Осуществление и защита гражданских прав

(в редакції 1978р.), затверджених Міжнародною торговою палатою, банки

можуть видавати гарантії (а під гарантією у Правилах мається на увазі

гарантія, порука і т.ін.) таких видів:

. гарантія (порука) виконання – зобов’язання, яке видає банк на прохання

постачальника товарів, послуг, підрядчика, виплатити при невиконанні

контрагентом умов котракту суму, яка передбачена у гарантії (поруці);

. гарантія (порука) повернення платежів – зобов’язання, яке видає банк

на прохання постачальника товарів, послуг, підрядчика, виплатити

покупцеві, замовнику суми, авансовані виконавцю та повернуті ним у

зв’язку з невиконанням умов котракту;

. тендерна гарантія (порука) – виплата улаштовувачу торгів сум, які не

отримані ним від учасників торгів і т.ін.[21]

Гарантія як спосіб забезпечення зобов’язань застосовується у

відносинах між юридичними особами. В той же час, в ст. 196 ЦК України

міститься вказівка, що на гарантію поширюються правила статей, які

стосуються поруки.

Чинне цивільне законодавство України не містить визначення гарантії.

Сутність забезпечувальної дії гарантії полягає у тому, що при невиконанні

боржником забезпеченого гарантією зобов’язання, кредитор має право стягнути

суму непогашеної заборгованості з гаранта.

При цьому слід зауважити, що договір гарантії не передбачає наявність

іншого, основного зобов’язання, він має самостійний, а не додатковий

характер.

Гарантом може виступати лише юридична особа або держава. Зокрема,

прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1995 року “Про

порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок

настання гарантійних випадків за іноземними кредиторами, одержаними

юридичними особами під гарантію уряду України” встановлює порядок

компенсації затрат за позиками, стосовно яких гарантом була держава[22].

Як правило, гарантія застосовується для забезпечення належного

виконання обов’язків в кредитних договорах. Практично договір гарантії

оформлюється видачею установі банку гарантом листа. Факт видачі свідчить

про те, що договір здійснено у письмовій формі.

Гарант, на відміну від поручителя, несе субсідіарну відповідальність.

Настає вона в разі, якщо боржник не має відповідних коштів для повернення

кредитору.

Гарантія як правовий засіб, який становить забезпечувальну функцію,

зараз набула особливого значення. Межі використання цієї форми значно

розширились, особливо тепер, у період масових неплатежів за договірними

зобов’язаннями. Великі фірми, асоціації, корпорації, спілки, які об’єднують

декілька підприємств, або інші об’єднання вправі виступати гарантом

організації–члена об’єднання при укладенні кредитного договору з банком,

наприклад, з постачальницькою, заготівельною та іншими організаціями.

Гарант разом з основним боржником відповідає перед кредитором, що посилює

впевненість у належному виконання договірного зобов’язання і створює

належну правову основу у взаємовідносинах між кредитором і боржником разом

з гарантом.

Завдаток як вид забезпечення застосовується у відносинах між

громадянами. Під завдатком розуміють грошову суму, що видається однією з

договорних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій

стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Основною формою завдатка є грошова сума.

Сутність зобов’язальної дії завдатку полягає у тому, що певна частина

належних контрагенту платежів сплачується наперед і є для кредитора

забезпеченням (запорукою) реального виконання зобов’язання.

Правовий вплив завдатка на невиправну сторону проявляється в тому, що

якщо за невиконання договору відповідальна сторона, яка дала завдаток, він

залишається у другої сторони, а якщо є винною сторона, яка отримала

завдаток, вона зобов’язана сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку.

Суб’єктами у даному правовідношенні виступають задаткодавець, який є

боржником, та задаткоотримувач, який є кредитором.

Моментом виникнення договору про завдаток вважається внесення завдатку

на основі досягнутої згоди.

Якщо сторона, яка дала завдаток, ухиляється від виконання договору,

вона втрачає завдаток. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання

договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки з урахуванням суми

завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

Завдаток слід відрізняти від авансу. Аванс – це певна грошова сума або

цінності, які покупець або замовник передає продавцю або виконавцю робіт в

рахунок майбутніх платежів за передачу майна, виконання роботи або надання

послуг.

Аванс і завдаток мають певну схожість, а саме:

. вони виконують платіжну функцію, адже грошові суми в обох випадках

передаються кредитору в рахунок належних платежів. Разом з тим, вони

цим і різняться від звичайних платежів по зобов’язанню, оскільки ці

суми вносяться наперед, тобто до виникнення зобов’язання;

. аванс і завдаток виконують доказову функцію, адже факт їх видачі

доводить встановлення зобов’язання і т.ін.

Але суттєва відмінність авансу від завдатку полягає у тому, що аванс

не забезпечує виконання передбачених сторонами обов’язків. Він виплачується

однією стороною другій стороні не для забезпечення зобов’язання, а в

рахунок належних платежів. Тому незалежно від того, яка сторона несе

відповідальність за невиконання зобов’язань, той, хто отримав аванс,

повинен його повернути.

Завдаток, як правило, не використовується у відносинах між юридичними

особами. Але він може бути засобом забезпечення у відносинах між фізичними

особами і організаціями. Якщо у договорі прямо не передбачено, що передана

сума вважається завдатком, то її слід вважати авансом.

Глава 3. Захист цивільних прав.

§ 1. Поняття і зміст захисту цивільних прав.

Однією з умов прийняття України до Ради Європи були ухвалені

Парламентською Асамблеєю 1995 року рекомендації, щодо концепції правової

політики у галузі захисту прав людини.

Конституція України встановила гарантії реалізації та захисту прав і

свобод громадян та організацій. Конституційні норми, які закріплюють ці

права і інтереси, виступають основою для деталізації їх у галузевому

законодавстві, регулювання усіх аспектів їх дії, і для визначення

юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального

порядку захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових (цивільних)

прав, охороняємих законом інтересів і свобод, у тому числі засобами

цивільного процесуального права.

Так за особою завжди зберігаються певні, так звані, “законні” права.

Прикладом таких прав можуть бути права, встановлені в статтях 55, 56 та 59

Конституції України. В цих статтях йдеться про право на судовий захист;

право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної

влади і органів місцевого самоврядування; право на відшкодування за рахунок

держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної

шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідних

органів; право на юридичну допомогу з боку держави тощо.

Діяльність держави виражається в захисті цивільних прав і охоронюваних

законом інтересів різними методами і способами.

§ 2. Способи захисту цивільних прав.

Способи захисту суб’єктивних цивільних прав – це закріплені законом

матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких

здійснюється встановлення, визначення, порушених спірних прав і вплив на

правопорушника[23].

Правовий захист здійснюється різними способами. Стаття 6 ЦК України

визначає такі способи захисту:

1) визначення цивільних прав;

2) відновлення становища, яке існувало до порушення прав, і припинення

дій, що порушують право;

3) присудження до виконання обов’язку в натурі;

4) зміна або припинення правовідношення;

5) компенсація моральної шкоди;

6) стягення з особи, яка порушила право заподіяних нею збитків, а у

випадках, передбачених законом або договором, – неустойки (штрафу,

пені).

Даний перелік навряд чи можна назвати довершеним, адже він має суттеві

недоліки, які стосуються структури (зокрема об’єднання окремих самостійних

способів зхисту в один) та змісту визначених способів.

Однак, закріплення у законі способів захисту навіть у такому

недовершеному вигляді має дуже важливе значення, адже потерпілі мають

можливість зоорієнтуватися у виборі способу захисту, що значно полегшує їх

вибір.

Як правило, особа, право чи інтерес якої постраждали, може використати

не будь-який, а конкретний спосіб захисту свого права. Часто спосіб захисту

порушеного права прямо визнаний спеціальним законом, який регламентує

конкретне цивільне правововідношення. Так, наприклад, власник, який

незаконно позбавлений права володіння майном, згідно за ст. 145 ЦК, має

право тільки витребувати його із чужого незаконного володіння, тобто

відновити становище, яке існувало до порушення права. Однак, частіше,

власнику суб’єктивного права надається можливість самому вибирати спосіб

захисту свого порушеного права. Наприклад, за договором підряду, якщо

підрядчик допустив відступи від умов договору, що погіршили роботу, або

допустив інші недоліки в роботі, замовник вправі за своїм вибором вимагати

безоплатного виправлення зазначених недоліків у відповідний строк або

відшкодування понесених ним необхідних витрат по виправленню своїми

засобами недоліків роботи (якщо договором передбачено таке право

замовника), або відповідного зменшення винагороди за роботу (ст. 344 ЦК

України).

Визначення у спеціальних нормах тих чи інших способів захисту, так

само, як і вибір способу захисту із перелічених ст. 6 ЦК України (якщо у

спеціальних нормах немає вказівок на конкретні способи захисту), залежать

від специфіки права, яке потребує захисту, та характеру порушення. Так,

наприклад, такі способи захисту, як відшкодування збитків та стягення

неустойки застосовуються у випадках порушень майнових прав. І, навпаки,

припинення дій, що порушують право (або створюють загрозу його порушення),

застосовуються для захисту особистих немайнових прав.

Достатньо очевидний вплив на вибір способу захисту і характеру

правовопорушення. Так, якщо внаслідок правопорушення суб’єктивне право

повністю знищується і відновити становище, яке існувало до порушення права,

практично неможливо – виникає потреба у таких способах захисту, які

направлені на відновлення завданої шкоди, це може бути стягнення збитків і

неустойки, виконання обов’язку в натурі та інше.

Таким чином, незважаючи на те, що особа, суб’єктивне право якої

порушено, може сама вибрати конкретний спосіб його захисту (в межах

визначених законом), сам цей вибір зумовлюється заначеними вище

обставинами.

Способи захисту, визначені в ст. 6 ЦК України неоднорідні за своєю

юридичною природою, що також суттєво впливає на можливості їх реалізації. У

юридичній літературі зустрічається поділ їх на способи захисту і способи

відповідальності, які різняться між собою підставами застосування,

соціальним призначенням, функціями, які вони виконують, принципами

реалізації і деякими іншими моментами[24].

Загальне правило передбачає, що способи відповідальності на відміну

від способів захисту, застосовуються тільки до винного порушника

суб’єктивного права і виражається у додаткових обмеженнях у вигляді

позбавлення правопорушника певних прав або покладання на нього додаткових

обов’язків[25]. Серед способів захисту цивільних прав ст.6 ЦК України,

способами відповідальності можуть бути визначені відшкодування збитків,

стягення неустойки та компенсація моральної шкоди – всі інші є способами

захисту.

Проаналізуємо детальніше способи захисту, визначені статтею 6 ЦК

України.

1. Визнання цивільних прав. Необхідність у цьому способі захисту

виникає тоді, коли наявність у особі певного суб’єктивного права

невизнається, заперечується або є реальна загроза такого невизнання у

майбутньому, тобто вимога про визнання права подається для підтвердження

його реального існування.

Часто невизначеність суб’єктивного права призводить до неможливості

його використання або ж перешкоджає такому використанню. Наприклад, якщо

власник жилого будинку не має на нього правоустановчих документів, він не

може цей будинок продати, обміняти та інше. Визнання права є способом

усунення невизначенності у взаємовідносинах суб’єктів, створення необхідних

умов для його реалізації і запобігання дій зі сторони третіх осіб, які

перешкоджають його здійсненню.

Визнання права (або точніше – охоронюваного законом інтересу суб’єкта)

як способу його захисту здійснюється тільки у судовому порядку. Вимога

позивача про визнання права зверенена не до відповідача, а до суду який

повинен офіційно підтвердити наявність або відсутність у позивача спірного

права.

Треба зазначити, що у більшості випадків вимога про визначення

суб’єктивного права є необхідною передумовою застосування інших,

предбачених ст. 6 ЦК України, способів захисту. Наприклад, щоб відновити

становище, яке існувало до порушення права або примусити боржника до

виконання зобов’язання в натурі, позивач повинен довести, що він володіє

певним правом, захисту якого він домагається. Однак, бувають випадки, коли

вимога про визнання права має самостійне значення і не поглинається іншими

способами захисту. Так, визнання права, як способу захисту права,

застосовується при захисті права власності, права авторства, права

господарського відання та інших прав.

2. Припинення дій, що порушують право. Як і визнання права, даний

спосіб захисту може застосовуватись у поєднанні з іншими способами захисту,

наприклад, стягенням збитків або неустойки, або мати самостійне значенння.

В останньому випадку інтерес власника суб’єктивного права виражається у

тому, щоб припинити порушення його права або ліквідувати загрозу його

порушення. Так, наприклад, автор твору, якщо він незаконно використовується

(готується до друку без відома автора, перекручується та ін.) третіми

особами, може вимагати припинення цих дій не висуваючи інших, наприклад,

майнових претензій.

3. Відновлення становища, що існувало до порушення права. Як

самостійний спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли порушене

суб’єктивне право внаслідок правопорушення не зупиняє свого існування і

може бути реально поновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний

спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, адже протиправна

поведінка може викликати зміни як у майновій так і у особистій сферах життя

особи.

Особа, яка вчинила протиправну поведінку, може бути примушена судом до

відновлення того стану, який існував до правопорушення.

Даний спосіб захисту застосовується, наприклад, у разі задоволення

віндикаційних та негаторних вимог. Так, наприклад, згідно зі ст. 50

Закону України “Про власність”, власник має право витребувати своє майно із

чужого незаконного володіння. А п.2 ст. 48 цього Закону визначає право

власника вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці

порушення непов’язані з позбавленням володіння[26]. Так, власник може

вимагати від сусіда прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають йому

використовувати автомобіль (немає можливості виїхати з гаража). Особа, яка

поширила неправдиві, ганебні відомості зобов’язується спростувати їх, що

сприяє здійсненню захисту честі, гідності і ділової репутації громадян

(органзацій).

4. Присудження до виконання обов’язку в натурі. Іноді в юридичній

літературі цей спосіб називається ще реальним виконанням. Для цього способу

характерним є те, що порушник за вимогою потерпілого повинен реально

виконати ті дії, які передбачені зобов’язанням між сторонами. Насамперед

мова йде про виконання обов’язку за договором. За рішенням суду особа

присуджується до виконання також за змістом обов’язку, який вона не

виконала добровільно. Ст. 208 ЦК України передбачається, що у разі

невиконання зобов’язання передати індивідуально визначену річ у власність

або у користування кредиторові, останній вправі вимагати відібрання цієї

річі у боржника і передачі її йому.

Виконання обов’язку в натурі протиставляється виплаті грошової

компенсації. Однак очевидно, що інтерес потерпілого не завжди може бути

задоволений такою заміною. Він має право вимагати від контрагента

фактичного здійснення тих дій, які є предметом відповідного зобов’язання,

наприклад, реальної передачі речі, виконання робіт, надання послуг та інше.

Тільки у тих випадках, коли реальне виконання об’єктивно неможливе або

небажано для потерпілого, даний спосіб може бути замінений іншим способом

захисту за вибором потерпілого.

Важливим є ще один момент, який характерезує даний спосіб захисту.

Оскільки обов’язок тісно пов’язаний з особою, то він може бути виконаний

лише добровільно. Адже, не можна примусити, наприклад, підрядчика

побудувати певний об’єкт, про що було домовлено у договорі, чи примусити

набувача до реального виконання своїх обов’язків за договором довічного

утримання.

5. Зміна або припинення правовідношення. Спосіб зміни

правововідношення може відбуватися шляхом зміни предмета зобов’язання,

змісту прав та обов’зків.Так, покупець, якому передана річ неналежної

якості (якщо її недоліки не були застережені продавцем), має право за своїм

вибором вимагати заміни речі, відповідного зменшення купівельної ціни,

безоплатного усунення недоліків речі та інше. (ст. 234 ЦК України). За

вимогою підрядчика суд може змінити термін виконання роботи, якщо це

обумовлено обставинами, за які він не відповідає.

Припинення правовідношення, як спосіб захисту застосовується при

розірванні договорів. Так, відчужувач жилого будинку може відмовитись від

договору довічного утримання, якщо набувач не виконує обов’язків, прийнятих

ним за цим договором. Наймач може вимагати розірвання договору найму, якщо

майно в силу обставин, за які він не відповідає, виявляється в стані,

непридатному для користування (ст. 270 ЦК України).

Як правило такий спосіб захисту реалізується у судовому порядку, але

не виключається і самостійне його застосування потерпілим. Важливо, що

можливість припинення або зміни правовідношення була прямо передбачена

законом або договором.

Характерним для цього способу є те, що він може застосовуватися у

зв’язку з винними і невинними діями контрагента.

6. Стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків. Це

найбільш поширений спосіб захисту цивільних прав і охоронюваних законом

інтересів, який використовується у сфері як договірних, так і не договірних

відносин.

На відміну від виконання обов’язку в натурі, наприклад, обов’язок

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11