Дипломная работа: Видатки місцевих бюджетів

В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії – 43 %

Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Об’єкт оподаткування – юридичні і фізичні особи. Податок повинен компенсувати частину затрат, які виникають у общини у зв’язку з діяльністю підприємства. Промисловим податком оподатковуються чисті прибутки акціонерних товариств, страхових компаній та промислових підприємств. Ставка оподаткування складає від 1 до 5 % По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум.

У Франції основні податкові надходження до державного бюджету забезпечують непрямі податки, перш за все, податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти. Із прямих податків у формуванні доходної частини держбюджету найважливішу роль відіграють прибутковий і корпораційний податки. В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає біля 58 % Серед них основними являються: промисловий податок, податок на житло, земельний податок.

До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються виключно в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, на утримання місцевих доріг, вулиць, на домашню прислугу, реєстраційні збори і т.п.

Докладніше структура поточних доходів місцевих бюджетів в деяких економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.4.

З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5 %, а на трансферти із бюджету центральної адміністрації – 40,5 %

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це – Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10% поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів – у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) – вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Таблиця 1.4.

Структура поточних доходів бюджетів місцевих органів влади в країнах з ринковою економікою (у відсотках до поточних доходів),2007р.

Країни	Власні доходи							Регулюючі доходи трансферти від центральної адміністрації
	Доходи від державної власності і підприємництва	Податки			Інші доходи	Власні доходи, всього
		Прямі	Непрямі	Всього
Країни з “податковою автономією”, вищою за середню (вище 50,2 %)
Ісландія	8,6	50,7	39,8	90,5	0,1		99,2	0,8
США	3,4	79,8	8,8	88,6	0,3		92,3	7,7
Люксембург	1,9	30,4	53,9	84,3	6,9		93,1	6,9
Іспанія	1,9	32,8	43,2	76,0	5,3		83,2	16,8
Австрія	2,2	30,1	42,5	72,6	11,2		86,0	14,0
Швейцарія	4,6	65,6	3,5	69,1	7,9		81,6	18,4
Швеція	2,4	64,3	0,3	64,6	5,8		72,8	27,2
Японія	2,3	26,8	34,6	61,4	0,4		64,1	35,9
Норвегія	1,5	55,2	1,9	57,1	-		58,6	41,4
Німеччина	5,0	24,8	31,4	56,2	6,4		67,6	32,4
Франція	2,3	24,9	31,0	55,9	4,1		62,3	37,7
Фінляндія	3,3	55,3	0,0	55,3	1,6		60,2	39,8
Данія	1,6	47,5	4,1	51,6	2,9		56,1	43,9
Країни з “податковою автономією”, нижчою за середній (менше 50,2 %)
Бельгія	16,3	35,4	7,4	42,8	-		59,0	41,0
Австралія	14,5	-	39,9	39,9	4,1		58,5	41,5
Великобританія	2,3	-	37,2	37,2	8,5		48,0	52,0
Канада	2,4	-	37,6	32,6	0,7		35,7	64,3
Португалія	3,0	23,3	5,9	29,2	6,2		38,4	61,4
Греція	12,6	9,3	5,3	14,6	1,5		28,7	71,3
Італія	1,7	6,3	4,4	10,7	8,3		20,7	79,3
Нідерланди	8,5	1,9	4,5	6,4	5,1		20,0	80,0

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12