Курсовая работа: Податкова система України

Отже, єдиний збір складається з:

1)  плати за здійснення передбачених вищевказаним Зако­ном видів контролю вантажу й транспортного засобу;

2)   плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами;

3) додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бути такі суб'єкти:

1)  власник транспортного засобу й вантажу;

2)  перевізник вантажу;

3) інша особа, вповноважена власником або перевізником. Законодавством також передбачено випадки, коли єдиний збір не справляють. Ними є: 1) перетинання державного кор­дону авіаційними й водними транспортними засобами, заліз­ничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзит вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон, і який перевантажу­ють на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пун­кту пропуску, який є одночасно пунктом ввезення й вивезення цього вантажу; 3) в'їзду та виїзду транспортного засобу в ме­жах одного пункту пропуску через державний кордон без пере­тинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопро­відним транспортом і лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір не справляють із транспортних засобів, якими перевозять вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросу­провідні документи оформлено на отримувачів гуманітарної до­помоги в Україні, яких внесено до Єдиного реєстру таких отри­мувачів.

Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, міст­кості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, ре­жиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж спла­чують у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збо­ру. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'я­заних із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транс­портних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспорт­них засобів, і витрат, пов'язаних із відновленням автомобіль­них доріг.

Єдиний збір справляють одноразово, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним доку­ментом, форму й порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба.

Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державно­го бюджету України.

ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ

УКРАЇНИ

Збір за використання радіочастотного ресурсу є загально­державним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року. Справляння цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме — юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано з викори­станням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв.

Об'єкт оподаткування — 1 МГц смуги радіочастот.

Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу вста­новлює Кабінет Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот.

Збір сплачують з дати фактичного використання радіочас­тотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного поточ­ного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно до розмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочас­тотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ре­сурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державного бюджету України.

 

ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ

ОСІБ

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантуван­ня вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року.

Платникам збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб — банки — юридичні особи, які зареєстровано в Державному реєстрі банків, що веде Національний банк Украї­ни, та мають банківську ліцензію на право здійснювати бан­ківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні викону­вати встановлені Національним банком України економічні нор­мативи щодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлено такі види збору до Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний. Початковий збір встановлено в розмірі 1% за­реєстрованого статутного капіталу банку. Його сплачують бан-ки-учасники протягом ЗО календарних днів із дня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено в розмірі 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за ста­ном на 31 грудня року, що передує поточному, та ЗО червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійсню­ють банки-учасники двічі на рік. Сплату його здійснюють щок­вартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюють у разі, якщо поточні до­ходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному об­сязі своїх зобов'язань щодо обслуговування й погашення за­лучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встанов­лення спеціального збору приймає адміністративна рада Фон­ду за погодженням із Національним банком України. Внесен­ня спеціального збору банками-учасниками проводять у стро­ки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративна рада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають сплатити банки-учасни­ки протягом року — він не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору.

ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР

Цей загальнодержавний збір встановлено Законом України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року. Платниками збору за проведення гастрольних заходів на території України є організатори гастрольних заходів, за винят­ком організаторів благодійних гастрольних заходів.

Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід.

Ставку збору встановлено в розмірі 3% об'єкта оподатку­вання.

Платники цього збору протягом 10 календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу дер­жавної податкової служби за місцем його проведення розраху­нок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученням протя­гом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведен­ня гастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення. Надходження від збору розподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахунках управлінь Державно­го казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях і використовують на підтримку гастрольних заходів у зазначе­них регіонах; 70% перераховують на спеціальний рахунок Дер­жавного казначейства України й використовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодер­жавному рівні.

ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

З 1998 року в Україні почали з'являтися альтернативні фор­ми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємниць­кої діяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидва способи передбачають можливість доб­ровільного обрання. Стосовно фіксованого сільськогосподарсь­кого податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткуван­ня, але його застосовують не за вибором платника. Іншими сло­вами, він не є альтернативним.

Визначення платників щодо сплати за патенти наведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року: суб'єктами правовідносин, що підлягають регулюванню за цим Зако­ном, є юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти й нерези­денти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяль­ністю, передбаченою ч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до наведеного визначення, є три групи платників:

—  юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання й форми власності;

—   громадяни-підприємці;

—  відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), проте ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банків­ського рахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку зна­чення не мають.

Обов'язковою умовою, за якої перераховані категорії рези­дентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, є здійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягає патентуванню.

Об'єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види підприємницької діяльності.

1.  Торговельна діяльність за готівкові кошти й по кредит­ним карткам на території України. Слід звернути увагу, що об'єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торгова діяльність, під якою відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правилами торгового обслуговування населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року[25], розуміють роздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (гро­мадське харчування).

2.  Діяльність із надання побутових послуг.

Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону про патенту­вання є діяльність із надання побутових послуг, під якими ро­зуміють «діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки».

3.   Діяльність із обміну готівкових валютних цінностей (вклю­чаючи операції з готівковими платіжними засобами, виражени­ми в іноземній валюті, та з кредитними картками).

Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід ро­зуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту.

4. Діяльність із надання послуг у сфері грального бізнесу. Варто відзначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5) застосовано спеціальне (яке використовують тільки в цілях цього Закону) визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), гральних автоматів із гро­шовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) і розиграшів із видачею грошових виграшів у го­тівковій або майновій формі.

Наведений перелік об'єктів оподаткування є вичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають.

Оплату провадять щомісяця, до 15 числа місяця, який пере­дує звітному. Під час придбання патенту вносять одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (остан­ній місяць дії патенту). У випадку, якщо торговий патент набу­вають не з початку місяця, розмір плати за перший місяць виз­начають пропорційно кількості календарних днів із дня при­дбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патенту після 15 числа місяця одночасно оплачують вартість торгового патенту за наступний звітний місяць.

Місцеві податки й збори

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої ви­значеності щодо місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли було прийнято Декрет Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року.

Пізніше Законом України від 16 червня 1993 року було внесено низку змін у Декрет. Основний зміст цього специфічного нор­мативного акту полягає в характеристиці конкретних видів по­датків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їхнього обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування.

Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і зборів, слід відзначити, що в основу цього переліку буде покладено класифікацію, яка ґрунтується на ст. 15 Зако­ну України «Про систему оподаткування» і статтях 2—17 Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збо­ри». Справа в тому, що низка загальнодержавних податків, зазначених у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткуван­ня», також надходить до місцевих бюджетів (податок із до­ходів фізичних осіб, плата за землю, податок на промисел). Однак, компетенцію місцевих органів самоврядування не по­ширено на ці податкові важелі.

Збір за паркування автотранспорту. Платники — юридичні й фізичні особи, які паркують автомобілі в спеціаль­но відведених або обладнаних місцях. Об'єкт обкладання — одна година паркування автотранспорту. Сплачує водій на місці паркування. Ставка (граничний розмір) — 3% неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати — собівартість про­дукції (робіт, послуг) або особисті кошти. Подібний механізм передбачає й податкова система Російської Федерації.

Ринковий збір. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію. Об'єкт обкладання — торгівельне місце (на ринках, у павіль­йонах, на майданчиках, із автомашин). Ставка податку: для фізичних осіб — 20% мінімальної заробітної плати; для юри­дичних осіб — 3 мінімальні заробітні плати. Й у першому, й у другому випадках за наданою схемою нараховують податкові відрахування за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Термін сплати — до початку реалізації про­дукції, а термін перерахування збору до бюджету визначають рішенням місцевого органу самоврядування. Джерело сплати — собівартість продукції або особисті кошти.

   Кабінетом Міністрів України рекомендовано змінити максимальні ставки місцевих податків на граничні (мінімальну й максимальну) межі цих ставок. Наприклад, ринковий збір має складати від 10 до 20% неоподатковуваного мінімуму доходів у столиці; від 5 до 20%  — у містах; від 3 до 15% — в інших населених пунктах. Для іноземних юридичних осіб відповідно: від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів — у столиці; від 1 до 2 — у містах; від 0,5 до 1  — в інших населених пунктах. Розмір  ринкового збору диференціюють залежно від ринку, його місце знаходження й виду продукції.

Ринки перераховують до місцевого бюджету на рахунок міськфінуправління 50% зібраного ринкового збору, але не менше середньомісячної індикативної суми ринкового збору. 50% рин­кового збору й середньомісячний збір, що залишився, і кошти, зібрані понад середньомісячної індикативної суми, залишають у розпорядженні ринку й використовують: 30% — на розвиток ринку; 20% — на покриття витрат із утримання ринку. Збір за видачу ордера на квартиру. Платник — отримувач ордера. Об'єкт обкладання — послуги, пов'язані з видачею ордера. Ставка — 30% неоподатковуваного мініму­му. Облік платників здійснюють органи обліку й розподілу житла. Цей збір сплачують до бюджету через установи банків до отримання ордера. Джерело оплати — особисті кошти от­римувача ордера.

Збір із власників собак. Платники — громадяни — влас­ники собак, які проживають у будинках державного й громад­ського житлового фонду та приватизованих квартирах. Об'єкт обкладання — за кожну собаку (крім службових) щорічно. Ставка (граничний розмір) — 10% неоподатковуваного мініму­му на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцеві органи самоврядування, що влаштовують комісійні відра­хування для компенсації витрат щодо проведення обліку плат­ників. Джерело сплати — особисті кошти платників.

Курортний збір. Платники — громадяни, які перебува­ють у курортній місцевості. Об'єкт обкладання — проживання в межах курортної місцевості. Ставка — не більше 10% неопо­датковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють адміні­страції готелю, квартирно-посередницькі організації, органи внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму. Утримують під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чи під час поселення в приватному житлі громадян. Джерело оплати — особисті кошти платників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільгових звільнень (ст. 7 вказаного Декрету).

Збір за участь у бігах на іподромі. Платники — юридичні й фізичні особи, що виставляють своїх коней на іпод­ромі в змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання — за кожного коня, виставленого на змаганнях комерційного ха­рактеру. Гранична ставка збору — 3 неоподатковуваних мі­німуми. Облік платників здійснює адміністрація іподромів. Утримують із платників до початку змагань. Механізм перера­хування його до бюджету визначають місцевими органи само­врядування. Оплачують за рахунок прибутку (доходу).

Збір за виграш на бігах. Платники — особи, що вигра­ли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання — сума виграшу. Гранична ставка — не більше 6% від суми вигра­шу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, яка й утримує збір під час видачі їм виграшів. Терміни перерахуван­ня до бюджету визначають місцеві органи самоврядування. Джерело сплати — особисті кошти громадян.

Збір із осіб, що беруть участь у грі на тоталі­заторі на іподромі. Останній із трьох зборів, що мають схожу сферу застосування. Платники — особи, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Об'єкт обкладання — плата за участь у грі на тоталізаторі в формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Гранична ставка не повинна перевищува­ти 5% від суми цієї надбавки. Облік платників здійснює адміні­страція іподромів. Збір утримують під час придбання квитків на участь у грі та в строки, затверджені місцевими органами самоврядування, перераховують до бюджету. Сплачують за рахунок особистих коштів громадян.

   Податок із реклами. Платники — юридичні й фізичні особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єкт обкладання — вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Гранична ставка — 0,1% вартості послуг за одноразо­ву рекламу й 0,5% — за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників проводять органи, на які покладено функції

розміщення реклами. Сплачують під час оплати послуг. Дже­рело сплати — за рахунок собівартості продукції (робіт, по­слуг) або за рахунок особистих коштів.

   Збір за право на використання місцевої символі­ки. Платники — юридичні й фізичні особи, що використову­ють місцеву символіку з комерційною метою. Об'єкт обкладан­ня — вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки. Граничний розмір збору — 0,1% вартості виробленої продукції з використанням місцевої символіки для юридичних осіб і з громадян — до 5 неоподатковуваних мінімумів. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що видають дозвіл на вико­ристання символіки. Джерело сплати — собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти платника.

   Збір за право на проведення кіно- й телезйомок. Платники — комерційні кіно- й телеорганізації, в тому числі закордонні, під час зйомок яких потрібні додаткові заходи. Об'єкт обкладання — витрати на проведення додаткових за­ходів. Граничний розмір збору не має перевищувати фактич­них витрат на проведення таких заходів. Сплачують за раху­нок доходів кіно- й телеорганізацій. Конкретні механізми реалі­зації затверджують місцеві органи самоврядування.

   Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Платники — юри­дичні й фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукці­онів, конкурсних розпродажів і лотерей. Об'єкт обкладання — вартість заявлених на місцеві аукціони, лотереї тощо товарів, відповідно до їхньої початкової ціни чи суми, на яку випуска­ють лотерею. Гранична ставка — 0,1% від вартості чи від суми товарів, на яку випускають лотерею; граничний розмір збору за право проведення лотерей — 3 неоподатковуваних мінімуми. Платників визначають органи місцевого самоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурс­них розпродажів і лотерей. Стягують збір за 3 дні до проведен­ня аукціону тощо або під час отримання дозволу на випуск лотерей. Джерело сплати — за рахунок прибутку (доходів), що залишається в розпорядженні юридичних осіб і громадян.

   Комунальний податок. Платники — юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних сільгосппідприємств. Об'єкт обкладання — річний фонд оплати праці, роз­рахований відповідно до мінімального розміру заробітної пла­ти. Гранична ставка — 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати — прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридич­них осіб. З 20 січня 1995 року по Харківській області ставку збільшено в 10 разів.

   Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізу­ють продукцію. Об'єкт — оформлення й видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях. Граничний розмір збору — 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що постійно торгують, і 1 неоподатковуваний мінімум у день за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, що воло­діють подібними правами. Сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян.

Висновок

Аналізуючи зміст податків, потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету й становлять собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприєм­ства й громадяни роблять обов'язкові відрахування до поза­бюджетних фондів, платять різні тарифи та інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень обумовлює потребу виз­начити, що ж із них є безпосередньо податком, а що — неподатковими платежами. Мабуть, усю систему платежів, що вхо­дять до податкової системи, можна розділити на податки й пла­тежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Р   озмежування податків, зборів, платежів є не виключно теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак­тики. По-перше, коли йдеться про податки, то це, насамперед, безумовні та нецільові платежі, й після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. В ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають чітке цільове призначення. Тому можна пору­шувати питання про нецільове використання коштів (навіть може йтися про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки здебільшого надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (в тому числі й позабюд­жетні) фонди. Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких їх спрямовують, — це збори.

   І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключно ком­петенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію вико­навчих органів.

Список використаної літератури

1.  Гальчинський А. Теорія грошей: Навч посібник. – К.: Основи, 1998.

2.  Халфина Р. О. Право как средство соціального управления. – М.: Наука, 1998.

3.  Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995.

4.  Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15.

5.  Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185.

6.  Офіційний вісник України. – 1998

7.  Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. Пособие – Харьков: Легас, 2003.

8.  Основы налогового права Под ред С. Г. Пепеляева. – М., 1995.

9.  Козырин А. Н. Налоговое право зарубежных стран: воросы теории и практики. – М., 1993.

[1] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 81.

[2] Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 22.

[3] Див.: Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. — М.: Юрисгь, 1996. - С. 181-182.

[4] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М: БЕК, 1996. - С. 230.

[5] Див.: Основы налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 27-30.

[6] Див.: Основьі налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995. - С. 34-35.

[7] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185.

[8] Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК, 1996. - С. 231.

[9] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.

[10]  Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 10. - Ст. 82.

[11] Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 1—2. — Ст. 27.

[12]  Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 188.

[13] Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 10. — Ст. 297.

[14] Урядовий кур'єр. - 1995. - № 145-176. - С. 5.

[15] Відомості Верховної Ради України. - 1997. — № 27. — Ст. 181.

[16] Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 37. — Ст. 308.

[17] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 45. — Ст. 238; Офіційний вісник України. - 1999. - № 18. - Ст. 807; № 19. -Ст. 838; № 43. - Ст. 1602.

[18] Бизнес. - 1994. - № 10. - С. 38.

[19]  Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15. — Ст. 117.

[21]  Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 19. — Ст. 208.

[22]  Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230.

[23] Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі теории и практики. — М., 1993. — С. 48.

[24] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113.

[25]  Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 5. — Ст. 118.