Курсовая работа: Структура Організації Об'єднаних Націй

Резолюції Генеральної Асамблеї не є юридично обов'язковим для держав, але і не можуть кваліфікуватися як прості чи заклики побажання. Держави повинні ретельно і сумлінно розглядати резолюції Генеральної Асамблеї.

Резолюції і декларації Генеральної Асамблеї є найважливішим еталоном формування міжнародного права. В ООН склалася наступна практика розробки міжнародно-правових документів. Спочатку приймається декларація по якому-небудь питанню (наприклад, Загальна декларація прав людини), а потім на основі таких декларацій вироблялися міжнародні договори і конвенції (два Міжнародних акти про права людини, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї й ін.).

Генеральна Асамблея є справді демократичним представницьким органом суверенних держав. Кожен член Генеральної Асамблеї незалежно від розмірів території, чисельності населення, економічної і військової моці має один голос. Рішення Генеральної Асамблеї по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і Асамблеї, що беруть участь у голосуванні членів.

У роботі Генеральної Асамблеї можуть брати участь держави – не члени ООН, що мають постійних спостерігачів при ООН (Ватикан, Швейцарія) і не мають їх. Крім того, одержали право брати участь як спостерігачів Палестини і представники ряду міжнародних організацій (спеціалізованих установ ООН, ОАГ, ЛАГ, ОАЕ, ЄС, СНД і ін.).

Рада Безпеки.

Рада Безпеки складається з 15 членів: п'ять членів Ради – постійні (Росія, США, Великобританія, Франція і Китай), інших десять членів (по термінології Статуту – "не постійні") обираються в Раду відповідно до процедури, передбаченої Статутом (п.2 ст.23).

Рішення по процедурних питаннях у Раді Безпеки вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси не менш дев'яти будь-яких членів Ради.

Основною формою прийнятих Радою Безпеки рекомендацій є резолюція. Їх прийнято за більш ніж піввіку більш 1300.

У ході багаторічної діяльності Ради Безпеки склалися цілком визначені методи і форми його реагування і впливу на ті чи інші події у світі. Одним з таких методів є осуд Радою тієї чи іншої держави за зроблені їм протиправні дії в порушення цілей і принципів Статуту ООН. Наприклад, Рада неодноразово засуджувала у своїх рішеннях ПАР за проведення злочинної політики апартеїду. Нерідко Рада Безпеки прибігав до такого методу, як констатація політичного факту, того чи іншого сформованого положення. Саме так визначалася в численних резолюціях Ради Безпеки обстановка на Півдні Африки, створена агресивними діями Преторії проти "прифронтових " африканських держав.

Найбільше часто використовуваним прийомом – закликом до держав, є спосіб улагоджування конфліктів Радою Безпеки. Він неодноразово звертався з закликом припинити воєнні дії, дотримувати припинення вогню, вивести війська і т.д. У ході розгляду комплексу проблем югославського врегулювання, ірано-іракського конфлікту, положення в Анголі, Грузії, у Таджикистану й уздовж Таджицько-афганської границі.

Рада Безпеки нерідко виконував і функції примирення сторін у суперечках і конфліктах. З цією метою Рада призначала посередників, особливо часто доручав Генеральному чи секретарю його представнику виконати функції надання добрих послуг, посередництва і примирення сторін. Ці функції використовувалися Радою при розгляді палестинського, кашмірського питань, положення в колишній Югославії й ін.

З 1948р. Рада Безпеки став прибігати до такого методу, як напрямок груп військових спостерігачів і місій спостереження за виконанням вимог про припинення вогню, умов угод о перемир'ї, політичному врегулюванні і т.д. До 1973 р. військові спостерігачі комплектувалися майже винятково з числа громадян західних країн. Вперше в 1973р. радянські офіцери – спостерігачі були включені до складу Органа за спостереженням за виконанням умов перемир'я в Палестині (ОНВУП), що дотепер здійснює корисні функції на Близькому Схід. Мисси за спостереженням направлялися, крім того, у Ліван (ЮНОГІЛ), Індію і Пакистан (ГВНООНІП), Уганду і Руанду (МНООНУР), Сальвадор (МНООС), Таджикистан (МНООНТ) і ін.

Важливою сферою діяльності Ради Безпеки є його взаємодія з регіональними організаціями. Таке співробітництво здійснюється в різних формах, у тому числі шляхом проведення регулярних консультацій, надання дипломатичної підтримки, за допомогою якої та чи інша регіональна організація може брати участь у миротворчій діяльності ООН (наприклад, ВІВСІ в Албанії), шляхом рівнобіжного оперативного розгортання миротворчих місій (наприклад, місія спостереження ООН у Ліберії (МНООНЛ) була розгорнута разом із групою спостереження (ЕКОМОГ) екологічного співтовариства західно-африканського держав(ЕКОВАС) у Ліберії, а місія ООН за спостереженням у Грузії (МООННГ) діє в співробітництві з миротворчими силами СНД у Грузії) і шляхом спільних операцій (наприклад, Міжнародна цивільна місія ООН і ОАГ у Гаїті (МГМГ).

Рада Безпеки відіграє важливу роль у сфері раннього виявлення і виявлення конфліктів, що зароджуються. В останні роки виникла насущна потреба в створенні систем раннього попередження об виникнення вогнищ напруженості, небезпеки ядерної аварії, про екологічні погрози, масові пересування населення, стихійних лихах, погроза голоду і поширення хвороб і епідемій. Такого роду інформацію можна було використовувати для того, щоб оцінити, чи існує погроза світу, і проаналізувати, які дії можуть бути початі Організацією Об'єднаних Націй для її зменшення і які превентивні дії і міри можуть бути прийняті Радою Безпеки й інших органів ООН.

Одним з найбільше часто використовуваних Радою Безпеки інструментів є превентивна дипломатія. Превентивна дипломатія – це дія політичного, дипломатичного, міжнародного, правового й іншого характеру, спрямовані на попередження виникнення споровши і розбіжностей між сторонами, недопущення їхнього переростання в конфлікти й обмеження масштабів конфліктів після їхнього виникнення. Співробітничаючи з Генеральним секретарем, Рада активно використовувала засобу превентивної дипломатії, забезпечував умови для примирення, посередництва, добрих послуг, встановленням і іншими превентивними діями.

Найбільше часто використовуваним інструментом, особливо останнім часом, є операції по підтримці світу (ОПМ), яких тільки по лінії ООН було проведено з 1948р. понад 50. Операція по підтримці світу – сукупність приймаємих зі згоди взаємозалежних конфліктуючих сторін, по цілям, задачам, місцеві і часу дій за участю безстороннього військового, поліцейського і цивільного персоналу в підтримку зусиль по стабілізації обстановки в районах потенційних чи існуючих конфліктів, проведених у відповідність з мандатом Ради Безпеки чи регіональних організацій і спрямованих на створення умов, що сприяють політичному врегулюванню конфлікту, і чи підтримки відновлення міжнародного світу і безпеки.

У зв'язку зі штучно створеним деякими державами гострим фінансовим кризам ООН намітилася тенденція до усе більш частого використання Радою Безпеки в ході проведення операції по підтримці світу збройних контингентів окремих регіональних структур закритого типу (НАТО, ЗЕС) і проведенню за уповноваженням Ради Безпеки вибільних операцій коаліціями держав, причому деякі з них уключали дії по примусі до світу і власне кажучи були примусовими операціями (наприклад, операція "Бура в пустелі 1991р. в Іракові", "Об'єднаної оперативної групи" у 1992р. у Сомалі, Сил по виконанню Дейтонского угоди в Сході (СВС) у 1996р., багатонаціональних сл по стабілізації (УПС) у Биг у 1997р. і ін.)

Дія (операції) по примусі до світу можуть бути кваліфіковані як примусові прийоми до підтримку політичних зусиль по підтримці світу, повинні оснащуватися легкою стрілецькою зброєю і зберігають завжди невід'ємне право на самооборону.

Важливим інструментом миротворчої діяльності ООН і її Ради Безпеки є роззброювання – сукупність мір, спрямованих на те, щоб зупинити необмежені потоки озброєнь і поширення зброї масового знищення, збір, забезпечення схоронності і знищення звичайної зброї, роззброювання збройних груп, розмінування й ін. Першою миротворчою місією ООН, що сприяла роззброюванню і демобілізації, стала Група спостерігачів ООН у центральній Америці (ГНООНЦА), що була розгорнута в 1989р. такого роду акції починалися Радою Безпеки на основі угод про загальне мирне врегулювання при проведенні своїх операцій у Сомалі, Сальвадору, Мозамбікові, Анголі, Камбоджі й ін.

Рада Безпеки дуже часто, особливо в останні роки, використовував такий інструмент, як санкції – економічні, політичні, дипломатичні, фінансові й інші примусові міри, не зв'язані з використанням збройних сил, здійснені за рішенням Ради Безпеки З метою спонукати відповідна держава чи припинити утриматися від дій. Погроз, що представляють собою, світу, порушення чи світу акт агресії.

Для контролю за здійсненням санкцій Радою був створений ряд допоміжних органів, наприклад Рада керуючих Компенсаційної комісії і Спеціальна комісія із ситуації у відносинах між Іраком і Кувейтом, Комітети із санкцій у відношенні Югославії, Лівії, Сомалі, Анголи, Гаїті, Руанди, Ліберії, Судану, Сьерра-Леоне й ін. Результати застосування Радою проти них санкцій є далеко не однозначним. Так, прийняті Радою проти расистського режиму Південної Родезии економічні санкції сприяли у відомій мері ліквідації расистського режиму, досягненню народом Зімбабве своєї незалежності, вступу цієї країни в 1980р. у члени ООН. Цінність санкцій як засобу врегулювання конфліктів наочно проявилася і при врегулюванні інших конфліктів, наприклад, в Анголі, Гаїті, Південній Африці. Разом з тим не можна не визнати, що в більшості випадків застосування санкцій бути сполучено з цілим поруч негативних наслідків для населення й економіки країн – об'єктів санкцій і оберталося величезним матеріальним і фінансовим збитком для сусідніх і третіх держав, що дотримують рішення Ради по санкціях.

Рада Безпеки активно використовував у своїй миротворчій діяльності і такий інструмент, як пост-конфліктне миростроительство, - сукупність дій держав і міжнародних організацій, спрямованих на усунення корінних політичних, економічних, соціальних, гуманітарних і інших причин суперечки, приведшему до збройного конфлікту, запобігання поновлення конфлікту, виявлення і підтримка структур, призначених для зміцнення світу і відновлення найважливіших елементів інфраструктури і цивільних інститутів держави.

Такі дії нерідко включалися в мандат проведеної Радою Безпеки ООН операції по підтримці світу(наприклад, у Камбоджі Анголі, і ін.) і передбачали, зокрема, реінтеграцію колишніх комбатантів у продуктивне цивільне життя, відновлення діяльності цивільних інститутів, розмінування, проведення виборів і т.д.

Так, Рада Безпеки у своїй резолюції (1037-1996р.) надав ВАООНВС мандат, що полягають в організації виборів, наданні сприяння в їхньому проведенні і посвідченні дійсності результатів виборів. Одна з особливостей миростроительства полягає в тому, що в країні, зруйнованою війною, чи поновлення, по вкрай мері, координацію діяльності в області миростроительства приходиться спочатку доручати багатофункціональної операції по підтримці світу. В міру досягнення такою операцією успіху в справі відновлення нормальних умов обов'язку, що виконувалися персоналами операції, передавалися різним програмам, фондом і установою системи ООН, що займається видами діяльності, з яких складається миростроительство, а сама відповідальність Ради Безпеки за прийняття рішень переходив до Генеральної чи Асамблеї іншим міжурядовим органам, що несуть відповідальність за продовження цивільного миростроительства. Саме так обстояло справу при проведенні операцій ООН по підтримці світу в Мозамбікові, Сальвадору й ін.

Рада Безпеки прибігав до таких новаторських методів впливу на держави, як установи міжнародних карних трибуналів як свої допоміжні органи. Рада заснувала у відповідності зі своєю резолюцією 808(1993р.) від 22 лютого 1993р. Міжнародний трибунал для судового переслідування облич, відповідальних за серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, зроблені на території колишньої Югославії з 1991р. 8 листопада 1994р. Рада Безпеки у своїй резолюції 955(1994р.) ухвалив заснувати Трибунал для судового переслідування облич, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, зроблені в період з 1 січня по 31 грудня 1994р. у Руанді. Створення такого роду трибуналів на основі рішення органа ООН (а не угоди між державами) з міжнародно-правової точки зору є далеко не безперечним.

Відповідно до Статуту ООН, Рада Безпеки повинна функціонувати безупинно і здійснювати "швидкі й ефективні" дії від імені членів ООН. З цією метою кожен член Ради Безпеки повинний завжди бути представлений у місці перебування ООН. Відповідно до правил процедури, проміжок між засіданням Ради Безпеки не повинний перевищувати 14 днів, хоча на практиці це правило не завжди дотримувалося. У середньому Рада Безпеки проводили 77 офіційних засідань у рік.

Велике значення має і, що одержав в останній час широке поширення в діяльності Ради Безпеки метод проведення гострих міжнародних переговорів на рівні держав і урядів і міністрів іноземних для держав – членів Ради Безпеки. 31 січня 1992р. відбулася перше в історії засідання Ради Безпеки на вищому рівні, що дало могутній імпульс міжнародному обговоренню ролі ООН у підтримали міжнародного світу і безпеки в нових умовах і послужило відправний точний поступального процесу висування початківця і розробок нових підходів у сфері миротворчества. 7 вересня 2000р. відбулося друге в історії засідання Ради Безпеки а вищому рівні, головною темою якого було зміцнення центральної ролі ООН у XXI столітті.

Багатогранна й ефективна діяльність Ради Безпеки на протяг усієї другої половини XX сторіччя дає всі підстави думати, невідчужувана легитимизирующая роль Ради Безпеки і ступінь і масштаби його доброчинного впливу на стан і розвитку справжньої безпеки стабільності на планеті не тільки зберігається, але і будуть поступально підсилюватися і зміцнюється на благо світу і процвітання всього людства в XXI в.

Міжнародний суд.

Важливе місце в структурі ООН займає Міжнародний суд. Він складається з 15 незалежних суддів, обраних поза залежністю від їхнього громадянства, з числа облич високих моральних якостей, що задовольняють вимогою, пропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові чи посади являющиеся юристами з визнаними авторитетом в області міжнародного права. Судді обираються Генеральної Асамблеї і Радою Безпеки на термін у дев'ять років із правом переобрання. При цьому для обрання Радою Безпеки кандидату досить одержати в голосів (всі інші рішення вимагають більшості в 9 голосів). Кандидатури для обрання в суд висуваються національними групами членів Постійної Палати третейського суду (по 4 члени в кожній групі). Місцеперебування Суду –гаага.

До дійсного часу 62 держави – члена ООН заявили про свою згоду з обов'язковою юрисдикцією суду у відповідність з п.2 ст.36 його Статуту, причому багато заяв супроводжуються такими застереженнями, що роблять ця згода власне кажучи ілюзорним.

За час існування суду на його розгляд державами було винесено більш 70 споровши і запитано понад 20 консультативні висновки суду. Рішення суду вважаються обов'язковим для держав – сторін у суперечці. У випадку невиконання який – або стороною в справі зобов'язання, покладеного на неї рішенням Суду, Рада Безпеки на прохання іншої сторони "може, якщо визнає це необхідним, зробити чи рекомендації вирішити об уживання заходів для проведення рішення у виконання" (п.2 ст.94 Статуту ООН).

Крім судової, Міжнародний суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Згідно ст.96 Статуту ООН, Генеральна Асамблея і Рада Безпеки можуть запитувати в Міжнародного Суду консультативні висновки по будь-якому юридичному питанню.

У Декларації тисячоріччя ООН лідери всіх країн світу заявили про свою рішучість зміцнювати Міжнародний Суд, для того, щоб забезпечити правосуддя і верховенство права в міжнародних справах.

Міжнародний суд покликаний стати одним із ключових компонентів у стратегії мирного рішення споровши і розбіжностей між державами і забезпечення правопорядка і законності у світі.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОС).

ЕКОСОС складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на три роки відповідно до процедури, передбаченої Статутом (ст.61), причому щорічно обираються 18 членів, трирічної термін для заміни тих 18 членів, трирічний термін діяльності яких минув. Рішення в ЕКОСОС приймаються простою більшістю голосів присутніх і беруть участь у голосуванні.

ЕКОСОС здійснює координацію економічної і соціальної діяльності ООН і її 16 спеціалізованих установ, а також інших інститутів системи ООН. Він служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і для вироблення рекомендації у відношенні політики по цих проблемах для держав і для системи ООН у цілому. Велика робота в рамках ЕКОСОС проводиться по підготовці досліджень, складання доповідей з міжнародних питань в економічній, екологічній і соціальній областях, у сфері культури, утворення, охорони здоров'я, заохочення, поваги і дотримання, прав людини й основних воль.

ЕКОСОС проводить організаційну сесію в Нью-Йорку на початку року й основну сесію влітку кожного року по черзі в Женеві й у Нью-Йорку. Багато уваги ЕКОСОС приділяє огляду світового економічного і соціального стану і розгляду такої важливої проблеми, як сприяння створенню сприятливих умов для розвитку, включаючи оцінку останніх подій і перспектив у розвитих країнах, країнах з перехідною економікою, що розвиваються країнах, а також аналізу положення в області міжнародної торгівлі і потоків фінансових засобів.

Протягом року робота Ради проводиться в його допоміжних органах, що регулярно збираються і представляють доповіді Раді. ЕКОСОС має 9 функціональних комісій: Статистичну, Комісію з народонаселення і розвитку, Комісію соціального розвитку, Комісію з прав людини, Комісію з положення жінок, Комісію з запобігання злочинів і Карному розслідуванню, Комісію з наркотичних засобів, Комісію з науки і техніки з метою розвитку і Комісію зі стійкого розвитку.

Крім того ЕКОСОС працює в тісному співробітництві з такими установами, як Дитячий фонд ООН, Керування Верховного комісаріату ООН по справах біженців, Програма розвитку ООН, Світова Продовольча програма, Міжнародний науково-дослідний інститут по підвищенню утворення жінок, Міжнародна контрольна рада по наркотиках і ін.

Рада по опіці.

Рада по опіці складається з 5 членів (Росія, США, Англія, Франція і КНР). Рада проводить одну сесію в рік у Нью-Йорку. З первісних 11 підопічних територій усі в ході роботи Ради одержали незалежність: Гана, Сомалі, Камерун, Того, Руанда, Бурунді, Об'єднана Республіка Танзанія, Самоа, Науру, Патуа, Нова Гвінея.

На засіданні Ради Безпеки ООН 10 листопада 1894 р. було відзначено, що система опіки ООН цілком виконала свої задачі, зв'язані з правом народу на самовизначення.

Секретаріат ООН.

Секретаріат ООН складається з Генерального секретаря і такого персоналу, що може знадобитися для Організації. Він обслуговує інші органи ООН і проводить у життя роботу програм діяльності і рішень. Робота секретаріату містить у собі здійснення операцій по підтримці світу із санкції Ради Безпеки, організацію і проведення міжнародних конференцій із проблем світового значення, складання оглядів світових, соціальних і економічних тенденцій і проблем. У функції секретаріату входить такий усний і письмовий переклад вступів і документів і розпорядження документами.

Секретаріат розміщений у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, маються такі підрозділи в Женеві, Відні, Найробі, Банкоку й інших містах.

Загальна чисельність співробітників Секретаріату складає більш 15 тисяч чоловік, що є громадянами понад 70 країн.

Генеральний секретар.

Генеральний секретар очолює секретаріат і є головною адміністративною посадовою особою, призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5-літній термін, по витікання якого може бути призначений знову. Генеральний секретар представляє Генеральній Асамблеї щорічна доповідь про роботу Організації, а також доводить до відома Ради Безпеки будь-які питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного світу і безпеки.

 

3. Історія діяльності ООН у ролі світового уряду

Аналізуючи плани створення всесвітньої організації, що розроблялися лідерами воювавших проти Німеччини і Японії союзних держав, можна відзначити їхнє бажання перебороти недоліки попередниці ООН – Ліги Націй. Остання виявилася нездатної запобігти світовій війні, тобто реалізувати покладені на неї надії в справі забезпечення загального світу. Однак незважаючи на бажання усіх великих держав сприяти побудові нової міжнародної системи безпеки, ООН із самого початку не мала можливості утримувати сильні країни, що ввійшли в неї, від довільних дій. Вона мала можливість тільки скувати сваволю тієї чи іншої держави, якби воно зважилося кинути виклик всесвітньої організації і почати діяти по своїй волі, ризикуючи спровокувати Третю світову війну. Творці ООН "цілком усвідомлювали таку небезпеку, але схрещували пальці в надії, що гармонічного і взаємовигідного функціонування нової міжнародної структури в сполученні з більш ефективними заходами до співробітництва, заснованими на пам'яті про двох кривавих світових конфліктів, виявиться досить для того, щоб удержати всі країни на фатальному порозі між війною і світом".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5