Методика загальної оцінки стану підприємств на ринку за даними фінанансової звітності

засобів та інших позаоборотних активів (Баланс, рядок 080) до джерел

власних коштів.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) підприємства

визначається відношенням суми власних коштів до підсумку балансу (Баланс,

рядок 280).

Забезпеченість запасів і затрат власними оборотними коштами

визначається відношенням суми власних оборотних коштів до вартості запасів

і затрат. Під час характеристики ринкової стійкості акціонерних компаній

корисно використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію,

дивіденди на 1 акцію, дивіденди на 1 акцію до ринкового курсу акції та ін.

Слід відмітити, що серед вихідних показників оцінки є підсумкові,

результатні показники, що характеризують обсяг реалізації продукції,

прибуток і таке інше за звітний період. Разом з тим показники балансу мають

одномоментний характер, тобто обчислюються на початок та на кінець звітного

періоду. Оскільки усі вихідні показники, включені до таблиці 5 є

відносними, вони розраховуються або на кінець періоду (року), або до

усереднених значень статей балансу.

Після набору певної статистики для фінансового аналізу (бухгалтерських

звітностей за декілька років) доцільно організувати та підтримувати

автоматизовану базу даних вихідних показників для рейтингової оцінки, які

розраховувались би за даними балансу на кінець кожного звітного періоду по

усередненим даним за кожний період.

В основі розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить

порівняння підприємств по кожному показнику фінансового стану,

рентабельності та ділової активності з умовним еталонним підприємством, яке

має найкращі результати по всіх показниках, що порівнюються. Таким чином,

базою відліку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є

не суб’єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати із усієї

сукупності порівнювальних об’єктів, що склались у реальній ринковій

конкуренції.

Такій підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожний

самостійний товаровиробник прагне до того, щоб по всіх показниках

діяльності виглядати краще за свого конкурента.

Якщо суб’єктів ринкових відносин цікавлять лише певні об’єкти

господарської діяльності (наприклад, потенціального інвестора можуть

цікавити показники роботи тільки цукрових заводів та кондитерських фабрик,

або цементних заводів і т. і.), то еталонне підприємство формується з

сукупності однотипових об’єктів. Проте в більшості випадків еталонне

підприємство може формуватись з показників роботи об’єктів, що належать

різним галузям діяльності. Це не є перешкодою застосування методу оцінки,

оскільки фінансові показники є такими, що зіставляються і для різнорідних

об’єктів господарювання.

У загальному вигляді алгоритм порівняльної рейтингової оцінки

фінансового стану, рентабельності та ділової активності підприємства може

бути представлений у вигляді послідовності наступних дій:

1. Вихідні дані представляються у вигляді матриці (aij), тобто

таблиці, де по рядках записані номери показників (i = 1, 2, 3,…, n), а по

стовпцях – номери підприємств (j = 1, 2, 3,…, m).

2. По кожному показнику знаходять максимальне значення та заноситься у

стовпець умовного еталонного підприємства (m + 1).

3. Вихідні показники матриці aij стандартизуються у відношенні

відповідного показника еталонного підприємства за формулою:

[pic]

де xij – стандартизовані показники стану j-го підприємства.

4. Для кожного підприємства, що аналізується, значення його

рейтингової оцінки визначається за формулою:

[pic]

де Rj – рейтингова оцінка для j-го підприємства;

x1j, x2j, …, xnj – стандартизовані показники j-го підприємства, що

аналізується.

5. Підприємства упорядковуються (ранжуються) у порядку спадання

рейтингової оцінки.

Найвищий рейтинг має підприємство з мінімальним значенням R. Для

використання даного алгоритму на практиці ніяких обмежень кількості

порівнювальних показників та підприємств не передбачено.

Викладений алгоритм отримання рейтингової оцінки фінансового стану,

рентабельності та ділової активності підприємства може використовуватись

для порівняння підприємств на дату складання балансу (за даними на кінець

періоду), або в динаміці.

В другому випадку вихідні показники, які увійшли до таблиці 5

розраховуються як темпові коефіцієнти росту: дані на кінець періоду ділять

на значення відповідного показника на початок періоду або середнє значення

відповідного показника попереднього періоду (або іншої бази порівняння).

Таким чином, отримуємо не тільки оцінку поточного стану підприємства на

певну дату, але і оцінку його зусиль і здібностей по зміні такого стану в

динаміці, на перспективу. Така оцінка є надійним вимірником роста

конкурентоспроможності підприємства в даній галузі діяльності. Вона також

визначає більш ефективний рівень використання усіх його виробничих та

фінансових ресурсів.

Можливе також включення до таблиці 5 одночасно як миттєвих так і

темпових показників (тобто подвоєння кількості вихідних показників), що

дозволяє отримати узагальнену рейтингову оцінку, яка характеризує як стан

так і динаміку фінансово – господарської діяльності підприємства.

Дані таблиці 5 можуть бути розширені за рахунок включення до неї

додаткових показників із довідок, що надаються підприємствами банкам та

податковим інспекціям, із форм статистичної звітності та з інших джерел.

Особливістю системи показників, що наводяться у таблиці 5 є те, що майже

усі вони мають однакову спрямованість (за виключенням індексу постійного

активу, динаміка якого має складний характер). Це означає, що чим вищий

рівень показника або чим вищий темп його зростання, тим краще фінансовий

стан підприємства, що оцінюються. Тому при розширенні наведеної системи за

рахунок включення до неї нових показників необхідно слідкувати, щоб ця

умова не порушувалась.

Алгоритм отримання рейтингової оцінки також може бути модифіковано.

Наприклад, можна використовувати одну з наступних формул:

А. [pic],

В. [pic]

С. [pic]

де k1, k2, …, kn – вагові коефіціенти показників, що назначаються

експертом

Формула (А) визначає рейтингову оцінку для j-го підприємства, що

аналізується, по максимальному віддаленню від початку координат, а не по

мінімальному відхиленню від підприємства-еталона. У спрощеному розумінні це

означає, що найвищий рейтинг має підприємство, у якого сумарний результат

по всіх односпрямованих показниках вищий, ніж у інших.

Формула (В) є модифікацією формули (А). Вона враховує вагомість

показників, які визначаються експертним шляхом. Необхідність введення

вагових показників для окремих показників з’являється при диференціюванні

оцінки відповідно до потреб користувачів.

Формула (С) є аналогічною модифікацією основної формули розрахунку

рейтингу. Вона враховує вагомість окремих показників при розрахунку

рейтингової оцінки по відношенню до підприємства-еталона.

У заключення слід підкреслити деякі достоїнства запропонованої

методики рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності та ділової

активності підприємства.

По-перше, запропонована методика базується на комплексному,

багатомірному підході до оцінки такого складного явища, як фінансова

діяльність підприємства.

По-друге, рейтингова оцінка фінансового стану підприємства

здійснюються на базі даних публічної звітності підприємства. Для її

отримання використовуються найважливіші показники фінансової діяльності,

які використовуються на практиці в ринковій економіці.

По-третє, рейтингова оцінка є порівнювальною. Вона враховує реальні

досягнення усіх конкурентів.

По-четверте, для отримання рейтингової оцінки використовується гнучкий

обчислювальний алгоритм, якій реалізує можливості математичної моделі

порівняльної комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності

підприємства, який пройшов широку апробацію на практиці.

Запропонована методика робить оцінку надійності ділового партнера по

результатах його поточної та попередньої діяльності такою, що є кількісно

вимірювальною, проте її застосування обмежене в основному сферою

матеріального виробництва. Обмеження пов’язане з набором вихідних

показників для рейтингової оцінки.

У зв’язку з цим являють інтерес рейтингові системи, що розроблені для

інших сфер діяльності (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів та

ін.).

Наприклад, з 1978 року у США для оцінки банків використовується

рейтингова система CAMEL.

Ця система включає до себе усі важливіші компоненти стійкості банку,

вона проста та доступна для розуміння, стандартизована та одночасно

сприймається усіма контролюючими органами нагляду за банківською

діяльністю. В основу системи CAMEL покладені розробки Федеральної Резервної

системи, Контролера грошового обігу та Федеральної корпорації по

страхуванню депозитів – відомих агентств з банківського нагляду.

Назва рейтингової системи CAMEL складено з початкових літер п’яти

компонентів, які аналізуються.

С – показник достатності капіталу , який враховує розмір власного

капіталу банку, необхідний для гарантії вкладників та відповідності

реального розміру капіталу необхідному.

А – показник якості активів, який визначає ступінь “поверненості”

активів та позабалансових статей, а також фінансовий вплив проблемних

позик.

М – показник якості управління (менеджменту), за допомогою якого

оцінюються банківська система банківського менеджменту на базі ефективної

роботи, налагодженої політики, глибини дотримання законів та інструкцій.

Е – показник дохідності та прибутковості, з позиції її достатності для

майбутнього росту банку.

L – показник ліквідності, що визначає, чи достатньо ліквідний банк,

щоб виконувати звичайні та форс-мажорні зобов'язання.

Деякі з показників CAMEL можуть бути визначені заочно, на основі

документів, що надходять да центрального банку, інші ж потребують

наглядової перевірки на місці для визначення повної картини. Таким чином,

оцінка стану банку за допомогою даної системи може бути поточним процесом,

проте краще за все проводити її в кінці наглядової перевірки.

Кожний показник отримує бал від “1” (добре) до “5” (незадовільно).

Оцінки показників сумуються та діляться на 5 для отримання зведеної

оцінки.

Зведена оцінка дає банківському супервізору ясне уявлення про те, чи є

банк в цілому “добрим”, “критичним” або “незадовільним”.

Найважливішим є те, що зведена оцінка є важливим показником ступеню

необхідного втручання, яке повинно бути здійснене по відношенню до банку з

боку контролюючих органів.

Рейтингова система CAMEL являє собою стандартизований метод оцінки

банків на регулярній основі. Наведемо приклади стандартних оцінок банку:

Зведений рейтинг = 1

Діапазон допустимих змін (1,0 – 1,4).

- Повністю здоровий в усіх відношеннях;

- Отримані дані не мають суттєвого значення;

- Систему управління можна не змінювати;

- Стійкий по відношенню до зовнішніх економічних та фінансових

потрясінь;

- Нема необхідності у втручанні органів нагляду.

Зведений рейтинг = 2

Діапазон допустимих змін (1,5 – 2,4).

- Практично здоровий;

- отримані критичні дані не мають суттєвого значення;

- Можна змінити стиль управління;

- Стабільний;

- Втручання органів банківського нагляду обмежено та здійснюється лише

в обсязі, необхідному для для виправлення виявлених недоліків.

Зведений рейтинг = 3

Діапазон допустимих змін (2,5 – 3,4)

- Наявність фінансових, операційних або технічних недоліків, які

варіюють від допустимих рівнів до незадовільних;

- Уразливий при несприятливих змінах в економічній ситуації;

- Може легко розоритися, якщо міри, що приймаються для подолання

недоліків виявляються неефективними;

- Необхідне додаткове втручання органів банківського нагляд з метою

усування недоліків.

Зведений рейтинг = 4

Діапазон допустимих змін (3,5 – 4,4)

- Серйозні фінансові проблеми;

- Збереження нездорової ситуації при відсутності належної уваги до

фінансових проблем;

- Без проведення коректуючих мір ситуація, що склалась, може призвести

до підриву життєздатності у майбутньому;

- Велика ймовірність розорення;

- Необхідні ретельний нагляд та контроль, я також конкретний план

подолання виявлених недоліків.

Зведений рейтинг = 5

Діапазон допустимих змін (4,5 – 5,5)

- Велика можливість розорення у найближчому майбутньому;

- Виявлені недоліки настільки небезпечні, що потрібна термінова

підтримка з боку акціонерів або інших фінансових джерел;

- Без проведення коректуючих заходів імовірніше за все буде

ліквідований, об’єднаний з іншими або придбаний.

Висновки

Основною метою фінансового аналізу є отримання невеликого числа

ключових (найбільш інформативних) параметрів, які давали б об’єктивну і

точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків та збитків,

змін в структурі активів та пасивів, у розрахунках з дебіторами та

кредиторами. При цьому аналітика та управлінця може цікавити як поточний

стан підприємства, так і його проекція на найближчу перспективу, тобто

очікувані параметри фінансового стану.

Основним, а в ряді випадків і єдиним, джерелом інформації про

фінансову діяльність та фінансовий стан ділового партнера є бухгалтерська

звітність, яка є публічною. Звітність підприємства в ринковій економіці

базується на узагальнених даних фінансової звітності і виступає

інформаційною ланкою, яка поєднує підприємство із суспільством та діловими

партнерами – користувачами інформації о діяльності підприємства.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану слугує

бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки велике, що

аналіз фінансового стан часто називають аналізом балансу.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про

економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру,

ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватися до змін

середовища, в якому воно функціонує.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством

і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення

спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти у

майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при

прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу

майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників

підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення фінансів у

майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства

є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати

свої фінансові зобов'язання. Ліквідність свідчить про наявність грошових

коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов'язань

даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого періоду часу

для вчасного виконання фінансових зобов'язань свідчить про

платоспроможність підприємства. Вся ця інформація безпосередньо може бути

отримана з фінансової звітності.

В даній роботі були розглянуті склад фінансової звітності та окремі її

складові частини. Було наведене їх використання у методиці загальної оцінки

стану підприємства на ринку.

В роботі майже не робиться порівняння нової системи фінансової

звітності із попередньою. Проте у висновках вважається за доцільне вказати

на переваги та досягнення реформованої системи бухгалтерського обліку.

Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію

бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від квітня 1993 року №250, з наступними змінами

і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного

бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України №139 від 18 серпня

1995 року, з наступними змінами і доповненнями, можна побачити, що

розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних

основ її подання.

Методологічні відмінності полягають перш за все у тому, що:

1) якісні характеристики фінансової звітності розглядались з точки

зору такого користувача звітів як держава;

2) не використовувались принципи безперервності діяльності та

превалювання змісту над формою;

3) принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного

висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково і

непослідовно.

Внаслідок цього:

- бухгалтерські звіти безперервно діючого підприємства та такого, що

припиняє свою діяльність, готувалися за однаковими правилами;

- під час підготовки звітності не враховувалась ймовірність збільшення

або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних з певною статтею, та

можливість її достовірної оцінки;

- принцип нарахування застосовувався формально, не зважаючи на

економічну сутність господарських операцій. Датою реалізації продукції,

товарів, робіт, послуг вважалась дата відвантаження (передачі) продукції,

товарів (підписання документів про виконані роботи, надані послуги);

- жорстке регулювання методології обліку фактично виключало

можливість застосування професійного судження та формування облікової

політики керівництвом українського підприємства: право вибору існує лише

щодо методу нарахування зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів,

створення одного з дозволених резервів за рахунок собівартості, оцінки

вартості товарів гуртовими базами торгівлі, постачання та збуту;

- не розглядалися непередбачені події та події після дати балансу;

- склад собівартості в значній мірі визначався податковим

законодавством, а не економічною сутністю цієї категорії.

Усе це позначалось на якісних характеристиках звітності українських

підприємств, не сприяючи ні їх зрозумілості, ні доречності, ні

достовірності, ні зіставності в нових економічних умовах. Мета П(С)БО –

нової сучасної фінансової звітності — уникнути зазначених недоліків.

Список використаної літератури

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" затверждено

наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових

коштів" затверждено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня

1999 р.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові

результати" затверждено наказом Міністерства фінансів України від 31

березня 1999 р.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал"

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7