уні­верситет. Працює провідним лікарем Ужгородської центральної лікарні. Одружений, має доньку. Активний учасник громадського життя  Закарпаття.

Данилів Михайло Миколайович.

1960 року народження. Закінчив Корелицьку загальноосвітню школу, Самбірське педучилище та Тернопільський педінститут. Директор школи з 1993 року. Одружений, має троє дітей. Дружина Віра Степанівна вчителька Чемеринецької загальноосвітньої школи.

Кривоніс Богдан Петрович.

1931 року народження. Закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу, Дунаївську середню школу, історичний факультет Львівського державного університету. Працював вчителем історії в Білецькій загальноосвітній школі, а потім її директором. Багато уваги надавав громадській роботі. Обирався депутатом Білецької сільської ради. Багато працював над розвитком в учнів патріотизму, гордості за рідний край. Зібрав матеріали для написання історії села Білого. Помер у 2000 році.

Ляхович Володимир Васильович.

1943 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу, Дунаївську середню школу, Львівський сільськогосподарський інститут, Львівський держуніверситет. Працює вчителем математики. Депутат районної ради всіх трьох демократичних скликань.Дружина Ганна Петрівна – вчитель математики Чемеринецької ЗОШ.

Ляхович Ігор Володимирович.

1968 року народження. Закінчив Чемеринецьку ЗОШ та Дунаївську СШ. Після закінчення Львівського університету працював в Чемеринецькій ЗОШ. Зараз працює на ринку "Південний" у Львові.

Савич Михайло Петрович.

1946 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу. Після здобуття середньої освіти, навчався у Львівському вищому пожежному училищі. Працював в обласній пожежній охороні. Вийшов на пенсію в чині підполковника. Проживає в м. Львові.

Мерза Володимир Франкович.

1954 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу, профтехучилище, Львівське вище військове політичне училище. Служив у військах Варшавського договору, брав участь у виведенні радянських військ з Німеччини. В чині підполковника вийшов на пенсію.

Любко Євген Петрович.

1956 року народження. Закінчив Чемеринецьку восьмирічну школу в 1967 році та середню в 1970 році. В 1977 році закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. Працює в Перемишлянському районному управлінні сільського господарства. Одружений, має двоє дітей.

Дикунський Ярослав Степанович.

Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу. Здобув середню освіту, закінчив вище технічне військове училище. Служив в країнах соцтабору в Європі, на Кубі. В чині полковника вийшов на пенсію.

Тістик Богдан Григорович.

Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу. Після здобуття середньої освіти поступив у духовну семінарію. Висвятився на священика і працював в селі Верхнє Висоцьке Турківського району, а потім парохом міста Турка. Був деканом Турківської парафії. Похований в с. Чемеринці.

Тістик Олексій Володимирович.

1959 року народження.  Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу, Дунаївську СШ, Львівський політехнічний інститут. Працював  начальником цеху Львівського комунального підприємства ТЕЦ.

Тістик Степан Ілліч.

1955 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу, Львівський поліграфічний технікум, поліграфічний інститут. Працював у Києві. Зараз директор ТзОВ "Елкон".

Тістик Ярослав Ількович.

1946 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу в 1961 році, курси трактористів у Перемишлянах. В 1963 році закінчив шевське училище, служив у війську в м. Лодзі (Польща). Поступив у Воронежське військове навігаційне училище. Після закінчення училища поступив у Ленінградську воєнну академію. Служив в Баку, а потім у Німеччині. В 1976 році повернувся і працював викладачем у Воронежському авіаційному училищі. В чині підполковника вийшов на пенсію. Має власне підприємство торгівлі.

Тістик Петро Ількович.

1939 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу, Дунаївську СШ. Працював секретарем Чемеринецької сільської ради 1958–1961 р. По комсомольській путівці поїхав на освоєння цілинних земель у Красноярський край. Брав участь у будівництві БАМу. Працював начальником відділу робочої сили. Оселився в Усть-Ілімську. Пенсіонер. Має власне торгове підприємство.

Петрик Василь Андрійович.

1952 року народження. Закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу в 1967 році. Закінчив духовну семінарію. Працює священиком в селищі Винники.

Сельвестр Богдан Семенович.

1967 року народження. У 1982 році закінчив Чемеринецьку загальноосвітню школу. Після закінчення духовної семінарії працює священиком в с. Піски Городоцького району.

Федько Леся Михайлівна.

1965 року народження. Закінчила Чемеринецьку загальноосвітню школу, Перемишлянську СШ, Ужгородський університет. Під час Чорнобильської катастрофи працювала лікарем в Іванківській центральній лікарні, пізніше лікарем Львівського автобусного заводу, у 5-й поліклініці. Виїхала в Італію.

Мартиняк Василь Васильович.

1955 року народження. Закінчив 8 класів Чемеринецької загальноосвітньої школи, Бродівське педучилище, Львівський університет. Працював директором Кимирівської ЗОШ, завРайВНО Перемишлянського району, головою районної адміністрації, в  обласному  управлінні освіти

 

Із записів Ляховича В.В.

 

Між добрими людьми.

Розповідь про односельчанина  Гнатяка Ориста Павловича

Історія України починається з історії свого роду, своєї сім’ї, від рідного міста, села, вулиці, де живеш чи народився... Високе почуття рідної вітчизни передається з покоління в покоління. Батьківщина бере свій початок від тепла рідної домівки, чистої, як краплина роси, рідної мови, мелодій народних пісень. І хоч би де ми не перебували, хоч би куди не пролягали наші нелегкі життєві дороги, ми завжди повертаємось до рідного порогу. Саме такі думки приходять, коли хочеш розповісти про нашого земляка Гнатяка Ориста Павловича, який після закінчення школи навчався у Львові, працює і проживає там уже багато років. Проте, ніколи не забуває рідної домівки, постійно приїжджає до матері, цікавиться проблемами села, намагається допомогти їх розв’язати. Про таких кажуть: "Йому до всього є діло".

Дуже часто пан Орист заходить до місцевої школи, цікавиться навчанням учнів, буває на перших тематичних уроках у День знань 1 вересня. Він висловлює свої думки, вміло веде дискусії з старшокласниками, що робить такі уроки значимими. Його авторитет, професіоналізм, щирість, відкритість, життєвий досвід, дієвість є для учнів яскравим прикладом, гідним наслідування. 1 вересня Орист Павлович робить першокласникам подарунки, на згадку про перший день у школі.

Крім того до учнів школи щороку приходить Святий Миколай з яскравими подарунками, придбати які допомагає Орист. Випускики радо запрошують його на свої випускні вечори, і він майже завжди відгукується, вітаючи їх із закінченням навчання.

За його ініціативи проведено ряд екскурсій. Молодші школярі кілька разів побували на екскурсіях у Львові, а старші побували у Почаєві, Зарваниці, у монастирі св. Анни, у монастирі Манявський скит, у Карпатах. На його запрошення учні та вчителі школи побували на виставі у театрі ім. М. Заньковецької.

Приємно бачити, що у всіх його доброчинних починаннях його підтримує дружина Христина. Під час екскурсій до Львова вона намагалась показати дітя якомога більше, постійно піклувалась щоб в поїздках почувалися комфортно, не були голодними.

Спонсоруючи футбольну команду пан Гнатяк дбає про те, щоб молодь розумно проводила свій час, щоб хоч якось пожвавити життя в селі. Гнатяк О.П. намагається бути на всіх заходи, що проводяться у селі. Завжди прагне допомогти і церковній громаді. Саме він є ініціатором написання "Історії Села", залучивши до цього односельчан.

Із записів Ляховича В.В.

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний сильний ум,

Що не знаходить в світі пари,

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари,

Ще іншим руки золоті:

Що очі бачуть – руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

І.Я.Франко

Талановитий і працьовитий український народ. Багато талантів проявили і жителі нашого села. За розповідями село славилося майстринями-ткалями, вишивальницями, ковалями, кравцями, столярами. Завжди були серед них гарні співаки, жартуни, танцюристи.

Не без іронії згадують жарти і витівки Роси Атанаса з Провалу, до сьогодні переказують байки Винярського Йосипа з Гуральні, яких він знав дуже багато, і якого дуже радо зустрічали на всіх вечорницях. Всі дивувалися його майстерності передавати зміст, захоплювалися його пам’яттю.

Заслужив уваги Курило Андрій з Голого Кінця, який, не маючи освіти, проявляв великі здібності в усному рахунку, мав хорошу пам’ять і уяву. Обмірюючи присадибні ділянки, за отриманими даними усно визначав площу. Більшість площ городів знав напам’ять, міг, глянувши на ділянку, майже точно назвати її площу.В умовах колгоспного ладу старався не зауважувати площі ділянок, якщо їх розмір був більшим від норми.

У селі завжди були свої музики, їх запрошували і в інші села, райони.

Про майстерність жінок-вишивальниць свідчать чудові рушники, які можна побачити у кожному домі.Вишивали навіть мужчини.Так Гнатяк Павло вишив рушники  для церкви. Особливо майстерно виконані вони у нашій церкві. Роками зберігаються узори на корсетах, а одягати їх стало традицією для дружок і молодої.

Про талант столярів свідчать вироби, виготовлені ними. Замовлення вони отримують звідусіль. А казальниця у церкві, виготовлена Кіндратом Ярославом Івановичем, хороше цьому підтвердження.

У 40–60 роки минулого століття добрими кравцями були Герасим Петро і Кулеба Степанія, які у важкі роки дуже виручали своїх односельчан.

Дивом було для сусідів Брославського Трохима з Гуральні у 50-х роках побачити у його домі світло електричних лампочок. Син його Ілярій дуже захоплювався технікою і фізикою. Повернувшись з армії, він збудував на потічку невелику греблю, використав енергію піднятої води для приводу генератора, привезеного десь із  «світів». Регулювання засувки шлюзів придумав так, що міг здійснювати його з будинку. Планував зробити освітлення всієї Гуральні. Але саме тоді почали електрифікацію села. Любов до техніки Ілярій проніс через усе життя. Він відремонтував старенький млин, а потім із синами розширив його. Відремонтував колгоспну пилораму, від якої вже всі майстри відмовились. Завжди на ходу був його комбайн СК-5. Зробив системи парового опалення вдома, у магазині, в будинках багатьох односельчан. А коли настала потреба, взявся лагодити студні. Став таким собі "лікарем-айболитом" у всякому ремонті. Нікому не відмовляв. Зараз займається ковальською справою, слюсарить, виготовляючи ті чи інші механізми для селян.

І таких у селі було багато. Так, Баліцький Ярослав, працюючи водієм у колгоспі, приладнав двигун із списаного автомобіля для приводу циркулярки і січкарки, придумавши дуже оригінальне, автоматичне регулювання обертів двигуна.

Кіндрат Василь, займаючись бурінням свердловин, замінив ручний привід механічним, виготовив млин для виробництва гречаних круп, придбав стрічкову пилораму, трактори, автомобіль.

Більшість механізаторів колгоспу були висококваліфікованими, могли працювати трактористами, комбайнерами, водіями.

Були люди, які могли полагодити відро, відремонтувати годинник, змайструвати детекторний радіоприймач. Про багатьох можна сказати справедливі слова: "Що очі бачили – руки зроблять".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18