Экологическое сознание как фактор развития украинского общества

відповідає за екологічний внесок в процес прийняття рішень, у кожне існуюче

відомство. За цією концепції існуючі підрозділи відповідають за конкретні

екологічні задачі і/чи розглядають екологічне значення в своїй постійній

роботі над програмами чи проектами.

Децентралізована структура потребує в де-якому організаційному

природоохоронному плануванні і координації для виконання міжвідомчих задач,

наприклад, нових проектних розробок, установи комплексної системи

громадського транспорту, або розробки загальноміської програми

енергозабезпечення. Така координаційна бригада може безпосередньо

підпорядковуватися заступнику голови адміністрації або керівнику відділу,

найбільш зв’язаного з екологічними задачами, наприклад, відділу планування

або енергетики.

Головною перевагою цієї структури (чиновники по екології в кожному

відомстві) є:

. їх легше та дешевше вивести;

. кожне відомство несе свою відповідальність за «зелені» проблеми;

. вони заохочують чиновників розглядати екологічні проблеми в їх

повсякденній праці.

Основними недоліками децентралізованої структури є:

. охорона навколишнього середовища є лише одним з багатьох питань, що

розглядається при прийнятті рішень;

. їх лякає розробка специфічних екологічних технічних експертиз; неможливо

сформувати спеціальну команду для довгострокової співпраці;

. нелегко з координувати місцеві екологічні сили;

Варіант 2: Екологічний підрозділ.

Розміщення екологічного підрозділу усередині другого відомства створює,

ймовірно, найбільш слабке структурне положення для екологічних питань,

незважаючи на те, що це найбільш частіше вживаний варіант. Особливо це

справедливо там, де головна роль екологічного підрозділу складається у

виконанні специфічних «екологічних» задач, а не в тому, щоб діяти на

міжвідомче прийняття рішень керівництвом у цілому.

Спеціальний мандат ради або голови виконавчої влади екологічному

підрозділу, що уповноважені консультувати відомства і займатися освітою,

посилить вплив цього підрозділу за межами відомства, в якому він

розташований. Більше того, якщо з екологічними підрозділами консультуються

кожного разу, коли виникає ймовірність порушення природоохоронних аспектів

у результаті реалізації проектів, програм або планів, його вплив на

прийняття рішень буде гарантовано.

Варіант 3: Екологічне відомство.

Чи може бути створено окреме екологічне відомство, залежить від набору

екологічних завдань, які місцеві органи повинні або прагнуть виконати і від

об’єму повноважень. Відомство необхідне тільки тоді, коли різні екологічні

підрозділи можуть бути зведені до одного під центральним керівництвом. Цей

випадок не підходить до невеликих територій, які мають малі ресурси і

невеликі зобов’язання з охорони навколишнього середовища.

Щоб заснувати новий департамент, необхідно провести реорганізацію

організаційної структури органу влади. Вона включає в себе перегляд всієї

сфери відповідальності, яка лежить на адміністрації, і пошук найкращого

способу розділу її між відомствами.

Найбільші переваги варіанту створення екологічного відомства:

. робота місцевих органів влади з охорони довкілля легше координується;

. охорона навколишнього середовища стає більш помітною і тому набуває

більшого значення для адміністрації і громади в цілому;

. відомство складається з персоналу, який має знання, кваліфікацію і

відповідальність в області навколишнього середовища.

Основні недоліки варіанту створення екологічного відомства:

. другі відомства можуть сприймати питання екології як турботу екологічного

відомства і не розглядати їх старанніше в своїй власній роботі;

. персонал, який не належить до екологічного відомства, перш за все до

установи спеціального відомства, розглядав свої дії з позиції «зелених»,

може втратити інтерес до цих питань, оскільки більше не несе за них

відповідальності;

. окреслене коло питань буде віднесене до «екологічних», наприклад,

відходи, вода, озеленення, в той же час як інші, в однаковій мірі

екологічно важливі питання, які входять до компетенції самостійних

відомств, будуть вважатися такими які не відносяться до екології,

наприклад, транспорт, енергетика і проектування.

Варіант 4: Додаткові структури (групи зелених).

Незалежно від обраної адміністративної структури можна очікувати, що

місцеві органи влади будуть вважати, що стратегія в області навколишнього

середовища будуть здійснюватися більш ефективно адміністративно-

управлінським апаратом, якщо кожне відомство буде мати свою власну «групу

зелених». Ця група включає по одній людині з кожного сектора або

підрозділу, яка відповідає за підтримку у колег «зеленого мислення», тобто

за роботу найбільш екологічним способом. У даному випадку чиновники повинні

регулярно зустрічатися для обговорення ідей, обміну досвідом і вироблення

єдино образного підходу до інтегрування принципів охорони навколишнього

середовища в процес прийняття рішень за проектами, у діяльність і

організацію роботи всіх служб. Відповідальній особі треба буде переконувати

своїх колег використовувати папір з обох боків і слідкувати за тим, щоб

використаний папір викидався у окремий сміттєвий контейнер для переробки.

Він може також порадити колегам, як використовувати краще досягнення

екологічної практики в їх специфічній області, може допомогти у пошукові

курсів перепідготовки або в підборі літератури з поточних питань.

Значення зеленої команди полягає в тому, що вона втягує персонал в

екологічну роботу влади і при цьому забезпечує більшу прихильність успіху.

Команда повинна складатися з професіоналів-біологів, екологів, які

зацікавлені в питаннях екології і повинні мати обов’язки двох типів:

. перед головною посадовою особою, оскільки тут задіяний персонал і треба

показати, як екологічна стратегія ради здійснюється у щоденній роботі;

. перед своїми колегами, членами команди, щоб їх ідеї щодо стратегії і

реалізації могли бути виражені.

Персонал місцевої адміністрації є одним з головних ресурсів ідей і дій,

що ними здійснюються. Оскільки вони самі також є представниками населення,

вони можуть підняти громадську поінформованість неформальними способами.

Але разом з тим існують проблеми з командами зелених:

. якщо існує спеціальна Група Зелених по навколишньому середовищу, то Група

Блакитних може тиснути з питань здоров’я населення, Група Жовтих - в

соціальних аспектах, Група Сірих - з питань підстаркуватих і т.д. Повинно

бути очевидно, чому міжвідомчий підхід до рішення задач в області охорони

навколишнього природного середовища і збереження природних ресурсів

заслуговує додаткової організації;

. команда зелених є додатковою організацією усередині існуючої системи.

Вона може обходити ієрархічні перепони, особливо, коли має вільний доступ

до Голови Адміністрації і сміливість вказувати, а не давати поради. Це

може визвати усередині адміністративних органів протидію такої

привілейованої організації, яка не належить адміністративній структурі.

Варіант 5: Додаткові структури ІІ (робочі групи і проектні групи).

Іншими децентралізованими структурами, інтегруючими екологію в

структуру адміністрації, є робочі групи і проектні групи. У разі

всеохоплюючої тематики, наприклад, енергозбереження або спеціальних

проектів (проект пішохідного переходу), коли необхідно обговорення серед

чиновників декількох департаментів, інтереси яких зачіпаються проектом,

часто корисно створювати спеціальну оперативну робочу групу.

Робоча група, зазвичай, має неперервний або встановлений час існування,

тоді як термін існування проектної групи закінчується разом з завершенням

проекту - хоча аналогічна група може бути задіяна для наступного проекту. В

обох випадках група повинна включати чиновників з кожного зацікавленого

відомства, які повинні звітувати перед своїм керівником і, коли це

необхідно, мати повноваження приймати на себе відповідальність від імені

своїх відомств. Кожен член групи незалежно від його положення в ієрархії

свого департаменту повинен розглядатися як рівний. Початково група може

бути під керівництвом будь-якого чиновника з департаменту, який організував

цю групу, хоча згодом керувати може другий член групи.

Таким чином ми розглянули декілька можливих варіантів організації

екологічних підрозділів в місцевих органах державної виконавчої влади та

самоврядування в Україні, структури яких можуть буди запропоновані для

практичного використання.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

У першій частині роботи ми здійснили теоретичний аналіз уявлень

побутової свідомості про відношення «людина-природа». Вважалось, що

побутові екологічні уявлення є складною системною освітою, основу якого

складає антропоцентризм, який поєднується з вжитком у безпосередній

взаємодії з навколишнім середовищем.

Проведений аналіз дозволив сформулювати такі висновки:

1. Моральний смисл дій, які відображають відношення суб’єкта до природного

оточення, не визначає актуального змісту побутових екологічних уявлень.

2. Екологічний зміст вчинків, які були зроблені по відношенню до природного

оточення, показано у побутовій свідомості в неактуалізованому вигляді.

Актуальними при щоденній оцінці таких вчинків виявляються практичну суть,

яка задається соціальними аспектами людської життєдіяльності.

3. Екологічні побутові уявлення є системною багаторівневою освітою, яка

функціонує на різних рівнях рефлексії.

4. Традиційно основу навчання складав антропоцентризм, який приводив до

формування (закріплення) уявлень про людину – господаря природи. В

останні часи намітилась деяка тенденція до відмови від категоричних

тверджень про пануючу роль людини і до визнання небезпеки, яка

породжується прагненням людини домінувати над природою. Але екологічна

ситуація досі оцінюється з позицій антропоцентризму. Наголос робиться на

тих наслідках людської діяльності, які завдають шкоди насамперед людським

інтересам, і лише тоді, коли ці наслідки набувають характеру

незворотності.

Отримані результати аналізу можуть бути застосовані при вирішенні

проблем екологічної пропаганди. Виявлена базисна категоріальна структура

може служити в якості теоретичної моделі побутової екологічної свідомості

при розробці конкретних методів та прийомів екологічної інформації та

пропаганди.

У другій частині роботи ми розкрили роль громадськості у здійсненні

природоохоронної діяльності. Залучення громадськості є вирішальним чинником

у створенні та впровадженні доцільного і ефективного режиму охорони

довкілля. Також розкрито суть стосунків громадськості промисловості та

держави в галузі охорони природи. Показано спільні інтереси сторін і

взаємовигідну співпрацю.

Показано місце і роль науки про довкілля у системі сучасного

світогляду. Екологія повинна визначати сучасні технології.

Створена теоретична основа організації екологічних (природоохоронних)

структур в місцевих органах влади, та їх ефективного функціонування.

Результати теоретичного дослідження підводять також до висновку, що

стабільність розвитку суспільства і людства у цілому на Землі і його

подальше існування повністю залежить від самих людей, чи зможе людина

усвідомити себе не «царем» природи, а складовою її частиною. Чи зможе

людина змінити своє ставлення до довкілля – не взяти скільки необхідно і

зашкодити щонайменше, а взяти стільки, щоб не зашкодити взагалі? Тільки

абсолютна гармонія з довкіллям визначає шлях до виживання людства на

планеті Земля.

З практичної точку зору результати теоретичних досліджень роботи можуть

бути використані як основа для розробки навчального модуля при підготовці

державних службовців в Українській Академії державного управління при

Президентові України. Це суттєво вплине на розуміння і підхід до вирішення

екологічних проблем з боку органів державної виконавчої влади й органів

самоврядування, а значить створить передумови для стабільного майбутнього

розвитку українського суспільства і людства в цілому.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28

червня 1996р. - К.: Юрінком, 1996.-79с.

2. Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"

//Відомості Верховної Ради України.-1995.-№12.-Ст.10.

3. Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" //Відомості

Верховної Ради України.-1991.-№33-Ст.443.

4. Закон України "Про екологічну експертизу" //Відомості Верховної Ради

України.-1995.-№8.-Ст.54.

5. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя

населення" //Голос України.1994.-8 квітня.

6. Закон України "Про звернення громадян" //Відомості Верховної Ради

України.-1996.-№47.-Ст.256.

7. Закон України "Про інформацію" //Відомості Верховної Ради України.-1992.-

№48.-Ст.650.

8. Закон України "Про об’єднання громадян" //Відомості Верховної Ради

України.-1992.-№34.-Ст.504.

9. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" //Відомості Верховної

Ради України.-1992.-№50.-Ст.678.

10. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"

//Відомості Верховної України. - 1991. - № 41. - Ст.546.

11. Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" //Відомості

Верховної ради України.-1995.-№27.

12. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" //Відомості

Верховної Ради України.-1992.-№34.-Ст.502.

13. Закон України "Про тваринний світ" //Відомості Верховної Ради України.-

1993.-№18.-Ст.191.

14. Земельний кодекс України //Відомості Верховної Ради України.-1992.-

№25.Ст.354.

15. Водний кодекс України //Відомості Верховної Ради України.-1995.-№24.-

Ст.189.

16. Кодекс України про надра //Відомості Верховної Ради України.-1994.-№36.-

Ст.340.

17. Лісовий кодекс України //Відомості Верховної Ради України.-1994.-№17.-

Ст.99.

18. Основи законодавства України "Про охорону здоров’я" //Відомості

Верховної Ради України.-1993.-№4.-Ст.19.

19. Абраменкова В.В. Образ ядерной энергетики в детской картине мира

//Вопросы психологии, 1990,№5.-С.48-56.

20. Агацци Э. Человек как предмет философии //Вопросы философии. 1989, №2.-

С.24-34.

21. Аллен Р. Как спасти Землю.-М.:Мысль,1983.-172с.

22. Античная басня.- М.: Художественная литература,1991.-510с.

23. Арутюнов С.А. Культурологические исследования и глобальная экология

//Вестник Академии наук СССР, 1979,- №12-с.86-108.

24. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация.- М.: Мысль,1988.-

393с.

25. Василенко Л.И. Отношение к природе: "традиция управления" и "традиция

сотрудничества" //Вопросы философии,1987,№ 7.-С.145-154.

26. Василенко Л.И. Поиски оснований и источников экологической этики

//Вопросы философии,1986,№2.-С.145-152.

27. Вебер Э.А. Структура ценностного отношения к природе //Проблемы

природоохранного образования и воспитания.-М.: Наука,1982.-С.26-34.

28. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста.- М.: Наука, 1982.-С.26-

34.

29. Викторов В.И. Исследование устойчивости канонической факторной

структуры семантического дифференциала и ее теоретическая интерпретация

//Автореф. дисс. ... канд. психол. н.- Л., 1982.-20с.

30. Выготский Л.С. Собр. соч. в 6 т. Т.2.-М.:Педагогика, 1982.-С.5-361.

31. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации

взаимодействия общества и природы //Философские проблемы глобальной

экологии.-М.:Наука,1983.-С.105-120.

32. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии. - М.:

Прогресс, 1990.-304с.

33. Гумилев Л.Н. Энтогенез и биосфера Земли. - Л.:ЛГУ, 1989.-496с.

34. Денисов В.Н., Шубенкова Е.И. Нравственные факторы современной

экологической ситуации в условиях социализма //Философские науки,1983.-

№3.-С.35-40.

35. Джонстон Р. География и географы.- М.: Прогресс,1987.-368с.

36. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов.-

М.:Мысль,1986.-571с.

37. Екологічні права громадян: як їх захистити за допомогою закону:

Посіб./Редкол.:Стівен Стек, Світлана Кравченко та ін.-К.:Ехо-

Восток,1997.-161с.

38. Капра Ф. Уроки мудрости. - Киев, Москва: Airland, изд-во

Трансперсонального Института,1996.-316с.

39. Кара-Мурза С.Г. Наука и кризис цивилизации //Вопросы философии,1990,№9.-

С.3-15.

40. Карманная книжка для любителей землеведения, изданная от Русского

географического общества.- СПб., 1848.-328с.

41. Карпенко Е.И. Социально-экологическая ответственность как фактор

разрушения противоречия "общество-природа" //Дис. ... канд. философ. н.

- Харьков,1986.-211с.

42. Кассирер Э. Опыт о человеке: введение в философию человеческой культуры

//Проблема человека в западной философии.- М.: Прогресс,1988.-С.3-30.

43. Козлов В.И. Основные проблемы этнической экологии //Советская

этнография,1983.-№1.-С.3-16.

44. Кременцов Н.Л. Человек и животное. К истории поведенческих

сопоставлений //Поведение человека и животных: сходство и различия. Сб.

науч.тр.-Пущино,1989.-С.6-28.

45. Круть И.В., Забелин И.И. Очерки истории представлений о взаимоотношении

природы и облщества.-М.:Наука,1988.-416с.

46. Кряж И.В. Особенности репрезентации в обыденном сознании отношений

"человек-природа" //Дисс. ... канд. псих. н.- Х., 1995.- С.166

47. Курис О.В. Философский анализ становления человеческого сознания

//Автореф. дисс. ... канд. философ. н.-М.,1992.-25с.

48. Кууси П. Этот человеческий мир.- М.: Прогресс,1988.-363с.

49. Лавочкина А.М., Яковенко С.И. Из опыта работы школ, расположенных в

зоне жесткого радиоэкологического контроля //Чернобыльская катастрофа и

медико-психологическая реабилитация пострадавшых.- Сб. материалов

конференции.-М.,1992.-С.20-22.

50. Лейбин В.М. "Модели мира" и образ человека: (Критический анализ идей

Римского клуба).-М.: Политиздат,1982.-255с.

51. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики.- М.: МГУ,1981.-584с.

52. Лоренц К. Восемь смертных грехов цивилизованного человечества //Вопросы

философии,1992,№3.-С.39-52.

53. Лотарев М. Стелящийся по оврагам.- Рукопись, 1990.-249с.

54. Мамедов Н.М. Ценностные установки и техническое освоение природы

//Ценностные аспекты науки и проблемы экологии.-М.,1981.-С. 170-182.

55. Марш Г. Человек и природа. О влиянии человека на изменение физико-

географических условий природы. -С.-П., 1866.-587с.

56. Моисеев Н.И. Проблема возникновения системных свойств //Вопросы

философии,1992,№11.-С.25-32.

57. Моисеев Н.И. Экология, нравственность, политика //Вопросы

философии,1989,№5.-С.3-25.

58. Морально-этические нормы, война, окружающая среда.- М.: Мир, 1989.-

С.123-202.

59. Наука в интересах прогресса и окружающей среды //Природа и ресурсы,

т.XXV, №1-4,1989.-С.104-132.

60. Небел Б. Наука об окружающей среде. Как устроен мир. В 2 т. Т.1.-М.:

Мир,1993.-419с.

61. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла //Вопросы философии. 1989,№5.-С.122-

149.

62. Ожегов Ю.П., Никонорова Е.В. Экологический импульс: Проблемы

формирования экологической культуры молодежи.- М.: Молодая гвардия,1990.-

271с.

63. Ожиганова А.М. Ауровиль - "живая утопия наших дней" //Этнографическое

образование. 1993,№4.-С.16-29.

64. Олдак П.Г. Общественное производство и окружающая среда.- Новосибирск:

Наука,1979.-191с.

65. Олейников Ю.В., Шаталов А.Т. К разработке экологического кодекса России

//Вестник МГУ. Сер.7. Философия, 1993,№6.-С.3-8.

66. Отношение школьников к природе /Под ред. И.Д.Зверева, И.Т.Суровегиной.-

М.: Педагогика,1988.-129с.

67. Пестель Э. За пределами роста.- М.: Прогресс,1988.-272с.

68. Печчеи А. Человеческие качества.- М.: Прогресс,1986.-282с.

69. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса.- М.: Прогресс, 1986.-432с.

70. Рикер П. Человек как предмет философии //Вопросы философии. 1989, №2.-

С.41-50.

71. Рудоміно-Дусятська О.В. Психологічні проблеми екологічної пропаганди

//Проблеми соціальної активності молоді. Вип. 2.-К.: Либідь,1992.-С.117-

123.

72. Рыжиков А.И. Природа и человек: психологические проблемы отчуждения

//Вопросы психологии, 1991,№1.-С.60-64.

73. Саланден д’Англюр Б. "Третий" пол //Этнографическое обозрение, 1994.-

№4.-С.77-89.

74. Севастьянов О.Ф. Видоспецифичесные механизмы референции. //Поведение

человека и животных: сходство и различие. Сб.науч.тр.- Пущино, 1989.-

С.141-164.

75. Сен-Марк Ф. Социализация природы.- М.: Прогресс, 1977.-435с.

76. Сколимовски Х. Философия техники как философия человека.- Новая

технологическая волна на Западе.-М.:Прогресс,1986.-С.240-250.

77. Социально-философские проблемы экологии. //Под ред. И.В.Огородникова.-

К.: Вища школа, 1989.-271с.

78. Уайт Г. География, ресурсы и окружающая среда.- М.: Прогресс,1990.-

С.338-352.

79. Уорд Б., Дюбо Р. Земля только одна.- М.: Прогресс, 1975.-319с.

80. Философия техники в ФРГ. - М.: Прогресс, 1989.-528с.

81. Франселла Ф., Банистер Д. Новый метод исследования личности.- М.:

Прогресс,1987.-236 с.

82. Фромм Э. Иметь или быть?- М.: Прогресс,1986.-238с.

83. Черноушек М. Психология жизненной среды.- М.: Мысль,1989.-174с.

84. Шаталов А.Т. Научно-технический прогресс, человек и проблемы

экологической этики //Ценностные аспекты науки и проблемы экологии.- М.:

Наука, 1981.-С.258-266.

85. Швейцер А. Культура и этика.- М.: Прогресс, 1973.-343с.

86. Швейцер А. Письма из Ламбарне.-Л.:Наука,1989.-473с.

87. Шепа В.В. На пути к экоонтологии.- Ужгород: Карпаты,1991.-125с.

88. Шубенкова Е.И. Екологическое воспитание. Опыт этического анализа

//Личность: методы и результаты ее изучения. Тезисы всесоюзной научно-

практической конференции. Раздел 2.-М., 1987.-С.48-51.

89. Эренфелд Д. Природа и люди.- М.: Мир,1973.-253с.

90. Этническая экология: теория и практика.-М.:Наука,1991.-374с.

91. Янч Э. Прогнозирование научно-технического прогресса.- М.: Прогресс,

1974.-586с.

Малюнок 1.: структура з децентралізованими чиновниками по екології в

відповідних підрозділах.

Малюнок 3: Адміністративна структура з незалежним екологічним відомством.

Малюнок 4.: адміністративна структура з зеленою командою.

Малюнок 5.: Організація проектної групи для визначеної задачі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6