Учебное пособие: Фінанси та фінансова система

- фінансування державних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів;

- організація міжнародного співробітництва у галузі пенсійного забезпечення;

- розробка проекту кошторису (бюджету), складання звіту про його виконання;

- подання до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо тарифів внесків у державне соціальне страхування із врахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та інші страхування (разом з фондом соціального страхування та Міністерством праці).

Пенсійний фонд має мережу територіальних відділень, включаючи міста й райони, які у своїй діяльності взаємодіють з органами влади і управління, підприємствами та установами.

Кошти Пенсійного фонду формуються за рахунок:

- обов’язкових страхових внесків:

- коштів державного і місцевих бюджетів;

- добровільних внесків підприємств, установ та організацій і громадян;

- обов’язкових страхових внесків та інших надходжень.

Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на:

- фінансування виплати державної пенсії, соціальних виплат, які згідно з чинним законодавством, здійснюються за рахунок його коштів, в тому числі громадянам, що виїхали на постійне проживання за кордон;

- реалізацію державних, регіональних та міських, районних програм соціального захисту населення;

- створення банку даних про платників обов’язкових страхових внесків до Пенсійного фонду та розвиток матеріально-технічного бази органів фонду.

Особливістю витрачання коштів пенсійного фонду є те, що кошти зберігаються в установах банків на розрахункових рахунках і вилученню не підлягають, а органи управління фонду утримаються за рахунок державного бюджету.

2. Державний фонд сприяння зайнятості населення.

Кошти Державного фонду сприяння зайнятості населення входять до складу Державного бюджету і витрачаються на фінансування заходів передбачених державними та територіальними програмами зайнятості.

За рахунок коштів фонду фінансуються:

а) на державному рівні:

- розвиток центрів підготовки і навчання вивільнюваних працівників та незайнятого населення, його професійної спрямованості, утримання інформаційно-обчислювальних центрів, поліграфічної бази, власних підприємств служби зайнятості, створення гуртожитків тимчасового житла для осіб без певного місця проживання;

- проведення наукових досліджень й розробок з проблем ринку праці й зайнятості населення;

- забезпечення міжнародного співробітництва у розв’язанні проблем зайнятості населення;

- надання, в окремих випадках, допомоги державним та місцевим центрам зайнятості;

- утримання структурних підрозділів служби зайнятості.

б) на місцевому рівні:

- заходи по професійному спрямуванню та працевлаштуванню населення;

- підвищення кваліфікації та перепідготовка вивільнюваних працівників і безробітних;

- організація додаткових робочих місць у галузях народного господарства;

- залучення безробітних до оплачуваних громадських робіт;

- надання безвідсоткової позички безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

- виплати допомоги по безробіттю та надання матеріальної допомоги членам сім’ї безробітного, які перебувають на його утриманні;

- видання спеціальних інформаційних бюлетнів про потреби територій в кадрах і можливості працевлаштування;

Проекти доходів та витрат Державного фонду зайнятості розробляються державним центром зайнятості відповідно до встановлених строків складання державного бюджету. Центри зайнятості в межах затверджених кошторисів самостійно розпоряджаються коштами фонду, які перебувають на рахунках в установах банків під контролем Міністерства фінансів України і в першу чергу Державного Казначейства та його органів на місцях.

3. Державний інноваційний фонд.

Державний інноваційний фонд створено відповідно до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» для фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки. Фонд має відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Кошти фонду формуються за рахунок:

- бюджетних асигнувань, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності;

- відрахувань підприємств, об’єднань і організацій у розмірі до 1% обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) з віднесенням їх на собівартість;

- добровільних внесків юридичних і фізичних осіб.

При регіональних відділеннях створені ради, до складу яких входять представники наукових закладів, науково-виробничих об’єднань, промислових і сільськогосподарських організацій, фахівці, представники державної адміністрації. Ці ради розробляють пропозиції щодо визначення найперспективніших науково-технічних програм і проектів, затверджують витрати на їхнє здійснення, звіти про виконання проектів.

 

4. Державний фонд соціального страхування.

Державний фонд соціального страхування створено для цілей соціального страхування громадян України Кабінетом Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України.

 До фонду направляються:

- частина коштів від внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і кооперативів (крім колгоспів), розташованих на території країни, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання:

- кошти громадян, які працюють в умовах найму, оренди чи займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Зазначений фонд є самостійною фінансово-банківською системою і знаходиться у віданні профспілок України. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не входять до складу державного бюджету України.

Усі юридичні та фізичні особи, які вносять відрахування до цього фонду, зобов’язані реєструватися як страхувальники за місцем свого знаходження у відповідних комітетах профспілок. Страхові внески на соціальне страхування сплачуються за тарифами, установленими законодавством України.

За рахунок коштів Фонду соціального страхування здійснюються витрати на такі цілі:

- виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологах, при народжені дитини, на поховання;

організацію санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.

5. Фонд сприяння конверсії.

Фонд сприяння конверсії було створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України в 1992 р.

 Фонд формується за рахунок:

- відрахувань від собівартості товарної продукції (робіт, послуг), що випускається підприємствами оборонного комплексу, передбачених Програмою надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки та виходу її з кризового стану;

- 50% сум виручки від продажу незавершеного будівництвом об’єктів, що передбачалися для виробництва і розробок військової техніки та озброєнь, які не можуть бути використанні в цивільному виробництві;

- 10 % амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів підприємств і організацій, що підлягають конверсії ( за їхньою згодою);

- частини коштів, одержаних від продажу військової техніки і озброєнь, які вивільняються в процесі скорочення Збройних сил;

- цільових асигнувань з державного бюджету;

- добровільних внесків українських та зарубіжних юридичних і фізичних осіб.

Перерахування коштів до фонду здійснюється щоквартально. Розпорядником фонду є Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.

6. Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування всіх рівнів формують позабюджетні фонди за рахунок таких джерел:

- додаткових доходів і зекономлених коштів, одержаних за рахунок здійснення організованих ними заходів для розв’язання економічних і соціальних проблем;

- доходів від продажу об’єктів міської, районної комунальної власності;

- доходів від продажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності;

- доходів від цінних паперів, що придбані за рахунок міських і районних позабюджетних фондів;

- добровільних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, установ;

доходів від місцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей;

- штрафів, які стягуються за одержання підприємствами, об’єднаннями, організаціями і установами необґрунтованого доходу у зв’язку з завищенням цін, тарифів на продукцію, роботи, послуги;

- штрафів, які можуть встановлюватись місцевими Радами для фізичних і

юридичних осіб;

- доходів від реалізації безхазяйного і конфіскованого майна;

- плати за реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;

- районних платежів та штрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими Радами;

- орендної плати за землю;

- коштів соціального розвитку підприємств, об’єднань, організацій і установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;

- інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.

Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.

Органи місцевого самоврядування мають право формувати валютні фонди за рахунок таких коштів:

- відрахувань у розмірі 5% від валютної виручки підприємств, об’єднань, організацій і установ, що зареєстровані міською, районною адміністрацією;

- доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності;

- добровільних внесків пожертвувань юридичних осіб і громадян;

- надходження від реалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;

- доходів від здавання в оренду комунальної власності іноземним юридичним і фізичним особам;

-  інших не заборонених законом джерел.

Тема 9. Державний кредит

1.  Поняття і роль державного кредиту.

2.  Державний та банківський кредит, їх відміна.

3.  Форми держаного кредиту.

4.  Державний борг.

5.  Управління державним кредитом.

6.  Державний борг України.

1.  Поняття і роль державного кредиту.

Державний кредит – це сукупність економічних відношень, які виникають між державою, фізичними та юридичними особами, іноземним урядом в процесі формування та використання державного фонду грошових ресурсів.

Кредит як елемент системи розподілу і перерозподілу вартості відображає два взаємо зустрічних процеси руху грошових коштів. Одним з них є залучення грошових коштів, які є вільними у підприємств та населення, другий – спрямування цих коштів через механізм кредитування та державний бюджет на покриття економічних потреб народного господарства. За допомогою державного кредиту перерозподіляються лише тимчасово вільні грошові кошти.

Держава може виступати як позичальник, кредитор і гарант. Найчастіше держава виступає у ролі позичальника, займаючи кошти у фізичних, юридичних осіб та іноземних держав. Рідше держава виконує функцію кредитора. В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позики або виконання інших зобов’язань, вона є гарантом.

Перших два види кредитних відносин відразу ж впливають на величину фонду грошових ресурсів, останній – не завжди приводить до її зміни (якщо боржник розраховується вчасно, то гарант не несе ніяких витрат).

2.  Державний та банківський кредит, їх відміна.

Виділяють дві форми кредиту – банківський та державний. Відміна цих двох форм кредиту полягає в тому, що:

1) потреба підприємств та організацій в банківському кредиті виникає в зв’язку з нерівномірним рухом вартості у процесі виробництва та обміну, потреба в державному кредиті виникає через фінансові негаразди країни.

2) при банківському кредитуванні економічні інтереси кредитора та позичальника співпадають. Форма власності на грошові кошти, які позичаються, не змінюється. Банківські відсотки за кредит є інструментом впливу на діяльність позичальника. При державному кредиті економічні інтереси кредитора і позичальника відносно відокремлені. Держава забезпечує економічну зацікавленість підприємств, банків, громадян в добровільній передачі своїх грошових коштів в тимчасове користування позичальника (держави), для цього держава бере на себе гарантійне зобов’язання на тільки повернути позичені кошти, але й сплатити кредитору певну суму доходу, однією з форм якого є відсотки за позику. При державному кредиті відсотки за позику виконують роль економічного стимулу для передачі грошових коштів в розпорядження держави.

3) банківський кредит має цільове призначення. Він застосовується в основному для забезпечення своєчасного грошового обігу. Державний кредит не має цільового призначення. За його рахунок забезпечуються різноманітні платежі товарного та нетоварного характеру, які передбачені державним бюджетом.

4) при банківському кредиті строки повернення кредиту суворо регламентуються. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції ( підвищуються відсоткові ставки, достроково стягується заборгованість за позиками, припиняється видача нових кредитів тощо). При державному кредиті взаємовідношення між кредитором та позичальником укладаються добровільно. У відношенні позичальника не передбачаються і не застосовуються ніякі економічні санкції.

3. Форми державного кредиту.

Існує дві форми державного кредиту: товарна і грошова. Різновидами грошової форми є державні позики, використання державного кредитного фонду та ін.

Товарна форма кредиту передбачає позичання державою у населення та підприємств сільськогосподарської продукції, майна тощо. Товарна форма кредиту в більшій мірі використовується при розладнанні грошової системи.

Найпоширенішою грошовою формою державного кредиту є позики у вигляді цінних паперів. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій виплачуються проценти. Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватися серед населення або юридичних осіб.

Залежно від способу виплати доходу облігаційні позики поділяються на:

-  відсоткові – власники таких облігацій одержують твердий дохід у формі відсотків від номінальної вартості облігацій;

-  виграшні – власники цих облігацій весь дохід одержують у формі виграшу, при цьому дохід одержують власники лише тих облігацій на які випав виграш;

-  безпрограшні – облігації випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації;

-  безпроцентні – такі позики не передбачають виплату доходу, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку, при цьому вартість випущеної облігації дорівнює ціні товару.

Місцеві органи влади можуть одержувати позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону.

За строком погашення позики поділяють на коротко (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються купуються банківськими установами.

Державні позики можуть бути облігаційними та безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформлюються підписними зобов’язаннями.

Однією з форм державного кредиту є використання державою коштів позичкового фонду. При цьому держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Проте така форма державного кредиту економічно не виправдана і може зумовлювати інфляційні процеси.

4. Державний борг.

Державний борг – це сума заборгованості за позиками, які випущені і непогашені, а також сума фінансових зобов’язань країни до іноземних кредиторів на певну дату.

Державний борг поділяється на внутрішній та зовнішній.

 Внутрішній борг в свою чергу поділяється на капітальний та поточний.

Капітальний державний борг охоплює всю суму заборгованості за позиками, які були здійснені раніше.

Поточний борг складається з витрат держави, які пов’язані з виплатою виграшів, відсотків по поточним тиражам та позикам, виграшів по проведеним тиражам, які не були затребувані раніше.

Оскільки держава систематично залучає і повертає грошові кошти населення, підприємств та організацій через вільний продаж і купівлю облігацій державних внутрішніх позик, позичає та повертає кошти позичкового фонду, то сума державного боргу змінюється з року в рік.

Зовнішній державний борг – це сума заборгованості по фінансовим зобов’язанням держави іншим країнам. На відміну від внутрішнього боргу, який виникає як правило через бюджетний дефіцит, зовнішній борг виникає в зв’язку з залученням зовнішніх позик на закупку в інших країнах технологічного обладнання, транспортних засобів, сировини, оплату послуг, передбачених міжурядовими угодами тощо.

Зовнішній борг класифікується:

-  за видами кредиту (банківський, іменний);

-  за формами надання кредиту (валютний, товарний);

-  в залежності від цільового використання (інвестиційний, не інвестиційний);

-  за умовами надання (пільговий, з виплатою високих відсотків, компенсаційний);

-  за строками повернення заборгованості (коротко, середньо та довгостроковий);

-  за умовами повернення боргу (одноразово, рівними або не рівними частками).

5. Управління державним кредитом.

Управління державним кредитом – це один із напрямів фінансової політики держави, який пов’язаний з його діяльністю як позичальника, кредитора та гаранта. Управління кредитом здійснюють органи влади та управління держави, які визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, обсяг необхідних позик, обсяг впливу державного кредиту на грошовий обіг.

Управління державним кредитом – це сукупність дій, які пов’язані з підготовкою до випуску і розміщенню боргових зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних паперів, обслуговуванню і погашенню державного боргу, надання кредитів та гарантів.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають сплачуватися за позиками.

Збільшення строків дії позики називається консолідацією. Консолідація і конверсія можуть здійснюватися одночасно.

Уніфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.

В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Відстрочення погашення позики може здійснюватися тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргів зумовлюється фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

6. Державний борг України.

Державним внутрішнім боргом України є строкові зобов’язання Уряду країни в грошовій формі. Державний борг України гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу внутрішнього боргу України входять:

-  позики Уряду країни;

-  позики, здійснені при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями Уряду.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, одержані Урядом кредити, частина боргових зобов’язань Уряду колишнього СРСР, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України.

Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто, погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Витрати на обслуговування державного боргу охоплюють виплату процентів, виграшів, коштів з погашення позик, витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів, проведення тиражів виграшів та тиражів погашення.

Обслуговування внутрішнього державного боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему країни шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, ін. цінних паперів, їх погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів та в ін. формі.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення заборгованості України у складі державного бюджету країни створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.

КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Для студентів спеціальностей “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання.

Студенти спеціальності “Фінанси” та “Економічна кібернетика” заочної форми навчання виконують з курсу “Фінанси” контрольну роботу. Виконання контрольного завдання передбачає відповіді на всі три питання варіанту. Варіант визначається за останньою цифрою номера залікової книжки студента.

Варіант 0.

1.Фінансовий механізм соціальних гарантій в Україні.

2.Доходи і видатки місцевих бюджетів.

3.Порядок здійснення валютних операцій в Україні.

Варіант 1.

1.Фінанси і їх роль в економіці країни.

2.Державний бюджет України.

3.Пенсійний фонд України.

Варіант 2.

1.Фінансова система України.

2.Фінансові концепції кейнсіанської школи.

3.Фонд Державного соціального страхування в Україні.

Варіант 3.

1.Фінансовий механізм.

2.Неокласичні теорії фінансів.

3.Фонд сприяння зайнятості населення в Україні.

Варіант 4.

1. Фінансове планування

2.Бюджетна система України.

3.Фінансові теорії неоконсерватизму.

Варіант 5.

1.Управління фінансами.

2.Ланки фінансових систем розвинених країн світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

3.Місцеві бюджети в Україні.

Варіант 6.

1.Бюджетний процес в Україні.

2.Державний кредит.

3.Місцеві бюджети в розвинених країнах світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

Варіант 7.

1.Фінансовий контроль.

2.Державні доходи та видатки.

3.Структура та принцип побудови бюджетів розвинених країн світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

Варіант 8.

1.Бюджетний процес в розвинених країнах світу (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Японія).

2.Фонд сприяння конверсії.

3.Внутрішній та зовнішній борг України.

Варіант 9.

1.Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин.

2.Управління державним боргом.

3.Організаційна побудова фінансової системи України.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

заочної форми навчання

1.  Податок на прибуток підприємств, як фінансовий важіль та стимул.

2.  Прибутковий податок з громадян, як фінансовий важіль та стимул.

3.  Податок на додану вартість, як фінансовий важіль та стимул.

4.  Значення амортизаційних відрахувань, як фінансового важеля та стимула.

5.  Податкова концепція А. Леффера.

6.  Фінансові показники, нормативи, ліміти.

7.  Структура та функції Державного Казначейства України.

8.  Структура та функції Державної податкової адміністрації.

9.  Структура та функції Контрольно-ревізійної служби.

10.  Структура та функції Державного Комітету по цінним паперам та фондовому ринку.

11.  Структура та функції Рахункової палати Верховної ради.

12.  Проблеми вдосконалення управління фінансами в Україні.

13.  Принципи фінансового контролю.

14.  Доходи державного бюджету та їх класифікація.

15.  Видатки державного бюджету та їх класифікація.

16.  Принципи побудови бюджетної системи України.

17.  Бюджетні права в Україні.

18.  Бюджетний процес в Україні.

19.  19.Доходи та видатки місцевих бюджетів.

20.  20.Система соціальних гарантій населенню.

21.  Суть і необхідність державного кредиту.

22.  Сучасна фінансова наука та її основні напрямки.

23.  Фінансова політика та концепції її формування.

24.  Фінансова політика як сфера державної діяльності.

25.  Складові та напрямки фінансової політики України.

26.  Форми та методи реалізації фінансової політики.

27.  Перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

28.  Шляхи удосконалення бюджетного процесу.

29.  Вдосконалення міжбюджетних відносин та системи бюджетних трансфертів.

30.  Поняття активного та пасивного дефіциту державного бюджету.

31.  Державна регіональна фінансова політика.

32.  Цілі та завдання державної регіональної фінансової політики.

33.  Теорія мультиплікатора.

34.  Теорія циклічного балансування.

35.  Принцип дефіцитного фінансування.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ІСПИТУ

1.  Суть фінансів, їх роль в процесі розширеного відтворення.

2.  Функції фінансів.

3.  Централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів держави.

4.  Фінансова система України та її ланки.

5.  Поняття та склад фінансового механізму.

6.  Суть та форми фінансового забезпечення.

7.  Бюджетне регулювання.

8.  Фінансове планування, його основні завдання та принципи.

9.  Методи фінансового планування.

10.  Система фінансових важелів та стимулів.

11.  Прибуток, як фінансовий важіль та стимул.

12.  Внески до пенсійного фонду, як фінансовий важіль та стимул.

13.  Внески до Фонду соціального страхування, як фінансовий важіль та стимул.

14.  Податок на прибуток, як фінансовий важіль та стимул.

15.  Прибутковий податок, як фінансовий важіль та стимул.

16.  Податок на додану вартість, як фінансовий важіль та стимул.

17.  Податкова концепція А. Леффера.

18.  Фінансові показники, нормативи, ліміти.

19.  Управління фінансами, суб’єкти та об’єкти управління.

20.  Структура та функції органів управління фінансами.

21.  Місцеві фінансові органи в управлінні фінансів.

22.  Фінансовий контроль, його суть та значення.

23.  Принципи проведення фінансового контролю.

24.  Форми фінансового контролю.

25.  Суть та роль державного бюджету.

26.  Доходи державного бюджету, їх класифікація та структура.

27.  Система видатків державного бюджету та їх класифікація.

28.  Бюджетна система України.

29.  Принципи побудови бюджетної системи України.

30.  Доходи Державного бюджету України.

31.  Видатки Державного бюджету України.

32.  Бюджетні права в Україні.

33.  Функції органів законодавчої і виконавчої влади при розробці, затвердженні і виконанні державного бюджету України.

34.  Стадії бюджетного процесу в Україні та їх характеристика.

35.  Фінанси місцевих органів влади, їх зміст і роль.

36.  Місцеві бюджети в Україні.

37.  Поняття та форми комунального кредиту.

38.  Фінанси комунальних підприємств.

39.  Склад доходів місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

40.  Склад доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

41.  Склад видатків бюджетів районів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

42.  Склад видатків бюджетів сіл, селищ, міст районного значення, які не  враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

43.  Фінансові проблеми місцевих бюджетів.

44.  Поняття дефіциту та профіциту державного бюджету.

45.  Суть державних доходів.

46.  Класифікація державних доходів.

47.  Поняття державних видатків.

48.  Принципи організації державних видатків.

49.  Механізм функціонування державних видатків.

50.  Фінансовий аспект соціальних гарантій.

51.  Система соціального забезпечення населення в Україні.

52.  Принципи соціального страхування.

53.  Система соціальних гарантій населенню в Україні.

54.  Пенсійне забезпечення в Україні.

55.  Державна допомога сім’ям з дітьми.

56.  Пільги і допомога Героям Радянського Союзу і повним кавалерам Ордена Слави.

57.  Соціальні гарантії ветеранам війни.

58.  Соціальні гарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку.

59.  Характеристика Державного Пенсійного фонду.

60.  Характеристика Державного фонду сприяння зайнятості населення.

61.  Характеристика Державного інноваційного фонду.

62.  Порядок формування та використання коштів Державного фонду соціального страхування.

63.  Характеристика Фонду сприяння конверсії.

64.  Джерела формування позабюджетних фондів фінансових ресурсів.

65.  Поняття і роль державного кредиту.

66.  Державний та банківський кредит, їх відміна.

67.  Форми державного кредиту.

68.  Внутрішній державний борг.

69.  Зовнішній державний борг.

70.  Управління державним кредитом, як напрямок фінансової політики держави.

71.  Державний борг України.

72.  Методи управління державним боргом.

73.  Індексація грошових доходів населення.

74.  Поняття та класифікація зовнішнього державного боргу.

75.  Державне регулювання цін.

76.  Державні позики.

ЛІТЕРАТУРА

 

Основні джерела:

1.  Базидевич В.Д., Баласт рик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базидевича В.Д. - К.: Атіка, 2002

2.  Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Вища школа, 1997.

3.  Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000.

4.  Гега П. та ін. Основи податкового права.-К.: Знання, 1998.

5.  Епіфанов А.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997.

6.  Опарін В.М. Фінанси. - К.: КНЕУ, 1999.

7.  Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. Монографія. К.: НІОС, 1997.

8.  Сабанти Б.М. Теория финансов. Учебное пособие. – М.: Мэнеджэр, 1998.

9.  Сумароков В.М. та ін Держава – податки – бізнес: (Із світового досвіду фіксального регулювання ринкової економіки): В.М. Суторміна, В.М. Федоров, В.Л. Андрущенко. К.: Либідь, 1992

10.  Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М.Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рєзанова; за ред. В.М. Федосова._ К.: Либідь, 1993.

11.  Финансовый менеджмент: Учебно-практическое руководство. М.: Перспектива,1992.

12.  Финансы/ Под ред. В.М. Родионовой М.: Финансы и статистика, 1995.

Додаткова література:

1.  Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М.Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рєзанова; за ред. В.М. Федосова._ К.: Либідь, 1993.

2.  Финансовый менеджмент: Учебно-практическое руководство. М.: Перспектива,1992.

3.  Финансы/ Под ред. В.М. Родионовой М.: Финансы и статистика, 1995.

4.  Государственные финансы: Учебное пособие для студентов экономических вузов и факультетов //В.М. Федосов, Л.Д. Буряк, Д.Д. Бутаков и др.; под ред. В.М. Федосова, С.Я. Огородника и Н.В. Суторминой. – К.: Лыбидь, 1991.

5.  Исскуство фінансиста: Практическое пособие.- М.: Экополис, 1992

6.  Ніхбат Е., Гропеллі А. Фінанси / Пер. З англ.. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка. К.: Вік, Глобус, 1992.

7.  Общая теория финансов/ Под ред. Л.А. Дробозиной- М.: Банки и биржи, 1995.

8.  Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система: Навч.-метод. Посібник для самостійного вивчення дисциплін. К.: КНЕУ, 2000.

9.  Шуляк П.Н., Белотелова Н.П. Финансы: уч. пос. М.: Издательский дом “Дашков и К”. 2002.

Періодична література:

1.  Журнали “Економіка України”.

2.  Журнали “Фінанси України”.

3.  Журнали “Бізнес-ексклюзив”.

4.  Газета “Урядовий кур’єр”.

Методичні розробки з дисципліни:

1.  Електронний варіант конспекту лекцій з курсу “Фінанси” для студентів спеціальності 7.050102 “Економічна кібернетика”, 7.050104 “Фінанси” заочної форми навчання.

2.  Тематика контрольних робіт з дисципліни “Фінанси” для студентів спеціальності 7.050102 “Економічна кібернетика”, 7.050104 “Фінанси” заочної форми навчання.

3.  Методичні рекомендації з написання рефератів по дисципліні “Фінанси” для студентів спеціальності 7.050104 “Фінанси” та 7.050102 “Економічна кібернетика”.

УКЛАДАЧ ____________________________ І.В. АБРАМОВА