Дипломная работа: Правові основи пенсійного забезпечення громадян в Україні

П р и м і т к а. Під значним розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян.(Кодекс доповнено статтею 212-1 згідно із Законом N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005)

(книга зайцева)

Стаття 106 визначає відповідальність страхувальників, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб. Передбачено такі види відповідальності: фінансова (фінансові санкції, штрафи, пеня), дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.

Механізм подання скарг на рішення і узгодження вимог органів Пенсійного фонду, правила щодо розгляду органами Пенсійного фонду цих скарг і заяв регулюються Порядком розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-2, зареєстрованим Міністерством юстиції України 20 січня 2004 р. за № 81/8680.

На рішення територіального органу Пенсійного фонду про накладення штрафу та нарахування пені скарга подається до вищого органу Пенсійного фонду — відповідного головного управління в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі.

Скарга на рішення про накладення штрафу (нарахування пені) супроводжується документами, що свідчать про неправильність цього рішення.

Скарга до регіонального органу Пенсійного фонду має бути подана протягом 10 робочих днів, наступних-за" днем отримання відповідного рішення. Перевищення цього терміну перешкоджає прийняттю скарги до розгляду, оскільки відповідно до частини 13 Закону «Про загальнообо­в'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 7 Порядку таке рішення вважається узгодженим і не підлягає оскарженню в адміністративному порядку. Оскарження рішень органів Пенсійного фонду в судовому порядку здійснюється з урахуванням термінів позовної давності стаття 257 Цивільного кодексу України.

Термін розгляду скарги становить 20 календарних днів від дня її отримання. Поряд з цим може бути прийняте рішення про продовження термінів розгляду скарги страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, понад зазначений час, але не більше 60 календарних днів, про що письмово повідомляється страхувальнику, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, до закінчення 20-денного терміну.

Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу є виконавчим документом і стягується орга­ном державної виконавчої служби у тому самому порядку, що й недоїмка зі сплати страхових внесків.

Крім перелічених пені та штрафів Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає застосування органами Пенсійного фонду адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі:

— приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески;

— порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків;

— ухилення від реєстрації або несвоєчасної реєстрації платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду, неподання відомостей про обставини, що спричинюють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків;

— порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій із коштами Пенсійного фонду і Накопичувального фонду;

— неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності та відомостей, передбачених цим Законом;

— учинення дій, що перешкоджають працівникам виконавчих органів Пенсійного фонду в здійсненні перевірок.

Зазначені адміністративні стягнення застосовуються до посадових осіб підприємств, установ, організацій.

Учинення особою, на яку протягом поточного року було накладено адміністративне стягнення за одне з перелічених правопорушень, повторного правопорушення тягне накладення на неї адміністративного штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Провадження у справах про згадані вище адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Право накладати адміністративні стягнення за згадані порушення мають голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь.

2. ПЕНСІЙНА СИСТЕМА

2.1. Структура та види загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

2. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

3. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

4. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Коментована стаття містить загальні положення щодо структури системи пенсійного забезпечення в Україні. З 1 січня 2004 р. в Україні докорінно змінюється структура пенсійного забезпечення — замість діючої одноківшевої державної системи пенсійного забезпечення запроваджуються три рівневі системи, в яких першим рівнем є реформована солідарна система, другий та третій рівні — це нові та невідомі українському загалу компоненти накопичувальної системи пенсійного страхування. Перший та другий рівні становлять обов'язкову систему державного пенсійного страхування, а третій рівень базується на засадах добровільної участі громадян України, іноземців та осіб без громадянства, працівників підприємств, установ і організацій та їх працедавців (об'єднань працедавців) у формуванні пенсійних накопичень з метою надання можливості всім зазначеним особам здійснювати додаткове добровільне пенсійне забезпечення. Третій рівень пенсійного забезпечення врегульовано Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Солідарна система пенсійного забезпечення склалася в Україні історично і тривалий час у цілому задовольняла потреби суспільства. Проте в умовах розвитку ринкових відносин та на тлі об'єктивного демографічного процесу старіння населення така система не спроможна ефективно виконувати покладені на неї соціально-економічні функції. Міжнародний досвід свідчить, що солідарна пенсійна система ефективно працює лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає три і більше працівників, які сплачують внески до системи. Якщо цього немає, пенсійна система буде слабкою з точки зору фінансової стабільності. Тут головним є те, що в ринкових умовах людина повинна одержувати адекватну пенсію, тобто відповідно до стажу роботи та внесків, сплачених з отримуваного розміру заробітної плати (доходу) за всі періоди ЇЇ трудового життя. Тому для підкріплення солідарної системи додається накопичувальний компонент.

Домінуючою ознакою нової пенсійної системи є перехід від принципу пенсійного забезпечення до системи, що побудована на принципі пенсійного страхування, котрий базується на за­лежності матеріального забезпечення в старості від трудової участі громадян у створенні загального добробуту та їх соціального внеску до системи пенсійного страхування. Це означає, що особи, котрі працювали та сплачували пенсійні внески, мають право на забезпечення в старості за обов'язковим державним пенсійним страхуванням (пенсія, залежна від сплачених внесків), а особи, котрі не працювали та не сплачували внесків до Пенсійного фонду, не можуть претендувати на пенсію, а мають право за певних обставин (інвалідність, старість тощо) претендувати на матеріальну підтримку за рахунок державних коштів відповідно до законодавства про державну соціальну допомогу, що зазвичай має базуватися на визначенні індивідуальної нужденності та прожитковому мінімумі.

Однак загалом пенсійна система за Законом не є всеохоплю-ючою для всіх верств населення України, оскільки ч. З коментованої статті передбачає, що для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватись інші, відмінні від загальнообов'язкового пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Ця частина стосується пенсійного забезпечення військовослужбовців, науковців, державних службовців, на­родних депутатів, журналістів державних засобів масової інформації, суддів, прокурорів та деяких інших категорій громадян із певним статусом, пенсійне забезпечення яких регулюється окремими спеціальними законами, чинність яких не зупиняється після набрання чинності новим Законом (з 1 січня 2004 р.).

Частина 4 коментованої статті проголошує можливість для громадян бути учасниками нової пенсійної системи, тобто теоретично мати можливість отримувати одночасно пенсійні виплати, так би мовити, з трьох її рівнів («пенсійних книжок»): 1) державної солідарної системи, 2) обов'язкової накопичувальної та 3) добровільної накопичувальної пенсійних систем. Запровадження такої структури пенсійного забезпечення має на меті розширення можливостей щодо підвищення добробуту людей літнього віку на підставі диверсифікації (розмаїття) джерел фінансування пенсійних виплат, а також побічно — впровадження додаткових фінансових чинників економічного зростання в Україні, що, в свою чергу, має збільшити можливості щодо пенсійного забезпечення всіх громадян, незалежно від того, чи є вони учасниками всіх трьох компонентів пенсійної системи, чи лише однієї солідарної системи. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі у зазначених компонентах пенсійної системи та отримання пенсійних виплат регулюються законами з пенсійного забезпечення, про що мова йтиме в наступних розділах коментарю.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в пенсійній системі України, а також: участі громадян України в іноземних пенсійних системах базуються на положеннях ст. 26 Конституції України, регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами. При цьому чинні норми міжнародного договору, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною на­ціонального пенсійного законодавства України (ст. 9 Конституції України) і мають домінуючий (пріоритетний) характер, про що йтиметься нижче.

2.2. Солідарна система

Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат.

На відміну від накопичувальної системи, де сплачені страхові внески, які є власністю застрахованої особи, інвестуються з метою отримання прибутку на користь застрахованих осіб, та на відміну від бюджетних пенсійних програм, якими передбачено виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету, в солідарній системі працездатне покоління громадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуються на виплату пенсій непрацездатному поколінню.

У статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дано визначення солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та описано принципи її функціонування.

За законом, солідарна система — це система, яка базується на засадах солідарності, субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та у порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У рамках цієї системи також законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки непрацездатних осіб (пенсіонерів). Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

— осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах — підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на пенсію. Водночас законодавчо встановлено механізм спочатку часткового, а потім повного відшко­дування таких витрат за рахунок коштів роботодавців;

— осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років (до досягнення загальновстановленого пенсійного віку);

— хворих на гіпофізарний нанізм (ліліпутів) та диспропорційних карликів, інвалідів зору І групи, жінок, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, які мають право на дострокову пенсію;

— осіб, які мали низькі заробітки, але за наявності певного стажу мають право на мінімальну пенсію;

— осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії;

— осіб, які проживають у гірських населених пунктах, є донорами крові тощо.

Кошти солідарної системи спрямовуються також на фінансування соціальних послуг — допомоги на поховання пенсіонера.

Принципово важливим механізмом, запровадженим у солідарній системі пенсійного страхування, є розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. Завдяки цьому механізму пенсії, призначені за спеціальними правилами, відмінними від визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», фінансу­ються з двох джерел:

а) із солідарної системи (Пенсійним фондом) — у розмірі страхової пенсії;

б) із Державного бюджету України — різниця між розміром пенсії, призначеної за спеціальною пенсійною програмою, та розміром страхової пенсії.

З державного бюджету фінансуються і зазначені вище надбавки до пенсій, а також надбавки та пенсії, призначені особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Певні витрати солідарної системи покладено на фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема витрати на виплату достроково призначених пенсій за Законом «Про зайнятість населення» у період до досягнення особами, які достроково виходять на пенсію, пенсійного віку, а також сплату страхових внесків у періоди тимчасової непрацездатності застрахованих осіб.

Зазначені механізми «очищають» солідарну систему від невластивих для неї виплат, даючи змогу використовувати її інфраструктуру для обслуговування цих виплат. Це особлива риса солідарної системи в умовах перехідного періоду, коли окремі елементи старої пенсійної системи, що мають виражену природу соціальних пільг, ще не трансформовано в окрему систему державної соціальної та цільової грошової допомоги.

До того ж солідарна пенсійна система практично не піддана багатьом фінансово-економічним ризикам, до яких дуже чутлива накопичувальна пенсійна система.

Таким чином, солідарна система є ключовим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, здатним забезпечити задоволення базових вимог щодо заміщення заробітку пенсією.

Більш детально про джерела фінансування виплат у пенсійній системі дивися пункт 1.4.2 частини II.

На 1 серпня 2004 р. солідарна система обслуговує 13,8 млн. пенсіонерів, а її учасниками є близько 26 млн. громадян — платників страхових внесків.

2.3. Накопичувальна пенсійної системи

Обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У статті 7 зазначеного закону дається визначення поняття «накопичувальна система загальнообов'язкового пенсійного страхування»: це система, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбачених законом.

Законом не зазначено точної дати запровадження накопичувальної системи, а визначено умови, після виконання яких може бути ухвалено закон про створення Накопичувального пенсійного фонду та запровадження перерахування страхових внесків до цієї системи.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:

а) економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно з попереднім роком;

б) забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

в) збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

г) створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі:

— повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування про стан накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

— створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

— ухвалення законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

— призначення всіх членів ради Накопичувального фонду;

— проведення тендерів та укладення договорів з компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

— набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

— забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що впродовж перших одинадцяти років існування українська обов'язкова накопичувальна система функціонуватиме на засадах централізації, тобто індивідуальні пенсійні накопичення застрахованих осіб будуть сконцентровані в державному Накопичувальному фонді. Після завершення цього періоду застраховані особи отримають право залишити свої пенсійні накопичення у централізованому фонді або спрямувати їх до недержавних пенсійних фондів за власним вибором.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7