Постанова В.Р,

«б» статті 3 цього Закону;

в) матеріали органів внутрішніх справ – щодо осіб, зазначених у пункті

«в» статті 3 цього Закону.

Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється:

щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» статті 3 цього закону, – в

судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за

місцезнаходженням виправно-трудової установи за поданням начальника

виправно-трудової установи;

щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього закону, – в судовому

засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за місцем проживання

особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органів

внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, що

свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за

відповідною особою.

У судове засідання викликаються особа, щодо якої внесено подання про

встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням – і захисник, а

також представник органу, начальник якого вніс подання.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів,

що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які

з’явилися у судове засідання.

Постанова судді оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в

порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання начальнику районного

(міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживання

особи, щодо якої встановлено нагляд, у випадках, передбачених пунктами «а»

і «б» статті 3 цього Закону, – начальнику виправно-трудової установи.

Адміністрація виправно-трудової установи постанову судді надсилає для

виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем

проживання в день його звільнення.

Стаття 6. Термін адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього

Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може

перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття

судимості.

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено

адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства,

адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ

може бути продовжено у визначеному цим Законом порядку кожного разу ще на

шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення

або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі

постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.

Стаття 7. Порядок здійснення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких

встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у

разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції

забов’язані систематично контролювати поведінку ціх осіб, запобігати

порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх,

проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Стаття 8. Порядок припинення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням

начальника органу внутрішніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під

наглядом;

б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для

суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду з підстав,

зазначених у пункті «а» частини першої цієї статті.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється:

а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом

внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя

відмовив у продовженні нагляду;

б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення

його до місця відбування покарання;

в) у разі смерті піднаглядного.

Порядок розгляду у суді питання про припинення адміністративного

нагляду здійснюється відповідно до вимог частини третьої статті 5 цього

Закону.

Розділ 3

ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНО

АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД

Стаття 9. Обов’язки піднаглядних.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов’язані вести

законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і

додержувати таких правил:

а) прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обране

ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з’являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та

письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням правил

адміністративного нагляду;

в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний

нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі

району (міста) у службових справах;

г) у разі від’їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший

населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому

органі внутрішніх справ.

Стаття 10. Обмеження дій піднаглядних.

До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою

начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному

обсязі такі обмеження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може

перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі

району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду начальник органу

внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і

поведінки має право змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень,

передбачених цією статтею.

Розділ 4

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯМ

Стаття 11. Відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду.

У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду,

передбачених статтями 9 і 10 цього Закону, особи, щодо яких встановлено

адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з

законодавством.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 1 грудня 1994 року

Стаття 1961. Порушення правил адміністративного нагляду.

Злісне порушення правил адміністративного нагляду, якщо воно вчинено

особою, до якої двічі протягом року застосувались адміністративні стягнення

за такі ж порушення, –

карається позбавленням волі на строк від шести місяців до двох

років або виправними роботами на той же строк.

Самовільне залишення піднаглядним місця проживання з метою ухилення від

адміністративного нагляду, а так само неприбуття без поважних причин у

визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено

адміністративний нагляд при звільненні з місць позбавлення волі, –

караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох

років.

Кримінальний кодекс України

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН

ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ

«ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ»

Стаття 2...

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які

через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених

законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як

такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам

статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх

особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за

місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян

проводиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби –

військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення.

1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування

працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального

захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або

дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх

загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася

зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій

надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без

піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і

які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як

виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам при досягненні 58 років,

жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового

лікування.

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій

громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад

за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і

організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік

до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями,

у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств,

установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві

державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або

взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій,

зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні з

підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф

за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного

мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини

державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися

для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють

робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом

звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального

селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при

безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Стаття 27. Розмір матеріальної допомоги в період професійної підготовки та

перепідготовки.

1. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що

шукають роботу і безробітні, згідно з пунктом 1 статті 26 цього Закону, в

період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна

допомога в розмірі 75 процентів їх середньої заробітної плати за останнім

місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в

народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче

встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим

на загальних підставах.

2. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі)

громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.

3. Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації

громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не

більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного

віку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього Закону) – до 720 календарних

днів, а громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю

виплачується не більше 180 календарних днів.

4. У період пошуку роботи та безробіття громадянин зобов’язаний сприяти

своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників державної

служби зайнятості.

Стаття 29. Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованих на

загальних підставах.

1. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службі

зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані у встановленому порядку

безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю,

гарантується її виплата у розмірі:

а) не менше 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім

місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в

народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче

встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо

громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював

не менше 26 календарних днів.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 21 листопада 1997 року

НОРМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

за злочини, скоєні в місцях позбавлення волі, умисне псування майна та

обладнання

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ЗЛОЧИНИ СКОЄНІ В МІСЦЯХ

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Стаття 691. Дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ.

Тероризування у місцях позбавлення волі засуджених, що стали на шлях

виправлення, або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою

злочинного угруповання або активна участь у такому угрупованні, вчинені

особами, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецидивістом або особою,

засудженою за тяжкий злочин, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти

років.

Стаття 71. Масові безпорядки.

Організація масових безпорядків, що супроводжувалися насильством над

особою, погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам влади

із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя,

а так само активна участь у масових безпорядках –

караються позбавленням волі на строк від двох до дванадцяти років.

Ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких

наслідків, –

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти

років.

Стаття 89.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна –

караються позбавленням волі на строк до одного року, або виправними

роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від тридцяти до

восьмидесяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної

плати.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним

способом, а так само умисне знищення чи істотне пошкодження лісових масивів

шляхом підпалу –

караються позбавленням волі на строк до десяти років.

Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна або

лісових масивів, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним

способом, якщо це діяння спричинило людські жертви або завдало особливо

великої шкоди, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти

років.

Стаття 90. Необережне знищення або пошкодження державного чи колективного

майна.

Необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна,

що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, при відсутності ознак

злочину проти громадської безпеки –

карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними

роботами на строк до двох років.

Стаття 94. Умисне вбивство.

Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93 цього Кодексу ознак,

–

карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження,

небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату

будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад

здоров’я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну

третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, –

карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер

мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок систематичних, хоч

би й не тяжких тілесних ушкоджень, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть

потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом, –

карається позбавленням волі на строк від п’ти до дванадцяти років.

Стаття 102. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне

ушкодження, що не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривале

порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров’я без

наслідків, зазначених у статті 101 цього Кодексу, –

карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або

виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 106. Умисне легке тілесне ушкодження.

Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад

здоров’я або короткочасну втрату працездатності, –

карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними

роботами на цей же строк.

Умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, зазначених в частині 1

цієї статті, –

карається виправними роботами на строк до шести місяців, або

штрафом у розмірі до сорока офіційно встановлених мінімальних

розмірів заробітної плати, або громадською доганою.

Стаття 107. Побої і мордування.

Умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій,

які завдали фізичного болю, –

карається виправними роботами на строк до шести місяців, або

штрафом у розмірі до сорока офіційно встановлених мінімальних

розмірів заробітної плати, або громадською доганою.

Ті самі діяння, що носять характер мордування, –

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 122. Мужолозтво.

Мужолозтво, тобто статеві зносини чоловіка з чоловіком, вчинене з

застосуванням фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного

стану потерпілого, –

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5