Курсовая работа: Податкова система України

Курсовая работа: Податкова система України

Міністерство освіти і науки України

Національний Університет імені Тараса Шевченка

Курсова робота на тему:

«ПРАВОВІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ»

Кафедра фінансового права України

                                                          Виконав:

                                                            Студент 3-го курсу

                                                                          39 групи  Петровський И. К.

                                                 Київ 2007 р

Зміст

 І. Вступ.

    1. загальна характеристика податкової системи;

ІІ. Податок як правова категорія: поняття, ознаки, функції. Класифікація податків і зборів;

ІІІ. Правовий механізм податку та його елементи

ІV. Непрямі податки

1.  податок на додану вартість;

2.  акцизний збір;

V. Прибуткові податки

      1. податок на прибуток;

      2. податок із доходів фізичних осіб;

VI. Податки на майно

1.  податок на землю;

2.  податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

3.  податок на промисел;

VIІ. Консолідовані податки

1.  єдиний податок;

2.  єдиний (фіксований) податок з сільськогосподарських товаровиробників;

VIIІ. Мито

1. мито;

2. державне мито;

     3. збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства;

     4. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;       

     5. єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний

         кордон України;

     6. збір за використання радіочастотного ресурсу України;

     7. збори до фонду гарантування  вкладів фізичних осіб;

     8. гастрольні збори;

     9. плата за торговий патент;

    10. місцеві податки і збори;

XIX. Висновок

Вступ.  Податкова система України

Поняття податкової системи не є виключно категорією по­даткового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного й податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування дохідної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують бланкетні норми, й бюджетними правовідноси­нами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюд­жетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відпо­відно до цього потрібно розмежувати зовнішню й внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма вклю­чає особливості розподілу податків за відповідними бюджета­ми й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відно­сини зі справляння податків і зборів і фактично включати ви­довий перелік обов'язкових платежів податкового характеру.

Під час визначення податкової системи важливо розмежува­ти два підходи до ЇЇ розуміння. З одного боку, податкова систе­ма становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збіга­тися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі на­голошують на матеріальному боці податкової системи, що за­безпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова сис­тема містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення Їх сплати, організації кон­тролю та відповідальності за порушення податкового законодавства. Це ніби тіньова, але не менш важлива частина подат­кової системи.

Таким чином, у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо за­кріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього вста­новлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їхню спла­ту, контроль і відповідальність за порушення податкового за­конодавства.

Складно уявити собі систему бюджетних доходів без подат­кових надходжень. Це та сфера регулювання, де бюджетні й податкові норми мають застосовувати з неодмінною кореспон­денцією один одному, чітким, нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації і потрібна, на наш погляд, визначеність у співвідно­шенні понять «податки», «доходи бюджетів» тощо. Хотілося 6 пояснити це на схемі.

Узагальненим показником є податковий тиск (тягар, прес), який визначають співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. В розвинутих країнах цей показник коливається від 52% — у Швеції до 30% — у США й Туреччині[1].

Потрібно звернути увагу на одну особливість категорії «по­датковий тиск». Здебільшого під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, що складають тільки частину цього тягаря. Мабуть, податковий тиск здійсню­ють на чотирьох рівнях:

1-й — тиск безпосередньо податкових важелів;

2-й — тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;

3-й — використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. Разом з тим податковий прес пере­розподіляє тиск із одних платників на інших;

4-й — використання податкової техніки, за якої підсилюють тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що передбача­ють сплату податку платником до отримання результатів, за якими його мають сплачувати. В цій ситуації необхідно, оче­видно, виходити з визначеного посилання — податок має бути частиною вже (виділення наше. — М. К.) заробленого чи от­риманого платником. У іншому випадку держава, як це не па­радоксально, ризикує отримати менше. Наприклад, сплата по­датку з фактом відвантаження чи передачі товару може зумовити таке. По-перше, товар може й не бути реалізовано, а затримка коштів під час повернення платежів до бюджету здатна привес­ти до банкрутства, якщо йдеться про значні обороти. По-друге, кошти, вилучені з обороту до одержання результатів діяльності, зменшують цей оборот і, фактично, зумовлюють зменшення об'єкта оподаткування на наступних етапах оподаткування, скорочують надходження до бюджету.

Податок як правова категорія: поняття, ознаки, функції.

Класифікація податків і зборів

  

Основою для позбавлення права власності є конституцій­ний, публічно-правовий обов'язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюд­жету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на ко­ристь держави. В цьому обов'язку платника податків втілено публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним ха­рактером податку й фіскальним суверенітетом держави пов'я­зано законодавчу форму встановлення податку, обов'язок і примусовість його вилучення, однобічний характер податко­вих обов'язків.

Чинне право приватної власності охороняє закон. Однак, абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підля­гають обмеженню ні за яких умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки тою мірою, в якій це по­трібно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Влас­ника може бути позбавлено власності тільки у випадках, перед­бачених законом. Але саме подібний випадок і закріплено Кон­ституцією України (ст. 67), як необхідну умову існування дер­жави, безумовну її вимогу.

Таким чином, основою для позбавлення власності платника є його імперативний, безумовний, конституційний публічно-правовий обов'язок платити законно встановлені податки. Плат­ник податків не має права на свій розсуд розпоряджатися час­тиною майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, позабюджетного цільового фонду. В цьо­му обов'язку втілено публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає й законодавчу форму закріплення податку, обов'я­зок його сплати, примусу при забезпеченні цього обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

На наш погляд, податок — це форма примусового відчу­ження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій по­датковий обов'язок, у державну чи комунальну власність, який вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування) й виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безвідплат­ний і безповоротний платіж.

Хотілося б звернути увагу на низку ознак, які притаманні змісту податку:

1. Це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. С. Г. Пепеляєв відзначає, що право парламенту затвер­джувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку[2]. Однак, це не означає згоди кожного конк­ретного члена суспільства чи навіть певних груп. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на розв'язання питань про оподаткування шляхом референдуму. Питання про податки й бюджет виключено із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)1.

2. Впритул до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В її основу закладено однобічний рух коштів від платника до держави. Разом з тим платник не отримує (на перший погляд) нічого натомість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно враховувати, що безвідплатність має умовний характер, у зв'язку з однобічним обов'язком платни­ка. В загальному ж плані безвідплатність означає, що кошти, які виплачують як податок, переходять до бюджету без одер­жання зустрічного відшкодування чи задоволення для плат­ника.

3.Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його в фонди, які акумулює держава та які викорис­товують для задоволення державних потреб. Разом з тим не­відомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитий грошо­вий фонд держави. Звичайно, вимагає окремого розгляду про­блема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок із власників транспортних засобів тощо).

4. Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність подат­ку й виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його мо­жуть проводити двома основними шляхами: закріплення по­датку за певним бюджетом або розподілом його між бюдже­тами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один ас­пект. Насамкінець платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство та кожний його індивід (охорона суспіль­ного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цього погляду по­датки ніби повертаються до платника.

8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачено. Грошо­ву форму сплати податку визначає сама сутність податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку з цим, обов'язок плат­ника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплату податку в грошовій формі, за загальним правилом, роз­глядають (за дотримання інших умов — про терміни, бюджети тощо) як належне виконання обов'язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплати за податками та­кож не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації май­на) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак, у деяких випадках сплату податків допускають і в не грошовій формі, але всі не грошові засоби сплати податків є нетиповими й викликані кризою платежів.

Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідни­ми від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але по­рівняно в більш вузьких межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні й додаткові. Група ос­новних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскаль­ну) й дві загальнофінансових (регулюючу й контрольну). Саме на підґрунті цих функцій будують податковий механізм, і, дію­чи спільно, вони складають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основ­них функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультатив­ності й не обов'язково представлені за всіма податками.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. ґізсиз — державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цю спря­мованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX сто­ліття нова концепція податків розглядає їх як соціальний регу­лятор, знаряддя реформ, а на кінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання[3].

Дуже важливо відзначити стабільність фіскальної функції податків. Остання означає не просте формування переліку над­ходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, що забезпечує централізоване справ­ляння податків, співвідношення з витратами бюджетів.

2. Регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Ра­зом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже ча­сто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулюван­ня — більш складний механізм, що враховує не тільки подат­ковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо.

3. Контрольну функцію реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяль­ності підприємств і організацій, отримання доходів громадяна­ми, використання ними майна. За допомогою цієї функції оці­нюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відпо­відають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоп­лює такі види функцій:

1. Розподільна функція становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити от­римані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи спо­живання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види про­дуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявність первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієн­тири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механіз­му пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподат­ковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид ре­гулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагаль­нення всіх попередніх функцій і основну — з погляду реалі­зації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальню­ючою функцією податків, з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою на­сичення бюджету на певний період. Остаточна мета податків — не тільки сформувати бюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створи­ти умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромаджен­ня, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку ви­робництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому ви­користанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стиму­люючою, але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функцію пов'язано з процесом, діяльністю плат­ників, то накопичувальну орієнтовано на остаточний резуль­тат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний ха­рактер.

   Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків і зборів.

   Природно, в податку, мита, збору наявна низка загальних рис[4]. До них належать:

1)  обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюд­жети й фонди;

2)  чітке надходження в бюджети та фонди, за якими їх за­кріплено;

3) вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

4)  примусовий характер вилучення;

5)  здійснення контролю єдиними податковими органами;

6)  без еквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

а)  за значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше;

б)  за метою. Мета податків — задоволення потреб держа­ви; мета мита, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ;

в)  за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано плат­никові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

г)  за характером обов'язку. Сплату податку пов'язано з чітко вираженим обов'язком платника; миту, збору притаманна пев­на добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами імперативного характеру;

д)  за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають ра­зовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної систе­ми; податки характеризуються певною періодичністю;

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

—   періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);

—  періодичність дій (збори, мито безпосередньо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, подат­ки — чітко не пов'язано з періодичністю дій, наприклад, пері­одичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язано з характером використання транспортного засобу);

є) відносини відплатності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і їм завжди влас­тива спеціальна мета й спеціальні інтереси[5].

Раніше основним критерієм розмежування мита й збору було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на ко­ристь організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

—   збір — платіж за володіння особливим правом;

—  мито — плата за здійснення на користь платників юри­дично значущих дій.

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового ха­рактеру може бути класифіковано за декількома підстава­ми. Виділимо найважливіші:

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію подат­кового платежу на відповідній території:

а)  загальнодержавні — податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави;

б)  місцеві — податки й збори, перелік яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові акти представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

   Принцип компетенції органу, що встановлює податок, ле­жить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 — 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхні різновиди. Потрібно врахову­вати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох зако­нах і підзаконних актах, які стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6