Дипломная работа: Взаємозв'язок бюджету й розвитку соціальної сфери регіону

3.3 Напрямки раціонального фінансового забезпе6чення освіти

Освіта – стратегічна основа розвитку суспільства, важлива сфера трудової діяльності, де зайнято понад третини населення України. Вона є засобом відтворення і нарощування людського потенціалу, дієвим чинником модернізації, розвитку економіки. Але зараз ця галузь перебуває у складному становищі. Це зумовлене передусім її поганою адаптованістю до ринкового середовища, відсутністю ефективної системи управління і недостатніми обсягами фінансування.

Сьогодні держава фінансує всі наявні в Україні види освіти. При цьому левова частка витрат спрямовується на фінансування загальної середньої, дошкільної та вищої освіти. Фінансування здійснюється з Державного та місцевих бюджетів, до складу яких включені кошти загального (власне бюджетні кошти) і спеціального фондів. Останній формується з коштів, які надходять з інших джерел – оплати навчання за контрактами, оплати додаткових освітніх послуг тощо.

На сьогодні мережа закладів освіти в Луганській області намагається відповідати загальним потребам. В Луганській області більшість видатків місцевого бюджету на освіту припадає на загальну середню та дошкільну освіту, хоча й у зв’язку з погіршенням демографічної ситуації, кількість навчальних закладів протягом останніх років декілька зменшилася, у 2005 році в області функціонувало 790 загальноосвітніх закладів, а у 2006 році 777 загальноосвітніх закладів. Фактично в Україні й відповідно в її регіонах закладено безперервність освіти – від дошкільної до магістра і професійно-технічної підготовки [68].

Висока освітня підготовка населення, зокрема професійна, є безперечним пріоритетом державної соціальної політики. Стратегія соціально-економічного розвитку України передбачає істотне нарощування та підвищення якості освітнього потенціалу населення країни. Держава, якщо вона зацікавлена в інвестиціях має бути зацікавлена і в робочій силі високої якості. Так, проблема удосконалення робочої сили сьогодні не вичерпується підготовкою працівників певних професій. Сучасна економіка, ринок праці потребують нової якості освіти і професійної підготовки. Пріоритетами розвитку освіти у Луганській області, а також у всій країні, повинно бути:

а) підвищення рівня охоплення освітою, тобто необхідно забезпечити рівний доступ до якісної середньої освіти всім дітям шкільного віку незалежно від місця проживання та матеріального становища родини та дотримання державних гарантій високих – єдиних для всього населення – стандартів освітніх послуг;

б) підвищення якості освіти. Поряд із необхідністю підвищення рівня освіти нагальною потребою є поліпшення її якості. Модернізацію системи освіти слід спрямувати на забезпечення її якості відповідно до новітніх досягнень науки, культури і соціальної практики, шляхом праці висококваліфікованих педагогів, використання сучасних інформаційних технологій;

в) вдосконалення державного фінансування. Реалізація державної політики у галузі освіти може бути забезпечена відповідним фінансуванням за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, коштів галузей народного господарства, недержавних освітніх установ, а також юридичних осіб і плати за додаткові освітні послуги тощо.

Щодо вдосконалення фінансування, то завдання визначення освіти як пріоритетного напряму державних видатків має вирішуватися на основі поетапного впровадження нової політики фінансування галузі, яка включає такі напрями:

а) зміна технології формування бюджету системи освіти;

б) зміна структури витрат і послуг освіти;

в) встановлення кількісних і якісних показників для нормування бюджетних коштів;

г) створення стандартів інфраструктурного забезпечення закладів освіти;

ґ) розробка і впровадження диференційованих нормативів витрат на діяльність закладів освіти;

д) широке впровадження процедури змішаного фінансування інноваційних проектів у сфері освіти;

е) запровадження порядку спільного державного і громадського контролю за формуванням і використанням коштів закладів освіти.

Зазначені напрями передбачають гнучкість методів бюджетного асигнування закладів освіти, врахування показників вартості навчання, удосконалення взаємовідносин між державним і місцевим бюджетами, застосування принципів кредитування для отримання освіти тощо.

Система освіти в Україні включає дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну. Рівень освіти безпосередньо впливає на добробут не тільки окремої особи, а й всієї родини. Так, велике значення для формування освітнього потенціалу в країні має дошкільна підготовка з широкою і різноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів, які включають профільні групи різного спрямування, комплектуючі та комбіновані групи, а також короткочасного перебування, прогулянкові, оздоровчі тощо. Саме у таких установах відбувається первісна соціалізація дитини, формується база для подальшої освіти і розвитку, здійснюється підтримка молодих сімей і саме тому ця стаття посідає друге місце у складі видатків на освіту місцевого бюджету Луганської області.

За рахунок бюджетних витрат забезпечується до 60 % вартості харчування, догляду, комунальних послуг у дитячих дошкільних закладах. Решта витрат компенсується за рахунок коштів батьків.

За останні роки спостерігається збільшення асигнування на функціонування дошкільних навчальних закладів, проте майже весь обсяг приросту бюджетних коштів витрачається на компенсацію підвищення розмірів заробітної плати працівників дитячих установ. На послуги, що надаються державними і комунальними дошкільними навчальними закладами і які відповідають структурі соціальних нормативів забезпечення дітей, а саме: соціально-педагогічний патронат сім’ї, соціальна адаптація дітей щодо продовження освіти, збереження і зміцнення здоров’я дітей, утримання дітей, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей і лікувально-відновлювальна робота, здійснення безоплатного медичного обслуговування, зростання коштів не відбувається.

Оскільки основним джерелом фінансування дитячих дошкільних закладів є витрати місцевих бюджетів, необхідно удосконалити бюджетний механізм формування доходів на місцевому рівні, що більшими обсягами будуть направлятися на ці цілі. Зараз в Луганській області не вироблено чіткого порядку формування місцевих бюджетів, внаслідок чого має місце нестабільне фінансування об’єктів соціальної сфери, у тому числі дошкільних закладів. Без цього реальне поліпшення функціонування дитячих дошкільних закладів неможливе.

Видатки на загальну середню освіту є найбільш вагомими і динамічними серед усіх видатків на освіту у місцевому бюджеті Луганської області. Але все ж існують проблеми у порядку виділення бюджетних коштів на загальну середню освіту. Актуального значення набуває проблема вирівнювання умов одержання якісної середньої освіти. Така позиція вимагає від органів місцевої влади серйозних реформаційних кроків щодо удосконалення та оновлення системи фінансового забезпечення освітнього процесу.

Нині фінансування загальної середньої освіти відбувається відповідно до Бюджетного кодексу України. Кошти на функціонування шкільних закладів асигнуються адміністративним одиницям із урахуванням кількості учнів незалежно від типів шкіл. Органи місцевого самоврядування або районні Ради наділені правами самостійно розподіляти кошти відповідно до їх пріоритетів. На сьогодні розподільчі фінансові механізми залишаються невизначеними. Зберігається технологія розподілу коштів залежно від обсягів видатків попереднього року. Як наслідок, постійно відновлюється процес пріоритетного фінансування тих навчальних закладів, де вартість навчання вища. Таким чином, спостерігається усталена тенденція нерівного фінансування середніх навчальних закладів. У привілейованому становищі опинилися елітні школи, де вивчаються додаткові предмети, забезпечується краще співвідношення учнів і викладачів, у класах і кабінетах встановлене сучасне обладнання. Отже, можна констатувати наявність різних стандартів надання освітніх послуг, диференціація яких визначається переважно місцем розташування навчальних закладів. Така ситуація суперечить принципу доступу до якісної освіти і вимагає нагальних змін.

Виходячи із зазначеного, вбачається необхідним розроблення механізму справедливого розподілу коштів місцевих органів влади з метою рівного фінансування усіх типів шкіл.

Реформування бюджетного фінансування загальної середньої школи має орієнтуватися на такі пріоритетні складові:

а) забезпечення усіх без винятку шкіл кваліфікованими педагогічними кадрами;

б) належне технічне оснащення навчального процесу;

в) створення шкільної інфраструктури (транспорт, інтернати тощо).

Розв’язання проблеми забезпечення рівного доступу до якісної освіти передбачає, по-перше, фінансування шкіл має здійснюватися відповідно до кількості учнів у межах, не нижчих за бюджетні трансферти, за винятком навчання дітей із особливими потребами. Для реалізації цього завдання необхідно розробити стандарти вартості навчання одного учня у початковій і середній школі. Це дасть змогу обчислювати трансферти до місцевих бюджетів і здійснювати контроль за використанням бюджетних коштів з боку державних органів.

По-друге, доцільно навчання у спеціалізованих школах, ліцеях, гімназіях, де витрати на навчання збільшені внаслідок додаткового вивчення предметів, здійснювати за рахунок позабюджетних джерел, коштів батьків, спонсорів, місцевих програм. Відповідно до цієї пропозиції потрібно переглянути формули розрахунку трансфертів у напрямі уніфікації та скасування коефіцієнтів приведення учнів.

По-третє, у зв’язку зі сталим процесом скорочення чисельності дітей шкільного віку і трансформації системи сільського населення, непридатності частини шкільних будинків для використання вважається за необхідне об’єднання шкіл і закриття частини з них у разі не наповнення учнями. При цьому важливим кроком є визначення критеріїв, за якими може бути прийнято рішення щодо впорядкування шкільної мережі. Одним із них, але не єдиним, слід вважати критерій наповнювання шкіл. До критеріальних ознак належить організація доставки учнів до шкіл. Це актуально як для сільської місцевості, так і малих міст і в окремих випадках – великих міст. Так, лише у Луганській області налічується 477 сільських населених пунктів, які взагалі не мають навчальних закладів, незважаючи на те, що кожен з них має підлітків і молодь у віці 7-17 років. Тут, як і в інших регіонах, існує проблема налагодження безплатного підвезення дітей до шкіл, які знаходяться за межами пішохідної доступності (у даному регіоні – 150 населених пунктів розташовані на відстані від 5 до 10 км, 69 – більше 10 км до найближчої школи). Велика надія у розв’язанні цієї проблеми покладається на реалізацію програми «Шкільний автобус». Встановлення прямого зв’язку між чисельністю учнів і обсягом бюджетного фінансування школи стимулюватиме шкільну адміністрацію до залучення більшої кількості дітей, зокрема шляхом організації централізованої доставки їх до школи.

По-четверте, потребує вирішення проблема використання вивільнених шкільних будівель і коштів від їх оренди або продажу. У зв’язку з цим варто складати перелік шкільних будівель, які підлягають вивільненню.

По-п’яте, з метою забезпечення припливу молоді до школи доцільно запровадити галузеву тарифну сітку, передбачивши вищі порівняно з іншими бюджетними галузями ставки заробітної плати. У заробітній платі більшу питому вагу необхідно надавати тарифному окладові й меншу – надбавці за стаж роботи та іншим виплатам. Також варто відновити практику обов’язкової роботи у державних установах випускників, що отримали освіту за бюджетні кошти. Для цього необхідно вдосконалити порядок формування державного замовлення на підготовку фахівців з окремих дисциплін, поклавши відповідальність за дотримання договірних умов на випускників ВНЗ.

Тенденції розвитку вищої освіти останніми роками характеризуються збільшенням абсолютних обсягів фінансових ресурсів і зменшенням їх питомої ваги у зведеному бюджеті, ВВП і видатках по галузі в цілому. За таких умов економічний механізм фінансування освіти потребує суттєвих змін з метою більш раціонального використання державних коштів. Його складовими є державні стандарти і нормативи, державні замовлення, порядок фінансування і кредитування освіти [27].

Формування державних соціальних стандартів і нормативів вищої школи є однією із загальних проблем, вирішення якої може спричинити позитивний вплив на процес її фінансування. Необхідність встановлення стандартів у системі вищої освіти визначається Законом України «Про вищу освіту», Державним класифікатором соціальних стандартів і нормативів. Розроблятись і затверджуватись сучасні стандарти і нормативи вищої освіти мають з урахуванням Болонської конвенції та поширених у масштабах Європейського континенту норм і стандартів.

На сьогодні у законодавчих і нормативних актах сформульовано перелік державних стандартів і нормативів, який охоплює послуги на здобуття вищої освіти за різними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, шляхом поєднання цих форм екстерном, установами післядипломної освіти, до вузівською підготовкою тощо. Зафіксовано прямі нормативи забезпечення вищої школи: на кожні 10 тис. населення не менше 100 студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації, максимального навантаження науково-педагогічних і педагогічних працівників – відповідно 900 і 720 годин на навчальний рік. Луганська область займає 11 місце в Україні за кількістю студентів на 10 тис. населення (446 осіб), прийом студентів на навчання у 2006 році склав 34,2 тис. осіб. Є положення про необхідність встановлення нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів: співвідношення кількості студентів і викладачів, штатна чисельність співробітників, фінансування капітального будівництва, ремонту та утримання будівель, придбання технічних засобів навчання і методичного забезпечення навчального процесу тощо [27].

Стандарти вищої школи, що діють у країні, повинні бути, по-перше, узгоджені та наближені до аналогічних європейських стандартів; по-друге, давати можливість щороку визначати вартість навчання за кожною спеціальністю згідно з Переліком напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. Для розробки таких стандартів необхідні перелік обов’язкових навчальних дисциплін із визначенням загального часу викладання та у розрізі видів навчальних занять, а також переліки мінімального обсягу науково-методичного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення навчального процесу.

Щодо фінансування вищої освіти, то можна сказати, що значно змінилася структура джерел фінансування державних вищих навчальних закладів. Тобто є тенденція до збільшення питомої ваги коштів спеціального фонду в сукупних витратах Державного бюджету на освіту, що є ознакою адаптації освітніх установ до нових умов діяльності. Тому можна зробити висновок, що такий вид суспільних благ, як здобуття вищої освіти, що надається бюджетними установами, може ефективніше забезпечуватися саме на ринкових засадах. Існує стабільний попит юридичних і фізичних осіб на такі послуги, і замовники зазначених послуг готові за них платити власні кошти. Функціонують же приватні установи, які надають аналогічні послуги, таким чином, доцільно переглянути статус таких бюджетних установ, як вищі навчальні заклади ІІІ і ІV рівнів акредитації з бюджетних установ на одержувачів бюджетних коштів [60]. Зміна статусу дозволить надати їм самостійності у формуванні та використанні фінансових ресурсів, зокрема відкривати поточні й депозитні рахунки в установах банків, вести фінансово-господарську діяльність на комерційній основі.

При цьому державне замовлення, як засіб державного регулювання економіки, має складатися шляхом формування на контрактній (договірній) основі обсягу послуг, необхідних для державних потреб, виходячи з попиту й пропозиції на такі послуги та реальних бюджетних ресурсів.

Взагалі пріоритетами в реформуванні системи вищої освіти в Україні є її демократизація, підвищення престижу освітянської праці та створення умов для всебічного розвитку особистості. Необхідно, щоб вища школа допомагала виявляти молоді обдарування, підтримувала їх у науковому і творчому зростанні, сприяла ефективній самореалізації.

Система професійно-технічних освітніх закладів покликана забезпечити формування трудової мотивації, активної громадянської і професійної позиції, формування покоління, здатного до освоєння нових технологій упродовж життя.

Рівний доступ до якісної професійно-технічної освіти має реалізовуватися через безоплатне одержання первинної професійної освіти; розвиток професійних навчальних закладів нового типу і різних форм власності з урахуванням демографічних прогнозів і перспектив ринку праці; поєднання професійної і повної середньої освіти; впровадження механізмів адресної державної підтримки учнів і студентів із числа сиріт, інвалідів, малозабезпечених сімей, залучення роботодавців до соціального партнерства.

Практично протягом останніх років питома вага асигнувань у сфери професійної освіти не збільшувалася. Таку ситуацію слід оцінювати як небезпечну, адже потреба у кваліфікованих робітниках не задовольняється у більшості секторів української економіки. У перспективі до 2015 року промисловість, транспорт, агропромисловий комплекс відчуватимуть гострий дефіцит кадрів робітничих професій.

Негативними моментами фінансування і функціонування професійно-освітніх закладів є такі: висока вартість навчання, яке у 2-4 рази перевищує вартість навчання учнів у загальноосвітній школі; незадовільне ресурсне забезпечення професійно-технічної освіти, внаслідок чого її матеріально-технічна база застаріла і не відповідає вимогам інформаційно-технологічного розвитку економіки; недостатнє обґрунтування потреб у підготовці фахівців професійного спрямування; дефіцит викладачів і майстрів виробничого навчання і відплив висококваліфікованих кадрів із причини низької оплати праці; недосконале управління системою профтехосвіти на загальнодержавному і регіональному рівнях; низька ефективність підготовки спеціалістів внаслідок ранньої спеціалізації, яка несумісна зі стандартом гнучкості навчання в умовах ринку. Перелічені недоліки формують витратну основу функціонування професійно-технічної освіти. З метою подолання неадекватної системи фінансування професійно-технічних навчальних закладів доцільно запропонувати такі рекомендації щодо підвищення ефективності їх роботи і механізму фінансування. Вони зводяться до проблем реструктуризації вузькопрофільного переліку спеціальностей і впровадження нових широких профілів підготовки кваліфікованих робітників; зменшення спеціалізації; зміни організаційної основи діяльності професійно-технічних закладів і перепідпорядкування їх із центрального на місцевий рівень або залучення частини цих закладів до системи профільної старшої школи; налагодження тісного зв’язку профтехучилищ із роботодавцями ВНЗ на принципах соціального партнерства.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що держава має стимулювати ставлення до освіти як до процесу самовдосконалення. Освіта – це важливий фактор вирішення як соціальних, так і економічних проблем. Тому, узагальнюючи вищесказане пріоритетами в освітній сфері вирішення таких завдань у вдосконаленні фінансування:

а) Поступово перейти від бюджетного утримування закладів вищої освіти до фінансування їх на принципах державного замовлення. Це звільнить державу від зайвих функцій (утримування будівель, придбання обладнання, кадрова політика тощо), залишивши за нею тільки функцію фінансування підготовки фахівців, і забезпечить вкрай необхідну гнучкість зміни професійної структури державного замовлення.

б) Надати закладам професійно-технічної освіти подвійне підпорядкування Міністерству праці та соціальної політики і Міністерству освіти і науки. Перше буде формувати обсяги та професійну структуру підготовки кваліфікованої робочої сили, а друге забезпечувати методичне керівництво цим процесом.

в) Установи загальної середньої освіти доцільно залишити в державному секторі під егідою Міністерства освіти і науки. Це можна аргументувати так – якщо вищі навчальні заклади можуть бути сконцентровані в окремих освітніх центрах, то середні – і особливо початкові – мають бути розміщені відповідно до розселення населення по території країни. Приватний власник може бути не зацікавлений створювати навчальний заклад там, де попит на ці послуги з різних причин обмежений, наприклад у сільській місцевості чи в малих містах. Необхідно упорядкувати мережу початкових та середніх шкіл, передбачивши за необхідності організацію перевезення дітей до школи та шкільних інтернатів, що сприятиме економії та не дозволить розпорошувати бюджетні видатки. Необхідно розробити та реалізувати в Луганській області програму технічного переоснащення шкіл, передбачивши зосередження оснащення в базових навчальних закладах, з можливістю їх використання всіма закладами.

Перелічені заходи дозволять ефективно функціонувати закладам освіти, більш якісно надавати свої послуги й раціонально використовувати фінансові ресурси, а отже система освіти в Україні буде доступною, базуватися на наукових дослідженнях і розробках, мати оптимальну мережу навчальних закладів й налагоджені механізми соціального партнерства.

3.4 Оцінка науково-практичної та соціальної ефективності втілення рекомендацій і пропозицій

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15