Научная работа: Праця про Петра Могилу

Отця світла осяяти тебе, брате, райським промінням його благодаті» 76).

Кілька днів пізніше, 9. 11. 1643, колсґія кардиналів вислала свого пояснювального листа, в якому стверджувалося, що холмський епископ М. Терлецький повідомив конгрегацію Пропаганди Віри про великі добродійства, науку віри та ревність Могили й чернігівського каштеляна Адама Киселя. Ця інформація подає високим отцям надію бачити всю Русь возз'єднаною із св. апостольською столицею, подібно, як два століття тому таке ж об'єднання сталося при всеруському митрополитові Ісидорі на вселенському Флорентійському соборі... Для ознайомлення з трактованою справою, конґреґація пересилає в перекладі на латинську мову твори Генадія, колись патріярха константинопольського, написані в обороні Фльорентійського собору... Якщо б після безпристрасного ознайомлення зі згаданою книгою (Генадія) були які сумніви, їх можна буде вияснити, коли митрополит вишле до Риму двох найвидатніших вчених ченців, які будуть радо прийняті і з увагою вислухані. При розгляді питання про об'єднання з апостольською столицею, на погляд конгрегації, слід мати на увазі і призадуматись над такими трьома фактами:

1) Що із усіх апостольських столиць одна тільки римська церква має неперервне наслідство первосвященників і зберігає православну віру і науку, успадковану від верховних апостолів Петра і Павла, бо в інших столицях як Константинополь, Александрія, Антіохія і Єрусалим, часто перебували еретики, які зіпсували чистоту апостольської науки... 2) Римська церква має від Господа в особі Петра запевнення, що не викривить його віри, яке виконується століттями і до теперішнього часу через згадане безперервне переємство римських первосвященників; 3) Що всі вище згадані апостольські престоли, які відірвались від римського, є під ярмом рабства невірних; римський престол завдяки перебуванню у ньому Святого Духа процвітає і користується цілковитою свободою... Крім надії на вічне спасіння, лист Конґреґації вказує на визволення руської церкви з-під влади константинопільських патріярхів. які не просвіщають народу, а тільки обтяжують його поборами (податками), самі висвячуються незаконно, протиканонічно й інших висвячують таким самим способом, в наслідок чого скрізь панує симонія... 77).

Ці два документи знайшли досить гостру оцінку з боку православних дослідників. С. Голубев уважає, що «Римський престол ясно і недвозначно висловив свій погляд, надхнений фанатизмом до православія, як релігії, що веде до духовної загибелі, уважаючи унію як засіб вихопити душі схизматиків з пащі пекельних вовків. Поставлене папською курією в таку площину, питання про унію не могло мати ніякого успіху і листи папи та конґреґації були залишені Могилою без відповіді» 78). Відомо, що останнє твердження не відповідає правді, бо Е. Шмурло знайшов у Ватиканських архівах проект, чи записку П. Могили, але про це згодом.

Е. Шмурло ставить питання : чому курія не звернулася до Могили у 1636 р. на домагання Санґушка, а за 7 років, в 1643 p., рішилась на цей крок. На це питання «ми не маємо прямих даних для позитивної відповіді; залишаються тільки непевні і сумнівні здогади. Зате одне можна сказати : написані бреве не були даремними, за рік вони принесли свої плоди» 79).

У цей час, незадовго перед смертю папи Урбана VIII, дійшло до загострення між Римським престолом і Володиславом IV в наслідок певних образ останнього (названо його «приятелем єретиків і схизматиків») з боку нунція Філонарді. Нунцій був відкликаний в жовтні 1643 р., без призначення наступника. Але ці відносини покращали після вступления на престол нового папи Інокентія X (15. 9. 1644 р.)т який виявився прихильником Поль­щі і Володислава IV та назначив до Варшави нового нунція, ад-ріянопільського арцибіскупа Івана-де-Тореса. Але ще перед цим призначенням король вислав до Риму спеціяльного післанця, о. Валеріяна Маньо, з інструкціями в справі унії. Він привіз зі собою також листовні проекти і пропозиції ІІетра Могили та Ада-ма Киселя, до яких за рік перед тим були вислані папські бреве.

На думку Е. Шмурла, можливе, що о. В. Маньо привіз до Риму ще й третю записку, також в справі порозуміння православних з католицькою церквою, а саме, вже вище згадану «Modus concordiae generalis a parte desinutorum conceptus» 80). Цей документ мав би М. Гарасевич помилково помістити, як такий, що стосувався до акції 1636 p., але в цей рік головною проблемою було створення в Польщі окремого від Константинополя патріярха для українців і білорусів, тоді коли «Модус» ні словом не згадує про нього. Суттю і змістом своїм цей документ дуже близький, до знайдених у ватіканських архівах записок, приписаних П. Могилі і А. Киселю. Цей «проект згоди» дійшов до нас не в оригіналі й навіть не в копії, а скоріше як конспект переказування умов, поставлених православними 81), зроблений кимось з уніятів, чи католиків.

Для кращого зрозуміння «записок» П. Могили і А. Киселя, насамперед розглянемо зведений зміст цього «Modus concordiae»:

1) Православні не вносять до символу віри доповнення « й од Си­на », віруючи, що Св. Дух сходить «A Patre per Filium»; латинське ж вірування, що Дух походить «a Patre Filioque » не вва-жасться за сресь. 2) Православні повинні вірити в існування третього місця — чистилища, хоч і не обов'язані вірити, що очищення душі в ньому проходить через вогонь. 3) Православні повинні вірити, що душі святих перебувають на небі. 4) Всі руські (українці і білоруси) грецького обряду, що знаходяться під владою польського короля, безпосередньо залежатимуть від константинопольського патріярха, коли він буде вірувати згідно з поданими вище пунктами і своє ісповідання віри пришле польському королеві, митрополитові і всім руським єпископам. 5) Обряди і звичаї Східньої Церкви залишаються для православних недоторканими; православні не осуджують латинських оплатків, посту в суботу, причастя під одним видом, як і навпаки, латинники не осуджують православних обрядів. 6) Всякий (православний чи латинник) тримається свого обряду і хвалить інших, хоч і їх не наслідує (quilibet ergo atlendat suo ritui, utrumque laudet, non imitetur). 7) Всі руські грецького обряду признають, що римський престіл є перший між престолами, а римський первосвященик с первопрес-тольним, і йому належить не тільки перше місце і головство на соборах, але й право скликати собори, затверджувати їх постанови, звертатися до Церкви Христової з посланнями, нагадуваннями і попередженнями. Йому одному це по праву належить, бо він с управитель в Церкві Христовій, наступник божественного Петра; до нього надсилаються синодальні постанови; до його захисту треба звертатися й апелювати у всіх важливіших справах. Митрополит поминас за Богослужениям спершу папу, а потім патріярха. Митрополит при посвяченні надсилає своє ісповідання віри папі, заявляючи, що таке ж Ісповідання надсилає і патріяр-хові. 8) Безпосередня підлеглість патріярхові є в тому, що митрополит поминає патріярха за Богослужениям: патріярх затверджує митрополита на катедрі, але тільки на перший раз, — далі поставлення митрополита шляхом виборів мас бути без участи патріярха, аж поки Константинопіль не звільниться від ярма невірних; патріярх призначає митрополита своїм екзархом по кінець його життя і митрополит відає всіма церковними ділами, не звертаючись за санкцією до патріярха; це тому, що комунікація з Константинополем є утрудненою, через ярмо невірних, с випадки симонії і т. п. 82).

Православні дослідники піддали гострій критиці цей проект. С. Голубев уважає, шо «уступки католиків були незначні. Вони зводились до заховання обрядовости, але не віронауки... Православним пропонувалася та сама зненавиджена унія, проти якої вони так енергійно боролися хоч пропонувалась вона дещо у зм'ягшеній формі... Довгі ж розмови про Царгородського патріярха були підготовчим ґрунтом для схилення православних до відсту-плення від грецької церкви завдяки утворенню власного патріярха...» 83).

С. Голубев зробив дві помилки: вже зазначено було вище, що це був проект православних, а по-друге, в документі немає мови про патріярхат, тому і відносити цей документ до 1636-1638 pp. невірно.

Натомість Е. Шмурло зазначає, що «Модус конкордіє» має компромісовий характер... що проект намагається не зірвати принципового зв'язку з грецькою церквою, але залишає його тільки для показу..., що проект робить великий крок в напрямі латинської церкви, — найкращий доказ усвідомлення потреби з'єднання з Римом. Але одночасно з тим уважає, що визнання «походження Св. Духа «через Сина» було замаскованим визнанням латинської догми, мовчазною відмовою від православної. Визнавалось чистилище, примат папи; стосунок до папи був значно більш « безпосереднім », ніж відношення до патріярха...» 84).

Чи був цей проект ближче розглянений — не відомо. Хіба те, що згадус Шмурло, що його знайшли серед уніятів і в самому Римі нездійснимим, бо константинопільська церква не була в унії 85).

На думку о. А. Г. Великого «Модус» загального порозуміння, виготовлений православними, зустрічається в римських документах щойно 1647-1648 року 86).

У цьому проекті є чимало спільного із змістом двох інших документів, які є зв'язані з ім'ям митрополита Петра Могили, але є також і відмінності. Тому проаналізуємо докладніше ці два документи.

Насамперед слід визначити походження документів, призадуматися над їхніми авторами. Це надзвичайно скомплікована, а одночасно контроверсійна проблема, що до неї ряд дослідників відстоювали різні погляди.

Йде мова про анонімні унійні проекти, знайдені в томі 338 документів Архіву Конгрегації Пропаганди Віри у Римі, у фонді Lettere antiche, що їх мав привезти о.Валеріян Маньо на початку 1645 р. до Риму, і які опублікував Е. Шмурло у своїй праці «Le Saint Siege et l'Orient orthodoxe Russe 1609-1654» (Римська курія на Руському православному Сході в 1609-1654) як документ ч. 93 під заголовком «Memoire du metropolite Pierre Mohila» 87) і документ ч, 94, відома «Sententia cuiusdam nobilis poloni graecae religionis», під назвою «Memoire du palatin Adam Kisel» 88). Перший документ знайдений у 5 копіях по різних римських бібліотеках 89).

Е. Шмурло уважав, що «записка митр. Могили, укладена польською мовою і, правдоподібно, перекладена на латинську чи італійську мову тим же о. Валеріяном, дійшла до нас в переказі, по-італійському, секретаря Пропаганди Франціска Інґолі. На авторство Петра Могили вказує, крім Інґолі, також і о. Валеріян у своєму листі до кардинала-префекта з 29. 1. 1645 р. 90). Щодо другого документу — «Думка одного польського шляхтича грецької релігії» — він анонімний і « авторство чернігівського каштеляна Адама Киселя покищо тільки наше припущення. Підтвердження для нашого припущення ми знаходимо, між іншим, у повній одностайності поглядів «Думки-Сентенції» на примат папи з відомим «Ісповіданням», яке Кисіль втягнув в нотаріяльний акт, укладений ним в 1643 р. (дивись у С. Голубева, цит. твір, т. II, стор. 235}. Записка (Сентенція) була реферована на засіданні Конгрегації 16. 3. 1645 р. і визнана там, як «Compenclio Scripture», що вказує на те, що це не первісна редакція, а, правдоподібно також своєрідний переказ, подібно до записки II. Могили... По змісту вона згідна з запискою митр. Могили, з тією тільки різницею, що автор, бувши людиною світською, переважно задумується над світськими і при тому чисто практичними аспек­тами справи» 91).

Пізніші дослідники, як М. Андрусяк 92), А. Амман 93), І. Власовський 94) притримувалися припущення Е. Шмурла, з тим лише, що І. Власовський ставиться до авторства з великим застереженням; він пише: «Митрополит Петро Могила, людина високоосвічена й життєво досвідчена, напевно не міг так нелогічно мислити, як представлено у Інґолі (зокрема щодо примату папського в Церкві) і так наївно думати про переведення унії через сеймики (шляхетські), з'їзд і сейм, після всієї піввікової боротьби з унією І напередодні найбільшого козацького повстання Богдана Хмельницького» 95).

Слід звернути увагу, що й католицькі дослідники притримуються тез Е. Шмурла про авторство згаданих двох унійних проектів та про « Modus concordiae », про що свідчить розвідка Мирослава Марусина: «Blick auf die Unionsbestrebungen in der Ukrainischen Kirche der I Haelfte des 17 Jhrts»96). Документ

 «Sententia» був відомий і попереднім дослідникам, як наприклад, Ю. Пелешеві, який тільки згадував про нього ; « Mit dies beziiglichen Antragen (від короля Володислава IV — А. Ж.) und mit einer von einem rulhenischen Edelmann verfassten Sennit von der allgemeinen Union der Ruthenen mit Apostoliseher Stuhle, worin die Art und Weise, sowie die Bedingungen dieser Union bespro-chen waren '' 97). Також С. Голубев зазначуе що : « по всій правдоподібності (походив) від уніятського митрополита Антонія Се-ляви» 98).

Нову теорію про авторство цих документів висунув А. Г. Великий, ЧСВВт у своїй доповіді, виголошеній 16 вересня 1952 р. на науковій конференції НТШ у Сарселі99), яка згодом була опублікована у статті « Анонімний проект Петра Могили по з'сдинен-ню Української Церкви 1645 р.» 100), яка своєю логічною дедукцією виглядає найправдоподібнішою, тому й над нею зупинимося докладніше.

Докладно проаналізувавши обидва документи, А. Великий твердить : «Аналіза ця показала повну тотожність головних і побічних точок змісту, подібність вислову їх та термінологічні схожості, настільки можна говорити про такі при повнім тексті та його коротенькому резюме, приготованому для практичних цілей іншою людиною, з західньою ментальністю...» 101).

Значить, перший документ це тільки резюме «Sententia».

Переходячи до авторства «резюме» і «Сентенції», А. Великий зіставляє початок «резюме», де сказано: «...польський король прислав сюди о. Валеріяна, капуцина, з удостовірюючими листами до Свящ. Конгрегації Поширення Віри, а цей отець пред'явив письмо нез'єдиненого митрополита Руси, людини вченої, та добре настроєної до Римського Престолу... та настоює, щоб розглянути це письмо, і або схвалити, або поправити, бо цей митрополит не хоче починати переговорів у такій великій і тяжкій справі, поки не матиме з Риму вказівок, що виглядатимуть відповідні й здійснимі» 102), з листом о. Валеріяна з 28. 1. 1645 р. до кардинала-префекта Конґреґації (дивись Е. Шмурло, цит. твір II, стор. 156-157), де повторюсться : « мало що маю сказати щодо доданого польською мовою листа митрополита київського...; найперше, що чекають від Його Святости і Свящ. Конґреґації — це вказівок, чи зміст... апробується, чи щось треба додати чи відняти...» 103).

Згідно з цим А. Великий робить дедукцію, що лист Київського митрополита було віддано до перекладу на латинську чи італійську мову, і за тодішньою практикою «з нього зроблене коротке резюме італійською мовою, яке розіслано до учасників найближчого засідання в цій справі». Цим і пояснюється, чому із припущеного резюме знайшлось аж 5 примірників.

У Протоколі засідання Конгрегації, що відбулося 16. 3. 1645 p., занотовано: «На ньому найперше прочитано вірчі листи, дані польським королем для о. Валеріяна, капуцина, та резюме письма під заголовком «Думка одного польського шляхтича грецької релігії», в якому говориться про загальне з'єднання всіх українців (тексті: «русинів») з Апостольським Престолом, про спосіб цього з'єднання та вкінці про умови, на яких цс поєднання було б побажане...» 104).

На основі поданих фактів А. Великий приходить до таких висновків: «1) автором письма, з якого зроблено римське резюме — є православний митрополит київський; 2) заголовок письма, з якого зроблено це резюме, звучить: « думка одного шляхтича і т. д.». Отже цей митрополит є автором письма, під заголовком «думка одного польського шляхтича грецької релігії»... Значить дискутований на засіданні Конгрегації проект був ділом П. Могили » 105).

В дальшому дослідник намагається пояснити, чому П. Могила писав анонімно, а саме, що лист не мав офіційного характеру а тільки зондуючий, та з обережности... А. Великий доповнює свою гіпотезу про авторство тим, що вважає, що й Адам Кисіль відповів на листа Папи з 3. 11. 1643 р. а саме : « одержавши послання Папи, вони, порозумівшись, виготовили спільний проект та, мабуть, за спільною згодою вжили згаданого аноніма... 106). Значить авторами «Думки одного польського шляхтича грецької релігії», на думку А. Великого, були П. Могила і А. Кисіль.

Не зважаючи на відважні роздумування А. Великого, до віднайдення додаткових даних, треба уважати цю тезу найправдопо-дібнішою. Іншими словами, вона й не дуже далека і від поглядів попередніх дослідників, бо всі згідні, що обидва документи близькі своїм змістом та що до нього безпосередний стосунок мав митрополит Петро Могила.

Після цих вступних завваг, пригляньмося до самих проектів. Насамперед резюме — Compendio del negotio dell' unione de Rutheni univer.sale — зроблене секретарем Конґреґації Пропаганди Віри Ф. Інґолі, і яке визначається своєю систематичністю, ясністю і фаховістю.

В цьому резюме, чи як інші називають «Записці Могили», ставляться три важливі питання : 1) віроісповідні різниці між Східньою і Західнього церквами, 2) умови з'єднання церков і 3) засоби до їх з'єднання.

1) Різниці між Східньою і Західньою церквами не є суттєвими, а більш словесними: це стосується пояснення про походження Св. Духа, у визнаванні оплаток, чистилища, в почитанні святих і інші, в яких порозуміння цілком можливе; православна церква також визнає існування місця, де душі умерших змивають з себе свої гріхи, а щодо восьмого члена Символу Віри вся різниця тільки в прийменнику «a Filio» чи «Per Filium» — чи походить Дух Святий від Сина, чи через Сина, так що дана вставка в Символі не повинна являти собою труднощів.

Головне це примат папи. Розходження в цьому питанні набрало такої форми, що стали думати, що замирення можливе лише при умові, коли одна із сторін уступить другій. Але це рішуче неможливо здійснити : обидві церкви походять з двох цілком протилежних основ (засад), змінити ці засади значило б підрізати в корені фундаменти, позбавити всякої життєздатности самі цер­кви. Східня церква ґрунтується на роздільності патріярхатів (на соборності), і цей принцип треба обов'язково зберегти, навіть, признавши примат папи. Підставою Західньої церкви є ідея єдности верховного пастиря і пастви, та бачити в Петрі голову апостолів. Цієї засади не відкидають, однак і православні, вказівки на що знайдуться в їх молитовних пісноспівах; в такому ж дусі висловлювались і Отці церкви.

2) Порушуючи питання умов з'єднання церков, неможливо домагатися в дану хвилину унії всього православного світу : на греків покищо немає що розраховувати; їх патріярхи перебувають в руках мусульманів, вони не самостійні в своїх діях, тому слід задовольнитися частинною унією з Польською Руссю, церковна єдність для останньої потрібна : вона гине від розколу, що виник в її середовищі і утворив дві ворогуючі партії — уніятів і пра­вославних. Щоб погодити тих і тих треба:

а) створити з'єднання, яке повинно бути саме з'сднанням, унією, а не злиттям (l'unione et non l'unita), не перетворення православних на латинників; руські повинні зберігати непорушними свої обряди, маючи спільного з латинниками духовного голову і керівника — Римського первосвященика, згідно з Символом Віри, що наставляє нас до єдиної католицької апостольської церкви, очолюваної папою, наступником апостола Петра.

б) Допустити обрання митрополита собором руських архи-спископів і єпископів, за старими звичаями, не звертаючись до Риму за потвердженням в його сані, як не потребував затвердження і апостол Матвій, якого поставили решта апостолів, що перебували в той час поза Римом.

в) Постановити, що митрополит складає присягу для притри-мання догматів і правил християнської віри, зокрема ж заявляє про свое визнання папи і його примату та надсилає ісповідання віри до Риму латинською, грецькою і руською мовами, без того однак, щоб їхати туди і просити висвячення... Таке ж ісповідання з визнанням папського примату видають при висвяченні, архиє-пископи й спископи, але надсилають його не до Риму, а вручають митрополитові.

г) У випадку возз"єднання константинопольського патріярха з Римською церквою, Польська Русь повертається під його владу, бо таким чином значно полегшилося б приєднання його самого, — до того часу, коли грецька церква визволиться з-під мусул-манського ярма, буде в основі розпоряджатися собою.

3) Для здійснення унійної акції пропонуються такі засоби:

а) На майбутніх повітових сеймиках ставити питання про існування розладу між; уніятами і православними, про шкоду, яку він завдас. про потребу закінчити з цим ненормальним станом та намагатися вибрати земськими послами людей з авторитетом і прихильних до унії.

б) Скликати примирливий з'їзд уніятів і православних, щоб домовились в спірних віроісповІдних пунктах, не роблячи ніякого натяку на майбутне єднання з Римським престолом.

в) Випросити у короля рішення шляхти на такий з'їзд і заборонити під загрозою позбавлення громадянських прав робити безладдя і порушувати правильний хід нарад з'їзду.

Г) головами з'їзду нибирати двох : католика і православного, людей розсудливих і з належним авторитетом.

ґ) Постанови цього з'їзду представити на затвердження загальному сеймові 107).

Е. Шмурло, який віднайшов цю « записку київського митрополита » і вперше її опублікував в 1928 p.. висловлював жаль : « що до нас не дійшов оригінал, бо переказ — редакція Інґолі — не вільна від суб'єктивного забарвлення, факт, що не дозволяє нам точно довідатися в якій мірі « латинствував» Петро Могила і де властиво була межа його компромісовости... Можна ствердити одне : крок в сторону Риму... зроблений був не малий... Могила уважав можливим відсунути всі перешкоди догматичного характеру і навіть примат папи... Стіна догматичних перепон бу­ла, таким чином, принаймні на папері в писаннях Могили зруйнована і засаднича перешкода до порозуміння і з'єднання зломана» 108). '

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18