Курсовая работа: Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства

Розглянемо також деякі важливі показники рентабельності, що застосовуються в світовій практиці.

Коефіцієнт прибутковості (інше найменування цього показника коефіцієнт «прибуток / продаж» (норма чистого прибутку). Він показує. який чистий прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство. Розраховується за формулою: Коефіцієнт прибутковості = Чистий прибуток (ряд. 220 ф. 2) / Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт., послуг) (ряд. 035 ф. 2)

Для підприємства, що аналізується, коефіцієнт прибутковості в 2007 році склав 599,4: 1774 = 0,34. Це означає, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 0,34 грн. прибутку від кожної гривні продажу. У 2008 році коефіцієнт прибутковості склав 862,1: 8000,4 = 0,11, що означає 0,11 грн. прибутку від кожної гривні продажу. Коефіцієнт прибутковості знизився на 0,23 грн. У 2009 році коефіцієнт прибутковості склав 973,5: 11925,3= 0,08, що означає 0,08 грн. прибутку від кожної гривні продажу. Коефіцієнт прибутковості знизився на 0,03 грн.

Перш ніж розглянути другий коефіцієнт рентабельності прибуток на активи, розглянемо такі показники, як коефіцієнт оборотності активів та окупність витрат.

Таблиця 2.4.4. Зміна коефіцієнта оборотності активів

Коефіцієнт оборотності активів	2007 рік	2008 рік	2009 рік
Чиста реалізація/ вартість активів на кінець року	1774/1801,5=0,98	8000,4/2665,5=3,00	11925,3/2654,1= 4,49

Дані цієї таблиці свідчать про підвищення оборотності активів підприємства в 2009 році порівняно з 2007–08 роками.

Прибуток на активи (інше найменування цього показника – коефіцієнт «прибуток / актив» (ROA – Return on Assets). Він характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи дія отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до вартості активів на кінець року: Прибуток на активи = Чистий прибуток / Активи на кінець періоду. Для підприємства, що аналізується, прибуток на активи в 2007 році склав 599,4: 1801,5 =0,33, тобто кожна гривня активів принесла підприємству прибуток 0,33 грн. У 2008 році прибуток на активи склав 862,1: 2665,5 = 0,32, тобто 0,32 грн. У 2009 році прибуток на активи склав 973,5: 2654,1 = 0,37, тобто 0,37 грн.

Дані свідчать про збільшення коефіцієнта RОА, тобто про збільшення прибутку на активи в 2009 році порівняно з 2008 роком на 0,05 грн. на 1 грн. активів. Зазначимо, що коефіцієнт RОА, об'єднує два показники: частку прибутку в одній гривні реалізації та оборот активів. Вище ми розглянули, що частка прибутку в одній гривні реалізації обчислюється за допомогою коефіцієнта прибутковості, а оборот активів – за допомогою коефіцієнта оборотності активів. Тобто, добуток названих показників дорівнює значенню коефіцієнту прибутку на активи (RОА). Наглядно це видно з такої схеми: Прибуток на активи = Коефіцієнт прибутковості х Коефіцієнт оборотності активів = Чистий прибуток / Чиста реалізація х Чиста реалізація / Активи = Чистий прибуток / Активи.

Використаємо цю залежність для аналізу причин зміни рентабельності активів, для чого в таблиці зробимо розрахунок коефіцієнта RОА за допомогою названих показників.

Таблиця 2.4.5. Розрахунок коефіцієнта ROA

Роки	Прибуток на активи RОА	Коефіцієнт прибутковості	Коефіцієнт оборотності активів
2007	0, 33 = 0, 34 х 0,98
2008	0, 32 = 0, 11 х 3,00
2009	0,37 = 0, 08 х 4,49

3 даних таблиці №2.4.5. видно, що на збільшення прибутку на активи в 2008–09 роках вплинуло збільшення коефіцієнтів оборотності активів.

Коефіцієнт прибуток на капітал (ROE Return on Equity)) Характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу: Рентабельність капіталу = Чистий прибуток (ряд. 220 ф. 2) / Власний капітал на кінець періоду.

Наприклад, для підприємства ТОВ «Трансінвестсервіс» прибуток на капітал за роками склав: у 2007 році 599,4: 11,3 = 53,04, у 2008 році 862,1: 33,4 = 25,81, а у 2009 році 973,5: 27,6 = 35,27.

Дані свідчать про зниження коефіцієнта RОЕ, тобто про зниження прибутковості капіталу в 2009 році порівняно з 2007 роком.

Для аналізу причин зміни коефіцієнта RОЕ доцільно застосовувати рівняння Дюпона. Наведемо це рівняння: RОЕ = RОА х (Активи: Власний капітал).

У рівнянні Дюпона коефіцієнт RОЕ розкладений на такі складові: прибутковість активів і коефіцієнт фінансового важеля (фінансового левериджу), який обчислюється як співвідношення: Активи / Власний капітал. У 2007 році коефіцієнт фінансового левериджу 1801,5: 11,3 = 159,4, у 2008 році коефіцієнт фінансового левериджу 2665,5: 33,4 = 79,8, у 2009 році він склав 2654,1: 27,6 = 96,16. Тобто це рівняння наглядно показує, що прибутковість власного капіталу залежить від прибутковості активів і фінансового левериджу. Наглядно це видно з такої схеми:

Рентабельність: = Прибуток на активи х Активи / Власний капітал – Чистий прибуток / Активи х Активи / Власний капітал – Чистий прибуток / Власний капітал

Використаємо цю залежність для аналізу причин зміни рентабельності капіталу, для чого в таблиці зробимо розрахунок коефіцієнта RОЕ за допомогою рівняння Дюпона.

Таблиця 2.4.6. Розрахунок коефіцієнта ROE за допомогою рівняння Дюпона

Роки	Прибуток на капітал RОЕ	Прибуток на активи (RОА)	Коефіцієнт фінансового левериджу
2007	53,04 = 0, 33 х 159,4
2008	25,81 = 0, 32 х 79,8
2009	35,27 = 0,37 х 96,16

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватись, при аналізі не існує, тому зростання вищезгаданих показників у динаміці за періодами звітності розглядається як позитивна тенденція, а відсутність росту як негативна. Підприємство повинно прагнути до того, щоб темпи зростання прибутку перевищували темпи зростання виручки, які, в свою чергу, перевищували б темпи зростання активів.

2.5 Моделі чинників оцінки ступеня ймовірності банкрутства господарюючого суб'єкта

В умовах ринкової економіки одним із пріоритетів державної політики є оздоровлення господарського середовища. Від діяльності держави за цим напрямом залежить, насамперед, поліпшення бізнес-середовища та інвестиційного іміджу країни. Наприклад, цьому сприяє ефективне функціонування інституту банкрутства Можна стверджувати, що він є невід’ємним атрибутом механізму державного регулювання економіки, а процедура банкрутства використовується для очищення ринку від неефективних суб’єктів господарської діяльності. Якщо ж економіка виводиться з кризового стану, то потрібний механізм противаги, спрямований на відновлення платоспроможності підприємств-боржників. Для цього необхідно визначати ймовірність банкрутства стратегічних, містоутворюючих та соціальне важливих підприємств, заздалегідь застосовувати заходи з випереджувальної фінансової санації та організаційної реструктуризації.

Щоб більш результативно запобігати банкрутству, необхідно вирішити завдання запровадження ефективних, адаптованих до вітчизняних умов, механізмів визначення ймовірності банкрутства ще до виникнення явних ознак неплатоспроможності підприємства, а також створити відповідну систему моніторингу роботи підприємств на рівні регіонів.

Аналіз літератури показує, що у даний час найбільш широкого застосування набули такі методичні підходи до побудови методів прогнозування банкрутства:

1) визначення незадовільної структури бухгалтерського балансу підприємства за допомогою методів коефіцієнтного аналізу, формування комплексної бальної оцінки фінансового стану підприємства, визначення рейтингового числа, інтегральної рейтингової оцінки підприємства, тощо.

2) система показників У. Бівера для оцінки фінансового стану з метою діагностики банкрутства та інші подібні системи показників.

3) моделі інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, засновані на обліку найважливіших показників, що допомагають виявити кризовий фінансовий стан підприємства, двофакторна модель, Z-розрахунки Е. Альтмана, спеціальні багатофакторні регресійні моделі на основі використання прийомів статистичного методу, який називають «аналізом множинних дискримінант, тощо.

Зокрема, методи структурного бухгалтерського та коефіцієнтного аналізу використовуються у вітчизняних методиках та методиках інших держав. Наприклад, відповідно до «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, тому числі із заробітної плати, також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів, не інакше як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) за наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

Пп = А040 + А 045 + А220 + А230 + А240 – П620

де А040, А 045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу,

П620 – підсумок ІУ розділу пасиву балансу.

Пп 2007 = 10 – 7,5 = 2,5

Пп 2008 = 13,9 – 849,4 = -835,5

Пп 2009 = 11,9 – 2337,2 = -2325,3

Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, в якого на початку й наприкінці звітного кварталу існують ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, існують, якщо на початку й наприкінці звітного кварталу, що передував поданню заяви щодо порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) наприкінці звітного кварталу менші за їх нормативні значення – 1.5 та 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами, що визначається за формулою:

Кп = А260: П620

де А260 – підсумок ІІ розділу активу балансу.

Кп2007 = 1776,2: 7,5 = 236,8

Кп2008 = 2633,1: 849,4 = 3,10

Кп2009 = 2621,8: 2337,2 = 1,12

Таким чином, Кп має тенденцію до зниження, а у 2008 році є менш за нормативний показник.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів – виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Кз = (П380 – А80): А260

де П380 – підсумок розділу І пасиву балансу,

А80, А260 – підсумки І та ІІ розділів активу балансу відповідно.

Кз2007 = (11,3 – 25,3): 1776,2 = -0,008

Кз2008 = (33,4 – 32,4): 2633,1 = 0,0004

Кз2009 = (27,6 – 32,3): 2621,8 = -0,002

На підставі зроблених розрахунків, можна зробити висновок, що коефіцієнт забезпечення власними засобами є дуже низьким і свідчить про недостатність власних оборотних коштів у підприємства.

Якщо наприкінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, встановленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності та перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття за наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою, (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до закону, зобов’язаний звернутися протягом місяця до господарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибуткове працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, Методичними рекомендаціями пропонується проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Проте у згаданих Методичних рекомендаціях коефіцієнт Бівера помилково розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань за формулою:

Кб = (Ф220 – Ф260): (П480 +П620)

де Кб – коефіцієнт Бівера, Ф220, Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми №2 «Звіт про фінансові результати», відповідно П480, П620 – довгострокові ф поточні зобов’язання, наведені у рядках 480 і 620 форми №1 «Баланс».

У чисельнику коефіцієнта Бівера повинна стояти не різниця, а сума показників (чистий прибуток і амортизація).

Кб2007 = (599,4 + 5): (1782,7 + 7,5) = 604,4: 1790,2 = 0,34

Кб2008 = (862,1 + 8,5): (1782,7 + 849,4) = 870,6: 2632,1 = 0,33

Кб2009 = (973,5 + 5,3): (289,3 + 2337,2) = 978,8: 2626,5 = 0,37

Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, за якого протягом тривалого часу (1,5–2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,17. За міжнародними стандартами значення коефіцієнта Бівера повинне знаходитися в інтервалі 0,17–0,40, коли рівень його платоспроможності оцінюється як середній. За Кб<0,17 рівень платоспроможності підприємства низький, а за Кб>0,40 – високий.

Розрахунки за методом Бівера свідчать про те, що рівень платоспроможності підприємства оцінюється як середній

Зауважимо, що коефіцієнт У.Бівера базується на інваріантному аналізі і був розроблений ще у 1966 році, з того часу з’явилось чимало нових методичних підходів до побудови моделей, що застосовуються для виявлення ймовірності банкрутства: багатофакторна регресія, дискримінантний аналіз, логістична регресія та аналіз ризиків.

Проте, ще рано стверджувати про повне вирішення проблеми. Наприклад, у нещодавно опублікованій праці У. Бівера розглядається принципово нова модель:

In hj (t) = a (t) + BXj (t)

де hj (t) – показник ризику банкрутства для компанії j у момент часу t, B – вектор постійних коефіцієнтів, X – матриця спостережень фінансових коефіцієнтів, що змінюються з часом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10