Дипломная работа: Розвиток теорії непрямого оподаткування

г). По формуванню стимулів для платника:

1. Стимулююча - податкова ставка, що створює в платника потребу в збільшенні результатів діяльності, що приводить до зростання доходів, майна і т.п.

2. Обмежувальна - ставка оподатковування, при якій формуються визначені фактори, що стимулюють платника здійснювати діяльність у незмінних масштабах, що запобігає подальший чи розвиток нові вкладення.

3. Заборонна - податкова ставка, встановлююча чіткі обмеження і робляча абсурдним, неефективної будьякі дії, при яких змінюється оподатковуваний об'єкт і здійснюється перехід до іншої ставки.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1. Рівне оподатковування - це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2. Прогресивне оподатковування - метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3. Пропорційне оподатковування - метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4. Регресивне оподатковування - метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5. Змішане оподатковування - припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування.

Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

Спосіб сплати податку характеризує особливість реалізації платником податків обов'язку по перерахуванню засобів у чи бюджет спеціальні фонди. Існують три основних способи сплати податку:

1) кадастровий - спосіб сплати податків, в основі якого лежить перерахування суми відповідно до визначеної шкали, заснованої на визначеному виді майна. Застосовується при численні і стягуванні прямих реальних доходів.

2) деклараційний - спосіб реалізації платником податків обов'язку по сплаті податку на основі подачі в податкові органи офіційної заяви (декларації) про отримані доходи за визначений період і свої податкові зобов'язання.

3) попередній - спосіб, застосовуваний в основному при безготівковому утриманні і складається в тім, що податки утримуються з джерела доходу.

1.2 Сутність, переваги та недоліки непрямого оподаткування в умовах ринкової економіки

Податкова система більшості країн світу, в тому числі й України, будується на сполученні між прямими та непрямими податками. Перші встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків, другі включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет; при непрямому оподаткуванні - суб’єктом цих відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту (суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. За економічним змістом об’єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Використання в єдиній системі різноманітних по об’єктам оподаткування та методам розрахунків прямих и непрямих податків, дає змогу державі повніше реалізувати на практиці обидві функції податків - фіскальну та економічну; під впливом податків опиняються майно підприємств і громадян, різні види ресурсів, що споживаються в процесі виробництва, робоча сила, отриманий доход.

В залежності від характеру торгівельної діяльності, яку проводять суб’єкти економічної діяльності непрямі податки поділяються на дві групи. Внутрішня торгівля пов’язана з використанням двох видів непрямих податків: акцизів і фіскальної монополії. Зовнішня торгівля пов’язана з використанням мита на товари, які експортуються або імпортуються.

Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. Вони характерні для системи ринкового ціноутворення, в якому держава прямо не втручається в цей процес.

В залежності від метода встановлення надбавки розрізняють фіксовані й пропорційні ставки акцизів. Фіксовані - встановлюються в грошовому вимірі на одиницю товару. Вони не залежать від ціни та якості товару. Пропорційні ставки акцизу встановлюються у процентах до обороту реалізації. У відмінності від фіксованих ставок вони реагують на коливання ринку. В залежності від обсягів податків на товари пропорційні акцизи поділяються на специфічні та універсальні.

Специфічні акцизи встановлюються на окремі види товарів з ціллю обмеження їх рентабельності, а також з ціллю обмеження випуску та експорту шкідливих товарів (наприклад, тютюнові вироби). Універсальні акцизи встановлюються для всього обсягу реалізації. Історично, спочатку виникли специфічні акцизи, а потім коло підакцизних товарів розширилося настільки, що раціонально було встановити один акциз на весь обсяг товарів, що реалізуються. Цей акциз прийняв назву універсального. Прикладом специфічних акцизів на Україні може слугувати акцизний збір, а універсальних - податок на додану вартість.

Іншим видом непрямого оподаткування є фіскальна монополія. Якщо при використанні акцизів держава встановлює фіксовану надбавку до ринкової ціни, то фіскальна монополія полягає в тому, що держава встановлює таку ціну, яка забезпечує їй необхідні надходження. Економічний зміст фіскальної монополії - прибуток держави від реалізації монопольних товарів. Монополія держави може бути повною або частковою. При повній монополії держава має ексклюзивне право на виробництво та реалізацію окремих товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес виробництва, або процес ціноутворення та реалізації. Зараз, як правило, фіскальна монополія в країнах з ринковою економікою не використовується.

Третім видом непрямих податків є мито (митні збори) - це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. В залежності від цих цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на "фіскальні", "протекційні", "антидемпінгові" і "пільгові".

Фіскальні митні збори мають за мету ріст бюджетних доходів. Політика держави в тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, повної заборони або обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних мит, сприяння експорту продукції національної промисловості чи сільського господарства, використання ліцензійної системи у зовнішній торгівлі, імпортних податків тощо.

Розгляд митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, набуває особливої гостроти. Перш за все зауважимо, що за своєю природою мито, безумовно, є податком, оскільки, поперше, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства, подруге, не має конкретного цільового призначення [50]. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким: є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: поперше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; подруге, мито має чітко виражену фіскальну природу; потретє, стягується за тарифами.

Класифікація мита може здійснюватися за такими ознаками:

а). Залежно від напрямку переміщення товарів та цінностей [53]:

1) ввізне мито - встановлюється для товарів, що імпортуються до країни. Основними цілями запровадження ввізного мита є: захист національного виробництва від небажаної іноземної конкуренції; раціоналізація структури товарів, що імпортуються; захист громадян від товарів, які можуть нашкодити здоров’ю, тощо.

2) вивізне мито - встановлюється для товарів, що експортуються з країни. Основними цілями застосування вивізного мита є: обмеження експорту товарів, необхідних для національної економіки з точки зору як насичення внутрішнього ринку, так i безпеки; обмеження експорту сировини чи напівфабрикатів з метою стимулювання експорту кінцевої продукції.

3) транзитне мито - взискується з товарів, які перевозяться транзитом. Встановлення транзитного мита може здійснюватися з метою як наповнення дохідної частини бюджету, так i регулювання потоків товарів через територію країни. В українському законодавстві такий вид мита не передбачено.

Найбільший інтерес викликає класифікація податків за критерієм форми оподаткування (рис.1.3). Вона вміщує всю їх сукупність, і на її основі найкраще розкриваються сутність та зміст цієї економічної категорії. Напевно тому такий поділ свого часу застосовувався на практиці при законодавчому затвердженні доходів від прямих та непрямих податків з подальшим їх розподілом на доходи від кожного податку, що входить в ту чи іншу групу. Це було основою для оперативного реагування на фінансові труднощі в особливих ситуаціях для забезпечення фіскальних потреб держави. У сучасній бюджетній практиці цей поділ не використовується. Він зберігся в науковій та навчальній літературі. Об’єктивні труднощі при визначенні критеріїв такого поділу стримують масштаби його практичного використання.

Рис.1.3 Схема класифікації прямих та непрямих податків

У сучасних умовах економічного розвитку прямі податки є базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економікою, тому що вони мають значні переваги порівняно з непрямими. Можна виділити основні з них:

пряме оподаткування дає можливість державі впливати на економічні процеси (інвестиційну активність, накопичення капіталу, сукупне споживання, ділову активність), наприклад, податок на прибуток має порівняно невисоку питому вагу у доходах бюджету через низьку рентабельність, і існує можливість його широкого використання як важеля регулювання економіки;

прямі податки дають можливість встановлення прямої залежності між доходами платника і його відрахуваннями в бюджет, тобто реалізується принцип справедливості, але велике значення має встановлення підходу до градуювання ставок. Справедливість прямого оподаткування не є автоматично діючою аксіомою, вона реалізується через шкалу;

прямі податки розподіляють податковий тягар так, що той, хто має високі доходи, платить до бюджету більше, ніж той, хто має більш низькі доходи.

Таким чином, прямі податки об’єктивно більшою мірою володіють стимулюючими можливостями щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси здійснюється безпосередньо, через зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. З точки зору макроекономіки, регулюється як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція. Одночасно держава впливає на напрями використання національного доходу. Прямі податки за певних умов (які не обмежуються рівнем податкової ставки) спроможні повністю знищити стимули до вдосконалення виробництва та накопичення капіталів. Натомість ефективно побудована система прямого оподаткування, що володіє необхідною гнучкістю, здатна досягти чітко поставлених цілей або, насамкінець, пом’якшити недоліки, які на даному відрізку часу важко усунути чи запобігти. Об’єктивно закладені в прямих податках суттєві стимулюючі можливості пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму в країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва.

Стосовно ж недоліків, притаманних прямим податкам, то вони значною мірою пов’язані з тим, що:

пряма форма оподаткування потребує складного механізму бухгалтерського обліку об’єкта оподаткування і стягнення податків, є труднощі з визначенням того, що належить до доходів;

стягнення прямих податків потребує високого рівня контролю, розширення податкового апарату, оскільки мають місце приховування доходів і ухилення від оподаткування;

прямі податки пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявність комерційної таємниці;

пряме оподаткування потребує певного розвитку ринкових відносин, оскільки тільки в умовах реального ринку може сформуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальний прибуток.

Непрямі податки відіграють значну роль у формуванні доходів держави та податковому регулюванні. Історично основним видом непрямих податків був акциз, при якому об’єктом оподаткування, як правило, виступала вартість товарів, що мали певну специфічну особливість (тютюн, алкогольні напої, лекові автомобілі) або рівень споживання яких значно залежав від зміни цін.

Сьогодні в більшості країн у підакцизні групи товарів включені: алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин, легкові автомобілі, коштовності, інші предмети розкошу. Розвиток непрямого оподаткування призвів до появи податку з обороту (своєрідного універсального акцизу), який у деяких країнах трансформувався в податок з продаж або податок на додану вартість.

Відповідно до світової практики непрямі податки, що звичайно називаються податками на споживання, включають три основні види: податок з обороту, податок з продаж, які використовувались у практиці розвинених країн до 1950 року, а потім і податок на додану вартість (ПДВ), що замінив у багатьох країнах перші два види і сьогодні є провідним непрямим податком. У Західній Європі бюджет формується наполовину з непрямих податків. Зберігаючи переваги інших податків на споживання, ПДВ значною мірою звільнений від їх основних недоліків. Теоретично він являє собою частку (%) від вартості, що додана на кожній стадії виробництва та обігу. Залишаючись багаторазовим, ПДВ перебуває у прямій залежності від реального внеску кожної стадії у вартість кінцевого продукту, а отже, зберігає можливості держави впливати на всі стадії відтворення.

Загальними рисами, що виділяються фахівцями як основні і дають право на виділення цих податків в особливу групу податків на споживання, є те, що всі вони спрямовані на кінцеве споживання, несуть фіскальну навантаженість без будьяких подальших установок щодо використання отриманих сум. Ці особливості мають суттєве значення при вирішенні питань формування податкової системи в будьякій країні.

Непрямі податки мають свої переваги і недоліки. Розглянемо основні з них. До переваг непрямих податків належать:

швидкість і регулярність надходжень до бюджету;

збільшення доходів держави при зростанні населення та його добробуту;

вирівнювання міжрегіонального розподілу доходів, оскільки споживання майже рівномірне в територіальному розрізі;

здійснення стримуючого впливу на споживання товарів, шкідливих для здоров’я і моральності населення;

можливість впливу держави на розвиток виробництва і сфери послуг;

зручність, яка полягає у тому, що вони характеризуються близькістю до місця внесення, відсутністю втрати часу при внесенні, не мають примусового характеру, не потребують накопичення певних коштів.

Поряд з цим, не можна абстрагуватись і від тих недоліків, що привносяться в податкову систему необґрунтованим використанням непрямих податків. Головний з них, що, зрештою, послужив однією з основних причин критики з боку науковців та практиків, - це відсутність безпосередньої залежності від розміру доходів платників, регресивний характер.К. Маркс вважав податки на споживання податками на бідних, а тому гостро їх засуджував. Групи осіб з низьким рівнем доходу в якості податку в ціні споживчих товарів сплачують більшу частку свого доходу порівняно з високодохідними групами. Тому проблема забезпечення ефективності введення цих податків повинна враховувати величину диференціації населення за рівнем доходів та відносну частку низькооплачуваних категорій населення.

Соціальна несправедливість непрямих податків може певною мірою нейтралізуватися державою шляхом вилучення товарів першої необхідності з кола оподатковуваних. Але виникає суперечність: адже швидкість надходження податків, стабільність і рівномірність забезпечуються саме оподаткуванням товарів широкого вжитку. У сучасних умовах вплив непрямих податків на підвищення цін, крім негативності саме цього фактора, достатньо обґрунтовано вважають джерелом розвитку інфляційних тенденцій. Не менш істотним недоліком непрямих податків слід вважати обмежені можливості їх використання для стимулювання виробництва.

Регулювання непрямого оподаткування положеннями проекту нового Податкового Кодексу України 6 травня 2006 року Державна податкова адміністрація України опублікувала на своєму офіційному сайті доопрацьований проект Податкового Кодексу України - 2006 (рис.1.4).

Рис.1.4 Опублікований текст доопрацьованого Податкового Кодексу України – 2006

Проект Податкового Кодексу - 2006 [57] є доопрацьованим варіантом прийнятого у 2му читанні Верховною Радою України у 2000 році проекту Податкового Кодекса України [56], з врахуванням прийнятих у 2000 - 2006 роках змін до основних законів про окремі види податків в Україні.

Згідно статей 15, 16, 17 проекту Податкового Кодексу [57]:

В Україні будуть справлятися:

а) загальнодержавні податки;

б) місцеві податки.

До загальнодержавних належать такі податки:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб;

в) податок на додану вартість;

г) акцизний податок;

д) податок на майно;

е) державне мито;

ж) мито;

з) податок на транспортні засоби;

и) рентні платежі;

і) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

ї) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;

й) екологічний збір.

1. До місцевих податків належать:

а) податок з реклами;

б) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг в) податок за використання місцевої символіки;

г) ринковий збір;

д) готельний збір;

е) збір за паркування автотранспорту;

є) курортний податок;

ж) збір за організацію гастрольних заходів;

з) збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків і гаражів.

Пропозиції Податкового Кодексу щодо реформування непрямого податку - податку на додану вартість.

Відносно норм існуючого Закону України “Про податок на додану вартість” [11] станом на травень 2006 року в проекті Податкового Кодексу підтверджуються основні змінені законодавчі норми чи пропонуються наступні принципові відмінності та новації в оподаткуванні ПДВ:

А). Визначення платників податку 1. Для цілей оподаткування платником податку є:

а) будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

б) будь-яка особа, яка імпортує товари на митну територію України, за винятком фізичної особи, в разі, коли така фізична особа ввозить (одержує переслані) товари в обсягах, що не перевищують норми безмитного ввезення, встановлені законодавством України;

Б). Вимоги до осіб щодо їх реєстрації як платників податку 1. Будь-які особи, зазначені у статті 4002 цього Кодексу, у яких загальна вартість оподатковуваних операцій з поставки товарів, робіт, послуг протягом будь - якого періоду за останні 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 тисяч гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані зареєструватися як платники податку в органах державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (податковою адресою) з додержанням вимог, передбачених статтею 4005 цього Кодексу.

2. У випадках коли особа, не зареєстрована як платник податку згідно з частиною першою цієї статті, укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), у результаті виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме у два чи більше разів суму, визначену частиною першою цієї статті протягом дванадцятимісячного періоду, така особа зобов’язана надіслати реєстраційну заяву до кінця податкового періоду, за наслідками якого були би збільшені податкові зобов’язання внаслідок такої операції згідно з нормами цього розділу, якби така особа була зареєстрована як платник податку. Особа, що не здійснює таку реєстрацію, несе відповідальність за такою операцією на рівні відповідальності зареєстрованого платника податку за такою ж операцією.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20