рефераты бесплатно
 

МЕНЮ


Диплом по легкой промышленности

5. За економічним змістом (економічними елементами).

6. За конкретними видами витрат (статтями).

Класифікація витрат за економічними елементами і статтями калькуляції

розглянемо в окремому розділі.

7. За періодом віднесення поточних витрат виділяють витрати,

пов’язані з поточною операційною діяльністю, які повертаються в

процесі даного виробничого циклу, і витрати, які будуть повернені

в наступному періоді (витрати, віднесені на запаси готової

продукції на кінець періоду; витрати майбутніх періодів і т.д.).

З урахуванням приведеної класифікації здійснюється конкретне

управління витратами на підприємстві.

Критерієм економічності операційних витрат виступає мінімізація рівня

витратоємності операційної діяльності. Низький рівень витратоємності

дозволяє підприємству мати деякі переваги на товарному ринку, вільно

здійснювати свою цінову політику і при інших рівних умовах досягати більш

високих розмірів прибутку.

Однак, слід мати на увазі, що зниження рівня витратоємності діяльності

є важливою задачею, але не основною метою управління витратами, оскільки

воно може супроводжуватися зниженням якості продукції, відмовленням від

виробництва і реалізації витратоємних видів продукції, які користуються

попитом; зміною пріоритетів стратегічного розвитку діяльності підприємства

на короткострокові економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною

ціллю управління витратами на підприємстві є оптимізація їх суми і рівня,

що забезпечує високі темпи розвитку діяльності підприємства і досягнення

передбачених об’ємів прибутку.

2.3

Розглянемо групування витрат за економічними елементами і

калькуляційними статтями.

Формування витрат на продукцію легкої промисловості представляє собою

складний процес. При формуванні витрат в кожній галузі легкої промисловості

є свої особливості.

Формування витрат на продукцію швейної промисловості характеризується

наступними основними особливостями:

- висока питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції (до

90%), що зумовлює важливе значення більш економного і раціонального

їх використання;

- різноманіття і частота зміни матеріалів і цін на них;

- широкий асортимент продукції, постійне його оновлення;

- множинність факторів ціноутворення і цін на продукцію.

Витрати, що формують собівартість продукції, класифікуються за двома

основними ознаками: за економічними елементами витрат і за калькуляційними

статтями.

Елементами витрат називається сукупність однорідних за економічним

складом витрат без урахування місця їх виникнення, зведених за економічним

призначенням.

На основі класифікації за економічними елементами витрат неможливо

розрахувати собівартість по окремих видах продукції. Тому розрахунок

собівартості проводять за статтями витрат.

Статтями витрат називаються групи витрат на виробництво продукції,

утворені з врахуванням їх призначення і місця виникнення.

Розрахунок собівартості одиниці продукції за статтями витрат називають

калькульованим. Документ, в якому представлені всі витрати на одиницю

конкретного виду продукції називають калькуляцією.

В швейній промисловості за калькуляційну одиницю приймається один

виріб однієї моделі.

Калькулювання не можна зводити лише до сукупності робіт і технічних

прийомів, що використовуються при підрахунку собівартості конкретних

виробів. Воно повинно засновуватися на знанні і суті собівартості як

економічної категорії. Для цього необхідно визначити склад витрат

виробництва, що складають собівартість продукції, і розробити науково

обгрунтоване економічне групування елементів собівартості продукції.

Структура собівартості продукції за статтями витрат більш конкретна і

об’єктивна, ніж витрати по елементах; вона відображає витрати виробництва

за їх роллю в технологічному процесі і зв’язки з об’ємом виробництва, а

також фактори їх зниження.

Задачею обліку витрат в швейному виробництві є забезпечення виявлення

і відображення в собівартості допущених позавиробничих витрат і втрат і

здійснення контролю за правильним і економним витраченням всіх видів

сировини і матеріалів, палива і енергії, фондів заробітної плати,

дотримання кошторису витрат з обслуговування виробництва і управлінню.

Грошове вираження витрат підприємства при виробництві продукції

визначається як на всю продукцію, що виробляє підприємство в визначений

період, так і на одиницю цієї продукції. В першому випадку воно називається

собівартістю всієї виробленої продукції, а в другому – собівартістю одиниці

продукції.

Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі

промисловості, але, в загальному вигляді, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Основна заробітна плата.

3. Додаткова заробітна плата.

4. Відрахування на соціальне страхування.

5. Загальновиробничі витрати.

6. Адміністративні витрати.

7. Витрати на збут.

8. Інші витрати.

В планову калькуляцію не включають збитки від браку. Якщо ж брак є

неминучим за технологією виробництва, то ця величина враховується при

плануванні собівартості продукції.

В статтю “Сировина і основні матеріали” включають вартість основних

матеріалів, що входять до складу продукції, що виробляється, і допоміжних,

які використовуються при виготовленні даного виробу для забезпечення

нормальних технологічних процесів. Допоміжні матеріали можуть виділятися в

окрему статтю, якщо вони мають значну питому вагу в собівартості виробу.

В статтю “Основна заробітна плата виробничих працівників” включають

основну заробітну плату працівників, зайнятих безпосередньо виготовленням

продукції, доплату за відрядно-прогресивною системою оплати праці і премії

робітникам-почасовикам.

В статті “Додаткова заробітна плата виробничих працівників”

враховуються: виплати, передбачені законодавством про працю; виплати

передбачені договорами, контрактами; оплата чергових і додаткових

відпусток; компенсація за невикористану відпустку; оплата часу, пов’язаного

з виконанням державних обов’язків; виплата винагороди за вислугу років та

ін.

В статті “Відрахування на соціальне страхування” розраховується за

встановленими нормами від суми основної і додаткової заробітної плати

виробничих працівників.

До складу статті “Загальновиробничі витрати” включаються:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління

цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне

страхування апарату управління цехами, дільницями; виплати на

оплату праці службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового,

дільничного, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового,

дільничного, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування,

операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів

загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва

(оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників,

зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва,

поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності,

довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому

процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і

напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвернення та

інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці

загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи,

медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;

витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими

процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього

середовища;

- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей,

напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової

продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і

втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв

тощо).

Витати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до

собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються

на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До статті “Адміністративні витрати” відносяться такі

загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління

підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на

проведення річних зборів, представницькі витрати);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління

підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних

необоротних активів загальногосподарського використання (операційна

оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення,

освітлення, водопостачання, водовідвернення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки

майна тощо);

- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс факс

тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського

використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові

платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що

включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією

(збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на

складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та

працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на перепродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних

необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів,

робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт,

опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевезення і страхування готової

продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги,

пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов

договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

- інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт,

послуг.

До інших операційних витрат включаються:

- витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення

(стандарту) бухгалтерського обліку “Нематеріальні активи”;

- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей

бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної

валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку

України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з

продажем іноземної валюти;

- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей

бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та

витрат, пов’язаних з їх реалізацією;

- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до

резерву сумнівних боргів;

- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу

валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з

операційною діяльністю підприємства);

- втрати від знищення запасів;

- нестачі й втрати від псування цінностей;

- визнані штрафи, пеня, неустойка;

- витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати операційної діяльності.

Калькуляція собівартості на відміну від кошторису витрат на

виробництво не дає характеристики співвідношення витрат за економічними

елементами, оскільки вони знаходяться в різних статтях калькуляції. Тому,

щоб отримати на основі калькуляції точне уявлення про величину витрат за

економічними елементами, необхідно розкласти комплексні статті витрат в

калькуляції за економічними елементами. Ця обставина врахована при

розгляданні комплексних статей калькуляції, що розраховується на рік.

Другою (крім статей витрат) ознакою, за якою проводиться групування

витрат на виробництво продукції є однорідність їх економічного змісту. Це

групування носить назву групування за економічними елементами витрат.

Кошторис витрат на виробництво є одним з основних планових документів

по собівартості продукції, що визначає загальну суму витрат підприємства в

періоді, що планується і забезпечує ув’язку плану собівартості з іншими

розділами річного плану економічного і соціального розвитку підприємства і

всіма статтями калькуляції, за виключенням позавиробничих витрат.

Кожний з елементів кошторису витрат об’єднує однорідні за своїм

характером види витрат підприємства, що відрізняються своєю роллю і

характером участі в процесі виробництва.

На основі цієї класифікації складається документ “Кошторис витрат на

виробництво продукції”, в якому перераховуються всі економічні елементи і

сума витрат по кожному елементу.

Кошторис витрат складається на весь об’єм продукції на рік і

розбивається по кварталам.

В кошторисі виробництва вказані всі витрати на виробництво в

визначеному періоді, згруповані за елементами. Сума даних по кожному

елементу витрат показує, яку кількість і на яку суму підприємство може

витратити матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів в періоді, що

планується. Завдяки цьому кошторис виробництва є дуже важливим документом,

який широко використовується при розробці фінансового плану підприємства.

Класифікація витрат на виробництво за економічними елементами:

1. Матеріальні витрати.

2. Витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи.

4. Амортизація.

5. Інші операційні витрати.

До складу елемента “Матеріальні витрати” включається вартість

витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

- сировини й основних матеріалів;

- купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

- палива й енергії;

- будівельних матеріалів;

- запасних частин;

- тари й тарних матеріалів.

До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються заробітна

плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога,

компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу,

інші витрати на оплату праці.

До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:

відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне

страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на

індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші

соціальні заходи.

До складу елемента “Амортизація” включається сума нарахованої

амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних

матеріальних активів.

До складу елемента “Інші операційні витрати” включаються витрати

операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів,

зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-

касове обслуговування тощо.

Кошторис витрат на виробництво в цілому по підприємству не є сумою

кошторисів витрат цехів, оскільки в цьому випадку він включив би повторно

витрати окремих цехів і вартість послуг, які вони надають один одному в

рамках підприємства.

Вивчення структури собівартості продукції дозволяє виявити основні

шляхи її зниження, встановити вплив скорочення окремих витрат на загальний

рівень собівартості.

2.4.

Конкретний зміст окремих етапів калькулювання в значній мірі залежить

від системи калькулювання собівартості продукції, яку використовують на

підприємстві.

1. Показна система калькулювання собівартості продукції засновується на

послідовному відображенні всіх видів прямих і непрямих витрат, пов’язаних

з виконанням робіт (випуском продукції) за індивідуальними замовленнями

(контрактами). При цьому індивідуальні вироби, які виконуються за

замовленням або їх партія розглядаються як самостійний єдиний об’єкт

обліку і планування витрат.

На кожне замовлення відкривається відомість (карта) аналітичного

обліку витрат, яким присвоюється окремий код. В цьому документі

відображаються: найменування продукції; замовлена кількість виробів; вимоги

до якості і строків виконання замовлення; виробничі структурні підрозділи,

які забезпечують виконання замовлення, та інші показники.

В процесі виконання замовлення витрати окремих структурних підрозділів

враховуються в розрізі статей звітної калькуляції. В ряді випадків

відомість (карта) аналітичного обліку операційних витрат по замовленню може

передбачати їх накопичення по наступних позиціях:

а) прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, покупні комплектуючі

вироби і напівфабрикати; паливо і електроенергія);

б) прямі витрати праці виробничих працівників, зайнятих виконанням

замовлення (і згідно з цим нарахована пряма заробітна плата);

в) інші прямі витрати;

г) непрямі витрати, які відносять на замовлення.

Віднесення непрямих витрат на замовлення здійснюється, як правило, на

наступній базі: відробленим людино-годинам; відробленим машино-годинам;

вартість замовлення за контрактом.

Калькулювання собівартості за замовленням здійснюється шляхом

підрахунку суми всіх видів витрат на виготовлення індивідуального виробу

(або шляхом поділення загальної суми витрат на кількість випущених виробів,

якщо замовлення було оформлене на їх партію).

Використання цієї системи калькулювання собівартості продукції

потребує ретельного і своєчасного документування витрат по всіх виконаних

роботах і здійснення великого об’єму розрахунків, пов’язаних з

розподіленням непрямих видів витрат. Ця система калькулювання собівартості

використовується в основному в дрібносерійному виробництві продукції або в

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.