Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

ДКЦПФР № 118 від 21 травня 1996 р.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачалося

здійснення депозитарного обліку для клієнтів посередниками, що за статусом

не є банківськими установами. Торговці, які здійснюють операції на фондових

біржах або в електронних позабіржових торгових системах, повинні отримати

право на первинний депозитарний облік для клієнтів, що продають чи купують

цінні папери на біржах чи організаційно оформленому позабіржовому ринку,

інакше неможливим стане використання клірингу як засобу прискорення темпів

розрахунків.

Наприкінці 1995 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

підготувала проект Закону України "Про електронний обіг цінних паперів та

систему Національного депозитарію України". Розгляд Верховною Радою України

законопроекту у першому читанні відбувся в червні 1996 року.

В остаточній редакції Закон, прийнятий Верховною Радою України у грудні

1997 року, має назву "Про Національну депозитарну систему та особливості

електронного обігу цінних паперів в Україні".

Закон розроблений відповідно до Концепції функціонування та розвитку

фондового ринку України і присвячений актуальній проблемі визначення

правових основ депозитарного обліку цінних паперів, випущених у

документальній (паперовій) та без документальній формі, тобто на

електронних носіях в комп'ютерних мережах установ, що здійснюють

депозитарну діяльність. Значна увага приділена засвідченню майнових прав

власників іменних цінних паперів, випущених на пред'явника, окреслені

загальні засади функціонування системи електронного обігу цінних паперів в

Україні, визначені види депозитарної діяльності.

Згідно з п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення" цього Закону мають бути

приведені у відповідність з Конституцією України та цим Законом укази

Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційну діяльність" від

19 лютого 1994 р. та "Про облік прав власності на іменні папери та

депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 р. в редакції від 2 березня 1996

р.

У Законі зазначається, що до приведення законодавства у відповідність з цим

Законом інші прийняті раніше законодавчі та підзаконні акти чинні у

частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, враховуючи наведене, вже зараз можна стверджувати, що в Україні

створено мінімально необхідну правову базу для розбудови інфраструктури

фондового ринку згідно з міжнародними стандартами її організації.

ПІ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. Правова регламентація функціонування фондового ринку та основні

напрямки її вдосконалення

Одним із ключових факторів ефективного розвитку ринку цінних паперів в

Україні є формування прогресивної нормативно-правової бази, яка регулювала

б правовідносини, що виникають на ньому. При цьому необхідно враховувати,

що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою, за наявності

величезного, накопиченого десятками й сотнями років практичного досвіду у

сфері випуску та обігу фондових цінностей, високої правової культури,

ефективного механізму розробки, обговорення та прийняття законодавчих

актів, постійної суспільної уваги до цих процесів, значних інтелектуальних

зусиль юристів та економістів, не завжди вдається одразу встановити

ефективне правове регулювання тих чи інших відносин, пов'язаних з ринком

цінних паперів. Тому прийняті законодавчі акти дуже часто потребують

уточнення або використання розвинутої системи підзаконного регулювання.

У нашій країні, за умов повного забуття власного досвіду в галузі фондових

операцій, крайньої нестачі інформації про механізми їх регулювання в інших

країнах, недосконалості процедури прийняття законодавчих рішень та порядку

набуття ними юридичної сили, можливості розробки високоякісних нормативних

документів істотно знижуються.

Відновлення законодавства, пов'язаного з ринком цінних паперів, ми змушені

починати практично з нуля. Зараз вже неможливо забезпечити наступництво

прийнятих нормативних актів і законодавства, яке існувало в Російській

імперії (в тому числі і в Україні) до 1917 року. Ця обставина не може не

викликати жалю, бо до революції ми мали розвинуту, як на ті часи, правову

базу регулювання фондового ринку. Вже у 1836 році в Росії було затверджено

"Положення про компанії та акції". У прийнятті такого правового документа,

що регламентував діяльність акціонерних товариств, ми випередили Прусію на

6 років, Англію — на 7, Францію — на 19 років.

Дореволюційне законодавство Росії традиційно відрізнялось високим рівнем

державного втручання у процеси, які відбувались на ринку цінних паперів,

наявністю великої кількості обмежень. Навіть біржі, які за своєю природою є

самоврядними організаціями, перебували під жорстким урядовим контролем.

Після лютневої буржуазної революції Тимчасовий уряд 10 березня 1917 р.

прийняв постанову, яка скасовувала значну частину обмежень на діяльність

акціонерних компаній та на випуск ними цінних паперів.

На жаль, розвиток вітчизняної правової бази, пов'язаної з ринком цінних

паперів, після подій, що відбулися у жовтні 1917 року, припинився. Фондовий

ринок не міг співіснувати із системою централізованого державного

управління економічними процесами, і тому потреба в ньому, а отже, і в його

нормативному регулюванні, відпала. Виняток становив лише короткий період

так званої нової економічної політики.

До середини 80-х років у СРСР не було прийнято практично ніяких нормативних

актів, що мали б відношення до ринку цінних паперів, крім постанов про

окремі державні облігаційні займи та Положення про простий і переказний

вексель, яке було затверджене РНК СРСР у 1937 році у зв'язку з приєднанням

СРСР до Женевської конвенції про Типовий закон про простий та переказний

вексель. Тим самим формально було закладено основу створення правової бази

для організації вексельного обігу в країні. Проте за умов централізованої

системи управління економікою вексельний обіг не міг отримати широкого

розповсюдження і не мав відчутного впливу на внутрішні економічні процеси.

Об'єктивні та суб'єктивні передумови для початку процесу відродження ринку

цінних паперів та становлення системи його правового регулювання склались

наприкінці 80-х років. У той час на перший план виступило завдання

легалізації комерційних цінних паперів. Уперше цінні папери отримали

юридичне визнання в Законі СРСР від 28 травня 1988 р. "Про кооперацію". Цим

законом (ст. 22) кооперативам надавалось право випуску акцій для залучення

додаткових коштів, необхідних для розширення виробництва. Закріплення в

законодавчому акті можливості випуску приватних цінних паперів мало важливе

значення, адже воно свідчило про визнання права цінних паперів на

існування. Зрозуміло, що для широкомасштабного випуску цінних паперів

однієї згадки про них на законодавчому рівні було недостатньо.

Починаючи з 1987 року окремі підприємства з власної ініціативи стали

випускати свої цінні папери для розповсюдження, головним чином, серед

членів трудових колективів, з метою підвищення їхньої зацікавленості в

результатах праці. Незважаючи на спонтанний характер, а також повну

відсутність нормативного забезпечення цього процесу, він сприяв появі

оригінальних інструментів фондового ринку та формуванню механізмів їх

випуску.

Для того, щоб упорядкувати процес випуску підприємствами цінних паперів,

який почався стихійно, Рада Міністрів СРСР 15 жовтня 1988 р. прийняла

постанову "Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів"

Згідно з постановою, право випуску цінних паперів надавалось лише тим

підприємствам, які працювали в умовах повного господарського розрахунку та

самофінансування.

Передбачалось, що підприємства можуть випускати два види цінних паперів —

акції трудових колективів та акції підприємств. Випуск таких акцій не

призводив до зміни організаційної форми підприємств (організацій), а був

лише одним із засобів мобілізації грошових коштів, необхідних для

розширення виробництва. Звідси можна зробити висновок, що поява цінних

паперів такого роду ще не свідчила про початок становлення акціонерної

форми власності.

Законодавчі акти, прийняті Верховною Радою СРСР у 1989—1990 рр., зберегли

тенденції розбудови правової бази випуску та обігу приватних цінних

паперів. Закони СРСР, які з'явились у цей період, допускали можливість

перетворення державних підприємств на акціонерні товариства, хоч і не

регламентували, що було значним їх недоліком, механізму такої

трансформації. Так, наприклад, Закон СРСР від 6 березня 1990 р. "Про

власність в СРСР"1 закріплював положення про те, що державне підприємство

за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного

органу може бути перетворене на акціонерне товариство шляхом випуску акцій

на всю вартість майна підприємства (ст. 15). В Основах законодавства Союзу

РСР та союзних республік про оренду2, які були прийняті 28 травня 1988 р.,

зазначалось, що після викупу орендованого майна орендне підприємство за

рішенням трудового колективу може бути перетворене на колективне

підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства,

що діє на основі колективної власності (ст. 10).

Можливість випуску підприємствами та організаціями цінних паперів знайшла

відображення також у податковому законодавстві колишнього СРСР.

Закон СРСР від 14 липня 1990 р. "Про податки з підприємств, об'єднань та

організацій" регламентував порядок оподаткування доходів по акціях,

облігаціях та інших видах цінних паперів, що належали підприємствам і

організаціям.

За дорученням Верховної Ради СРСР уряд до осені 1989 р. розробив проект

Закону СРСР "Про акціонерні товариства і товариства з обмеженою

відповідальністю". Проте на третій і четвертій сесіях Верховної Ради СРСР

цей проект так і не було розглянуто. Основні положення проекту в подальшому

знайшли відображення в постанові Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р.

"Про затвердження Положення про акціонерні товариства і товариства з

обмеженою відповідальністю та Положення про цінні папери".

Положенням про цінні папери визначались види цінних паперів, що допускались

до обігу на території СРСР. Окрім вже існуючих акцій трудового колективу та

акцій підприємств, дозволявся випуск акцій акціонерних товариств,

облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів і

векселів (ст. 2). Проте, незважаючи на безперечну прогресивність цих

нормативних документів, вони мали значні недоліки, наприклад, в них

практично були відсутні положення про механізми переходу державних

підприємств на акціонерну форму власності, а також положення про механізми

емісії окремих видів цінних паперів.

Таким чином, аналіз законодавства Союзу РСР, прийнятого в 1988—1990 рр.,

дає змогу стверджувати про початок становлення правової бази формування та

функціонування ринку цінних паперів. На той час назріла необхідність

прийняття спеціального закону, який регламентував би процес випуску і

вторинного обігу різних видів фондових інструментів і водночас забезпечував

би здійснення заходів щодо захисту інтересів рядових інвесторів. Підготовка

такого законодавчого акта почалась у 1990 році, коли Рада Міністрів СРСР

активно опрацьовувала проект Закону СРСР "Про цінні папери і фондові

біржі".

Передбачалось, що дія цього закону поширюватиметься на цінні папери, обіг

яких виходить за межі однієї республіки, а також на професійних учасників

ринку цінних паперів, які діють у міжреспубліканському економічному

просторі, в той час як внутрішні фондові ринки республік мали регулюватись

республіканським законодавством. Однак у зв'язку з серпневими подіями 1991

року Верховна Рада СРСР законопроект так і не розглянула.

В Україні після прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. "Декларації про

державний суверенітет" почався процес формування власної правової бази для

створення та функціонування вітчизняного ринку цінних паперів.

Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні сьогодні може

здійснюватись як державними органами, так і самоврядними організаціями

учасників фондового ринку. В першому випадку мова йде про державно-правове,

а в другому — про інституційне регулювання процесів, що відбуваються на

фондовому ринку.

Основоположними елементами системи державно-правового регулювання ринку

цінних паперів є законодавче та підзаконне регулювання відносин, що

виникають з приводу цінних паперів.

До групи законодавчих актів першого покоління, якими сьогодні регулюються

відносини на українському фондовому ринку, в першу чергу слід віднести

Закони України "Про власність", "Про цінні папери і фондову біржу"2, "Про

господарські товариства", "Про заставу", "Про приватизаційні папери", "Про

банки і банківську діяльність" та ін.

Аналіз вищеназваних законів України, прийнятих на початку 90-х років і

спрямованих на регулювання відносин, пов'язаних з ринком цінних паперів,

дозволяє стверджувати про значний вплив на формування вітчизняного

законодавства того періоду нормотворчих традицій колишнього СРСР. Закони

України у сфері підприємницької діяльності, прийняті в 1991—1992 рр., за

своєю структурою та змістом практично продублювали відповідні законодавчі

акти СРСР.

Безперечним досягненням вищезазначених законів було те, що в них уперше

закріплені положення про цінні папери як об'єкти права власності, про право

суб'єктів підприємницької діяльності на випуск власних цінних паперів, про

право банків на здійснення операцій з цінними паперами тощо. Особливо

важливе значення мало прийняття Закону України від 18 червня 1991 р. "Про

цінні папери і фондову біржу".

Поява цього закону, безсумнівно, стала поштовхом для прискорення розвитку

вітчизняного фондового ринку. Саме Закон "Про цінні папери і фондову біржу"

вперше в законодавчій практиці України легалізував цінні папери, визначив

їх види, порядок випуску та обігу на ринку, вимоги до оформлення рішень

емітентів про випуск цінних паперів, реєстрації відкритих випусків акцій та

облігацій, встановив режим ліцензування посередницької діяльності з цінними

паперами, закріпив правовий статус та компетенцію фондової біржі. У законі

знайшли відображення положення щодо захисту прав інвесторів, щодо

обов'язків емітентів цінних паперів публікувати звіти про результати

господарської діяльності та свій фінансовий стан, іншу матеріально значиму

інформацію, щодо наділення Міністерства фінансів України регулятивними та

контрольними функціями на ринку цінних паперів. Разом з тим необхідно

зазначити, що регламентування наведених вище питань було здійснено законом

"Про цінні папери і фондову біржу" не досить детально, а створення таких

необхідних інститутів фондового ринку, як самоврядні організації, незалежні

реєстратори, депозитарії і клірингово-розрахункові установи, не було

передбачено зовсім. Не було врегульовано законом і питання щодо можливості

існування в Україні цінних паперів у дематеріалізованій формі.

Подальший розвиток українського ринку цінних паперів, збільшення його

активності та обсягів вказали на необхідність оперативного заповнення

виявлених прогалин у законодавстві. Це призвело до розробки та прийняття в

1992—1995 рр. значної кількості підзаконних нормативних актів.

До групи підзаконних актів, спрямованих на впорядкування ринку цінних

паперів, входять, зокрема, Укази Президента України "Про корпоратизацію"

від 15 червня 1993 р., "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"

від 19 лютого 1994 р., "Про холдингові компанії, які створюються в процесі

корпоратизації та приватизації", від 11 травня 1994 р., "Про електронний

обіг цінних паперів і Національний депозитарій" від 25 травня 1994 р. та

ін.

Нормативними актами органів державної виконавчої влади, зокрема Державної

комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства фінансів України,

Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, а також

Національного банку України, в основному реалізуються делеговані

законодавством повноваження щодо регулювання ринку цінних паперів.

На жаль, перше покоління нормативно-правових актів у сфері фондового ринку

України не завжди відповідало вимогам, які ставляться перед розвинутими

системами державно-правового регулювання. Поспіх при їх опрацюванні та

прийнятті, відсутність, що особливо неприпустимо, концептуальних підходів

та єдиної стратегії розвитку правової бази вітчизняного фондового ринку

робили деякі із законодавчих і підзаконних актів суперечливими,

неконкретними, спрощеними. Це, у першу чергу, стосується Законів "Про цінні

папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", Указів Президента

України "Про корпоратизацію", "Про інвестиційні фонди та інвестиційні

компанії" та деяких інших. Більш того, деякі положення, закріплені в цих

нормативних актах, стали гальмувати подальший розвиток інфраструктури

фондового ринку. Так, наприклад, ст. 4 Закону України "Про цінні папери і

фондову біржу", яка дозволила акціонерним товариствам самостійно вести

реєстри власників емітованих ними акцій, стала значною перешкодою для

створення таких важливих інститутів ринку цінних паперів, як незалежні

реєстратори тощо.

Більш системна та цілеспрямована робота в напрямку розвитку законодавства

України у сфері цінних паперів почалася після прийняття Указу Президента

України від 12 червня 1995 р. № 446/95 "Про державну комісію з цінних

паперів та фондового ринку". Відповідно до цього Указу в Україні з метою

забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо цінних паперів і

функціонування фондового ринку, координації діяльності міністерств, інших

центральних органів державної виконавчої влади в цій сфері була створена як

центральний орган державної виконавчої влади Державна комісія з цінних

паперів та фондового ринку.

Наступним важливим кроком у формуванні нормативної бази функціонування

фондового ринку України стало прийняття Верховною Радою України постанови

від 22 вересня

1995 р. "Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України".

Концепція, головною метою прийняття якої є становлення цілісного,

високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів в

Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки,

визначила пріоритетні напрямки розвитку законодавства України про цінні

папери.

Протягом 1996 року законодавча база ринку цінних паперів України була

значно розширена і доопрацьована.

Основною подією у сфері розвитку законодавства про цінні папери стало

прийняття Закону України від 30 жовтня

1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Цим

Законом визначені мета і форми державного регулювання ринку цінних паперів,

а також компетенція центральних органів державної виконавчої влади у сфері

державного регулювання фондового ринку.

Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних

паперів в Україні" основні функції по формуванню та забезпеченню реалізації

єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних

паперів в Україні, сприянню адаптації українського фондового ринку до

міжнародних стандартів, координації діяльності центральних органів

державної виконавчої влади з питань регулювання обігу цінних паперів в

Україні виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Іншим

державним органам надано повноваження здійснювати державний контроль на

ринку цінних паперів у межах компетенції, визначеної чинним законодавством.

Крім того, певні повноваження у сфері регулювання і контролю за ринком

цінних паперів надано фондовим біржам та саморегулівним організаціям

учасників фондового ринку.

Важливе значення для упорядкування діяльності учасників ринку цінних

паперів має Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про цінні

папери і фондову біржу", прийнятий 9 липня 1996 р. Відповідно до цього

Закону видачу дозволів торговцям цінними паперами, а також реєстрацію

випусків цінних паперів та інформації про такі випуски також здійснює

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15