| |||||
МЕНЮ
| Курсовая работа: Податкова система УкраїниКурсовая работа: Податкова система УкраїниМіністерство освіти і науки України Національний Університет імені Тараса Шевченка Курсова робота на тему: «ПРАВОВІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ» Кафедра фінансового права України Виконав: Студент 3-го курсу 39 групи Петровський И. К. Київ 2007 р Зміст І. Вступ. 1. загальна характеристика податкової системи; ІІ. Податок як правова категорія: поняття, ознаки, функції. Класифікація податків і зборів; ІІІ. Правовий механізм податку та його елементи ІV. Непрямі податки 1. податок на додану вартість; 2. акцизний збір; V. Прибуткові податки 1. податок на прибуток; 2. податок із доходів фізичних осіб; VI. Податки на майно 1. податок на землю; 2. податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 3. податок на промисел; VIІ. Консолідовані податки 1. єдиний податок; 2. єдиний (фіксований) податок з сільськогосподарських товаровиробників; VIIІ. Мито 1. мито; 2. державне мито; 3. збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства; 4. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; 5. єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України; 6. збір за використання радіочастотного ресурсу України; 7. збори до фонду гарантування вкладів фізичних осіб; 8. гастрольні збори; 9. плата за торговий патент; 10. місцеві податки і збори; XIX. Висновок Вступ. Податкова система України Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного й податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування дохідної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують бланкетні норми, й бюджетними правовідносинами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розмежувати зовнішню й внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини зі справляння податків і зборів і фактично включати видовий перелік обов'язкових платежів податкового характеру. Під час визначення податкової системи важливо розмежувати два підходи до ЇЇ розуміння. З одного боку, податкова система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова система містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення Їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства. Це ніби тіньова, але не менш важлива частина податкової системи. Таким чином, у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Складно уявити собі систему бюджетних доходів без податкових надходжень. Це та сфера регулювання, де бюджетні й податкові норми мають застосовувати з неодмінною кореспонденцією один одному, чітким, нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації і потрібна, на наш погляд, визначеність у співвідношенні понять «податки», «доходи бюджетів» тощо. Хотілося 6 пояснити це на схемі. Узагальненим показником є податковий тиск (тягар, прес), який визначають співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. В розвинутих країнах цей показник коливається від 52% — у Швеції до 30% — у США й Туреччині[1]. Потрібно звернути увагу на одну особливість категорії «податковий тиск». Здебільшого під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, що складають тільки частину цього тягаря. Мабуть, податковий тиск здійснюють на чотирьох рівнях: 1-й — тиск безпосередньо податкових важелів; 2-й — тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів; 3-й — використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. Разом з тим податковий прес перерозподіляє тиск із одних платників на інших; 4-й — використання податкової техніки, за якої підсилюють тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що передбачають сплату податку платником до отримання результатів, за якими його мають сплачувати. В цій ситуації необхідно, очевидно, виходити з визначеного посилання — податок має бути частиною вже (виділення наше. — М. К.) заробленого чи отриманого платником. У іншому випадку держава, як це не парадоксально, ризикує отримати менше. Наприклад, сплата податку з фактом відвантаження чи передачі товару може зумовити таке. По-перше, товар може й не бути реалізовано, а затримка коштів під час повернення платежів до бюджету здатна привести до банкрутства, якщо йдеться про значні обороти. По-друге, кошти, вилучені з обороту до одержання результатів діяльності, зменшують цей оборот і, фактично, зумовлюють зменшення об'єкта оподаткування на наступних етапах оподаткування, скорочують надходження до бюджету. Податок як правова категорія: поняття, ознаки, функції. Класифікація податків і зборів
Основою для позбавлення права власності є конституційний, публічно-правовий обов'язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. В цьому обов'язку платника податків втілено публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку й фіскальним суверенітетом держави пов'язано законодавчу форму встановлення податку, обов'язок і примусовість його вилучення, однобічний характер податкових обов'язків. Чинне право приватної власності охороняє закон. Однак, абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підлягають обмеженню ні за яких умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки тою мірою, в якій це потрібно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Власника може бути позбавлено власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплено Конституцією України (ст. 67), як необхідну умову існування держави, безумовну її вимогу. Таким чином, основою для позбавлення власності платника є його імперативний, безумовний, конституційний публічно-правовий обов'язок платити законно встановлені податки. Платник податків не має права на свій розсуд розпоряджатися частиною майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, позабюджетного цільового фонду. В цьому обов'язку втілено публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає й законодавчу форму закріплення податку, обов'язок його сплати, примусу при забезпеченні цього обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків. На наш погляд, податок — це форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, у державну чи комунальну власність, який вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування) й виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безвідплатний і безповоротний платіж. Хотілося б звернути увагу на низку ознак, які притаманні змісту податку: 1. Це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. С. Г. Пепеляєв відзначає, що право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку[2]. Однак, це не означає згоди кожного конкретного члена суспільства чи навіть певних груп. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на розв'язання питань про оподаткування шляхом референдуму. Питання про податки й бюджет виключено із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)1. 2. Впритул до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В її основу закладено однобічний рух коштів від платника до держави. Разом з тим платник не отримує (на перший погляд) нічого натомість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно враховувати, що безвідплатність має умовний характер, у зв'язку з однобічним обов'язком платника. В загальному ж плані безвідплатність означає, що кошти, які виплачують як податок, переходять до бюджету без одержання зустрічного відшкодування чи задоволення для платника. 3.Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, які акумулює держава та які використовують для задоволення державних потреб. Разом з тим невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитий грошовий фонд держави. Звичайно, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок із власників транспортних засобів тощо). 4. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність податку й виділяють його із системи інших платежів. 5. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його можуть проводити двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілом його між бюджетами. 6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян. 7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. Насамкінець платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство та кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цього погляду податки ніби повертаються до платника. 8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачено. Грошову форму сплати податку визначає сама сутність податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку з цим, обов'язок платника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплату податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядають (за дотримання інших умов — про терміни, бюджети тощо) як належне виконання обов'язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплати за податками також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак, у деяких випадках сплату податків допускають і в не грошовій формі, але всі не грошові засоби сплати податків є нетиповими й викликані кризою платежів. Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але порівняно в більш вузьких межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні й додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) й дві загальнофінансових (регулюючу й контрольну). Саме на підґрунті цих функцій будують податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов'язково представлені за всіма податками. Основні функції податку: 1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. ґізсиз — державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX століття нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, а на кінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання[3]. Дуже важливо відзначити стабільність фіскальної функції податків. Остання означає не просте формування переліку надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, що забезпечує централізоване справляння податків, співвідношення з витратами бюджетів. 2. Регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Разом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо. 3. Контрольну функцію реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, отримання доходів громадянами, використання ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах. Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій: 1. Розподільна функція становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявність первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків. 2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої. 3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і основну — з погляду реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою насичення бюджету на певний період. Остаточна мета податків — не тільки сформувати бюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромадження, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стимулюючою, але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функцію пов'язано з процесом, діяльністю платників, то накопичувальну орієнтовано на остаточний результат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний характер. Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків і зборів. Природно, в податку, мита, збору наявна низка загальних рис[4]. До них належать: 1) обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди; 2) чітке надходження в бюджети та фонди, за якими їх закріплено; 3) вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження; 4) примусовий характер вилучення; 5) здійснення контролю єдиними податковими органами; 6) без еквівалентний характер платежів. Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності. Мито і збір відрізняються від податків: а) за значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше; б) за метою. Мета податків — задоволення потреб держави; мета мита, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ; в) за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження; г) за характером обов'язку. Сплату податку пов'язано з чітко вираженим обов'язком платника; миту, збору притаманна певна добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами імперативного характеру; д) за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю; Відмінності за періодичністю включають два підходи: — періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата); — періодичність дій (збори, мито безпосередньо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, податки — чітко не пов'язано з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язано з характером використання транспортного засобу); є) відносини відплатності притаманні миту, зборам (на відміну від податків). Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і їм завжди властива спеціальна мета й спеціальні інтереси[5]. Раніше основним критерієм розмежування мита й збору було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися: — збір — платіж за володіння особливим правом; — мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій. Усю сукупність обов'язкових платежів податкового характеру може бути класифіковано за декількома підставами. Виділимо найважливіші: 1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території: а) загальнодержавні — податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави; б) місцеві — податки й збори, перелік яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові акти представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень. Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 — 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхні різновиди. Потрібно враховувати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох законах і підзаконних актах, які стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків. |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|