Дипломная работа: Методика виконання портрету в живописній техніці у старших класах

Жести рук можуть розкрити емоційний стан людини. Навколо голови має бути достатньо простору, тла – стільки, щоб «портретові було чим дихати».

Пам’ятайте, неможна спершу промалювати око, ніс чи вухо. Малюючи одне, не забувайте про інше, бо вийде не портрет, а набір з окремих деталей обличчя.

Що ж ,за діло. У вас все вийде. Малюнок виконуємо спершу графічно, за допомогою олівця, а потім спробуйте передати колір обличчя та світлотіні фарбами. Про їх властивості ви маєте знати вже достатньо. А також , малюючи портрет, пам’ятайте, що закон перспективного скорочення застосовується не лише у пейзажі, натюрморті, а й у портреті.

ІV. Практична робота учнів.

Упродовж самостійної роботи учнів, проводжу поточний інструктаж, аналіз роботи, вказую на недоліки, та аналізуємо помилки.

V. Підсумок уроку.

Закріплення вивченого матеріалу та оцінювання:

·  Як ви думаєте, коли художник баталіст змальовує в картині п’ятдесятьох людей, це буде натовп чи п’ятдесят портретів різних людей?

·  Які пропорційні співвідношення обличчя ви запам’ятали?

·  За допомогою яких деталей художник передає грані характеру людини?

За бажанням учні демонструють свої роботи на клас. Учні всі разом аналізують роботи однокласників, та вносять пропозиції що до оцінок. Виставлення оцінок

Додаток Б

Тема.          Портрет як жанр образотворчого мистецтва. Портрети у творчості Т. Г. Шевченка. Портрет людини за уявою

Мета: ознайомити з творчістю Т. Г. Шевченка; дати поняття про зображення голови людини в різних положеннях, пропорції її елементів; формувати вміння та навички здійснення аналізу творів мистецтва;

розвивати спостережливість, уважність, творче мислення, уяву; формувати навички роботи над портретом в різних техніках;

виховувати пошану та любов до мистецтва через розуміння творчості Т.Г. Шевченка.

Тип уроку: засвоєння нових знань і вмінь.

Обладнання: для вчителя — відеоряд творів Т. Г. Шевченка у жанрі портрета, репродукції картин у різних видах та жанрах образотворчого мистецтва, роздавальний матеріал (картки «Пропорції елементів голови людини в різних положеннях»), плакат, що демонструє зміни профілю людини залежно від віку, нариси портретів, кращі малюнки учнів; для учнів альбом, графічні матеріали.

Вузлики на пам'ять

Портрет (франц. portrait) — 1) Зображення людини чи групи людей у малярстві, графіці, скульптурі, фотографії. 2) Жанр образотворчого мистецтва.

Портретист — художник, який малює переважно портрети; фахівець з портретного малярства.

Автопортрет (від грец. autos — сам і портрет) — портрет художника, виконаний ним самим.

Пропорція (від латин, proportio — співвідношення, розмірність)— співвідношення частин цілого між собою.

Хід уроку

I.  Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

II.  Мотивація навчальної діяльності

Завдання класу.

Згрупувати репродукції робіт художників за видами та жанрами образотворчого мистецтва. (Результат роботи учні доводять класу.)

Проміжний підсумок.

Разом з учителем учні приходять до висновку, що існує багато різновидів портретного жанру.

Учитель малює на дошці блок-схему

                                                                                                                                     

III. Вивчення нового матеріалу

Організація сприймання творів мистецтва.

Учитель звертає увагу учнів на відеоряд творів Т. Г. Шевченка, який висить на дошці.

Розповідь учителя.

Портрет — це зображення не просто людини, але людини конкретної, єдиної у своєму роді, не схожої ні на кого іншого, крім себе. Людина має ім'я та прізвище, наприклад: портрет Є. Кейкуатової (1847 р.), М. Максимович (1859 р.), А. Лагоди (1839 р.). Але в мистецтві часто можна зустріти портрети людей, імені яких ми не знаємо. Ім'я могло не зберегтися, забутися з часом, а може, і портретируємий не захотів його сказати: «Портрет невідомої» (1837 р.), «Портрет невідомого» (1837 р.).

Усі ці портрети, які ми розглядали у відеоряді, належать одному з видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814-1861 рр.). Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант у поетичному слові й образотворчому мистецтві, то стає зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.

До жанру портрета Шевченко звертався впродовж усього свого творчого життя. Саме з огляду на тодішній попит на камерні акварельні портрети моделями Шевченка для замовних творів були люди різних суспільних станів та прошарків: дворяни, поміщики, митці, військові, чиновники та інші особи, що шукали знайомства з Шевченком як із доволі знаним майстром цього жанру. Зрозуміло, що у власній творчості український художник не міг не зважати на певні художні традиції.

У ряді портретів простежується прагнення Шевченка підкресли ти гармонійну сутність людини, вияскравити її моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість. Для нього людина — міра всіх речей: митець бачить у ній лише прекрасне і високе. Ранні портрети кінця 30-х — початку 40-х років 19 ст. (К. Абази, М. Луніна, А. Лагоди та ін.) позбавлені драматичного відчуття. Це лагідні, вишукано одягнені друзі або ж замріяні жінки. Жодна тінь душевного неспокою, здається, не затьмарює їхніх облич. І водночас перед глядачем — небезтурботні особи, а цілеспрямовані характери, вольові натури. Темперамент і умиротворення, порив і доброзичливість — на цих психологічних, романтичних образах.

Вирази облич на портретах відзначає деяка загадковість, утілена насамперед у проникливих запитальних поглядах.

Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи — від О. Кіпренського, О. Венеціанова, К. Брюллова.

Є в йього творах і риси, дотичні до західноєвропейського класичного портрета. Виходячи із видатних здобутків і стилістичної визначеності мистецтва своєї доби, він виробив свій власний погляд на людину. Особиста нота в його творах дуже сильна. Вона виражається в ретельному «вимальовуванні» вдачі й настрою; вона підтверджується і засобами виразності — шовковистими розмивками акварелі, ніжними напливами олійних фарб.

Шукаючи відповідних відтінків і переходів тонів для передачі свіжості молодих облич, гострих, раптових або ж елегійних поглядів (автопортрет, портрет Куліш), він прагне сплавити романтичну зовнішність своїх героїв з їх внутрішньою змістовністю. Миттєві почуття, які фіксуються поворотом голови, поглядом,— не випадкові імпульси, а виразники характерів.

Романтична наснаженість портретних образів помітно видозмінюється в умовах заслання. Шевченко переходить на монохромні графічні техніки (сепія, олівець), що наклало на його твори відбиток стриманості й навіть суворості. Але це не згасило в авторові схвильовано-піднесеного сприйняття дійсності, не вбило його людинолюбної вдачі. Портрети X. Вернера, А. Ускової, подружжя Бажанових, створені на засланні, характеризуються насамперед психологізмом, їх романтичність випливає з акцентування ліричних переживань і настроїв героїв. Усе чіткіше окреслюється потяг митця до типізації й жанрового трактування портретного образу.

Марія Максимович, портрет якої перед вами, надихнула Т. Г. Шевченка на створення однієї з найзворушливих поем про життя Богородиці «Марія». В одухотвореному й чистому образі жінки відчувається стан побожного замилування, в якому перебував митець, малюючи любу його серцю молоду вродливицю. Вишивана сорочка, корсетка, разок коралів, до прозорості легка заколка-намітка, що підкреслює туге чорне волосся... Ці аксесуари не самоціль, а органічне середовище, це увиразнюється щемна лірично-тужлива сутність жіночого образу. Це портрет не тільки Марії Максимович, а й зображення української вроди, якою вона бачилася Шевченкові.

Жінки на портретах художника переважно дивляться на глядача, як колись дивилися на портретиста. Через такий безпосередній діалог поглядів митець проникав у душу моделей і надавав художньому образу того чи іншого психологічного змісту. На портреті Марії Максимович її великі, з вологим відблиском очі відведені вбік. І важко сказати, чи це зумовлено авторською настановою художника, чи сором'язливістю молодої жінки, яка не в силах витримати проникливого погляду інших захоплених, або й закоханих, очей. Дивлячись на портрет Ганни Закревської, згадуєш слова поета:

Моє свято чорнобриве...

Моє серце, моя зоре,

Раю мій, покою...

Ці слова мовлені про жінку з очима «аж чорними — голубими». Вродливиця полонила Шевченкове серце одразу, коли він побачив її на балу в Мойсівці. Зачарований поет на згадку про знайомство попросив у неї блакитну квітку, що прикрашала Ганнину сукню і, отримавши її, зберігав кілька років. Блакить домінує і в портретному образі, створеному в господі Закревських у Березовій Рудці: блакитна сукня, серпанком блакиті оповиті округлі жіночі плечі й шия. І, звісно, очі: сині, глибокі, зволожені, неначе щойно вмиті сльозою, але вже впокоєні легкою зажурою.

За словами Т. Г. Шевченка, «мало бачити, милуватися прекрасним, розумним, добрим чолом людини, треба намалювати його на папері й милуватися ним як витвором живого Бога».

І ми з вами сьогодні будемо вчитися створювати портрет людини з урахуванням власного бачення, а для цього ми ознайомимося з пропорціями елементів голови людини.

З чого ж починати малювати портрет людини?

Основне правило, без додержання якого неможливо ніколи навчитися малювати голову людини,— це постійне і довготривале виконання начерків з натури, але це стосується не тільки людини, а й будь-якої форми.

Запам'ятайте, що малювати треба від загального до часткового.

Що це означає?

Зараз ми намалюємо голову людини, прямо розташовану перед нами, на рівні очей, і повернуту обличчям до глядача так, що видно обидва вуха (фас).

Робота над формуванням навичок і вмінь.

Учитель виконує педагогічний малюнок на дошці, який супроводжує поясненнями. Учні одночасно виконують тренувальну вправу на зворотному боці попереднього малюнка.

Слово вчителя.

Намічаємо овал голови. Це потрібно робити дуже легкими доторками олівця, тому що потім, деталізуючи, дещо доведеться виправляти, убирати.

Подивіться уважно, скільки міста займає черепна коробка, волосся, лоб,висок, обличчя.

На рівні брів розділяємо ці частини лінією, яка показує взаємні пропорції двох основних частин голови. Ми повинні пам'ятати, що очі, ніс, рот, вилиці, вуха, підборіддя зв'язані й по вертикальних, і по горизонтальних лініях.

По вертикалі лінія побудови перейде через середину лоба, носа, ямки над верхньою губою, поділить симетрично губи на дві однакові частини, а також підборіддя. З інших вертикалей потрібно запам'ятати лінії, які йдуть від внутрішнього краю ока (сльозника) до зовнішнього краю ноздрі.

Відстань між очима дорівнює ширині ока, це визначить приблизно й ширину носа.

Треба пам'ятати, що всі ці правила — тільки схема, натура підкаже вам ті різниці, які допомагають створити індивідуальний образ.

Якщо уявити; собі голову у вигляді яйця, перев'язаного горизонтальними нитками, розташованими паралельно, отримаємо взаємне розташування очей, вух, кореня носу, лінії рота, вилиць, нижньої щелепи, підборіддя. Вухо лежить при нормальному положенні голови на рівні між лінією брів та нижньою частиною носа.

Звичайно, рідко припадає малювати голову в такому точно симетричному положенні, але, запам'ятавши ці правила, ви будете використовувати їх при малюванні голови в будь-якому положенні.

Робота над формуванням навичок і вмінь.

Учитель малює обличчя людини анфас і в профіль, при цьому пояснює будову ока, носа, рота і підкреслює, що всі ці форми збережуть своє взаємне розташування при будь-яких поворотах голови, якщо ми розглядаємо її на рівні очей.

IV. Практична діяльність учнів

Учні створюють портрет людини за уявою, користуючись картками-підказками (роздавальний матеріал):

Пропорції елементів голови людини в різних положеннях.

1.  Загальний обрис голови людини у фронтальному (профіль, анфас) положенні близький до овалу, який розділяється лінією очей на дві рівні частини.

2.  Обличчя розподіляється на три рівні частини: від початку волосся до лінії брів, від лінії брів до кінця носа, від носа до підборіддя.

3.  Нижню частину обличчя від носа до підборіддя поділяємо ще на три частини. Верхня визначить лінію рота.

4.  Верхній край вуха розміщений на рівні брів, нижній — на рівні основи носа.

5.  Лінію очей у фронтальному положенні голови можна поділити на п'ять однакових частин, з яких друга і четверта частини припадають на очі.

6.  Ширина носа дорівнює довжині ока, а ширина рота — майже подвійній довжині ока.

Учитель пропонує учням вибрати техніку виконання своєї роботи, наголошує, що малюнок починаємо, як завжди, з композиційного розташування зображення на аркуші паперу легкими доторками олівця до паперу. Слабкими лініями намічаємо поворот і загальний характер форми голови й звертаємо увагу на пропорції голови людини.

Визначаємо місце і напрям середньої лінії (симетрії), лінії очей, брів, носа, підборіддя і волосся, потім лінії рота, вух.

Після перевірки пропорцій приступають до малювання частин обличчя, виявляючи характерні риси.

Малюючи очі, уважно спостерігають їх вираз. В очах відображується духовний стан людини. Недарма народне прислів'я говорить: «Очі — дзеркало душі». Але головну увагу звертають на форму очей, її перспективні зміни. Слід запам'ятати, що око при положенні голови у фас будується за формою ромба, а при анфас та в профіль — за формою трикутника.

Малюючи волосся, треба пам'ятати, що воно лежатиме за формою голови і має своїми прядками підкреслювати її об'єм.

V.      Закріплення нових знань і вмінь

Опитування.

¾  Із творчістю якого художника ми познайомилися сьогодні на уроці?

¾  Які художні засоби застосовував майстер у своїх роботах?

¾  Який портрет справив на вас враження і чим?

¾  За якими правилами ви-виконували малюнок голови людини?

VI.    Завершення уроку

Учитель організовує виставку портретів. Учні роблять аналіз характерних помилок.

Учитель підводить підсумки — оцінює діяльність учнів на уроці.

Додаток В

Тема. Портретний живопис. Портрет друга

Мета:         ознайомити з розвитком портретного живопису, продовжити знайомство з творчістю художниківпор-третистів; учити аналізувати і порівнювати пропорції елементів обличчя людини; формувати навички роботи над портретом фарбами;

розвивати вміння передавати характер людини, її психологічну характеристику та почуття засобами портретного жанру;

виховувати інтерес до творів образотворчого мистецтва.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: для вчителя — відеоряд творів художників-портретистів різних епох, репродукції живописних портретів, роздавальний матеріал (картки «Міміка»), кращі малюнки учнів;

для учнів — альбом, фарби, пензлі, палітра, графітовий олівець, гумка, серветка, склянка з водою.

Хід уроку

І. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Перевірка домашнього завдання.

1 варіант. Учні демонструють та аналізують підібрані ними портрети.

2 варіант. На дошці записані окремі художні твори, що належать до портретного жанру. Учні повинні розподілити їх за різновидами.

Клас спостерігає, аналізує, підводить підсумки.

Опитування.

¾  Що таке портрет?

¾  За допомогою яких засобів художник передає психологічний та емоційний стан людини, її характер?

III. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя.

Протягом століть художники різних епох з великою зацікавленістю зверталися до образу людини. Через образи людей вони висловлювали свої роздуми про людське життя. Майстри різних поколінь втілювали в зображення людей свої уявлення про кращі риси людської натури — щирість, довірливість, духовну чистоту, допитливе пізнання світу, прагнення до доброти та краси.

Сьогодні на уроці в розвиток цієї віковічної для мистецтва теми внесемо свій вклад і ми.

IV. Вивчення нового матеріалу

Організація сприймання творів мистецтва.

Учитель звертає увагу учнів на відеоряд творів художників-портретистів різних епох, який висить на дошці.

Розповідь учителя.

Мистецтво портрета народилося кілька тисячоліть тому і завжди захоплювало художників. Протягом деяких епох, цей жанр розквітав з особливою силою. Так було у Стародавньому Єгипті. Фаюмські портрети (за ім'ям оазису Фаюм), знайдені у 1887 р. в похованнях на території Середнього Єгипту,— «Портрет римлянина» (кінець 1 ст. н. е.) та «Портрет юнака в золотому вінку» (початок 2 ст. н. е.) — це перші відомі нам портрети станкового живопису. Їх відрізняє помітно великий інтерес до особистості портретируємого, прагнення виявити його індивідуальні риси, духовну напругу. Складається враження, що вони написані з натури.

В епоху Відродження портретний жанр розвинувся з новою силою. Найбільш яскравий представник цієї епохи — Леонардо да Вінчі, який створив добре знайомий вам шедевр — картину «Джоконда» (1506 р.). Леонардо хвилює питання про місце людини у цьому світі, і отже, одну з багатьох відповідей він виявляє в усмішці незрівнянної Мони Лізи,— ця посмішка є знаком повного усвідомлення короткочасності людського існування на землі та покірності Вічному порядку.

«Дама з горностаєм» (1490 р.) Леонардо да Вінчі — один із кращих в історії людства портретів. Уражає контраст між виглядом молодої жінки, яка випромінює потужну внутрішню енергію і силу, й образом маленького полохливого звірка — пухнастого горностая. Горностай здавна вважався символом чистоти та дівочості...

Особливого розквіту набув портретний живопис у 17 ст., яке подарувало світові великих майстрів: Рембрандта Гарменса ван Рейна (1606-1669 рр.), Франса Гальса (між 1581 і 1585-1666 рр.), Ван Дейка Антоніса (1599-1641 рр.), Веласкеса Родрігеса де Сільва (1599-1660 рр.).

В Україні портрет став одним із найпопулярніших жанрів образотворчого мистецтва вже в 17 ст.

У середині 17 ст. у Києві створюються умови, надзвичайно сприятливі для розвитку мистецтва. Починається так званий «козацький ренесанс». І хоч протягом цілого століття утримувалося старозавітне іконне письмо, реальних перспектив розвитку воно вже не мало і без ніяких зовнішніх впливів мусило поступитися перед світським живописом.

У спостережливості щодо зовнішніх прикмет, в дотепному підкресленні неповторно-індивідуального українські портретисти, зачасту безіменні, досягли великої досконалості: «Портрет Івана Самойловича», «Портрет Леонтія Свічки», Микола Петрахнович «Портрет Варвари Лангіш» (1635 р.) та ін. Виразні психологічні образи, життєво конкретні, то викривальні, то позитивні, а поряд з ними — ніжні, ліричні.

Розквіт портретного мистецтва в Україні припадає на 18-19 ст. Відомим майстром портрета був художник Д.Левицький (1735-1822 рр.). «Портрет І. М. Долгорукого» (1782 р.) написаний м'яко і водночас матеріально. Об'єктивна характеристика, жвавість розуму, одухотворенність моделі. «Портрет невідомої у блакитній сукні» (1784 р.) — світська красуня, ввічлива посмішка у зверхньо-лукавому погляді сірих очей, певний відтінок холодності.

Значний внесок у розвиток портретного жанру зробив також український художник В. Боровиковський (1757-1825 рр.). «Портрет полковника П. Руденка» (1778 р.). Традиційна композиція (зображення постаті на повний зріст). Руденко стоїть перед глядачем, владно спираючись на палицю правою рукою і впершись у бік лівою. Темний каптан широко розпахнутий так, що видно коричневі вилоги, а під ним світлий жупан, підперезаний широким слуцьким поясом, і руків'я шаблі з золотою китицею. Художник майстерно володіє відтворенням орнаменту та правдоподібності деталей, його вабить м'яке моделювання форми, широко, декоративно покладений колір.

Творчий почерк Левицького — чітко побудована композиція, увага до деталей, переважно холодний колорит — робить створені ним образ трохи пафосними. Усі ці риси притаманні парадному портрету, до якого належать кращі роботи Левицького. У Боровиковського також присутня натхненність, образи його сентиментальні.

Ціла плеяда видатних живописців 18-19 ст. формує уяву про нову людину. Д. Левицький, В. Боровиковський, О. Антропов, І. Аргунов, Ф. Рокотов — ці знамениті художники, як і багато інших, уже не просто зображують на своїх полонах того чи іншого персонажа, а активно будують образ свого сучасника. Саме портрету ми сьогодні зобов'язані уявою про людей тієї епохи, їх побут, звички, пристрасті та настрої.

Саме портретисти були тим самим дзеркалом, в яке дивилося суспільство. Дзеркалом не завжди безпристрасним, але завжди уважним. Чоловіки і жінки, воєнні, вельможі, простий люд — герої полотен різноманітні, але тема їх загальна — людина, характер, особистість.

Що ж приваблює нас у цих роботах через майже два століття з часу їх створення? Великі майстри портрета завжди уважні до внутрішнього світу і духовного стану своєї моделі. Безумовно, такий підхід ще далекий від справжнього психологізму, однак в ще більшій мірі він віддалений від портрета 17 ст., з його ієратичною застиглістю рис і поз, з його іконописною декоративністю кольору й умовністю об'єму.

На українську тему писали деякі російські художники-портретисти, зокрема В. Тропінін (1780-1857 рр.), який близько 20 років прожив в Україні. Твори художника доносять до нас образи його сучасників, у них висвітлюється частина людської історії, особливості стосунків між людьми. Художник прагнув відтворити характерні риси кожної моделі, втілити своє уявлення про народну красу.

Твір В. Тропініна «Дівчина з Поділля» вражає нас не лише своєю майстерністю, але насамперед теплим почуттям у ставленні до моделі. Художник уважно змальовує типову подільську сорочку, корали на шиї, дівочий головний убір,— пастозно покладені фарби добре відтворюють фактуру зображеного, у цьому всьому він бачить високохудожні атрибути народного побуту, водночас віддаючи перевагу людям. Гарний овал молодого смаглявого обличчя прорисований з великою майстерністю, як і малюнок проникливих карих очей і усміхнених губ. Обличчя відзначається гармонійною красою і національною типовістю.

На відміну від романтично-ідилічного забарвлення селянських жіночих образів у чоловічих портретах художник більший наголос робить на героїзації моделі. В «Портреті українського селянина» Тропінін зображує селянина мужнім і вольовим. Тло позбавлене будь-якого антуражу :— обличчя з відкритим поглядом розумних очей виразно моделюється світлотінню. Характерна зачіска, невеликі виразні вуса, гаптований кобеняк і розшитий комір сорочки надають портретові яскравого національного колориту. Художник зосереджує увагу на внутрішньому стані героя.

Художником, чиє ім'я стало символом передвижництва, був І. Рєпін (1844-1930 рр.). Він дав нові імпульси й побутовому, й портретному, й історичному живопису. Гостра, прониклива увага до людини — найяскравіша риса творчості Рєпіна. Про це добре сказаз один із численних дослідників його мистецтва: «Рєпін — справжній відкривач людей. Він бачить їх там, де інші не помічають, він зображає їх так, як інші не зображали. Він — портретист усіх класів, усіх верств, усього народу».

Портрет М. Мусоргського (1881 р.) — одне з найвищих досягнень Рєпіна. Написаний за кілька днів до смерті композитора прямо, в лікарні, портрет, як свідчать сучасники,— дуже схоже зображений Мусоргського. Художник показав натхнення, що перемагає неміч і смерть, розповів про трагічну долю людини, що призвела її до загибелі, про страждання і благородство, про велику силу мистецтва.

Мусоргський тяжко і безнадійно хворий: громіздка фігура, набряклі повіки, зловісне колірне поєднання — мутнозелений халат із малиновими вилогами — віщує кінець, згасання життя. Але прекрасно написана голова з гарним високим чолом, уважний і водночас довірливий, майже по-дитячому щирий погляд наче перемагають передсмертну тугу, примушуючи й глядача думати про світле, значне, велике.

У музеях України зберігається багато прекрасних творів російського живопису кінця 19 — початку 20 ст. — часу загострення класових суперечностей в суспільстві.

Однією з найбільших постатей в мистецтві був В. Сєров. Творячи в річищі реалістичних традицій, він постійно прагнув до нових художніх вирішень. Художник пише одну з найкращих своїх картин — портрет Вірочки Мамонтової, який увійшов у російське мистецтво під назвою «Дівчинка з персиками» (1887 р.).

Сєров відобразив не просто жвавість, безпосередність, поривчастість вдачі Вірочки, він написав саму юність, радісну і світлу, юність художника, який вдячно дивиться на світ.

Найкращі портрети Сєрова — це портрети людей творчих, обдарованих, відданих мистецтву. Ось гордий, величний співак («Портрет Ф. Тамньо», 1890 р.), ось натхненний, темпераментний артист, який підкоряє своїм талантом («Портрет Ф. Шаляпіна», 1905 р.).

Інший відомий представник портретного живопису — Б. Кустодієв. Важливою віхою розвитку його як портретиста став « Портрет Ю. Є. Кустодієвої, дружини художника» (1909 р.). Усім незвичайним ладом портрета, у композиції якого велику роль відіграє пейзажне тло із зеленню та стовбурами беріз, Кустодієв створив світлу, піднесену, ліричну атмосферу. У декоративності колірних контрастів, у дзвінкому акорді червоної плями візерунчастої хустки є щось від народного мистецтва. Усе це гармонійно поєднане з національними рисами чарівного й сповненого жіночності обличчя портретованої.

Бадьоре, життєрадісне сприйнятая світу було притаманне і творчості З.Серебрякової, де відобразилися пошуки світлого, гармонійного початку в образах сучасності. Такий є портрет раннього періоду «П'єро (Автопортрет у костюмі "П'єро")» (1911 р.) в якому художниця створює театралізований образ, що не традиційно журливий і меланхолійний, а трохи сором'язливий, сповнений лукавства, радісного відчуття життя. В усьому його вигляді, у чарівливо незграбній поставі проступає принадність та жіноча грація, що видають гру, перевтілення художниці.

Творчість Б. Григор'єва відрізняється від інших поєднанням гострої спостережливості та гротескної загостреності – засобами, якими він користувався для показу «зворотного боку життя». У «Дамі в чорному» (1917 р.) помітно певний дисонанс, що має драматичний підтекст, який полягає у поєднанні «шикарного» костюма, пози жінки і якоїсь беззахисності, яка читається в її простуватому обличчі з нафарбованими губами та сумними очима. За її спиною — сонне місто у вранішньому серпанку, безлюдне подвір'я, багатоповерхові будинки з неначе підсліпуватими вікнами. Здається, що «дамі» самотньо й не дуже затишно.

Творчість Ф. Кричевського приваблює тим, що ідейним і сюжетним корінням глибоко сягає у товщу народного життя і водночас є яскравим виявом натури самого художника. «Автопортрет у білому кожусі» (1926—1932 рр.) має виразно монументальний характер, образ його героїзований, позбавлений буденних рис. Художник зображує себе на повний зріст. Упевнено спираючись ногами в землю, узявшись руками в боки, він ніби готовий мужньо зустріти відкритими грудьми всі незгоди, готовий до боротьби. Дещо знижений горизонт і наближене тло, на якому постать вимальовується виразним силуетом, фрескова локальність фарб посилюють враження монументальності. Разом з тим, художник вдається і до тонких живописних розробок, майстерно написавши світлий полтавський кожух на світлому ж тлі.

Творчість О. Дейнеки найвиразніше визначила новаторський характер радянського мистецтва. У лаконічності й монументальності живописної мови художника немов відбилися ритми і розмах творчого життя країни.

До числа типізованих образів Дейнеки належить «Жіночий портрет (Портрет С. І. Л.)» (1944 р.). У вільній та невимушеній поставі портретованої криється своєрідна пластична гармонія, а в дещо аскетичній подобі моделі вловлюється і сила характеру, загартованого злигоднями воєнного лихоліття, і нерозтрачена жіночність.

Художник різноманітних творчих зацікавлень, А. Мильников поряд із монументальними композиціями багато уваги приділяє інтимно-ліричним мотивам. Ясна гармонія сіро-блакитних тонів, м'якість живопису відповідають світлому, безтурботному світу дитинства, розкритому в картині «Вірунька на дачі» (1957 р.).

Прекрасний дитячий портрет «Моя сестричка» (1978 р.) створила А. Камінська. Мале дівчатко зображене на тлі перших своїх малюнків. Зосереджена та енергійна, ця мала істота з великими голубими очима — справді творча натура. Сильна індивідуальність проступає вже тепер крізь дитячу простодушність. Дівчинка міцно стискає в маленькій ручці пензель і щось обдумує, дарма що на неї з нетерпінням чекає її друг — маленький песик.

У полотні «Дівчинка з червоними бантами» (1970 р.) М. Андруненка постать чарівної дівчинки, зображеної на тлі новобудов сучасного села, сприймається як символ нового покоління, сповненого бадьорої енергії та запалу, впевненого у своїй долі.

Творчі поривання юності втілив М. Ткаченко у портреті «Дебют» (1977 р.), де зображено дівчинку-скрипальку перед виступом на сцені.

V. Практична діяльність учнів

Учні виконують портрет друга кольором, дотримуючись такої послідовності:

1.  Обрати об'єкт для малювання.

2.  Продумати сюжет портрета (розкрити характер людини через навколишнє середовище, тло, позу, жест, вираз обличчя, одяг).

3.  Вирішити композиційне розташування.

4.  Намітити олівцем загальний характер голови людини та її основні елементи (у фас, анфас (3/4), профіль).

5.  Уточнити форми обличчя з передачею індивідуальних анатомічних і психологічних рис моделі (використовуючи картку-підказку «Міміка»).

6.  Передати локальні кольорові співвідношення (тло, обличчя, одяг людини).

7.  За допомогою кольору показати характер моделі (весела, сумна, замріяна тощо).

8.  Перевірити, чи досягнуто мети при зображенні портрета. При виявленні недоліків допрацювати.

Під час роботи учнів учитель здійснює індивідуальний контроль.

VI.    Закріплення нових знань і вмінь

На цьому етапі уроку ефективно використати метод «Мікрофон».

Опитування.

¾  Із якими художниками-портретистами ви познайомилися сьогодні на уроці?

¾  Які портрети вам сподобались найбільше і чим?

¾  Якої послідовності дотримувались при виконанні портрета друга кольором? Охарактеризуйте кожний етап малюнка.

VII. Завершення уроку

Учитель організовує виставку «Портрет друга». Учні, використовуючи «авторське крісло», захищають свої роботи та розповідають про найкращого друга.

Учитель підводить підсумки — оцінює діяльність учнів на уроці.