Дипломная работа: Національна депозитарна система України

На жаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та депозитарної систем в Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних та об’єктивних факторів. На відміну від інших країн, в яких причиною розвитку депозитарної діяльності було стрімке зростання операцій на ринках цінних паперів, в Україні розвиток Національної депозитарної системи вимагали результати проведення масової приватизації. Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр. зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічного зміцнення позицій національного капіталу”. Зміна форми управління і неможливість власників управляти належною їм власністю призвела до відсутності стимулів для покращання показників роботи цих підприємств а навпаки сприяло спаду виробництва. Це призвело до відсутності будь-якого взаємозв’язку між формою власності і показниками роботи цих підприємств. Президент України визначив необхідність “забезпечити прозорість та поглиблення процесу грошової приватизації. Його основна мета – формування ефективного власника”.

В результаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми:

дієвості структури управління виробництвом, які пов’язані із розпорошеністю капіталу;

обігу великої кількості неліквідних цінних паперів;

обліку прав власності на цінні папери акціонованих підприємств.

Показники рентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах економіки призвели до стагнації ринку цінних паперів. Невисока рентабельність капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій - одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів, а податки – причина, яка знижує цю рентабельність ще більше. Цей процес пов'язаний також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованих сфер капіталовкладень. Дрібний або некваліфікований інвестор психологічно ще не став “господарем” і частіше приймає рішення щодо інвестування за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів. Професійний учасник, який оперує цінними паперами у організатора торгівлі цінними паперами, фактично намагається обумовити майбутню прибутковість корпорації. Визначення такої ціни - одна з головних задач професійних учасників ринку цінних паперів, які в Україні мають невисокий рівень капіталізації.

Стагнація українського ринку корпоративних цінних паперів має негативні наслідки для України не тільки зниженням обсягу інвестицій, а й для найбільшого власника корпоративних цінних паперів - держави. Складність визначення справедливої ціни на цінні папери поза функціонуючим ринком цінних паперів може призвести до збитків держави у випадку продажу пакетів цінних паперів. Визначення такої ціни (котирувальної ціни, що формується між попитом і пропозицією, при якому укладається максимальна кількість угод щодо цінних паперів) можливо для ліквідних цінних паперів у організатора торгівлі цінними паперами. Враховуючи це Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” передбачено вжити заходів для зосередження вторинної торгівлі цінними паперами інвестиційно - привабливих підприємств виключно на фондових біржах та у ліцензованих торговельно-інформаційних системах.

Відзначається загрозлива тенденція зростання кількості правопорушень щодо обліку прав власності. Так за 1997 рік на ринку цінних паперів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 2200 правопорушень, а за 1998 рік у тричі більше. Становище, що склалося в даний час стосовно фіксації прав власності на цінні папери наближається до критичного стану. Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” передбачено пріоритети в діяльності Уряду, серед яких визначено:

вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів

сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), та продажу акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;

забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі.

За відсутності єдиного в країні фондового центру майже неможливою стає прозорість ринку. Прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього не приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Принцип цілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всій території України. Світова практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує від хаотичності і роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно для усієї фінансової системи ринкових відносин - як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Концентрація капіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і зростання їхньої рентабельності (включаючи прибутковість для інвестора), централізація Національної депозитарної системи разом з розвитком і концентрацією біржової і позабіржової торгівлі, розумна достатність державного регулювання та податкового пресінгу - от далеко не повний, але важливий комплекс мір для підйому ринку цінних паперів в Україні.

Національна депозитарна система повинна для більше половини населення України забезпечувати облік їхніх прав власності, а це в грошовому вираженні більше 20 мільярдів гривень. Крім того, для розвитку ринку цінних паперів саме Національна депозитарна система забезпечує зниження ризиків інвестиційної діяльності. Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначено ряд головних завдань, які необхідно вирішити для розвитку фондового ринку в Україні, серед яких: розбудова інфраструктури фондового ринку; вдосконалення системи захисту прав інвесторів.

Інфраструктурні елементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити утворений Національний депозитарій України. Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України. Правові особливості цінного паперу, що перетворюють звичайні зобов'язальні права боржника і кредитора також у майно, підвищують оборотність цих зобов'язань і, у кінцевому рахунку, роблять фінансові відношення в економіці більш мобільними й ефективними. Однак ця обставина робить цінні папери відмінними від інших фінансових інструментів (наприклад, грошових коштів). Це, у свою чергу, обумовлює необхідність розробки і використання спеціалізованих способів обігу цінних паперів і обліку прав на цінні папери. Суто кількісні характеристики (35 тисяча емісій цінних паперів і 30 мільйонів власників цінних паперів) диктують додаткові технологічні вимоги, що визначають складність вирішення всього комплексу проблем, пов'язаного з формуванням Національної депозитарної системи України.

Радянське цивільне законодавство не приділяло багато уваги цінним паперам і розглядало їх як річ. Наявність в обігу паперових облігацій 3% позики ставили первинним майнове право на цінний папір. Такий підхід цілком справедливий, якщо ми маємо справу з надрукованими на папері документами – цінними паперами на пред'явника. Саме вони є найбільш яскравим прикладом сполучення зобов'язальних прав, що надаються емітентом інвестору, і майнових прав на цінний папір. Однак, в Україні вся приватизація здійснювалась іменними цінними паперами, за умови практично повної відсутності їх правового аналізу. Важливо зауважити, що на даний час обіг (укладання та виконання угод щодо цінних паперів) цінних паперів регулюється великою кількістю законодавчих і підзаконних актів, що регулюють майнові взаємовідносини. З одного боку загальне законодавство (Цивільний кодекс України, Закон “Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкою підзаконних актів, а з іншого – спеціальне законодавство. Цілком можливо при обігу цінних паперів порушити (практично не можливо не порушити) хоча б один з цих актів. Це може відбутися незважаючи на Закон України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який також регулює “обіг цінних паперів”. Однак цей закон для багатьох правознавців є чомусь вторинним. І це відбувається незважаючи на п.7 розділу 4 Закону України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” “До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативні акти України, прийняті до набрання чинності Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", діють у частині, що не суперечить цьому Закону.”

Відсутність чіткої визначеності щодо порядку застосування загальних та /або спеціальних нормативно - правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринку цінних паперів суб’єктивно.

Україна в даному випадку навіть не вчиться на власному досвіді, вже не кажучи про досвід інших країн. Українське загальне законодавство визначає, що обіг фінансового інструменту – грошей регулюється спеціальним законодавством і документами Національного банку України. Невже у відношенні ще більш специфічного фінансового інструменту –цінних паперів важко застосувати ту ж саму норму. Тим більше таке спеціальне законодавство існує а стандарти, встановлені Національним депозитарієм України підлягають обов’язковому виконанню всіма учасниками Національної депозитарної системи(Указ Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99). Цілком зрозуміло, що для впровадження цієї ідеї необхідно ревізувати нормативну базу щодо ринку цінних паперів. Однак, досвід інших країн і стан справ в Україні наполегливо підштовхує до вирішення цієї проблеми.

Створення чітко зрозумілої і прозорої системи законодавчого регулювання надасть інвестору впевненість, що в Україні його права власності захищені. У випадку обрання цього шляху вирішення проблем обліку прав, закріплених цінними паперами можливо регулювати спеціальним (чітко визначеним) законодавством.

Відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку обумовлює необхідність концентрації інтелектуальних і фінансових зусиль навколо Національного депозитарію, до компетенції якого відноситься стандартизація депозитарного обліку і стандартизація документообігу. Допомогу у створенні депозитарного обліку в Україні можуть зробити практичні розробки в цьому напрямку інших країнах. Найбільшою проблемою цього напрямку є обмежений доступ українських фахівців до найкращого практичного досвіду іноземних депозитарних систем, який є “ноу-хау” і не підлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретних депозитарних систем може стати за порукою не допущення помилок та підгрунтям для адаптації та інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки. При вирішення цієї задачі застосування “під копірку” таких “готових рецептів” країн із розвинутими ринками цінних паперів повинно враховувати правові норми України й особливості пост-приватизаційного періоду. Такі практичні розробки повинні бути вивчені й адаптовані з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Важливу роль у справі створення депозитарного обліку в Україні може зіграти також багатий досвід Національного банку України, накопичений при створенні банківської системи, а також при розробці і впровадженні передових інформаційних банківських технологій (система електронних платежів НБУ - одна з кращих у Європі). Президент України в Указі від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначив, що розбудова інфраструктури фондового ринку передбачає, зокрема, запровадження стандартів діяльності професійних учасників фондового ринку щодо обліку прав власності на цінні папери на основі подальшого розвитку Національного депозитарію України і клірингового депозитарію, запровадження сучасних фінансових та інформаційних технологій.

Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України за рахунок відповідних податків. Стандартизація Національним депозитарієм операцій на ринку цінних паперів дає можливість сформувати фундамент ефективного ринку цінних паперів, забезпечити дієвий контроль з боку державних органів та створює умови для надійного захисту прав інвесторів. З метою створення єдиної системи депозитарного обліку Національним депозитарієм із залученням фахівців державних органів, експертів фондового ринку і представників міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандарт депозитарного обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНГ вдалося створити основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як для державних так і для корпоративних цінних паперів. Але норми законодавства і стандартизація не можуть замінити собою високі технології та програмні продукти, що мають забезпечити функціонування Національної депозитарної системи. Розбудова Національної депозитарної системи передбачає впровадження сучасних принципів і технологій, які відповідають тенденціям глобалізації ринків і в світовому масштабі. Запровадження стандартів має супроводжуватися створенням системної технології, що поєднує облікову і виконавчу систему інфраструктури ринку цінних паперів. Приклад такого будівництва в Україні вже є. Це поєднання методологічної роботи Національного банку зі створенням системи електронних платежів. Вирішення цієї проблеми забезпечить рух інвестицій в Україну, вихід цінних паперів українських емітентів на іноземні фондові ринки, буде сприяти прозорості і надійності фондового ринку України.

Постійна увага Президента України і Уряду до формування фондового ринку в Україні, на мій погляд, мають забезпечити консолідацію усіх здорових сил для якнайскорішого подолання проблем на ринку цінних паперів в Україні.

Висновки

Фондовий ринок дозволяє зібрати тимчасово вільні кошти і направити їх у найбільш вузькі місця економіки. Причому механізм цей об'єктивний, не залежний від волі чиновників. Власник грошей вибирає сферу їх вкладення в залежності від її інвестиційної привабливості. Перешкодою на шляху такого процесу вільного переливу капіталів сьогодні в Україні є серйозні недоліки роботи фондового ринку. Зокрема, незважаючи на урядові рішення, все ще не сформована депозитарна система, не відпрацьований механізм роботи зберігачів цінних паперів і т.д. У цих умовах роль реєстраторів, переоформляти право власності на акції, продовжує залишатися досить значною. І в умовах постприватизаційного періоду буде залишатися такою ще досить довго. Дрібним власникам не має сенсу звертатися до послуг депозитаріїв та зберігачів. Таким чином, державне регулювання діяльності реєстраторів має і ще довго буде мати важливе значення. Антимонопольний комітет України отримує масу скарг від учасників фондового ринку, яким реєстратори створюють серйозні перешкоди для переоформлення права власності на акції. Описують кричущі факти, коли вартість послуги реєстратора досягає або навіть перевищує ціну пакету акцій, який перереєстровується. Нерідко такі зловживання змушують покупця взагалі відмовитися від покупки акцій конкретного емітента. Ніде в світі послуга реєструючої структури не робить впливу на вибір того чи іншого об'єкта інвестування. Покупець орієнтується не на вартість послуги інфраструктури фондового ринку, а на інвестиційну привабливість самого підприємства-емітента. Реєстратор дозволяє собі зловживання тому, що за законодавством емітент може укласти договір на ведення реєстру тільки з одним реєстратором. І якщо я - покупець акцій цього емітента, то я змушений користуватися його послугами, вибору у мене немає. Іншими словами, реєстратор є монополістом на ринку переоформлення права власності на акції конкретного підприємства. Цей очевидний теза, на жаль, не знаходить одностайної підтримки. Особливо прикро, коли його оскаржують люди, які повинні захищати інтереси учасників фондового ринку. Висловлюється думка про те, що сьогодні на ринку реєстраторських послуг працює понад 400 реєстраторів. Крім того, ДКЦПФР вже видала ліцензії на роботу 61 зберігачу, що в певній мірі похитнуло монопольне становище реєстратора. Однак скільки б господарюючих суб'єктів ні працювало в даній сфері, визначальним критерієм для віднесення цих суб'єктів до числа монополістів є можливість вибору споживачем однієї або кількох структур, які можуть надати йому потрібну послугу. У даному випадку споживач-покупець не може вибирати одного з 400 реєстраторів: він звертається лише до того з них, з ким емітент уже уклав договір на обслуговування. Теза про монополізм реєстраторів підтверджується ще і тим, що законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» поставлено вимогу про необхідність регулювання цін реєстраторів. Якщо б цей ринок був конкурентним, то така вимога ніколи б не виникло. На конкурентному ринку не може бути регулювання ціни чиновником, там вона встановлюється в залежності від попиту та пропозиції. На конкурентному ринку підприємець може встановлювати ціну, яка йому заманеться. І якщо ця ціна буде непомірно високою, то споживач просто піде від нього до конкурента. Тобто конкуренція просто змусить встановлювати обгрунтовані ціни. Але якщо ринок монопольний, то споживача треба захищати від зловживань. Є два варіанти такого захисту. Або державне регулювання ціни, або робота монополіста у вільному режимі без встановлення ціни державою, але реагування на істотні відхилення, зловживання монопольним становищем. Державне регулювання цін - не кращий метод управління. Не випадково в Україні за наявності 372 монопольних структур на загальнодержавних ринках і 3014 - на регіональних регулювання цін здійснюється тільки по 7 і, відповідно, 314 позицій. На загальнодержавному ринку - це продукція металургійної промисловості, на регіональному рівні - це ринки житлово-комунальних послуг, харчової промисловості. Міжнародні фінансові організації в якості одного з умов надання Україні кредитів висунули вимогу мінімального втручання держави в процеси регулювання цін. Тому регулюються тільки найбільш проблемні ринки. Таким проблемним ринком і є одна з послуг реєстраторів. Ціновий свавілля тут був настільки болісним для практики, що вилився через тиск виборців на депутатів в ухвалення мало не з голосу статті 12 закону України «Про Національну депозитарну систему...», згідно з якою реєстратор сам встановлює ціну на свої послуги, але максимальний тариф встановлює ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом (проблеми узгодження максимального тарифу описані автором в «Української інвестиційної газеті», № 1 від 12.01.99). Позиція комітету в цьому питанні полягає в тому, що тариф на послуги монополіста за своєю суттю відрізняється від фіскальних платежів. Це не податок на дохід або майно, а плата за реальну роботу. Вона не може встановлюватися у відсотках від вартості пакету акцій, право власності на які переоформляє реєстратор. Очевидно, що такий тариф повинен прив'язуватися до собівартості наданої послуги і враховувати розумний рівень рентабельності. ДКЦПФР наполягає на процентному підході, нічим його не обгрунтовуючи. Поки йдуть дискусії про принципи ціноутворення, життя не стоїть на місці. Монополісти продовжують зловживання, про що свідчать листи до комітету. Щоб захистити людей, прийнято рішення підійти до цієї проблеми з іншого боку. Антимонопольний комітет домовився з ДКЦПФР провести експеримент і на три місяці обмежити тариф на вхід до реєстру номінального утримувача величиною не більше ніж 10 грн. Якщо реєстратор непомірно завищує ціну на трансфер, то власник акцій має можливість переходу до зберігачу. При цьому реєстратор повинен пустити зберігача до реєстру в якості номінального утримувача за ціною, що не перевищує 10 грн. У результаті виходить дуже цікава ситуація. Очевидно, що реєстратор, не бажаючи втрачати клієнта, сам погодиться знизити свою ціну на трансфер. Моніторинг цього процесу, тобто вивчення поведінки реєстратора в умовах конкуренції з зберігачами, дозволив би економічно обгрунтувати той максимальний тариф, який необхідно встановити відповідно до вимог статті 12 зазначеного закону. Метою моєї роботи було визначення та комплексний науковий аналіз системи нормативно-правових актів, що регулюють відносини по створенню і функціонуванню правового статусу реєстратора як учасника Національної депозитарної системи" в Україні, та внесення пропозицій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі основні завдання, як визначити поняття та ознаки професійних учасників Національної депозитарної системи і здійснити їх класифікацію;визначити на основі виділених ознак учасників Національної депозитарної системи поняття кожного професійного учасника окремо;систематизувати законодавство, що регулює професійну діяльність учасників,визначити та дослідити поняття, принципи та форми державного регулювання професійної діяльності, дослідити порядок створення реєстора як учасника Національної депозитарної системи та умови здійснення їх діяльності;здійснити класифікацію і дослідити обов’язки професійних учасників Національної депозитарної системи, розглянути їх права; дослідити господарські зобов’язання за участю професійних учасників Національної депозитарної системи виділити та дослідити види відповідальності професійних учасників Національної депозитарної системи, розробити пропозиції щодо усунення виявлених прогалин та недоліків регулювання правового становища реєстрів як учасників Національної депозитарної системи у законодавстві України.

Список використанної літератури

1.         Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів»- Відомості Верховної Ради України (ВВР), -1998,- N 15- ст.67 Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»- Відомості Верховної Ради України – 1996- N 51- ст.292 Положення про порядок отримання зберігачем, депозитарієм та іноземною депозитарною установою кодів міждепозитарного обліку, затверджене Рішенням Правління Національного депозитарію України від 08.04.2004 №02/01 (зі змінами та доповненнями).

2.         Порядок приймання Національним депозитарієм України реєстру власників іменних цінних паперів, затверджений Рішенням ДКЦПФР від 11.01.2002 № 27.

3.         Рішення ДКЦПФР №52 від 06.03.2001 «Про Основні напрями розвитку Національної депозитарної системи України».

4.         Рішення ДКЦПФР №64 від 11.02.2003 «Щодо захисту прав власників цінних паперів при здійсненні депозитарного обліку»

5.         Рішення ДКЦПФР від 30.06.2005 №351 "Про затвердження Порядку приймання уповноваженим на зберігання документів та копій архівів баз даних від зберігача цінних паперів та Порядку взаємодії уповноваженого на зберігання та депозитарію цінних паперів"

6.         Стандарт депозитарного обліку №1 «Загальні засади здійснення депозитарного обліку. Балансові рахунки депозитарного обліку», затверджений Рішенням Правління Національного депозитарію України від 25.10.2000 №25/1.

7.         Концепція розвитку Національного депозитарію України // www.pard.kiev.ua

8.         Сергій Лисенко Про розробку проекту Державної програми розвитку Національної депозитарної системи України на 2004-2010 роки // www.ndu.gov.ua

9.         Прес-реліз Національного депозитарію України Початок здійснення депозитарної діяльності Національним депозитарієм України // www.ndu.gov.ua

10.      Прес-реліз відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Національному депозитарію України 5 років: досягнення та перспективи // www.ndu.gov.ua

11.      Федеральный закон «О рынке ценных бумаг» от 22.04.1996 г. – http//base.consultant.ru Мокогон О. Облігації підприємств // Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С. 110-114. Посполітак В.В. Учасники ринку цінних паперів// Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С.115-122. Попова А.В. Поняття, ознаки та види професійних учасників ринку цінних паперів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. С. 348-355. Рішення ДКЦПФР «Про затвердження положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні» від 29.07.1998 р. – www.rada.gov.ua. Рішення ДКЦПФР «Про визнання такими, що втратили чинність, рішень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів» від 23.06.2006 р. – http// www.rada.gov.ua. Сітухо О. Деякі проблемні питання правового регулювання організації торгівлі цінними паперами // Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С.125-128. Лист Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв «Про отримання інформації з системи реєстру» від 14.09.2001 р. – http// www.pard.kiev.ua

12.      Ответственность на рынке ценных бумаг// Сборник систематизированного законодательства – 2006. – №11. – с.69-73. Барановський О.І. Фінансова безпека фондового ринку // Фінанси України. – 1999. - №1

13.      Гольцберг М.А., Хасан – Бек Л.М. Основы финансового инвестирования. –Киев: МЦПИМ, 1995.

14.      Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ, 1997

15.      Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці //Фінанси України. – 2000. - №3

16.      Жукова Е.Ф. Общая тория денег и кредита. – Москва: Банки и биржи,ЮНИТИ, 1995г.

17.      "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України",затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

18.      Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. – Цінні папери. Фондовий ринок. –Термінологічний –словник. – Л.: БаК, 1999г.

19.      Загорський В.С. Цінні папери. Фондовий ринок. – Наукове видання для студентів економічних спеціальностей. – Львівська комерційна академія

[1] Постанова ВРУ «Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 33, ст. 257 )

[2] Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 15, ст.67 )

[3] Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2004 р. N1707 «Державна програма розвитку Національної депозитарної системи України»

[4] Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 51, ст.292

[5] Газета «Юридичний радник» №1/2006 -Посполітак Володимир-Національна депозитарна система України

[6] Рішенням ДКЦПФР - Порядок приймання Національним депозитарієм України реєстру власників іменних цінних паперів,- затверджений від 11.01.2002 № 27.

[7] Прес-реліз відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Національному депозитарію України 5 років: досягнення та перспективи // www.ndu.gov.ua

ЗУ «Про ліцензування певних видів  господарської діяльності»\\

[9] Коментарі до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"

[10] «Вісник податкової служби України», червень 2009 р., № 23 (547), с. 45 (www.visnuk.com.ua)

[11] http://www.ssmsc.gov.ua

[12] Юридичний журнал № 4\2003 -  Стаття Потапенко Володимира «Акціонер захищає свої права... не в суді»