Курсовая работа: Податкова система України, її становлення та розвиток

6.  Єдиний податок;

7.  Фіксований сільськогосподарський податок;

8.  Державне мито;

9.  Податок на нерухоме майно (нерухомість);

10.  Плата (податок) за землю;

11.  Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

12.  Гербовий збір тощо.

Непрямі податки – це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. З підвищенням їх зростають ціни. До них належать:

1.  Податок на добавлену вартість;

2.  Акцизний збір;

3.  Мито.

До основних видів загальнодержавних податків, зборів і інших обов'язкових платежів в Україні відносяться:

1. Податок на додаткову вартість;

2. Акцизний збір;

3. Податок на прибуток підприємства;

4. Податок на доходи фізичних осіб;

5. Державний збір;

6. Податок на землю;

7. Збір у Державний інноваційний фонд;

8. Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

9. Податок на промисел;

10. Збір на спеціальне використання природних ресурсів;

11. Збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

12. Збір за забруднення навколишнього середовища;

13. Збір на обов'язкове соціальне страхування;

14. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

15. Збір у Фонд по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення;

16. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

17. Фіксований сільськогосподарський податок;

18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

19. Гербовий збір;

20. Єдиний збір, що сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України;

21. Мито;

Загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України.

Сільськими, селищними, міськими радами встановлюються місцеві податки і збори. Обласними радами встановлюються збори за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

До місцевих податків віднесені:

1.  Податок із реклами;

2.  Комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів):

1.  Збір за парковку автомобілів

2.  Ринковий збір

3.  Збір за видачу ордера на квартиру

4.  Курортний збір

5.  Збір за участь у бігах на іподромі

6.  Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

7.  Податок з реклами

8.  Збір за право використання місцевої символіки

9.  Збір за право проведення кіно- і телезйомок

10.  Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

11.   Комунальний податок

12.   Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

1.3  Податкова політика держави

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого, - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся Історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу валового національного продукту. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Податкова політика ведеться, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами є:

-   соціальна справедливість;

-   рівнонапруженість;

-   економічна ефективність;

-   стабільність;

-   гнучкість.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб – доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною до інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика – вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки не існує абсолютної справедливості, то не може бути й установленої на всі часи абсолютно справедливої податкової системи. Аналогічно не існує ідеально справедливого податку. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш «справедливого» податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовольняти всі верстви населення. Саме всі верстви, а не окремі групи, для яких може встановлюватися пільговий механізм оподаткування, а не особливі умови. Порушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері.

З принципом соціальної справедливості тісно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість. Якщо податкова політика виходить тільки з підсумків діяльності, то вона не враховує потенційні можливості платника. Якщо ж податкова політика відштовхується від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливає безліч факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Рівнонапруженість досягається різними способами: в одних випадках – шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, – за допомогою їх диференціації. Головне – забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків. Винятки з цього правила допускаються тільки з огляду на певні орієнтири економічної та соціальної політики.

Принцип економічної ефективності має два аспекти. Перший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність витрат, пов'язаних з обліком платників і збиранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надто складно мобілізувати в бюджет, або такі, стягнення яких потребує значних витрат.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів. При цьому всі податки поділяються на дві групи. Одну становлять ті податки, в які закладена регулююча дія, другу – ті, які виконують регулюючу функцію в обмеженій формі або безпосередньо. Зрозуміло, що принцип економічної ефективності стосується тільки тих податків, які наділяються регулюючим впливом при їх створенні. При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і, виходячи з них, вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік (як, наприклад, в Україні в 1993 р.), то це призводить до неврівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається ще й плутанина в роботі податкової служби.

Слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Необхідність своєчасного реагування на зміни в соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості. Причому гнучкість податкової політики забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова ж реформа проводиться при дуже нагальній необхідності.

Отже, принципи стабільності і гнучкості в податковій політиці перебувають у діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів. [10, 27]

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

1) Податок на додану вартість

Податок на додану вартість – це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення.

Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, міжнародні об’єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України, і обсяг податкових операцій яких за останні 12 місяців перевищив 300 000 грн.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження – 20% — включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% – визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Контроль за сплатою податку на добавлену вартість з імпортних товарів під час переміщення через митний кордон України покладено на митні органи, всі інші питання, включаючи операції з імпортними товарами, знаходяться під контролем податкової служби України.

2) Акцизний збір

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою.

Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об'єктом оподаткування виступає оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних — їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ).

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів установлено справляння податку за допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв — щоденно).

3) Мито

Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщу-ються через митний кордон.

Платниками мита є юридичні та фізичні особи, які здійснюють експортно-імпортні операції. Існує два основних види мита: ввізне та вивізне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Даний вид мита є диференційований:

а) преференційні ставки ввізного мита – до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони, а також до товарів та інших предметів, що походять з країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки – до товарів та інших предметів, що походять з країн економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки – до решти товарів та інших предметів.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

Об'єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

— у процентах до митної вартості;

— у грошовому вимірі в ЕСU на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях: повні, пільгові, преференційні, їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

4) Податок на прибуток

Прибуткове оподаткування підприємств може засновуватись на двох об'єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на доход справлявся в Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток.

Платниками податку на прибуток є юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності. Національний банк України і його установи (за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України.

Об'єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами) який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами.

Нині встановлена єдина ставка податку на прибуток на рівні 30%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів (до 25 числа наступного місяця), виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок, виходячи з фактичного балансового прибутку, встановленого на основі бухгалтерського і податкового обліку. Сума плати за перерозрахунком вноситься в п'ятиденний термін після встановленого строку подання бухгалтерського звіту.

5) Податок на доходи фізичних осіб

Податок на доходи фізичних осіб є видом особистого прибуткового оподаткування.

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об'єктом оподаткування виступає:

-   у громадян, що постійно проживають в Україні — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

-   у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні — дохід, одержаний з джерел в Україні.

Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою (станом на 01.01.99 р.):

Неоподатковувані Ставка податку

 мінімуми в даному інтервалі

від 1 до 5 10%

від 5 до 10 15%

від 10 до 60 20%

від 60 до 100 30%

понад 100 40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок;

не за місцем основної роботи — при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів — в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення юридичної особи) сплачується щоквартально авансовими платежами (на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

6) Плата за землю

Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Платниками земельного податку виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або користування.

Об'єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

- землями сільськогосподарського призначення – залежно від напрямів використання землі (рілля, багаторічні насадження; сінокоси і пасовища) та родючості фунтів;

- землями несільськогосподарського призначення – за групами населених пунктів залежно від чисельності населення та місцем знаходження земельної ділянки

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку і подають розрахунки в податкову інспекцію до 15 липня. Для фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата податку проводиться рівними долями до 15 серпня і 15 листопада.

7) Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Платниками є фізичні та юридичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби.

Об’єкт оподаткування – об’єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу водного транспорту.

Ставка податку встановлюється в ECU зі 100 см² об’єму двигуна чи 1 см довжини корпуса водного транспорту.

8) Податок на промисел

Платниками податку на промисел є фізичні особи, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний (не більше 4 разів протягом календарного року) продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів.

Ставка начисляється не однаково:

- 10%, якщо товари підлягають продажу протягом трьох днів;

- 20%, якщо товари підлягають продажу протягом семи днів.

Сума податку не повинна бути менша за одну мінімальну зарплату.

9) Державне мито

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Розрізняють такі ставки державного мита:

- просте держ. мито – встановлюється у твердих сумах;

- пропорційне держ. мито – у відсотках до відповідної суми. [1, 2, 3, 7, 29, 30]

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ

1) Комунальний податок

Комунальний податок – це обов'язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих.

Платники податку – юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Податок вираховується з фонду оплати праці, розраховується, виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактичної заробітної плати), помноженого на середньо-спискову чисельність працюючих за звітний місяць.

2) Ринковий збір

Ринковий збір — це плата за право зайняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, зокрема, у павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків.

Платниками є фізичні та юридичні особи, які реалізують сільсько-господарську, промислову продукцію та інші товари на ринках.

Ставка – для фізичних осіб – від 0,05 до 0,15 нмдг, для юридичних осіб – від 0,2 до 2 нмдг.

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6