рефераты бесплатно
 

МЕНЮ


Антична культура: Давній Рим

і канопи з маскою (близько 600 р. до нашої ери), а останнім чисто етруським

досягненням в культурі, безперечно, було спорудження храму Юпітера на

Капітолійському холмі в Римі. Це сталося в період правління етруських царів

Тарквініїв (знайдені під час археологічних розкопок монети із зображенням

храму допомагають уявити зовнішній вигляд цієї величної будівлі). Слід мати

на увазі, що Юпітер в пантеоні тодішніх богів супроводжував Менрву й Уні –

етруських жіночих божеств, а крім того, й сам Юпітер був спочатку також

етруським богом на ім’я Тин. Саме в цій своїй етруській іпостасі Юпітер і

став, як вважається, патроном нової римської держави. Усередині храму

розміщувалась величезна статуя Юпітера, виготовлена з золота й пластинок

слонової кістки. Авторство цього твору, рівно як і квадриги на храмовому

фронтоні, приписують майстру Вулке з міста Вей. Завершено зведення храму

було в 509 р. до нашої ери.

У тому ж таки 509 році до нашої ери останній цар так званого царського

періоду Тарквіній Гордий був вигнаний з Рима. 509 р. до нашої ери

вважається традиційною датою заснування республіки та запровадження

консульської влади у Римі.

Культура Риму епохи республіки

500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої

ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено

римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком

запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до

нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів[9], які

нагадали про себе захопленням та спаленням міста.

Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про

прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої

ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах,

що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх

етапів розвитку.

Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на

ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського

суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі

з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою

гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший

вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї.

Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних

нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах

суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших

політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до

складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце

належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу

Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до

потреб і запитів римського суспільства.

В 1-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення

елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають

домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої

переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає

найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори,

написані класичною латинською мовою.

Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато

зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних

філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.

Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу

речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись

позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям.

Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове

пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все

складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не

зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт

вічний і нескінченний.

Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися

рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням

людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди

почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало

можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й

справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й

ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності.

У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив

досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту

виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але

одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником

був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав

дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру,

латинської мови.

Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було вточнене й

розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах

публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів.

Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими

постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів

і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права

власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі,

наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі.

Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку

були визнані муніципії, а пізніше і колегії.

Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували

велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був

Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка

публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у містах

Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий

аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий

азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-

их років 1 століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттицизм,

якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести,

інтонації голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли

образити або добити противника. Особливе значення мали політичні промови,

найбільш яскравими зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.

Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську і

громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того, щоб

створити ілюзію найбільшої об'єктивності. Насправді “Записи” написані

Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це

можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала сувора простота,

стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що писав свої твори в

таборах і походах. Про свою політичну програму і справжні наміри Цезар в

цих творах умовчує, дотримуючись офіційних версій. Наприклад, війну з

Аріовістом він виправдовує проханням жителів Галлії допомогти їм, початок

громадянської війни - своїм прагненням захистити народних трибунів.

У творах історика Саллюстія йде мова про війну з Югуртою, про змову

Катіліни. Йому належить також ‘' Історія'', що охоплює період з 78 по 67 р.

до н. э. Яскравими фарбами змальовує він ганебне запроданство знаті під час

Югуртинської війни, її розбещеність, що породила Катіліну і їй подібних.

Але і римські низи, на думку Саллюстія, спотворились внаслідок убогості і

неробства не менше за нобілітет. Цим “низам” він протиставляє справжній

народ, який, як він вважає, повинен складатися з вільних, рівних

землевласників. Особливою його симпатією користувалися популяри типу Марія.

Для ранньої римської поезії характерне наслідування класичним зразкам.

Першим римським поетом вважається Лівій Андроник, за походженням грек з

Тарента, привезений в 272 р. до нашої ери бранцем до Рима. Він переклав

латинською мовою “Одіссею” сатурнічним віршем. Його молодшим сучасником був

Гней Невій, автор епічного твору про першу Пунічну війну і ряду трагедій.

Після другої Пунічної війни з'явилися твори Еннія, який довгий час

користувався славою одного з найвидатніших поетів. Найбільш відомим його

твором були “Аннали”, написані вперше введеним ним у римську літературу

гекзаметром.

Вже у другій половині 3 ст. до нашої ери розроблявся жанр римської комедії.

Умбрієць Тіт Макцій Плавт був автором ряду комедій, написаних надзвичайно

живою, образною і простою народною мовою. До нас дійшла 21 комедія Плавта,

найбільш відомими з яких є “Амфітріон”, Кубишка”, “Хвалькуватий воїн “. У

творах Плавта прослідковуються соціальні мотиви, з позицій плебеїв він

виступає проти лихварства, розкоші, розкладання патріархального устрою

сім'ї, проти легковажних “грецьких нравів”. Комедії Плавта користувалися

величезним успіхом у глядачів.

Твори іншого автора комедій карфагенянина Публія Терніція Африканця були

розраховані на освічену публіку. Він написав всього 6 комедій, найбільш

відомими з яких є “Дівчина з Андроса”, “Євнух”, “Самогубець”.

Гай Луцилій був родоначальником цілком нового літературного жанру, що в

майбутньому мав стати специфічним римським жанром – жанром викривальної

сатири.

Лірична поезія зародилася у 1 ст. до нашої ери в колі молодих поетів, серед

яких найбільш талановитим був Катул. Він першим у латинській поезії

запровадив вживання різних розмірів. До речі, грецькій поезії цей метод був

уже давно відомий. Найбільш відомі його ліричні вірші присвячені Лесбії -

так Катул називав Клодію, сестру народного трибуна Клодія. Клодія була

типовим представником свого часу, коли у вищих класах “погляди предків''

прийшли в повний занепад, і стара непорушна римська сім'я змінилася

“легковажним зв'язком” двох осіб різної статі. Любовні пригоди Клодії були

відомі всьому Риму. У присвячених їй віршах Катул з дивовижною щирістю і

силою відобразив свою палку (хоча і змішану з презирством) любов, болісні

ревнощі, гіркоту розривів і щастя примирень. Ці вірші стали не лише основою

подальшого розвитку римської лірики, але й кращими її зразками.

Циркові видовища користувалися в Римі великою популярністю з найдавніших

часів. У 254 р. до нашої ери вперше були влаштовані гладіаторські ігри, які

з середини 2 ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою римлян. На

влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед

широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси, так

звані аттелани і міми, що виросли з чисто римської народної гри. У них

брали участь веселі персонажі: шахраї, нахаби, виводилися на сцену і прості

ремісники й селяни. Наприкінці періоду республіки особливою популярністю

користувалися міми Сира, на основі яких пізніше створюються приказки і

дотепи.

Подальший розвиток римської архітектури й образотворчого мистецтва

відбувається у 3 - 1 століттях до нашої ери У містах зводяться громадські

будівлі абсолютно нового архітектурного стилю – базилики, на початку 2 ст.

до нашої ери з'являються монументальні декоративні споруди - тріумфальні

арки.

Безліч статуй, якими сьогодні прикрашені римські площі, громадські й

приватні будівлі, були привезені з завойованих грецьких міст у Рим в якості

воєнної здобичі. Самі римляни створюють новий жанр скульптури, у якому вони

досягають великої досконалості - реалістичний скульптурний портрет. Слід

відмітити також розвиток фрескових розписів, які з 2 ст. до нашої ери

починають застосовуватися головним чином для декоративних цілей.

Населення Італії їде до Рима цілими натовпами, в ньому живуть провінціали -

головним чином греки, сирійці, євреї. У місті зводяться прекрасні будівлі.

Форум перетворюється на площу, прикрашену храмами, базиликами, портиками,

арками, скульптурними статуями. Так, Помпей побудував перший кам'яний

театр, Цезар - чудовий новий Форум, що став згодом зразком споруди такого

типу.

Культура Римської імперії в період найбільшої могутності

Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто Рим

стало економічним, культурним і політичним центром величезної держави. Це

було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що мешкали в ньому,

створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена - центра

цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини, оскільки саме в

межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку називають античною

культурою.

Зупинимося на матеріальній культурі Римської імперії в I - II століттях

нашої ери В цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилі

намагалися наслідувати приклад столиці - Риму. Їх прикрашали прекрасними

храмами місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиликами,

портиками для прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для

розваг - театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили вистави -

травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися

перебіги на запряжених четвірками коней колісницях - квадригах. Амфітеатри

ж, окрім відомого римського Колоссея (Колізея), що був споруджений у 80

році та вміщав до 50 тис. глядачів, збереглися у Парижі, Арле, Вороні,

Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці споруди і будівлі

прикрашалися витворами мистецтва - рельєфами, статуями тощо. В I - II

століттях. нашої ери міські вулиці були вимощені каменем, мали підземну

каналізацію та гігантські водопроводи - акведуки. Центральні площі всіх

міст (ці площі називалися агорами на Сході й форумами на Заході) були

прикрашені численними портиками, храмами й базиликами. На інших площах

споруджувалися тріумфальні арки і кінні статуї правителів.

Зрозуміло, що особливою розкішшю відрізнявся сам Рим. Тепер він мав

декілька форумів. До найдавнішого форуму часів республіки імператори

приєднали ще ряд нових. Найбільш величним був форум Траяна. Величними

спорудами були і “Вівтар Світу”, який було зведено в часи Августа, мавзолей

Августа, величезний купольний храм “всім богам” - Пантеон, побудований

сподвижником Октавіана Августа Агріппою і перебудований у часи правління

Адріана. Діаметр купола Пантеону становить 43,2 м. Особливою розкішшю

відрізняється архітектурний ансамбль імперських палаців на Палатинськом

пагорбі.

У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм - громадських бань,

у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання, гімнастичні

зали, кімнати для відпочинку. Особливими розмірами відрізнялися побудовані

в Римі терми Септимія Севера (на 2400 відвідувачів) і терми Каракалли.

Прагнули не відставати від столиці й інші міста Імперії. Значним розмахом і

розкішшю відрізнялися будинки і споруди великих торгівельних центрів.

Навіть їх розвалини, що дійшли до нашого часу, вражають своєю величчю і

розмірами. Можна відмітити колонади портиків сирійського міста Пальміра,

храми Сонця в Баальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося активне

прокладання доріг. В II ст. у державі існувало 372 мощені каменем дороги

загальною протяжністю близько 80 тис. км. Ці дороги, на зразок сучасного

шосе, будувалися по прямій лінії, по боках їх були викопані канави для

стоку води, через ріки і глибокі яри перекидалися мости (деякі з них

збереглися і використовуються й у наші часи). Найбільш відомим з них є

міст, побудований в часи імператора Траяна через Дунай, цей міст спорудив

Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу кроків (тисячу кроків називали

мілею) стояли кам'яні стовпи із вказівкою відстані до найближчих населених

пунктів, до Рима. У самому Римі на форумі стояв стовп з позолоченим верхом,

він вважався початком усіх доріг Римської імперії. Звідси і приказка: “Всі

дороги ведуть у Рим”.

У той же час римляни спорудили чудові (як з практичного, так і з

архітектурного боку) порти в містах, що мали вихід до моря. Тут

споруджувалися кам'яні причали, комори для зберігання вантажів, гранітні

набережні.

Крім статуй і барельєфів, будівлі і споруди прикрашалися іншими витворами

малих архітектурних форм. Так, підлоги і стіни храмів, палаців, базилик і

навіть маєтків багатих рабовласників були прикрашені тонкими мозаїчними

орнаментами. Мозаїкою викладалися цілі картини. У північних провінціях

будинки мали опалення. По глиняних трубах з печей гаряче повітря проходило

під підлогою і всередині стін, створюючи всередині приміщень теплий

мікроклімат.

Образотворче мистецтво у I - II століттях нашої ери у Римській імперії

служило, в основному, для оформлення інтер'єрів будівель і зовнішнього

оздоблення вулиць міст. Так, стіни, стелі і підлоги громадських будівель,

імператорських палаців, будинків знаті прикрашалися розписом і мозаїкою. До

нашого часу на Палатинськом горбі збереглася частина розписаних кімнат

Лівії - дружини Октавіана Августа, а також розпису стін багатих будинків в

Помпеях і маєтків у Північній Африці (в Тунісі та Алжирі). Судячи по цих та

інших розписах, римляни прикрашали будинки орнаментами, в яких переважали

рослинні елементи (листя і гілки різних рослин, квіти), іноді виписувалися

пейзажі. Подекуди митці доповнювали такі картини рамкою, яка зображала

двері або вікно. Дуже часто використовувалися сюжети з грецької і римської

міфології, а також жанрові сцени - полювання, збір врожаю, збирання

податків.

У багатьох місцях стіни будівель облицьовувалися мармуром. Завдяки

застосуванню різних його сортів, створювалися геометричні візерунки.

Значного розповсюдження в ці часи набула портретна скульптура. До нашого

часу дійшло безліч портретних статуй, бюстів, рельєфних зображень, які

реалістично передають риси обличчя імператорів, імператриць,

воєначальників, поетів, філософів та інших представників римської знаті.

Звичайно, ці скульптурні портрети виставляються на площах і вулицях, вони

прикрашають будівлі, надгробки. Іноді на надгробках покійний зображався у

колі своєї сім'ї. З багатьох надмогильних рельєфів можна було дізнатися про

положення покійного в суспільстві: воїни зображувалися у військовому

спорядженні, ремісники - зі своїми інструментами тощо.

Найбільшої досконалості досягла скульптура у II столітті. З III століття у

зв'язку з економічною і суспільно-політичною кризою починається огрублення

зображень через падіння рівня технічної майстерності.

Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука. У

Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей.

Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або

просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і

рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні

повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова,

а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.