Правовое положение хозяйственных объединений (Украина)

спеціалізації по принципу найбільшої компетенції, надбання найбільшого

підприємницького досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи

проекту. Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми

кількох галузей чи відомств. Учасники консорціуму можуть бути членами

кількох консорціумів одночасно.

Консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників в

державних органах, для чого в його структурі управління створюються

відповідні функціональні органи.

За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову

відповідальність перед кредиторами.

Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному

випадку є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив

консорціум саме як статутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на

основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для

досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного

підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В

чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно

з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має

схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської

Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і

функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, на

мій погляд, консорціум, як тимчасове об'єднання підприємств, повинен

створюватись і функціонувати на основі установчого договору, а не статуту.

Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну

діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва,

науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для

організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним

концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних

процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те,

що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма

об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів,

можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на

це інших учасників конгломерату.

Холдінг - холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою

управління іншими компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх

акцій. Розрізняють два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється

спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг,

який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює

також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській,

торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично

здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій

інших компаній.

Холдінги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства,

одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають

досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській

діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого можуть входити

промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові

і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що

мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду

України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки

України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також

виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси:

господарська організація корпоративного типу;

добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління

діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними

структурами;

відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання

створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом

контролю за діяльністю ПФГ;

відсутність статусу юридичної особи;

мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво

кінцевої продукції;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг;

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в

ПФГ;

наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну

діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між

ними (всередині ПФГ);

відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому

числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами,

покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні

вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також

сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій

господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері

громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного

постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним

підприємством ПФГ;

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється

прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою

реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної

ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Порівняльна характеристика правового становища господарського

об'єднання відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні”

і промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-

фінансові групи в Україні”

Спільні риси:

господарські організації корпоративного типу;

добровільність створення;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю

(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність мети отримання прибутку;

мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх

зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення

спільних соціальних та економічних результатів);

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди

Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та

здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

Відмінні риси:

наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і

відсутність такого статусу у ПФГ;

наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а

також виробництва кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних

господарських об'єднань;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не

встанолює);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного

банку в ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не

встановлюється);

наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов

створення ПФГ:

а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва

кінцевої продукції;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про

сумісну діяльність;

в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання

можуть створюватися як на певний строк, так і без визначення терміну

діяльності;

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання

(концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в

інших (асоціації, корпорації) — договір;

створення господарського об'єднання на добровільних засадах за

рішенням самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;

ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення,

діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського

об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва

тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;

здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а

об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками

виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються

установчими документами господарського об'єднання);

встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог:

виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати

податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських

організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського

харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання,

банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той

час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на

локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів

підприємницької діяльності порядку;

здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ

прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з

господарського об'єднання — внесенням відповідних змін до установчих

документів і відомостей державної реєстрації;

вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за

собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у

разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного

підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни

до установчих документів і до відомостей державної реєстрації

господарського об'єднання;

Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою,

територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій

управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за

іншими ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;

Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і

відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а

ПФГ — на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ,

генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією

формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі

з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та

сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає

“звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю

(франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво

продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою

даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені

договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в

цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати

підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає

все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно,

воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату

франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б

значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг

процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з

управлінською майстерністю великого бізнесу.

Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати

за допомогою мал. 1.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної

франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує

ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість

власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом,

підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька

ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери

діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи

думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним

бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті,

і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості

повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по

оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими

стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які

повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор.

Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і

франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,

оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги

продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з

політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають

планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення

франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його

бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору.

Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи

організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в

основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний

фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також

франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної

віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому,

франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при

купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але

постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть

значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що

франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо

вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для

франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та

вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як

власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника

або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше

усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для

власника франчайзингової системи — це потенційна загроза. Вихід окремого

франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на

визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію

франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми

підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі

франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй

частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає

уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного

малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-

якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем

формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до

бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися

бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових

технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє,

підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого

підприємництва.

На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення

франчайзингових систем у таких сферах діяльності, як: підприємства

споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове

обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне

господарство тощо.

3. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об’єднань.

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні

можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5