Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо

суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування

матеріальних втрат. Звідси виникає об’єктивна необхідність обособлення для

цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування

страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових

засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і

надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового

національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового

фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають держава,

окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність

особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу

формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду,

призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація,

надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з

одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту

людей, а з іншого боку — як вид діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших

економічних категорій:

. наявність двох сторін: страховика і страхувальника;

. цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на

покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;

. замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;

. часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;

. еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони

призначені для виплат спільноти страхувальників.

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які

обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі

основні функції:

1. ризикова, так як страхування пов’язане з ризиковим характером

виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл

грошової форми власності серед учасників страхування у зв’язку з

наслідками випадкових страхових подій;

2. попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин

пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню

страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить

від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання

страхової події;

3. заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом

накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до

закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна

категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація

ризику, вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова

сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника,

страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу

страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку

здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст.

і воно стає невід’ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному

розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення

страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною

монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням

державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і

тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова

справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до

94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Починаючи з 1991

року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати

всі питання організації страхової діяльності. 1991-1996р.- це період

створення і прийняття перших законодавчих актів по регулюванню діяльності

на страховому ринку. Страховий ринок України функціонував на базі

нормативних документів, що регламентують діяльність господарчих товариств

узагалі, не з огляду на особливості даної сфери. 7 березня 1996 року

Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про Страхування». Необхідність

прийняття даного закону була очевидна, оскільки старе страхове

законодавство вже не могло еффективно регулювати діяльність страхових

організацій і інших учасників страхового ринку. У період становлення

ринкової економіки страховий ринок в Україні значно збільшив свої обсяги і

досяг якісно нового рівня розвитку. Кінець 90-х років характеризувався

збільшенням кількості страхових договорів, стабілізацією кількості

страховиків і їхньою спеціалізацією по видах страхування, розвитком

перестрахувальних операцій. Проте розвиток страхової справи ще сильно

відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної

держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ,

складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних

і юридичних осіб.

2.2 Організаційна структура страхового ринку

Ринковій економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може

існувати. Одним з таких об’єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення

поняття страхового ринку. Ю.М.Журавльов / «Страховий ринок — система

економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і

перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі

по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам». Разом з тим він

виділяє і термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або

перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь

іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим. [ 6 ]

В широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність

економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто

ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і

тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги. При цьому

необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби

на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Об’єктивною основою

страхового ринку є виникнення в процесі відтворення необхідності надання

грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При

цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон

попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на

ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків

і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання

страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

З точки зору суб’єктів страхового ринку можна представити наступну

схему їх взаємозв’язку (рис.1).

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися

страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою

відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних

товариств.

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є

акціонерні товариства.

Акціонерні товариства — форма об’єднання капіталу шляхом випуску акцій

на суму консолідованого капіталу. Існує два типи акціонерних товариств:

. закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не

продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його

засновників);

. відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку

цінних паперів).

| | | | | |

| | | | | |

| | | | | |

Рис. 1. Схема взаємозв’язку суб’єктів

страхового ринку

З таблиць 9 і 10 можна зробити висновки, що ринки страхування в

основному зосереджені у великих промислових центрах, в основному це Київ,

Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса і Запорожжя. У той же час, у

Херсонській і Волинській областях немає ні однієї страхової компанії. У

Західному регіоні така маленька кількість страховиків зв'язана з

відсутністю в ньому великих промислових підприємств, а також дуже низькою

платоспроможністю населення.

Таблиця 9. Страхові компанії в територіальному розрізі

|Центральний (Київ, Чернігів, |164 |53,08 |12 |63,17 |

| | | | | |

|Східний (Харків, Луганськ, |68 |22,01 |4 |21,05 |

|Південний (Одеса, Запорожжя. |52 |16,82 |2 |10,52 |

|Західний (Львів, Ужгород, |25 |8,09 |1 |5,26 |

|Усього |309 |100,00 |19 |100,00 |

Таблиця 10.Структура ринків страхування non-life

України в територіальному розрізі

|Чернігів |16484,9 |6165,5 |2204,4 |1437,3 |182986 |149998 |5 |

|Черкаси |524,5 |5,3 |2,6 |2,6 |662 |71 |2 |

|Житомир |270,4 |216,5 |135,0 |130,4 |7205 |6793 |3 |

|Кировоград |21,0 |0 |2,0 |2,0 |8 |8 |1 |

|Донецьк |102808,8|25001,0 |35565,8 |12056,8 |974829 |850500 |19 |

|Дніпропетров|82994,3 |12751,1 |6604,7 |3280,7 |15168992|15166542|19 |

|ськ | | | | |5 |5 | |

|Луганськ |7148,3 |3740,6 |1067,7 |876,5 |242974 |224440 |4 |

|Полтава |4190,6 |267,3 |1381,1 |28,1 |7333 |6154 |5 |

|Суми |1100,1 |730,2 |51,8 |44,4 |44528 |39891 |2 |

|Запоріжжя |237000,3|4328,8 |22852,2 |2811,7 |473000 |406594 |12 |

|Миколаїв |33912,7 |108,4 |16779,5 |500,8 |1211 |558 |3 |

|АР Крим |27629,3 |2385,7 |728,7 |275,8 |1187587 |125173 |18 |

|Ужгород |12442,7 |10492,1 |2403,8 |2265,4 |248782 |241734 |4 |

|Тернопіль |12332,8 |5812,9 |2666,5 |1580,1 |109775 |73149 |5 |

|Вінниця |7271,7 |1227,6 |618,4 |595,0 |119507 |116990 |3 |

|Івано-Франкі|6311,4 |596,9 |411,5 |71,2 |31562 |17416 |2 |

|Ровно |2711,9 |1897,0 |253,1 |153,3 |23079 |22517 |2 |

|Чернівці |427,2 |8,3 |0,5 |0,4 |783 |604 |1 |

|Хмельницький|36,9 |0,6 |26,9 |0,0 |516 |24 |1 |

Западный регіон |73785,5 |37690,2 |12865,0 |5106,5 |4007516 |3844268 |25 |

|Усього по Україиі |2941174,7 |317585,2 |350620,5 |136823,7 |232043029

|227210803 |309 | |Найбільша кількість компаній займається такими видами

страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (204),

вантажів та багажу (177), наземного транспорту (196), від вогневих ризиків

та ризиків стихійних явищ (204), відповідальності перед третіми особами

(92), фінансових ризиків (166). Наведені дані дають підстави стверджувати,

що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і

основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми

організаційними структурами на територіях окремих регіонів та

страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер

діяльності.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового

ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри по

підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу

страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю

України — Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування,

розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку

законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового

забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом

з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного

та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних

компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два

вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська академія

народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів

та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності» Ліги

страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з

преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні.

В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і

правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при

виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і

економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого

функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових

продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки

добровільне страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть

важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з

дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як

основного партнера страховиків.

2.3. Державне регулювання страхової діяльності

Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим

інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його

ефективне використування в нових умовах господарювання і формування

ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення

державної страхової політики.

Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного

розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної

реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика,

який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від

тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з

державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про

страхову політику держави.

До складових політики можна віднести визначення державою кола

суб’єктів з надання страхових послуг, встановлення порядку організації і

контролю за діяльністю страхових товариств, регулювання взаємовідносин

страхових компаній з бюджетом, а також їх участь в превентивних заходах.

Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності іншіх

господарюючих суб’єктів, вона націлена на забеспечення безперервності

процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними

непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність

страховика за соціальні наслідки його діяльності вимогає організації

державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у

вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих

договірних забов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у

страховика для розрахунків по прийнятих забов’язаннях підриває довіру не

тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В

суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення

до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може

стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків,

населення та економіки в цілому. Державне регулювання страхового ринку

здійснюється за допомогою спеціальної податкової политики, прийняття

нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які

відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих

суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього

суспільства перелік видів обов’язкового страхування.

Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:

1) визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2),

об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування

(ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій

(ст.32);

2) встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);

3) валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);

4) встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);

5) визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за

разголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);

6) встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті

страхових сум (відшкодувань) (ст.25);

7) встановлення основних вимог до визнання договору страхування

недійсним (ст.28);

8) визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);

9) визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднення,

поділ, виділення, перетворення) (ст.43);

10) встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням

(ст.45).

Функції Кабінету Міністрів України шодо правового регулювання страхової

діяльності:

1) визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і

особливі умови ліцензування обов’язкових видів страхування (ст.5);

2) встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх

розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні

обов’язкового страхування (ст.9);

3) визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу

платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6

МЕНЮ

Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

ИНТЕРЕСНОЕ