Книга: Історія села Чемеринці

В час татаро-турецьких нашесть багато прикарпатців були живим товаром на ринках работорговлі. Покалічений, немічний татарин або турок приставав після відступу основних сил до якоїсь сім’ї як робоча сила, через якийсь час створював сім’ю, закріпляв за нею своє прізвище. Такі прізвища як Мерза, Салабай, Турчин зустрічаються в Криму, в Одеській та інших південних областях України.

В селі проживали жителі, що прийшли з інших регіонів прикарпаття. Це етнічні групи бойків, лемків, гуцулів. Про те, що в селі жили в найдавніший час українці свідчать прізвища, що походять від імен Гарасим, Кіндрат, Корнат (Корнелів), Гнатяк (від імені Гнат), Мартинюк (Мартин), Антонишин (Антін), Проць (Прокіп), Данилишин (Данило), Сельвестр (ім’я Сельвестр), Івасечко (Іван). Прізвище Роса, мабуть, найдавніше і найпоширеніше у селі. Родини Сипко, Курило, Кутернога, Жох, Очкусь зустрічаються в архівних документах в першій половині XIХ ст. (1816 р.) у "Парафіяльній книзі"[156]. Цікаво, що родина Сипко значиться як римо-католики. Родини Кренжель, Жеброновичі, Говдун, Заблоцькі, Краєвські, Росіцькі та інші також вихідці з римо-католиків. Очевидно ці прізвища та родини, що їх носили, належать до гайдуцьких поселенців з часу 1380-х років.

Коріння родини Краєвських і Ляховичів знайдено у документах ЦІА м. Львова[157].

Родина Краєвських – це багата родина. Мартин Краєвський мав титул шляхтича (1720-1732 роки). Він володів селами Торка – Буковець (Станіславівщина). Йому наніс шкоду і збитків інший шляхтич (Йорданіс).

Родина Ляховичів також належала до шляхетського роду. Ляхович мав села Збіловець, Глинища. Він не домігся встановлення титулу шляхетства.[158] Його потомків зустрічаємо в селах Тернопільщини.

В селі крім прізвищ збереглися прозвища придомки. Очевидно, Бойки (Мартинюки), Гуцулка були поселенцями з Бойківщини та Гуцульщини.

В XVII–XIX ст. в село прибувають єврейські родини: Етінгери, Хунеки, Штурман, Мушелейба та інші. Взявши в оренду землі від двору Потоцьких, заводять господарства. Будують молитовний дім, в якому Етінгер правив суботні сабаші.

Таким чином, в селі жили римо-католики, греко-католики та іудеї. Населення тюркського походження асимілювалося з греко-католи­ками, прийнявши християнську віру.

У 20-х роках ХХ ст. в село проникають з Польщі мазури. Заслуговує увагу, що за весь час з 1389 до 1913 рік йшов великий процес асиміляції родин. Вихідці з польських родин одружувалися вихідцями з українських родин. Вже у 1816 році хлопці з українських родин женилися на дівчатах польського походження.[159]

Прізвище Мичка зустрічається в болгарських регіонах, а також у Придністров’ї. Таким чином, процес заселення села проходив шляхом міграції населення зі сходу, заходу, півдня та півночі. Про це свідчать прізвища півночі Волині – Мартиняк, сходу – Роса, заходу (Польщі) – Сипко, Кренжель, з півдня – Мичка, Етінгер.

В селі багато людей жили в інших повітах та воєводствах. Архівні документи стверджують, що багато селян, що жили в селі, жили на Рогатинщині, Зборівщині, Бродівщині, Бережанщині та інших місцевостях. Такий процес заселення мав важливе значення у формуванні і розвитку культури, звичаїв, обрядів, які прижилися в селі. Відбувалось взаємозапозичення українців та інших етнічних груп. Про це свідчать ритуали весільних обрядів, обряду поховань, хрещення дітей, пошани старших людей, збереження пам’яті про померлих.

Родини в селі розвивалися нерівномірно. Одні чисельно зростали, інші зникали.

Часопис родин[160]

За даними архівними документами встановлено з 1816 року родини, що жили в селі. Станом на 1913 рік вказано кількість постійно проживаючих родин. В селі було багато родин польського походження, які в основному становили по 1-2 родини. Є також 12 родин євреїв.

Пор. №	Ім’я, чий син, прізвище	Перша	Число родини 1913 р.
1	Михайло Роса син Томи Юрко Роса син Антона	1816 1818	25
2	Іван Кіндрат син Степана	1816	15
3	Матвій Курило син Петра	1817	20
4	Федір Очкусь син Микити	1817	14
5	Андрій син Федора Корната	1823	8
6	Йосип Кулеба син Івана	1818	13
7	Северин Стецько син Миколи	1819	15
8	Василь Мичка син Тимка	1827	6
9	Тома Тістик син Олекси	1818	13
10	Дмитро Дацко син Федора	1821	4
11	Олекса Кутернога	1829	4
12	Ілько Кукуй син Михайла	1818	2
13	Людвіг син Івана Сипко	1816	15
14	Лаврентій Боршовський син Марії	1830	12
15	Сидор Герасим син Івана	1848	16
16	Семен Жох син Степана	1842	12
17	Михайло Мерза син Андрія	1834	8
18	Григорій Проць син Микити	1857	9
19	Микита Мартиняк син Микити	1847	8
20	Степан Шеремета син Якима	1860	3
21	Іван Винярський син Івана	1851	5
22	Матвій син Василя Петрика	1860	6
23	Іван Завальницький син Андрія	1861	6
24	Пантелеймон Сильвестр син Андрія	1857	2
25	Микита Завадський син Мартина	1853	8
26	Василь Штангерт син Олекси	1851	1
27	Роман Брошко син Івана	1871	7
28	Іван Шозда син Лаврентія	1863	5
29	Іван Савич син Василя	1867	4
30	Яник Гицькайло син Семена	1849	3
31	Щільник Андрій син Миколи	1861	1
32	Іван Яцишин син Микити	1891	1
33	Роман Баліцький син Адама	1877	1
34	Пантелеймон Брославський син Степана	1868	1
35	Володимир Чепіжак син Миколая	1898	1
36	Сидор Чайківський син Йосипа	1862	2
37	Матвій Гужельник син Анни	1884	1
38	Андрій Грендиш син Кондрата	1853	4
39	Онуфер Романишин син Михайла	1858	1
40	Телемон Бойчук син Івана	1876	2
41	Краєвський Адам син Івана	1892	2
42	Максим Любко син Антона	1912	1
43	Гнатяк Михайло син Василя	1921	1

В селі не було родин, які б не мали родинних спорідненостей щодо релігійних відносин. У Книзі запису шлюбів знаходимо, що в 1816 році Іван син Василя Стецька 25-річний греко-католик одружився з Франкою Брошко – римо-католичкою.

Щодо релігійної належності дітей, то, якщо мати була римо-католичкою, донька зберігала релігійну належність матері. В деяких сім’ї, де батько був поляком, а мати – українка, всі діти були римо-католиками за вірою, а за національним станом – поляками.

Багато істориків вважають, що родинні обряди і звичаї мали самобутній характер. Цього не можна приписувати змішаним сім’ям.

В селі з давніх давен було заведено, що при смерті рідних приходили до померлого рідні, сусіди. Померлих родина оплакувала, ховали завжди за церковним обрядом. На могилах спочатку ставили дерев’яні хрести, а потім фігури з каменю та цементу (див. с. 85).

Могили померлих постійно були під наглядом родини. У великі свята Різдва, Пасхи, Трійці і Чесного Хреста на могилах виставляли запалені свічки та віночки, а весною садили квіти. Померлим пам’ять зберігали, відзначаючи 9-денку, 40 днів та річниці. Наймали служби Божі, запрошували на службу родину та сусідів. Давали поминальні обіди (гостини).

При хрещенні дітей брала участь не лише родина. Брали хресних батьків (кума та куму). Народження і хрещення супроводжувалося гостиною кумів та близьких родичів.

Коли дівчина чи хлопець досягли повноліття, родина намагалася їх одружити. Проте, батьки націлювали сина, щоб шукав таку невістку, батьки якої мають багато поля, добре господарство. У великих сім’ях хлопці йшли на пристай, тобто до родини дівчини. А на господарстві залишався наймолодший син  або дочка з зятем.

Весілля справляли гучним. На них запрошувалася вся родина, сусіди, добре знайомі, родинні друзі.

Молоді заздалегідь готувалися батьками до весілля.

Молода шила молодому шлюбну сорочку, родина молодого – спідню сорочку (довжанку) для першої шлюбної ночі.

На весіллі молоду прикрашали вінком, а в кінці весілля обрізали коси та на голову молодої клали чіпець. Такий обряд існував майже в кожному селі.

Шлюб узаконювався церковним вінчанням. Про це стверджують архівні церковні документи.

Весілля проводили в родині молодого та молодої.На них запрошували близьких сусідів та родичів. В найдавніші часи запрошували також дворецького та власника фільварку, в якому селяни відробляли панщину.

На весілля співали пісні, які збереглися по сьогодні.

Вже би-м була їхала,

Вже би-м була йшла…[161]

Зміст пісні прощання з родиною, …

Зберігся звичай дарування. Молодим дарують подарунки та гроші.

З найдавніших часів батьки молодих дбали про житло для молодої пари. Заможніші намагалися допомогти молодій парі побудувати будівлю, давали частину поля, коня, корову, птицю. Весною давали частину зерна пшениці ярої, ячменю, вівса, щоб молоді могли засіяти поле, посадити городину.

Хати, переважно, будували глинобитні. З дерева робили дерев’яні конструкції, які заповнювали солом’яно-глиняними валками. Заклавши стіни ззовні і зсередини, змащували глиною, просушували, а потім білили вапном. Заможніші купували цеглу, камінь.

В селі були люди, які знали, як випалювати цеглу. Цеглу випалювали лише для своїх потреб.

У кожному домі був ткацький верстат або прості кросна, на яких ткали полотно. З тонкого полотна шили святковий одяг, спідню одежу. З грубого полотна шили полотнянки та робочу одежу, мішки. Жінки володіли мистецтвом в’язання, вишивання, навиками шиття одягу. Вечорами дівчата збиралися на випрядки, чищення капусти, в’язання теплих светрів з ниток овечої вовни, яку вміли прясти веретеном жінки та привчали до цього ремесла дівчат.

На такі вечорниці приходили хлопці і спільно з дівчатами співали пісні. Серед хлопців були вмільці робити при допомозі спеціального різака дерев’яні ложки. В господарстві хлопці за допомогою крутиля виготовляли мотузки для потреб у господарстві. Кожен господар вчив своїх дітей того ремесла, яким володів сам. У селі були династії шевців, кравців, кожухарів, ковалів і людей інших ремісничих професій.

У свята та неділі молодь збиралася на забави. В селі, династійно були музиканти, які добре грали на скрипках, басі, цимбалах, бубоні. Забави організовували парубки в господаря, який мав велику хату, а в літню пору – в стодолах. Танцювали і в корчмі. На забави багаті парубки збиралися окремо, приносили оковитої і пригощали один одного. В селі до самого ранку лунали музика й пісні.

Весною під час святкування великодніх свят вся молодь села зби­ралася на гагілки біля церкви, співаючи гагілкові пісні. Популярною піснею була "Ой, дай, Боже, дай", яка збереглася до наших днів.

Різдвяні свята в селі відзначали весело. На Святий вечір батько, погодувавши худобу, старанно готував дідуха, жінки з дочками готували святовечірню вечерю. В кожній хаті готували 12 страв. Страви були пісними, на олії. Готували кутю. На столи викладали по черзі страву за стравою. Господар, занісши в хату сніп та дідуха, вітався з усією родиною, після чого вся родина сідала до святовечірньої вечері.

Батько просив усю родину стати на коліна і помолитися Господу Богу, щоб у новому році був добрий урожай та в господарстві щоб все велося, щоб родина не зазнала біди та горя, щоб всі були здоровими, а хвороби щоб йшли на пустелі.

Після молитви вся родина сідала за стіл. Пили чарки та споживали невеликими порціями всі дванадцять страв. Після вечері колядували у кожній родині. В святовечірній час у гості не ходили. До родичів ходили у другій половині дня на Різдво Христове. В грудні місяці хлопці готували одяг ангела, пастухів, Ірода, царів, чорта та жида-лихваря, солдата. За спеціальним ритуальним сценарієм готували вертеп. Ввечері на Різдво колядники йшли, колядуючи, від хати до хати. Кожен господар запрошував колядників до хати, давав гроші й гостинці. Гроші, зібрані колядниками, передавались до церковної каси.

На другий Святий вечір ходили щедрівники, які виспівували щедрівки.

На храмові свята Святої Тройці та Чесного Хреста в село приїздили гості з навколишніх сіл та міст. Богослужіння проводилося декількома священиками. Після літургії селяни запрошували в гості людей, які прибули з Дунаєва, Вишнівчика, Виписок, Білого, Смереківки та інших населених пунктів. А ввечері в громадських будівлях молодь веселилася.

На Пасху дівчата фарбували писанки, які дарували своїм кавалерам. Хлопці пригощали дівчат цукерками.

Звичаї, обряди та народні традтції передавались із покоління у покоління.

Під час Другої світової війни в селі німці залишили «найдухів», а по закінченні війни велика кількість юнаків виїхала примусово в райони Донбасу, Дніпропетровська, Луганська та інші східні регіони, де вони створили сім’ї.

До колишніх етнічних груп додалися білоруси (вийшла заміж за білоруса Яцишин), росіяни, казахи та інші.

Багато родин, які виїхали в США, Канаду, Аргентину, Бразилію ще у першій половині ХХ ст. залишилися там. Багато на чужині вже померли, а їх потомки забули, а деякі і не знали і не знають свого етнічного походження.

В селі понад 50 родин мають родичів у Польщі, Німеччині, Франції, Англії, Італії, Португалії та інших країнах світу. До родини Сипко, Проць, Винярських та інших часто приїздили поляки. Побували в селі гості з Канади. Дай їм Боже міцного здоров’я за те, що вони шанують українські народні звичаї, традиції. Приємно було подивитися, коли Гоменюк, який давно виїхав із села Вишнівчик, на свято покрови одягнув вишиту сорочку і виголосив промову, що більше залягла в душу селян Вишнівчика, ніж спеціально привезеного зі Львова промовця. простий селянин, що поїхав на заробітки, привіз і подарував учням школи понад 20 книжок "Ілюстрована історія" М.Грушевського.

В селі щороку відзначають державні свята. Залишилися в пам’яті односельчан відзначення 600-річчя заснування та першої згадки про село.

На святкування Дня незалежності (24 серпня) завжди збирається багато молоді і дорослих. Старанно готуються виступаючі, учасники художньої самодіяльності Будинку "Просвіта", школи церковного хору і вокально-інструментального ансамблю "Барви". І що важливо – ніхто нікого не зобов’язує, як це було раніше. Сільська громада бере участь у заходах за покликанням душі і серця.

Боляче за те, що в будинку "Просвіти" зараз часто почуєш з програвача російських "звезд", а українські пісні – лише від випивших юнаків.

Збереглися в людській пам’яті колядки, щедрівки, весільні пісні, приказки, розповіді про часи першої та другої світових воєн.

Етнічні групи зберегли частково мовні жаргони. Лемки, що приїхали в село, мають мовні відтінки. Один із старожилів скаржився іншому: "Більшовікі наробили техніки, а ти, лемку, дуйсі". В мовних групах є вирази: кузє, пацє. Перемишляне Бойки: Яким ішов, Трохим не впав, молом я ся не забив".

Говорили своєю мовою іудейські родини. Зараз у селі євреїв немає.

В селі родини польського походження святкують свята за римокатолицьким та православним календарями.

"Треба всюди пане-брате

Приятеля мати".[162]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18