рефераты бесплатно
 

МЕНЮ


Учебное пособие: Фінансове право України

·  перевірка осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України - Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану
інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, відносяться:
1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк
України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим
Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову
безпеку і стабільність банку;

2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.

істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

·  право застосувати заходи впливу - у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми
фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи
визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) у разі порушення вимог Закону, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку
Національний банк України має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку(ст.73 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

·  перевірка звітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

·  нагляд за дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (ст.55 Закону України "Національний банк України”).

·  інше.


Державне казначейство як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.

 

Державне казначейство складається з Головного управління та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Головне управління Державного казначейства очолює
заступник Міністра фінансів - начальник Головного управління
Державного казначейства, який призначається Президентом України.

Державне казначейство:

 

1) організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;

2) здійснює управління наявними коштами державного бюджету,
у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних
фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

3) здійснює фінансування видатків державного бюджету;

4) веде облік касового виконання державного бюджету;

5) складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;

6) здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;

7) розподіляє між державним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

8) здійснює контроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;

9) розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з
питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання
бюджетів усіх рівнів.

Органи Державного казначейства мають право:

1) проводити перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

Підконтрольні суб’єкти: міністерства, інші центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, установи банків незалежно від форм власності;

2) одержувати від установ банків відомості про стан поточних
бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та
державних позабюджетних фондів;

3) вимагати від посадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушень установленого порядку виконання державного бюджету;

4) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;

5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;

6) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначених коштів.
 


Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

 

Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

 

Державна митна служба України (Держмитслужба України) є
центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи.

Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

 

Держмитслужба України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці,
спеціалізовані митні управління та організації.

 

Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі
та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.

Держмитслужба України в разі потреби видає разом з іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти Держмитслужби України підлягають
реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

 

Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України.

 

Голова має перших заступників, у тому числі першого
заступника у зв'язках з Верховною Радою України, і заступників,
яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і
припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

 

Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України,
розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови та керівників структурних
підрозділів Держмитслужби України.

 

Основними завданнями Держмитслужби України є:

 

· забезпечення реалізації державної політики у сфері митної
справи;

· захист економічних інтересів України;

· контроль за додержанням законодавства України про митну
справу;

· використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

· удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

· здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями;

· здійснення разом з іншими уповноваженими центральними
органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів
споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

· боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

· розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

4. Держмитслужба України відповідно до покладених на неї
завдань:

1) організовує та контролює діяльність митних органів;

2) забезпечує своєчасне і повне внесення до державного
бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів),
справляння яких згідно із законодавством покладено на митні
органи;

3) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи,
спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон
цінностей, що становлять культурне або історичне надбання
українського народу;

4) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими
органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді,
порушенню митних правил та їх припинення;

5) організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та
здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил

6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.

 

Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю

Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

 

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання
на його проведення.

 

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів,
а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов'язковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість
товару (продукції, послуг).

Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Висновок аудитора може бути:

·  безумовно позитивним,

·  умовно позитивним (з застереженнями),

·  негативним.

Аудитор може також відмовитися від видання висновку. При цьому він викладає свою думку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на
думку аудитора, дотримані такі умови:

-  аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні
для проведення аудиту;

-  надана інформація є достатньою для відображення реального
стану суб'єкта перевірки;

-  є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду
достовірності та повноти змісту інформації;

-  фінансову документацію складено згідно з прийнятою
суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка
відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

-  звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які
не містять протиріч;

-  форма звітності відповідає затвердженій у встановленому
порядку.

Безумовно позитивний висновок має містити однозначне і чітко
висловлене схвалення аудитором стану обліку та звітності суб'єкта
перевірки.

Безумовно позитивний висновок складають з використанням
формулювань: "відповідає вимогам", "належно", "дає достовірне і
дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відповідає".

Якщо під час перевірки у аудитора виникли сумніви щодо
правильності тих чи інших застосованих суб'єктом перевірки рішень,
але йому було надано аргументоване і переконливе обґрунтування їх,
то у висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення,
оскільки вони не змінюють безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок за
таких обставин:

- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);

- незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової документації).

Причини незгоди:

- неприйнятність системи або способів обліку;

- розходження у судженнях щодо відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;

- незгода з повнотою та способом відображення фактів у обліку
та звітності;

- невідповідність здійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.

Будь-яка невпевненість чи незгода є підставою для відмови
від видання безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду
висновку аудитора залежить від ступеня невпевненості чи незгоди
(фундаментальна або нефундаментальна).

Невпевненість чи незгода є фундаментальними, якщо вплив
факторів, які зумовили їх, на фінансову інформацію настільки
значний, що може суттєво перекручувати дійсний стан справ у
підприємстві, що перевіряється, в цілому або в основному. Слід
також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей і незгод.

Наявність нефундаментальних невпевненості та незгоди є
підставою для формулювання умовно позитивного висновку (з
застереженнями), а фундаментальної незгоди - для видання
негативного висновку
.

Наявність фундаментальної невпевненості є підставою для
відмови від видання висновку.

У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, що
відрізняється від безумовно позитивного, він повинен викласти усі
суттєві причини своїх міркувань (невпевненості та незгоди). Ця
інформація має бути стисло подана в окремому розділі висновку,
який передує формулюванню висновку або відмові від його видання.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених
моментів у іншій документації, що надається клієнту.

Проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і
звітності
комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств,
кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно
від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно
оприлюднюється
, за винятком установ та організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і
звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом
менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться
один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових
комплексів
, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми
власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або
банкрутом
.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках,
передбачених законами України.

Аудитори і аудиторські фірми України мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі
чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору
із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до
предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх
осіб.

Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи
стосовно предмету перевірки, зобов'язані надати їх на вимогу
аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути
офіційно засвідчена замовником;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі
від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати
від керівництва
господарюючого суб'єкта проведення контрольних
оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції,
щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю.

Аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:

1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти
стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх
достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та
встановленим нормативам;

2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників
про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення
бухгалтерського обліку і звітності
;

3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні
аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати
відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не
використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

4) відповідати перед замовником за порушення умов договору
відповідно до чинних законодавчих актів України;

5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та
іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання
аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.

Законодавство:

 

1.  Конституція України.

2.  Бюджетний кодекс України.

3.  Закон України "Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24.12.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

4.  Закон України "Про Рахункову палату” від 11.07.1996р. (з наступними змінами і доповненнями).

5.  Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).           

6.  Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).

7.  Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

8.  Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

9.  Закон України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р.

10.  Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями). 

11.  Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);

12.  Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

13.  Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

14.  Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

15.  Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.