Право коллективной собственности на Украине

- 2 -

ЗМІСТ

|Вступ | | |3 |

| | |створювання підприємств. |5 |

| |1.1. |Історія розвітку права колективної | |

| | |власності в Україні.. |5 |

| |1.2. |Обстеження підприємств в рамках їх | |

| | |створювання. |9 |

| | |Україні. |26 |

| |2.1. |Власність кооперативів |27 |

| |2.2. |Власність господарських товариств |35 |

| |2.3. |Об`єкти права власності господарських |59 |

| |2.4. |Власність громадських организацій |64 |

| |2.5. |Власність релігійних організацій |70 |

|Висновки | | |82 |

|літератури| | |88 |

- 3 -

ВСТУП

Проблеми права власності в цілому і колективної, зокрема, на сучасному

етапі переходу України до ринкової економіки є надзвичайно актуальними. В

даний час важливим є визначення стимулів для високопродуктивної роботи в

суспільстві. У зв'язку з цим першочерговою задачею представляється

визначення принципових основ правового регулювання права власності як

одного зі способів стимулювання ефективної праці.

Перехід України до розвинутих ринкових відносин богато в чому залежить

від правового забеспечення ринкових форм, від створення належних умов

функціонування суб`єктів господарської діяльності, від суворого додержання

останнимі вимог чинного законодавства України.

Здійснення в Україні економичної реформи істотно змінило правовий,

фінансово-економичний і соціальний стан основної ланки народного

господарства – підприємства, його статус у системі господарського і

цивільного обороту. Замість домінувавших ранійше у всіх галузях економіки

підприємств, що базуються на державній власності, виникли і функціонують

міліони підприємств що базуються на приватній, змішаній, колективній формах

власністі. Ринкові механизми, що набирають силу, ставлять підприємства в

принципово нові відношення з державою (бюджетом) і єкономичнимі свободами,

що господарьють у здійсненні діяльності підприємств встановлюються і нові

економико-правові регулятори.

Основні засади ринкової економики передбачають повну господарську

самостійність підприємств, що функционують у нородному господарстві,

вступаючи при цьому в різноманітні виробничи, господарськи та інші з`вязки.

Всі ці суспільни відносини (як між підприємствами – беспосередними

товаровиробниками, так і між іншіми державними та іншіми органами)

потребують правового регулювання, завдяки якому вони набувають характер

правовідносин.

Ринкова економика породила різноманітні організаційні форми підприємств:

- господарськи товариства;

- 4 -

- виробничи кооперативи;

- приватні і казенні підприємства.

Виникла необхідність урегулювання правового статусу об`єднань,

підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів, та т.д.),

встановлення правового режиму вільних (спіциальних) економічних зон та

вивчення правового режиму іноземного інвестування.

Мета дипломної роботи – проведення теоретичного дослідження практичної

роботи і вивчення досвіду практичної роботи права колективної власності на

підставі чинного законодавства України.

Об`єкт дипломної роботи – проблеми права власності на сучасному єтапі в

Україні.

Предметом досліджень дипломної роботи – є комплєкс суспільних відносин в

сфері права колективної власності в Україні.

Завдання дипломної роботи:

- дати загальний огляд історії розвіття права колективної власності в

Україні;

- розкрити поняття суб`єктів та об`єктів колективної власності;

- підстав виникнення права колективної власності;

- проаналізувати об`єкти права власності колективу арендарів;

- проаналізувати об`єкти права власності колективу колективного

господарства;

- проаналізувати об`єкти права власності колективу господарського

товариства.

Диплом має значну логіку побудови та зміст. Логічна структура роботи

охоплює широке коло питань, пов`язаніх з правом колективної власності в

Україні.

Розділ І даного диплому “Історія розвітку права колективної власності в

Україні. Обстеження створювання підприемств” знайомить з історією розвітку

права колективної власності та охоплюе широке коло питань, пов`язаніх з

процесом створення підприємства.

Розділ ІІ даного диплому “Правове регулювання права колективної

власності в Україні” предбачає вивчення стану правового регулювання

колективної власності в Україні на сучасному єтапу розвітку.

- 5 -

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВІТКУ ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ

ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ. ОБСТЕЖЕННЯ СТВОРЮВАННЯ

ПІДПРИЄМСТВ.

1.1. Історія розвітку права колективної власності в Україні.

Реформуванню відносин власності в Україні сприяло прийняття "Декларації

про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 р., що заклала

політико-правові, соціально-економічні основи побудови Української держави,

а також Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" від 3

серпня 1990 р., яким, зокрема, була визначена розмаїтність форм власності

(державної, колективної, індивідуальної - особистої чи приватної).

Прийняттям цих основних актів був закріплений інститут права колективної

власності в Україні.

З цього погляду варто звернути увагу на те, що Конституція УРСР 1978 р.

установлювала дві форми власності: державну (загальнонародну) і колгоспно-

кооперативну. Остання являла собою власність відповідних колективів, тобто

колективну власність.

У жовтні 1990 р. дія розділу Конституції 1978 р. про економічну систему

була припинена, а 7 лютого 1991 р. був прийнятий Закон України "Про

власність", четвертий розділ якого присвячений регламентації права

колективної власності. Основні положення даного закону зіграли значну роль

у формуванні ряду законів ринкового напрямку в Україні: "Про

підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарчі товариства"

і ін. Основними його рисами є визнання розмаїтності форм власності,

установлення їхньої рівноправності, надання власникам волі дії у відношенні

приналежного їм майна. За окремими виключеннями цей Закон (п.4 ст.2)

установив три форми власності: приватну, колективну і державну.

Якщо в питаннях трансформації приватної і державної власності мається

визначена ясність, то проблеми колективної власності викликають теоретичні

суперечки.

- 6 -

Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України не внесло ясність у

рішення даної проблеми. Розглянемо її з наукового погляду.

Одні автори (О.С. Шемшученко, В.І. Семчік, В.3. Янчук, Ц.В. Бичкова)

вважають, що право колективної власності повинне бути передбачене в

законодавстві, інші (А.В. Дзера, О.А. Підопригора, Я.М. Шевченко,

І.Т. Пукшін, В.В. Янчук) - що права колективної власності не існує, а

мається лише право приватної загальної власності. З останньою думкою навряд

чи можна погодитися. Адже існують різні суб'єкти колективної і приватної

власності (суб'єктом права колективної власності є недержавні юридичні

особи, а суб'єктом права приватної власності - громадяни). Від права

загальної спільної власності право колективної власності відрізняється по

кількості суб'єктів і порядку здійснення правомочий власності, для права

загальної спільної власності характерна безліч суб'єктів і спільність

об'єкта, у той час як право колективної власності може належати одному

суб'єкту. Правомочності загальної власності здійснюються за спільною згодою

всіх учасників (ст. З ЦК України), тоді як право колективної власності – по

більшості голосів.

У юридичній літературі також ведеться дискусія про суб'єктів відносин

колективної власності. Одні учені вважають, що в колективній власності

кожен учасник має свою "частину", що дозволяє йому одержувати пропорційну

частину загального прибутку і разом з іншими учасниками розпоряджатися і

керувати загальним майном. Інші відстоюють точку зору, що коли власником є

колектив, те його учасники не є власниками, тобто, колективна власність —

цілісна, єдина і неподільна, вона повинна належати всьому колективу без

виділення паю чи частини окремих осіб, інакше розмивається колективний

характер і власність перетворюється в кооперативну, колективно-

індивідуальну. Друга точка зору представляється недостатньо обґрунтованою,

тому що при колективній власності можливо буде трохи змінена тріада

"володіння - користування - розпорядження", але головним залишається

володіння кожним членом колективу своєю часткою майна з одночасним

користуванням і розпорядженням усіма його членами часткою майна кожного з

них. Об'єднання членами свого майна не викликає в такому випадку втрату від-

- 7 -

ношення індивідуума до його частки як до своїй. Головної залишається

можливість виділити і привласнити свою частку майна в будь-який час, чи

лише після виходу з колективу власників. При цьому виділення майна може

здійснюватися, як правило, тільки у фінансовій формі, тоді як матеріальна

форма майна спільної власності залишається неподільної.

Супротивники права колективної власності у своїх доводах спира-

ються на те, що в юридичній практиці закордонних країн, як правило,

закреплено дві форми власності — приватна і публічна. Однак слід зазначити,

що, розглядаючи основні підходи до проблем власності з економічної точки

зору, ми бачимо, що автори закордонних економічних праць практично не

досліджують проблему права власності. У відомих українському читачу

"Экономиксах" П. Самуельсона, працях К. Макконела і С. Брю використовується

поняття форми господарювання і на цьому будується економичний аналіз, у

першу чергу через призму эфєктивністі, тобто юридичний аспект у них

відсутній зовсім.

Більш детальне вивчення закордонного досвіду дозволяє констатувати, що

при формальній відсутності в розвитих країнах правової категорії

колективної власності, колективна форма господарювання існує і доводить

свою життєздатність. Так, нині в США мається 11 000 підприємств, що чи

цілком викуплені колективом, чи мають кінтрольний пакет акцій. На цих

підприємствах (де зайняте близько 10 % працуючого населення країни), крім

високих заробітків, у середньому в два рази вище темпи росту продуктивності

праці, на 50 % вище прибуток, тут утвориться втроє більше повних робочих

місць, якщо порівняти з приватними підприємствами. Це великі фірми,

більшість капіталів яких знаходиться у власності їхніх працівників:

"Паблікс Супермаркєтс" — 65 000 робітників; "Хєлф Траст" — 30 000

робітників; "Элвєр" — 13 500 робітників і т.д. Проведене у 80-х роках серед

населення США опитування показало, що 8 % населення хотіли б працювати на

державних підприємствах, 20 % - на приватних та акціонерних підприємствах і

66 % -на підприємствах, що контролюються самими працівниками.

В Іспанії вже кілька десятиліть працює Мондраторська група чисельністю

- 8 -

більш 21 000 працівників.

На загальну кількість обсягу продукції кооперації, що випускається,

наприкінці 80-х років приходилося 8 % від загального роздрібного

товарообігу. Великобританії, 18 % від торгівлі продуктами харчування. У

Норвегії кооперація в загальному національному товарообігу складає 11 %, а

у Швеції — 20 %, у Швейцарії послугами кооперативів користуються біля 90 %

населення країни.

У країнах Загального ринку у виробничих кооперативах нараховується

близько 1 000 000 робітників , а всього в кооперативному секторі, що

вважається колективню формою господарювання, - біля 2 500 000 робітників.

Можна констатувати, що ці підприємства досить надійно утримуваються в

розвитому конкурентному середовищі змішаної економіки. Деякі дослідження

вказують на те, що продуктивність праці на них у 10-15% вище, ніж на

підприємствах інших типів.

Для реагування на виникнення і розвиток колективних форм господарювання

в США діє Національний центр утворення колективних підприємств; прийнята

визначена кількість нормативних актів, що сприяють їх становленню і

розвитку.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що право колективної

власності не належить ні до державної, ні до приватної власністі, воно

цілком вписується в режим ринкових відносин, але має свою специфіку, свої

особливості, нарешті, свою історію.

В Україні право колективної власності було традиційним. До Жовтневої

революції в сільській місцевості була общинна власність на землю. Сільські

споживчі суспільства на загальній власності діяли ще з 80-х років минулого

століття.

Невже тепер, в умовах побудови правової держави та демократизації

громадського життя потрібно відмовитися від однієї з недержавних форм

власності, для того щоб нібито погодити букву законодавства зі стандартами

країн Європейського Союзу?

Неупереджений аналіз ситуації навколо колективної власності дає

підставу затверджувати, що незважаючи на невизначеність і дискусийність

самого поняття колективної власності в загальноприйнятому в суспільстві

понятті, вона

- 9 -

реально існує на практиці. Поряд з державною і приватною - мається

колективна власність, до якої належать акціонерні підприємства і

підприємства, котрі викуплені трудовими колективами, а зараз також

підприємства, що орендують державне майно.

Колективна власність — явище об'єктивне, як і об'єктивне прагнення людей

до колективного господарювання. Колективна (чи кооперативна) власність

існує у всіх країнах, хоча вона не скрізь законодавчо закріплена в

конституційному порядку. Думаємо, що виживуть і будуть розвиватися ті з

форм власності, що виявляться більш життєздатними, пристосованими до умов

господарювання.

1.2. Обстеження підприємств в рамках їх створювання.

Принципи створення підприємств.

Створення підприємства базується на визначених принципах,

регульованих нормативними актами, цивільним законодавством, законами про

окремі організаційно-правові форми юридичних осіб, що можуть функціонувати

в українській економіці, а також у залежності від форми власності на майно:

на праві власності, праві господарського володіння, праві оперативного

керування.

Необхідність створення підприємства ґрунтується економічною

доцільністю, матеріальними умовами, принципами для заснування

підприємства, а також можливістю виконання найважливішої суспільної функції

- виробництво товарів (виконання робіт і надання послуг) відповідно до

потреб ринку.

Термін "створення" являє собою правове поняття, яке включає врегульовані

правом умови фактичного виникнення та легалізації підприємства в статуті

правового господарюючого суб'єкта.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують

підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство

визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Вони визначені Законом

"Про підприємства в Україні", Законом України "Про підприємництво" та

Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи,

в тому числі

- 10 -

- і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами

про їх окремі види.

Створення нового підприємства (незалежно від форм власності і його

майбутніх власників) проходить, як правило декілька етапів:

1) виникнення ідеї про створення нового підприємства, необхідного для

виробництва конкретних видів продукції, товарів (робіт, послуг);

2) вивчення ринку, на задоволення потреб якого повинно працювати

підприємство;

3) добір співзасновників підприємства;

4) визначення фінансових джерел, необхідних для формування статутного

капіталу (статутного фонду), необхідного для початкового етапу

функціонування підприємства;

5) розробка установчих документів і бізнес-плану;

6) проведення організаційних заходів щодо створення підприємства в

залежності від організаційно-правової форми і форми власності;

7) здійснення державної реєстрації підприємства, одержання необхідних

рахунків у банках;

8) виготовлення печаток і штампів;

9) постановка на урахування в органі державної податкової служби й

ін.

Важливе місце в процесі створення підприємства має добір керівних

робітників підприємства, спеціалістів, визначення їхніх функцій, прав,

відповідальності, наймання на роботу інших співробітників, розробка правил

внутрішнього розпорядку у відповідності з чинним законодавством, формування

умов функціонування підприємства.

Як правове поняття "створення" включає визначення засновників, їх

засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства.

Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку

підприємство як юридичну особу. За Законом України "Про власність в

Україні" таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва

та іншого майна, упов-

- 11 -

новажені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що

мають засновницьку право і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип,

згідно з яким засновником (співзасновниками) можуть бути "фізичні і

юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України".

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств,

визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це

підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:

міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають

рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути

і контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з

керівниками підприємств, контролюють ефективність використання

закріпленого за підприємствами майна, його збереження. Це загальне правило.

В окремих випадках (наприклад, щодо підприємств в будівельному комплексу)

зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегує

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9

МЕНЮ

Право коллективной собственности на Украине

Право коллективной собственности на Украине

ИНТЕРЕСНОЕ