Курсовая работа: Податкова система України

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджет­ної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.

Специфіку розподілу податків на закріплені й регулюючі визначено змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона становить сукупність Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Закріплені податки безпосередньо й цілком надходять у кон­кретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять у Державний бюд­жет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки над­ходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань за такими податками зараховують безпосередньо в Державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають під час затвер­дження кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференцію­вавши їх на групи:

а)  державні — податки, що цілком надходять до Держав­ного бюджету;

б)   місцеві — податки, що цілком надходять до місцевого бюджету;

в)   пропорційні — податки, які розподіляють між бюджета­ми в певній пропорції.

3. Залежно від платника:

А.  Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.).

Б. Податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб тощо).

В. Змішані — податки, що допускають як платника і юри­дичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т.д.). До того ж змішані податки можна розділити на:

а) податки, які визначають наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, які визначають діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, які справляють у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визнача­ють за розміром об'єкта оподаткування, включають у ціну то­вару й сплачують виробник або власник. Прямі податки, відпо­відно, підрозділяють на:

а) особисті — податки, які сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку), вра­ховують платоспроможність платника;

б)   реальні (англ. геаі — майно) — податки, які сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід[6].

Б. Непрямі (на споживання) — податки, які справляють у процесі витрати матеріальних благ, визначають за розміром споживання, включають у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачує споживач. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою та споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерії! збігу юридичного й фактичного платника є од­ним із основних під час розмежування податків на прямі та непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактич­ний платники збігаються, при непрямому — ні.

Ще одну важливу обставину слід враховувати під час розме­жування прямих і непрямих податків — їхню участь в утво­ренні ціни. Якщо прямі податки закладають у ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі — тільки на стадії реа­лізації і як надбавку до ціни виробництва товару[7]. 5. Залежно від способу справляння:

А. Часткові (кількісні) — встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника та його можливості сплати. Загальну величину податку форму­ють як суму платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репатріаційні) — податки, що нарахову­ють на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично, це перша форма справляння податків, що пройшла кілька етапів: перший — встановлення загальної суми потреби держави в до­ходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одини­цями; третій — розподіл її між платниками. В Росії у 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, який справля­ли з промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали за губерніями, в губерніях — за повіта­ми, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими й промисловими підприємствами.

6.   Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, які використовують на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це й є дійсно податки).

Б. Цільові податки — податки, які зараховують у позабюд­жетні цільові фонди та які призначено для цільового викорис­тання. Фактично, однією з основних ознак податків є нецільо­вий характер, однак, подібні платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування витрат і доходів від виз­начених видів діяльності; певної незалежності конкретного дер­жавного органу[8].

7.   Залежно від періодичності справляння:

А. Разові — податки, які справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних за­собів; податок із майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно цей різновид податків має характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) — податки, які справляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього пе­ріоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквар­тально) .

Правовий механізм податку та його елементи

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначають як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їхнього встановлення, зміни й скасу­вання, так і чітким закріпленням усіх елементів, що прита­манні податку як цільному механізму. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів різняться відносно стабільною, тра­диційною структурою. її складовими частинами виступають елементи правового механізму податку чи збору.

Система елементів правового механізму податку складаєть­ся з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле­менти включають дві групи:

1. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основ­них елементів правового механізму податку не дозволяє одно­значно визначити тип цього платежу й робить податковий ме­ханізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку й збору належать:

а)   платник податку чи збору;

б)   об'єкт оподаткування;

в)   ставка податку чи збору.

2.   Додаткові елементи правового механізму податку дета­лізують специфіку конкретного платежу, створюють заверше­ну й повну систему податкового механізму. Слід враховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, й не мають факультативного характеру. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, що незрозуміло куди надходить: у який вид бюджету, в бюджет чи цільовий фонд?). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податко­вого механізму). Однак ця сукупність складається з двох підгруп:

—  додаткові елементи правового механізму податку, що де­талізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування — категорії, що безпосередньо залежать від об'єк­та оподаткування);

—  додаткові елементи правового механізму податку, що ма­ють самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни й способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять по­даткові платежі).

Таким чином, до додаткових елементів правового механізму податку належать:

1)   податкові пільги;

2)   предмет, база, одиниця оподаткування;

3)   джерело сплати податку;

4)   методи, терміни й способи сплати податку;

5)   особливості податкового режиму;

6)  бюджет чи фонд надходження податку (збору);

7)   особливості податкової звітності.

Хотілося б зазначити, що й основні, й додаткові елементи мають обов'язковий характер, без якого неможливе закріплен­ня відповідного податкового механізму. Додатковість елемента відзначає не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо). Хіба можна собі уявити податок, що нікуди не надходить, — навряд чи. Тому ще раз хотілося б наголосити на обов'язковості додаткових еле­ментів правового механізму податку.

Інакше обстоїть справа з факультативними елементами. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, притаманних виключно цьому податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів за майно­вими податками; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи й складають групу факульта­тивних, що можуть бути наявні в податковому механізмі, а мо­жуть і не використовуватися.

                                    

Непрямі податки

  ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Податком на додану вартість (далі — ПДВ) є непрямий податок, який включають у ціну товару й становить частину приросту вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, й внесений до Державного бюджету. Механізм податку на додану вартість закріплено Законом України «Про податок на додану вартість» в редакції від 3 квітня 1997 року[9].

Платник податку — особа, зобов'язана здійснювати утри­мання й внесення в бюджет податку, який сплачує покупець чи особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію Ук­раїни.

Платника ПДВ можна визначити як певну систему суб'єктів, а саме:

1)   особа, обсяг оподатковуваних податком операцій із про­дажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2)   особа, що ввозить (пересилає) товари на митну терито­рію України чи отримує від нерезидента роботи (послуги) для їхнього використання або споживання на митній території Ук­раїни;

3)   особа, яка здійснює на митній території України підприєм­ницьку діяльність із торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору;

4)  особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну те­риторію України;

5)  особа, відповідальна за внесення податку до бюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті;

6)  особа, яка надає послуги зв'язку й здійснює консолідова­ний облік доходів і витрат, пов'язаних із наданням таких по­слуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебува­ють у підпорядкуванні цієї особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; ввезення (пересилання) товарів на митну територію України й отримання робіт (послуг), наданих нерезидентами для їхнього використання чи споживання на митній території України; ви­везення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їхнього споживан­ня за межами митної території України.

Базу оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначають за їхньою договірною (контрактною) вар­тістю, визначеною за вільними або регульованими цінами (та­рифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, який включають у ціну товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включають будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, переданих платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю осо­бу, в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Закріплення в нормативному акті ставки 20% припускає й ставку 16,67%. Однак йдеться про одну ставку, яку використо­вують на різних стадіях нарахування податку. Перша з них є основною й поширюється на обороти, обчислені за цінами, які не містять ПДВ. Якщо ж використовують ціни й тарифи, що містять ПДВ, то застосовують іншу ставку — 16,67%, що є похідною від ставки 20%.

   Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовують нульову ставку, обкладають податком за ставкою 20%. Податок складає 20% бази оподаткування, його додають до ціни товарів (робіт, послуг).

   Нульову ставку застосовують до експортованих товарів (робіт, послуг); до товарів і послуг, передбачених для офіцій­ного використання іноземними дипломатичними й прирівняни­ми до них представництвами тощо; до робіт, пов'язаних із ліквідацією Чорнобильської катастрофи.

Механізм звільнення від ПДВ передбачає:

А. Звільнення товарів (робіт, послуг) із правом відраху­вання сум податку, які сплачено постачальником. У цьому ви­падку весь податок із використаних на виготовлення сировини, матеріалів, комплектуючих, паливо тощо приймають або в змен­шення сум податку, які обчислено щодо власної реалізації, або відшкодовують податкові інспекції на основі представлених розрахунків. Раніше внесені суми податку, включені до ціни товару, який поставляють, зараховують на сплату майбутніх платежів чи відшкодовують із бюджету за рахунок загальних надходжень податкові інспекції при наданні підприємствами відповідних підтверджень.

Б. Звільнення від податку без надання права відрахування сплаченого постачальниками податку. Разом з тим суми подат­ку стають фактором витрат виробництва (робіт, послуг). При такому способі від податку звільняють усі товари (роботи, по­слуги) за визначеним переліком. Усі перераховані в ньому то­вари і т. п. звільняють без права відрахування вхідного подат­ку, тобто податку, сплаченого своїм постачальникам за товар­но-матеріальні ресурси, що здобувають. Наприклад, до ціни виробів медичного призначення увійде ПДВ матеріалів, які використовують під час виготовлення цих виробів.

Сплату податку провадять не пізніше двадцятого числа міся­ця, наступного за звітним періодом.

   Суми податку на додану вартість зараховують до Держав­ного бюджету й використовують, насамперед, для бюджетного відшкодування ПДВ і формування бюджетних сум, які спря­мовують як субвенції місцевим бюджетам.

Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Да­тою виникнення права платника податку на податковий кредит вважають:

1)   дату здійснення першої з подій:

або дату списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дату виписки відпо­відного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків із ви­користанням кредитних, дебетових карток чи комерційних чеків;

або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

2)   для операцій із ввезення (пересилання) товарів (ро­біт, послуг) — дату сплати податку відповідно до податкового обов'язку;

3)   датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінан­сового лізингу таким орендарем;

4) датою виникнення права замовника на податковий кре­дит з контрактів, які визначено як довгострокові відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валових витрат довгострокового контракту.

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Одним із видів непрямих податків є акцизи. В сучасних податкових законодавствах вони зазвичай займають наступне місце після податку на додану вартість (чи податків, що його заміняють) і за значенням, і за обсягами надходжень до бюд­жету. Однак, податкові системи XIX століття включали акцизи як основний канал забезпечення непрямого оподаткування, й нерідко термін «акциз» застосовували як синонім до всієї сис­теми непрямих податків.

   Механізм акцизного збору закріплено Декретом Кабінету Міністрів «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року[10]. Дина­міка змін нормативних актів щодо акцизного збору багато в чому повторює зміни актів стосовно ПДВ: прийняття перших Законів України в грудні 1991 року, потім Декретів у грудні 1992 року й нових Законів України в 1995—1996 роках. Щоп­равда, принципові зміни щодо акцизного збору в минулому пе­реважно пов'язано з коригуванням рівня ставок (у цьому ви­падку не йдеться про регулювання платників, об'єктів і нара­хування акцизного збору).

   Першою статтею нормативного акта зазвичай закріплено поняття акцизного збору як непрямого податку на окремі това­ри (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включа­ють до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних то­варів і розміри ставок затверджує Верховна Рада України.

Платників акцизного збору законодавство України поділяє на три категорії:

1. За підакцизними товарами й продукцією вітчизняного ви­робництва — суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства та організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиці­ями, філії, відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх ви­робляють. До цієї категорії платників належать і виробники підак­цизних товарів із давальницької сировини, під якою розуміють сировину, матеріали, продукцію, передані їхнім власником без оплати іншим підприємствам для подальшої переробки (цей аспект дуже важливий, тому що досить багато підакцизних то­варів пов'язано з давальницькою сировиною, наприклад, група лікеро-горілчаних виробів і продукти харчування).

2. За ввезеними на територію України товарами — суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію). Редакція ст. 2 вищевказаного Декрету розкри­ває поняття платника вдаліше, ніж попередній варіант ст. 2 Закону України від 18 грудня 1991 року, де платника визначе­но в загальній формі як суб'єкта підприємницької діяльності, який реалізує на території України підакцизні товари.

3. Громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро­мадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Якщо Закон України «Про акцизний збір» від 18 грудня 1991 року в якості об'єкта оподаткування виділяв оборот від реалі­зації на внутрішньому ринку як виготовлених в Україні, так і ввезених на її територію підакцизних товарів (ст. 3), то Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року детальніше регулює цей бік акцизного збору й виді­ляє три основних підходи до визначення об'єкта оподатку­вання:

1.  Обороти від реалізації вироблених на території України підакцизних товарів, що ґрунтуються на вартості використаної підакцизної продукції, виходячи з фактичної собівартості й суми акцизів за встановленими ставками. Під час реалізації підак­цизних товарів і продукції, виготовлених із давальницької си­ровини, їхню вартість визначають відповідно до ринкових цін, що склалися на такі ж або аналогічні товари й продукцію в цьому регіоні за звітний період. При використанні як даваль­ницької сировини підакцизних товарів, за якими вже було спла­чено акциз, суму акцизу, що підлягає сплаті за готовими това­рами, зменшують на суму раніше сплаченого акцизу.

2. Обороти з реалізації товарів (продукції) для власного виробництва. Сюди належить як продукція, яку використову­ють підприємства для виробництва іншої продукції (тобто внут­рішньозаводський оборот), так і продукція для передачі своїм працівникам.

3. Вартість товарів (продукції), які імпортують на митну територію України. Неодмінним доповненням до нормативних актів, що регу­люють механізм акцизного збору, є додаток, що містить пе­релік товарів (продукції), які розглянуто законодавцем як підак­цизні, й закріплює рівень ставок цього збору. Подібний перелік безпосередньо пов'язано з декількома статтями вищевказаного Декрету. Насамперед, звичайно, зі ст. 4, що визначає ставки акцизного збору, де виділено тільки загальні підходи до нара­хування акцизного збору, а конкретизовано за окремими това­рами їх уже в зазначеному переліку. Досить тісно пов'язано це доповнення і з переліком пільг. Рівень ставок акцизного збору дуже різноманітний: від 10% до 300%. Причому, якщо згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про перелік товарів (про­дукції), на які встановлюється акцизний збір, та ставки цього збору» від 26 грудня 1992 року[11] ставки акцизного збору коли­валися від 10 до 85%, то з появою в якості об'єкта оподаткуван­ня митної вартості імпортних товарів у постанові Верховної Ради України «Про перелік товарів (продукції), на які вста­новлюється акцизний збір, і ставки цього збору» від 4 лютого 1994 року[12] ставки акцизного збору збільшилися до 250 — 300%. Використання ставок такого рівня (150 — 200 — 250 — 300%) по­розумівається тим, що в цьому випадку розрахунок йде за імпор­тними товарами у відсотках до митної вартості з урахуванням митної вартості й мита.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6