Курсовая работа: Становище Німеччини напередодні Другої світової війни

У католицької молоді в цілому існувало дистанціювання від націонал-соціалізму. Втім, вона охоче підтримувала ідею "сильної національної держави". Саме католицька молодь, завдяки зайнятий нею позиції, викликала побоювання в націонал-соціалізму, тому що через строго ієрархічний єпископат вона була краще захищена від уніфікації й злиття з "гітлерюгендом". У результаті цього Гітлер вирішив провести переговори про конкордат. Але після того, як 1 липня 1933 року Ширах за підтримки гестапо провів чищення католицьких організацій, позбавив їх всієї власності - конкордат виявився під погрозою зриву. У добавок до цього, 8 липня 1933 року Ширах був підпорядкований міністрові внутрішніх справ, його компетенція й сфера діяльності значно розширилася. Внаслідок цього 9 липня 1933 року конкордат був перенесений у Рим. Після цього "гітлерюгенд" перестав бути самостійним підрозділом і був зобов'язаний виконувати накази МВС в обов'язковому порядку.

В 1934 році "гітлерюгенд" почав відкрито перешкоджати й обмежувати діяльність молодіжних католицьких союзів через терористичні дії, пропагандистські заходи, регіональні заборони й закриття окремих союзів і інші акції (наприклад, постанова, що діти, що не складалися в католицьких союзах мають більше прав). Так А. Розенберг у своїй статті, присвяченій антирелігійному вихованню членів "гітлерюгенду" писав: "Ми домоглися прогресу в насадженні націонал-соціалістичної ідеології в розумах німецької молоді. Від католицької молоді залишилися тільки групки, які згодом теж будуть включені до складу "гітлерюгенду". "Гітлерюгенд" переконаний, що ніхто не зможе протистояти йому. Більше того, наша програма виховання в школах всіх категорій складена в такому антихристиянському й антиєврейському дусі, що підростаюче покоління буде врятовано від шахраїв у рясах". Боротьба єпископату й католицьких молодіжних організацій за збереження окремих сфер молодіжної роботи було аж ніяк не боротьбою за демократію. У надрах католицьких молодіжних організацій була вироблена така ідеологія, що дуже близько перебувала з націонал-соціалізмом. Наприклад, більшість католицької молоді привітало "Третій Рейх" як руйнування республіки. Із цього приводу вони писали у своїх листівках наступне:"Ми, новонімецька молодь, привітаємо нову державу: а) як подолання партійної держави, що розривала Німеччину на різні непримиримі табори й фронти, що робило недосяжним національну згоду; б) як подолання ліберальної держави, що під політикою розуміло тактичний компроміс різних світоглядів; в) як подолання парламентської держави, у якій займаються тільки переговорами й голосуванням, а не прийняттям чітких рішень і не несуть відповідальності; г) як подолання класової держави, у якій зіштовхуються інтереси одних з інтересами інших, а громадське життя пронизує економічна боротьба. У цих чотирьох подоланнях старої держави через нову державу ми бачимо органічно чисту німецьку імперську ідею ". Подібна доля спіткала багато націоналістичних молодіжних організацій, наприклад "Бісмаркюгенд","Гінденбургюгенд", які пережили інші молодіжні організації, але ненадовго. Те ж відбулося з "Шарнхорсбундом", молодіжною організацією "Сталевого Шолома", що повторила його шлях приєднання до СА, влившись в "гітлерюгенд". До цього часу був позначений, після одностайного висловлення всіх причетних організацій, перехід груп численних дотепер існуючих молодіжних організацій в "гітлерюгенд". Крім того, сильний приплив здійснювався за рахунок організацій, що не належали дотепер до числа основних молодіжних організацій, що входили в "державний комітет", що мало не тільки організаційне, але й виховне значення. До числа подібних організацій ставилася, наприклад, "Німецька молодь Європи ", що організовувала спільну роботу, турботу й обмін з молоддю німецьких народних груп у різних країнах. Не випадково, приєднання "комітету " і "Німецької молоді Європи" вважалося проведенням вагомої й позитивної роботи.

Паралельно із процесом уніфікації молодіжного життя нацистське керівництво давно вже планувало загальнонімецьку акцію, пропагандистський ефект від якої повинен бути спрямований виключно на молодь. Такою акцією стали події 10 травня 1933 року. Її корені ідуть у лютий 1933 року, коли головне управління преси та пропаганди закликало німецьку молодь до участі в "культпоході" "проти ненімецького духу", що повинен був початися 12 березня, а закінчитися 10 травня. Серед молоді почалося поширення документу, більше відомого як " 12 тез проти ненімецького духу", що містив у собі наступне: " 1. Мова й писемність кореняться в народі. Німецький народ відповідає за те, щоб його мова і його писемність залишалися б чистим і нефальсифікованим вираженням його народностей. 2. Зараз розгорнулась прірва між написаним і німецькою народністю. Цей стан - ганьба. 3. Чистота мови й написаного залежить від тебе! Твій народ передав тобі мову для збереження. 4. Наш найнебезпечніший ворог - єврей і той, хто в нього в кабалі. 5. Єврей може думати тільки по-єврейськи. Якщо він пише по-німецьки, він бреше. Але й німець, що пише по-німецьки, а думає не по-німецькому, крім того, бездумний, і не знає свого завдання. 6. Ми хочемо викорінити неправду, затаврувати зрадництво, ми хочемо створити для студентства замість вогнищ бездумності вогнища дисципліни й політичного виховання. 7. Ми хочемо поводитись з євреєм як із чужим, а нашу народності сприймати всерйоз. Тому ми жадаємо від цензури: єврейські здобутки виходять тільки єврейською мовою. Якщо вони виходять німецькою мовою, то їх треба розглядати як переклади. Суворо заборонити вживати готичний шрифт. Готичний шрифт тільки для німців. Ненімецький дух повинен бути викоренений з німецької книжкової торгівлі. 8. Ми жадаємо від німецької молоді показати волю й здатність для самостійного усвідомлення й рішення. 9. Ми жадаємо від німецької молоді тримати в чистоті німецьку мову. 10. Ми жадаємо від німецьких студентів виявити волю й здатність для подолання єврейського інтелектуалізму й пов'язаних з ним ліберальних проявів, що ведуть до занепаду німецького культурного життя. 11. Ми вимагаємо відбору студентів і професорів по надійності їхнього мислення в німецькому дусі. 12. Ми вимагаємо,щоб німецька вища школа стала оплотом німецьких народностей і бойовищем за німецький дух. На початку третього тижня нашої чотиритижневої акції почнеться публічний збір розкладницьких книг, проти яких у першу чергу бореться наша молодь. Кожний студент проведе чищення своєї бібліотеки, у яку по недомислу потрапили ці ненімецькі книги; кожний студент буде наводити порядок у бібліотеках своїх знайомих; молодь займеться чищенням публічних бібліотек, які не повинні служити збіговиськами невідомо яких книг. 10 травня 1933 року будуть віддані вогню нездорові книги. " Комітет боротьби проти ненімецького духу повідомляє Вас про те, що з Вашої бібліотеки треба вилучити книги, відзначені в прикладеному "чорному списку". Але для того,щоб ця література була дійсно знищена, варто передати в найближчі дні представникам комітету, які з'являться у Вас, відібрані книги й брошури, з тим,щоб 10 травня вони були привселюдно спалені..." Сама процедура знищення "крамольних" книг була максимально наближена до "варбургфесту" 18 жовтня 1817 року, традиції якого були досить сильні в німецькому студентстві. Для проведення "аутодафе" навіть був складений єдиний сценарій, докладно описаний у газетних звітах того часу: " Представники молоді, перш ніж спалити книги, викрикували гасла: Перше. Проти класової боротьби й матеріалізму, за народну спільність і ідеалізм у житті! В ім'я всього цього я віддаю полум'ю писання Маркса й Каутського! Друге. Проти декадансу й морального розкладання! За те, щоб було гарне поводження й виховання в родині й державі, я віддаю полум'ю писання Генріха Мана, Эрнеста Глезера й Эріха Кестнера. Третє: Проти підлості мислення й політичного зрадництва, за безмежну відданість народу й державі! В об ім'я всього цього я віддаю полум'я твору Фрідріха Фостера. Четвертий.Проти розкладницькому душу перебільшення значимості сексу, за аристократизм людської душі. В ім'я всього цього я віддаю полум'я писання Зиґмунда Фрейда. П'ятий. Проти перекручування нашої історії й применшення наших великих діячів, за шанування нашого минулого. в ім’я всього цього я віддаю вогню твору Еміля Людвіга й Вернера Хагемана. Шостий. Проти демократично-єврейських антинародностей, за національну свідомість! В ім'я всього цього я віддаю вогню писання Теодора Вольфа й Георга Бернгарда. Сьомий. Проти літературного зрадництва солдатів превиття світової війни, за виховання народу в дусі істини. В ім'я всього я віддаю вогню твору Эриха Марії Ремарка. Восьмий. Проти чванливого спотворювання німецької мови, за турботу про найцінніше надбання нашого народу. В ім'я всього цього я віддаю вогню писання Альфреда Керра. Дев'ятий. Проти нахабності й самовпевненості, за поважність і шанобливість до німецького народного духу. Нехай полум'я поглине писання Тухольского й Осецкого ". "Аутодафе" було акцією подвійного призначення. З одного боку, події 10 травня 1933 року були акцією лякання, метою якого було налякати до смерті "середньої людини", що звикли ставитися з повагою до друкованого слова. З іншого боку, ця акція дала можливість відчути молоді радикалізм нової влади, а так само, те що нова влада покладає на неї більші надії. "Гітлерюгенд" використав найбільше яскраво у своїй організації після 1933 року молодіжний менталітет, що поширювався не на окремі сфери, а на весь молодіжний рух. Після "єднання молоді ", після відсторонення від політики "старих, що проводили лінію угодовства", після "відновлення народу й нації ", що повинне було "відмести закостенілу в'ялу систему " в "схвильованої " молоді була поширена неусвідомлена потреба в чомусь новому.

У даний період "гітлерюгенд" виявив надзвичайно високі вимоги й домагання на області молодіжного життя, які виявилися в: по-перше, у роз'єднанні й уніфікації всіх конкуруючих молодіжних організацій і установ (за винятком католицьких молодіжних союзів, закритих більше пізніше); по-друге, в одержанні контролю над всіма можливими функціями й областями молодіжного життя; по-третє, через старання після охоплення всієї молоді охопити й кожне нове підростаюче покоління. Приплив нових членів в "гітлерюгенд ", "ідеалізм", що, принаймні в перші роки націонал-соціалістської диктатури, був корисний, успіх "гітлерюгенду" у молоді, через відповідність його цілей дійсним бажанням, вимогам і життєвим принципам молоді - все це вилилося в те, що "гітлерюгенд" поширює серед молоді широку впевненість у можливість реалізації свого потенціалу. Юнацький рух, відомий до 1933 року, мав безліч серйозних недоліків - наприклад, не були представлені в молодіжному русі цілі соціальні шари й групи молоді (молодь провінції, дівчата в цілому). "Гітлерюгенд" забрав убік специфічні молодіжні особливості, соціальні розходження, стер грань між селом і містом, знищив статеву диференціацію молодіжної роботи. Через усе це можна сказати, що після 1933 року "гітлерюгенд" насамперед позначив розширення "життєвих форм молодіжного руху "- хоча це позначення було оманливим. Узагальнення молоді в націонал-соціалістської системі було неминучим. Після "вимикання" партійних молодіжних організацій, приєднання професійних і спортивних об'єднань навряд чи представляло проблему. Через заборони, закриття й почасти через прийом різних молодіжних союзів, через уливання численних груп (тих же конфесійних союзів) і приплив неорганізованих мас в "гітлерюгенд " давав в 1933-1934 роках величезний чисельний приріст. Це можна простежити на розвитку "гітлерюгенду" в обергебіт Весті (Західна Німеччина): 1925 рік - 100 членів 1930 рік - 1800 членів 1926 рік - 200 членів 1931 рік - 2400 членів 1927 рік - 500 членів 1932 рік - 6300 членів 1928 рік - 800 членів 1933 рік - 15 000 членів 1929 рік - 1200 членів 1934 рік - 1 500 000 членів Для всього ж "гітлерюгенду" приріст склав з 107956 чоловік (кінець 1932 року) до 3 577 565 чоловік наприкінці 1934 року. Саме в цей час іде уніфікація в "гітлерюгенді ", "юнгфольку"(Jungvolk - юний народ), "Бунд дойче медель " (Bund Deutche Madel - Союз німецьких дівчат),"Юнгмедель"(Jungmadel - Юні дівчата). У гітлерюгенді була встановлена чітка вертикальна структура, уведена єдина уніформа. 1934 рік, оголошений Ширахом "Роком навчання й внутрішніх досягнень " ознаменував формування цієї об'єднавчої тенденції.При цьому успішно йшла уніфікація "гітлерюгенду" і придбання "гітлерюгендом" подальших сфер впливу й діяльності, а так само функцій молодіжного життя. У липні 1934 року була завершена уніфікація в "гітлерюгенд" молоді з "Німецького робочого фронту ", завдяки чому "гітлерюгенд" одержав найважливішу частину соціальної молодіжної роботи, що доти перебувала в руках профспілок і підприємств.

Висновки

Військова ревізія Версаля й всієї післявоєнної системи міжнародних відносин вважалася неможливою без ліквідації веймарської демократії.

Висуваючи мету підготовки війни-реваншу, правлячі кола Німеччини бачили гарантію її успішного завершення у встановленні диктаторського режиму. Логіка розвитку подій вимагала пошуку нової масової опори для цього режиму. Встановленню фашистського режиму передувала боротьба всередині правлячих сил по питанню про форми і характер диктаторського режиму. В решті - решт Гітлеру вдалося переконати провідних економічних та державних діячів у тому, що Німеччині потрібен саме нацизм, що лише нацисти зможуть вивести державу з кризи і розірвати «пута версальського договору», що лише він, Гітлер, зможе бути диктатором. Всі його докази справили враження не політичну та економічну еліту Німеччини і вони привели Гітлера до влади. Це стало можливим також завдяки широкій підтримці Гітлера народними масами, які бачили в ньому месію. З огляду на ті обставин, за яких НСДАП прийшла до влади в державі, а також на те, що далеко не всі промисловці та підприємці до кінця вірили у виконання нацистами своїх обіцянок, Гітлер взявся якщо не до проведення активних заходів у внутрішній політиці, то принаймні до їх імітації, в першу чергу в економічній сфері. Як ми бачимо, найбільші та найважливіші реформи було проведено у перші три роки правління Гітлера. Для того, аби ніхто не спробував йому заважати виконати обіцяне, було ліквідовано багатопартійність та заборонено профспілки. І завдяки тому, що досить непогані економічні програми були розроблені його попередниками, але не були виконані, так як не задовольняли ті чи інші верстви населення або ту чи іншу партію чи профспілку, Гітлеру вдалося стабілізувати ситуацію в державі, досягнути зростання економіки та ліквідації безробіття.

Ще одним успіхом Гітлера було те, що його режим був визнаний іншими країнами Європи, які мали наглядати за тим, аби Німеччина не порушувала умов Версальського договору. З їх мовчазної згоди Німеччина на чолі з Гітлером і перетворилась на економічно потужного агресора з боєздатною армією.

Успіх Гітлера в перші роки його правління опирався не тільки на досягнення зовнішньої політики, що забезпечили безкровні завоювання, але й на економічне відродження Німеччини, що у партійних колах і навіть серед деяких закордонних економістів звеличувалося як чудо. Дуже багатьом так і могло здатися. Безробіття - це проклін 20 - початку 30-х років - скоротилися, як ми бачили, із шести мільйонів в 1932 році до менш одного мільйона через чотири роки. За період з 1932 по 1937 рік національне промислове виробництво зросло на 102 відсотка, а національний доход подвоївся.

Але щирою основою відродження Німеччини було переозброєння, на яке починаючи з 1934 року нацистський режим направив всі зусилля підприємців і робітників поряд із зусиллями військових. Вся економіка Німеччини, що іменувалася військовою економікою, була навмисно організована так, щоб функціонувати не тільки у мирний час, але й під час війни, тож орієнтована на війну. У своїй опублікованій у Німеччині в 1935 році книзі "Тотальна війна", генерал Людендорф підкреслював необхідність тотальної мобілізації економіки країни, як і всього іншого, щоб належним чином підготуватися до тотальної війни. Ця ідея була не нова для нацистів. Протягом XVIII-XIX століть Пруссія, направляла близько 5/7 державного доходу на армію й всю її економіку завжди розглядалася в першу чергу як знаряддя забезпечення військової політики, а не народного добробуту.

У вересні 1936 року у зв'язку з передачею чотирирічного плану під твердий контроль Геринга, що став замість Шахта диктатором економіки, Німеччина перейшла до системи тотальної військової економіки. Метою чотирирічного плану було перетворити за чотири роки Німеччину в країну, що сама забезпечувала б себе всім необхідним, щоб у випадку війни її не змогла задушити військова блокада. Імпорт був скорочений до мінімуму, був уведений твердий контроль за цінами й розміром заробітної плати, дивіденди обмежувалися 6 відсотками річних, будувалися величезні заводи з виробництва синтетичного каучуку, тканин, пального й іншої продукції із власної сировини. З огляду на це ми можемо сказати, що нацисти посадили німецький народ на штучні, синтетичні продукти, так як не змогли повністю забезпечити потребу населення та армії у натуральній продукції. Були також побудовані гігантські заводи Германа Геринга, що робили сталь із місцевої низькосортної руди. Коротше кажучи, німецька економіка була мобілізована на потреби війни, а промисловці, доходи яких різко підскочили, перетворилися у гвинтики військової машини. Проте нацисти так захопилися підготовкою до війни, що навіть не зважали на пересторогу міністра економіки Ялмара Шахта, що це може призвести до неповоротних процесів в економіці. Натомість цього відомого в Німеччині економіста і банкіра було звільнено з посади. Проте представники промислових кіл не протестували проти цього, засліплені великими прибутками від державних військових замовлень.

Крім почуття задоволення від одержання підвищених баришів, підприємці був задоволені також тим, що Гітлер поставив робітників на місце. Відтепер не лунали невиправдані вимоги підвищити заробітну плату. У дійсності вона була навіть трохи урізана, незважаючи на ріст вартості життя на 25 відсотків. Головне - не було страйків, що дуже дорого обходилися. Практично ж їх не було взагалі - прояви подібних безладів у Третьому рейху були заборонені.

Загалом же ми можемо говорити про те, що економіка гітлерівської Німеччини готувалась до проведення війни. Досягнення нею сировинної та продовольчої автаркії стало для Німеччини настільки ж нездійсненним в такі короткі строки, наскільки воно було першочерговим для Гітлера та партії. Можливість виконання цього завдання вчені-економісти бачили лише через кілька десятиріч. Проте ми можемо говорити, що на випадок війни Німеччина все ж таки мала певні запаси сировини та продовольства, які могли забезпечити потреби держави на строки від одного місяця до одного року у випадку повної зупинки видобутку цієї сировини. Найважливішою сировиною і надалі залишалась залізна руда, від кількості якої розраховувалась потреба держави у іншій сировині.

Щодо продовольчих запасів, то в першу чергу увага зверталась на запаси зерна і жирів, бо решта продовольчої продукції завжди була у надлишку, навіть продукти тваринництва. Загалом створена система розподілу сільськогосподарських продуктів довела на практиці свою ефективність в мирний час, а також, як показало майбутнє, під час війни.

Що ж до фінансування військових витрат, то ми можемо говорити про приховування Німеччиною до 1935 року реальних темпів росту озброєнь завдяки системі векселів, які не враховувались в офіційній фінансовій статистиці і звітності на державному рівні. Поряд з тим значні кошти на переозброєння армії було отримано внаслідок антисемітських заходів на державному рівні. Склалася ситуація, при якій фінансування нарощування озброєнь проводилось за рахунок політичних ворогів націонал-соціалізму.

Отже, ми можемо говорити, що вжиті Гітлером заходи дали свій позитивний результат і вже на 1939 рік Німеччина стала чи не наймогутнішою у економічному та військовому плані країною Європи і якби не маніакальне бажання фюрера панувати над всим світом то на сьогоднішній день Німеччина, можливо, була б у економічному плані розвиненішою за США.

[1] Репараційний план Юнга розроблений комітетом фінансових експертів ряду країн на чолі з американським банкіром О. Юнгом. Прийнятий на Гаагській конференції по репараціях 1929 – 1930 рр. Передбачав зниження розміру річних виплат до 2 млрд. марок, відміну репараційного податку на промисловість, скорочення оподаткування транспорту, ліквідацію іноземних контролюючих органів. Офіційно відмінений у 1932 році.

[2] МЕФО-векселі – векселі, що видавались об’єднанням підприємств металургійної промисловості Metallurgische Forschungs-GmbH і мали бути пред’явлені до оплати починаючи з 1938 року. Всього цих векселів було видано на суму 12 млрд. марок,проте більша частина їх лишилась неоплаченими.

[3]

[4]

[5]