Осуществление и защита гражданских прав

отримувати, підписи керівника та головного бухгалтера, печатку організації.

Строк дії довіреності в кожному окремому випадку може бути різним в

залежності від можливості отримання і вивозу відповідних цінностей за

нарядом або іншими документами (на основі яких видана довіреність). Однак,

загальний строк дії не може перевищувати 10 днів, або одного місяця, якщо

розрахунок за цінності здійснюється шляхом планових платежів, або доставка

здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями.

Згідно з п. 11 Інструкції заборонено відпускати цінності у випадках:

1) якщо отримано повідомлення підприємства отримувача про припинення

довіреності. У цьому випадку відповідальність несе підприємство, яке

відпустило цінності;

2) якщо закінчився строк дії довіреності;

3) якщо довіреність видана з порушенням встановленого порядку її

заповнення, або з відсутніми реквізитами;

4) відсутність у довіреності особи документу, який би засвідчував її

особу;

5) наявність виправлень у довіреності, якщо вони не підтверджені

підписами тих осіб, які підписали її18.

Невикористані довіреності повинні бути повернені не пізніше наступного

дня після закінчення дії довіреності.

Основу довіреності складають, як визначалося вище, особисті відносини

сторін. По цій причині чинність довіреності припиняється у випадку смерті,

визначені недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім

представника або особу, яку представляють.

Припиняється чинність відповідно і у випадку припинення юридичної

особи – представника та представляємого. У такому випадку правонаступники

(наступники або організація до якої перейшли права та обов’язки

представляємого – реорганизованої юридичної особи) повинні, за згодою

представника, видати нову довіреність.

Особливий, довіряючий характер відносин, які існують між представником

та представляємим, проявляється в тому, що кожний з них вправі в будь-який

час скасувати довіреність або передоручення, або ж відмовитися від неї.

Угода про відміну від цього права недійсна. Відповідно, з припиненням

довіреності втрачає силу передоручення (ст. 69 ЦК України).

Ще одна підстава припинення довіреності пов’язана з її тимчасовим

характером. Із закінченням строку дії довіреності вона припиняється, але за

згодою сторін повинна бути видана нова довіреність.

Цивільний кодекс передбачає відповідні гарантії для представника та

третіх осіб на випадок відмови довіреності представляємим. Ці гарантії

заключаються в тому, що особа, яка видала довіреність, зобов’язана

сповістити про припинення дії довіреності як представника так і третіх

осіб. Цей обов’язок лежить і на правонаступниках представляємого у випадку

його смерті (реорганізації юридиної особи).

Правові наслідки припинення довіреності наступають у той момент, коли

представник дізнався або повинен був дізнатися про припинення довіреності.

Тому права та обов’язки, які виникли до відповідного моменту, зберігають

значення для представника та правонаступників.

Якщо угода була укладена після відміни довіреності, то вона бути

заперечена особою, яка видала довіреність (її правонаступником). Для цього

треба, щоб вони довели, що третя особа знала або повинна була знати, що дія

довіреності припиняється. На представника покладаються обов’язки негайно

повернути довіреність, особі, яка її видала.

Глава 2. Виконання цивільних обов’язків.

§ 1. Поняття і предмет цивільних обов’язків.

Здійснення суб’єктивних прав тісно пов’язане з виконанням обов’язків.

Будь-який суб’єктивний обов’язок – це міра необхідної поведінки.

Найбільш наглядно виконання цивільно-правових обов’язків простежується

при реалізації права вимагати, особливо у тих випадках, коли уповноважена

особа може добитися від зобов’язаного суб’єкта виконання певних активних

дій, зокрема, передачі майна, виконання робіт, надання послуг та ін.

Зв’язок між правом на активні дії та обов’язком третіх осіб не

перешкоджати їх здійсненню менш помітний, однак він присутній у правовій

діяльності.

Таким чином, цивільно-правовий обов’язок характеризується як міра

відповідної поведінки зобов’язаної особи, якої вона повинна дотримуватись

згідно з вимогами уповноваженого суб’єкта для задоволення його інтересів.

Цивільно-правові обов’язки, як і права, мають різний зміст. Так, в

абсолютних правовідносинах, наприклад, правовідношенні власності, де

зобов’язальними суб’єктами виступають усі треті особи, обов’язок останніх

має пасивний характер. Вони повинні утримуватися від дій, які перешкоджають

уповноваженій особі здійснювати дозволені їй активні дії для задоволення

своїх інтересів.

І навпаки, у зобов’язальних правовідносинах цивільно-правові обов’язки

полягають перш за все у позитивних діях, здійснення яких забезпечує

задоволення інтересів уповноваженого.

Таким чином, при виконанні цивільно-правового обов’язку забезпечується

інтерес уповноваженої особи.

Поряд з цим, у цивільному обов’язку виражається інтерес держави, адже

вона зацікавлена у певній поведінці суб’єктів цивільних правовідносин19.

§ 2. Принципи виконання цивільних обов’язків.

Згідно зі ст. 216 ЦК України зобов’язання припиняються виконанням,

проведеним належним чином. Тобто, виконання цивільно-правового обов’язку

підпорядковане певним принципам, а саме, принципам належного і реального

виконання обов’язку.

Принцип належного виконання обов’язку означає, що повинні бути

дотримані всі умови зобов’язання. Наприклад, за договором підряду підрядчик

зобов’язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з

його або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити

виконану роботу (ст. 332 ЦК України); за договором доручення одна сторона

(повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони

(довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України). Зазначені обов’язки

повинні бути виконані відповідно до всіх умов договорів підряду і

доручення.

§ 3. Місце, строки та інші умови виконання обов’язку.

Належність виконання обов’язку випливає зі змісту ст. 161 ЦК України,

в якій зазначено, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в

установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування,

договору, а за відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що

звичайно встановлюються.

Принцип належного виконання обов’язку стосується також місця, строку

та інших умов. Так, згідно зі ст. 167 ЦК України, зобов’язання повинно бути

виконане в тому місці, яке зазначене в законі, договорі, акті планування,

на підставі якого виникло зобов’язання, або виходячи з суті зобов’язання.

Якщо місце виконання зобов’язання не визначене, виконання повинно бути

проведене:

1) по зобов’язанню передати будівлю – за місцем знаходження будівлі;

2) по грошових зобов’язаннях (крім грошових зобов’язань організацій) – за

місцем проживання кредитора в момент виконання зобов’язання, а якщо

кредитор в момент виконання зобов’язання змінив місце проживання і

повідомив про це боржника, то за новим місцем проживання кредитора з

віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною

місця виконання;

3) по всіх інших зобов’язаннях – за місцем проживання боржника, а якщо

боржником є юридична особа – за місцем її знаходження, тобто за місцем

знаходження її постійно діючого органу.

Важливе значення для виконання обов’язку має строк виконання. Він може

встановлюватися сторонами правовідношення або законом. Наприклад, строк

договору побутового прокату встановлюється відповідними типовими договорами

(ст. 275 ЦК України); строк договору майнового найму визначається за

погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством (ст. 258

ЦК України); строк доставки вантажу та багажу за дорговором перевозки

встановлюється транспортними статутами (кодексами) або виданими у

встановленому порядку правилами (ст. 364 ЦК України) і т.ін.

Строк виконання обов’язку може бути обумовлений вимогою уповноваженої

особи. Так, договором схову передбачається, що особа, яка здала майно на

схов, має право в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець

зобов’язаний повернути майно за першою вимогою уповноваженої особи,

незалежно від строку зберігання (ст. 415 ЦК України).

Договір побутового замовлення передбачає два терміни виконання

обов’язку:

. один строк погоджується сторонами обов’язку – замовник зобов’язаний

забрати річ, виготовлену за даним договором в строк, який визначається

у договорі;

. другий строк встановлюється законом – якщо замовник цього не зробить,

то після збігу шести місяців з дня, коли відповідно договору робота

повинна бути завершена, підрядчик після дворазового попередження

замовника може виготовлену річ реалізувати (ст. 352 ЦК України).

Не допускається, за винятком випадків, передбачених законом,

одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов

договору.

Виконання обов’язку не здійснюється, як правило, частками. Однак,

уповноважена особа має право прийняти виконання частками, якщо інше не

передбачено законом, актом планування, договором або не випливає із суті

зобов’язання (ст. 163 ЦК України).

Дострокове виконання обов’язку може мати місце тільки у випадках,

передбачених законом, договором або випливати із суті зобов’язання, або

може допускатися за згодою кредитора.

Принцип реального виконання обов’язку має особливе значення в

господарських відносинах. Іноді сплата штрафних санкцій не задовольняє

інтереси кредитора. Тому важливого значення набуває право вимагати

виконання обов’язку в натурі, наприклад, передати певну річ, виконати певні

дії або надати послуги[1].

Правом вимагати виконання обов’язку в натурі наділений кредитор. При

цьому, боржник не може відмовитись від виконання обов’язку в натурі, крім

випадків, коли таке виконання неможливе і передбачене законодавством.

Якщо принцип належного виконання обомовлює виконання обов’язку

відповідно до всіх умов зобов’язання, то принцип реального виконання

стосується лише однієї умови – предмета обов’язку, тобто, певних благ.

Передача предмета зобов’язання або здійснення інших дій надають особі

можливості набувати благ. Ці блага становлять мету цивільного

правовідношення.

Припинення правовідношення між особами настає після належного

виконання юридичного обов’язку, оскільки досягається мета певного

правовідношення. Уповноважена особа реалізувала суб’єктивне право, якому

відповідав певний юридичний обов’язок. Таким чином, носієм цивільно-

правового обов’язку є особа, до якої звернута вимога закону або договору

щодо дотримання певної поведінки[2].

§ 4. Суб’єкт виконання обов’язку.

Законом визначені такі суб’єкти виконання пасивних обов’язків:

1. Громадяни – у цивільному праві майнова відповідальність настає з

досягненням 15-річного віку.

2. Юридичні особи – до цієї групи цивільне право відносить підприємства,

організації. Здійснення юридичних обов’язків від їх імені покладено на

їх органи (директор, голова првління та ін.), що діють у межах прав,

наданих їм законом або статутом, (положенням).

3. Держава – її представляють уповноважені державні органи та їх посадові

особи в межах встановленої компетенції. Посадовими особами вважаються

керівники (їх заступники) державних органів та їх апарату, а також

державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами

покладено здійснення організаційно-розпрорядчих та консультаційно-

дорадчих функцій. Тобто, виконання цивільних обов’язків покладено на

державні органи і посадових осіб в межах установленої компетенції.

Виконання цивільно-правового обов’язку здійснюється особисто

уповноваженою особою або суб’єктом зобов’язання, наприклад, боржником. Так,

згідно положення ст.389 ЦК України, повірений зобов’язаний виконати дане

йому доручення особисто.

Якщо уповноважена особа сама замість суб’єкта зобов’язання виконує

обов’язок, то на зобов’язану особу покладається обов’язок по відшкодуванню

витрат, що зазнала уповноважена особа. Так, наприклад, коли підрядчик

відступив від умов договору, що погіршило роботу, або припустив інші

недоліки в роботі, замовник вправі за своїм вибором вимагати безоплатного

виправлення зазначених недоліків у відповідний строк або відшкодування

зазнаних замовником необхідних витрат по виправленню своїми засобами

недоліків роботи (якщо договором передбачене таке право замовника) або

відповідного зменшення винагороди за роботу (ст. 344 ЦК України). Згідно з

договором майнового найму наймодавець зобов’язаний проводити за свій

рахунок капітальний ремонт зданого у найм майна (якщо інше не передбачене

законом або договором). Невиконання цього обов’язку дає наймачеві право або

зробити капітальний ремонт, що передбачений договором чи викликаний

нагальною потребою, і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи внести її в

рахунок найомної плати, або розірвати договір і стягнути збитки, завдані

його невиконанням (ст. 264 ЦК України). Згідно зі ст. 234 ЦК України

покупець, якому продано річ неналежної якості, вправі за своїм вибором

вимагати безоплатного усунення недоліків речі продавцем, відшкодування

витрат на їх виправлення або відповідного зменшення купівельної ціни.

Особа, яка виконала обов’язок на підставі закону або договору замість

боржника, може звернутися до останнього з регресною вимогою.

Коли солідарний обов’язок виконує один з боржників, він має право

зворотньої вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частині

(якщо інше не встановлене законом або договором) (ст. 175 ЦК України).

На основі вищевказаного можна визначити основні ознаки юридичного

обов’язку:

1) юридичний обов’язок – це необхідність певної поведінки;

2) вимога певної поведінки забезпечується законом;

3) виконання цивільно-правового обов’язку пов’язане зі суб’єктивним

правом уповноваженої особи[3].

Таким чином, юридичний обов’язок – це забезпечена законом необхідність

певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного

суб’єктивного права. Виконання цивільно-правових обов’язків займає важливе

місце в системі правового регулювання. Адже сукупність суб’єктивних прав і

юридичних обов’язків обумовлює правовий статус особи. Без належного

виконання юридичних обов’язків неможлива реалізація суб’єктивного права

уповноваженої особи.

§ 5. Забезпечення виконання обов’язку.

В умовах ринкових відносин, з розвитком різних форм власності,

розширенням самостійності і відповідальності суб’єктів, крім законодавчого

закріплення правових гарантій, останні встановлюються також суб’єктами в

конкретних договорах. Гарантії, визначені законодавством або договорами,

забезпечують нормальний процес здійснення суб’єктами своїх прав, що створює

стабільність правовідносин, зміцнює їх стійкість та правопорядок.

Велике значення мають гарантії і в соціально-правовому аспекті,

оскільки вони забезпечують реалізацію не тільки прав, а й інтересів

суб’єктів.

Так, у Цивільному кодексі України існують норми про відповідальність

особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов’язок. До

такої особи можуть бути застосовані заходи примусу і додаткові стимули, які

полягають у застосуванні спеціальних засобів, спрямованих на забезпечення

виконання зобов’язань[4]. Мова йде про способи забезпечення зобов’язань. Це

передбачені законом або договором спеціальні заходи, які повинні додатково

стимулювати боржника до виконання юридичного обов’язку, у випадку ж

невиконання обов’язку – задовольнити інтереси кредитора, навіть без згоди

боржника.

До способів забезпечення законодавством віднесено: неустойку (штраф,

пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію. Ці, різні за своїм характером,

способи мають спільні ознаки. По-перше, вони спрямовані на належне і,

головне, реальне виконання зобов’язань. По-друге, вони захищають майнові

права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, які

були порушені неналежним виконанням боржником своїх юридичних

обов’язків[5].

Одним з найпоширеніших засобів забезпечення виконання зобов’язань є

неустойка. Цивільно-правовий зміст неустойки полягає в її призначенні

регулювати цивільні зобов’язальні правовідносини і визначається місцем

серед інших способів забезпечення їх виконання.

Поняття неустойки, легалізоване ст. 179 ЦК України, разом з іншими

нормами цього кодексу визначає її правову природу й істотні умови.

Неустойка є передбачена законом або встановлена договором грошова сума, яку

боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного

виконання зобов’язання, зокрема, у випадку прострочення виконання[6].

Отже, застосування неустойки обумовлене ризиком невиконання або

неналежного виконання сторонами покладених на них зобов’язань. До

виникнення цього факту неустойка не може бути застосована. Цивільний кодекс

України визначає неустойку, наприклад, як один із шляхів захисту цивільних

прав.

За своєю суттю вона є санкцією. Тому законодавець відносить її також

до одного з видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань.

Відповідно до ст. 178 ЦК України їх виконання може забезпечуватися,

зокрема, неустойкою. Нею забезпечується будь-яке цивільне зобов’язання в

господарських правовідносинах, незалежно від підстав їх виникнення (ст. 4

ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 179 ЦК України неустойкою може забезпечуватися лише

дійсна вимога, а тому її застосування можливе лише за умови подання такої

вимоги.

Сучасне розуміння неустойки є більш широким, ніж її визначення

Цивільним кодексом. Це пов’язано з її функціональним призначенням, яке

підвищує її роль у ринкових умовах.

За своїм призначенням неустойка виконує функції різного характеру:

профілактичну, яка дисциплінує суб’єктів зобов’язальних правовідносин,

вимагаючи належного виконання покладених на них прав і обов’язків, і

правозахисну, яка карає в разі їх невиконання або неналежного виконання[7].

Особлива ж роль неустойки полягає в тому, що її стягнення не звільняє

боржника від виконання в натурі забезпеченого нею зобов’язання (ст. 207 ЦК

України).

Цивільним кодексом України передбачені дві форми неустойки – штраф і

пеня.

Статтею 179 ЦК України встановлена грошова форма неустойки. Її

вираження в інших формах матеріального чи морального характеру не

передбачене. Розмір неустойки може обчислюватись у відсотковому відношенні

або у твердій ставці. Так, штраф встановлюється і застосовується у грошовій

формі за твердою ставкою або у відсотковому розмірі від суми зобов’язання і

є разовим стягненням. Натомість пеня застосовується за певний період

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11