Реферат: Костянтин та Мефодій в слов'янській історії та культурі

14 грудня 872 року відбулася зміна на папському престолі: Адріана ІІ замінив енергійний та невтомний Іоан VIII. Політичні міркування, а також бажання закріпити за собою паннонську єпархію, змусили папу Іоанна VIII енергійно вимагати звільнення Мефодія з в’язниці. І після звільнення Мефодій згодом повернувся в Моравію. Безумовно, не забули у Моравії про нього, дуже цікавилися його долею, бо ж тут було немало хоча б учнів його. Народ з великою радістю зустрічав свого улюбленого учителя, тільки тепер не простого ігумена, але й архієпископа Моравського. «І прийняв його князь Святополк зо всіма мораванами, і поручив йому всі церкви та священників по всіх містах». Моравська Легенда так розповідає про повернення Мефодія: «Покаявшись Святополк у тому, що він несправедливо накоїв святому мужеві, післав послів, щоби Мефодій вернувся до своєї церкви, обіцяючи загладити свої провини. Тоді Божий чоловік поспішив знову побачити свою паству, яку він залишив був тілом, але не любов’ю. Коли він наближався, зійшлися почесні люде та горожа не моравські; вони надзвичайно тішилися й дякували Богові, говорячи: Господи, Ти навістив нашу землю; Ти звеселив її, вернувши нам пастиря душ наших».

1.2.1 Боротьба німецького духовенства проти Мефодія

Історія Велико-Моравської держави – це трагічна історія боротьби слов’янського народу за свою незалежність. Незалежності цієї не хотіли німці, могутні сусіди Моравії, і тому постійно «огнем і мечем» повертали собі моравський народ, як тільки він здобував собі волю. Увесь час Моравія настирливо прагне до незалежності, і увесь час німецьке духовенство поборювало цю незалежність, вважаючи Моравію за свою власну єпархію.

Німецьке духовенство не змирилося, коли виникла думка відпустити з тюрми Мефодія. Знову ще з більшою заклятістю та впертістю виступило проти архієпископа моравського.

Коли розпочалися війни Святополкові за незалежність Моравії, німецьке духовенство змушене було втікати. Погодитися з таким гірким становищем не хотіла німецька влада ні церковна, ні політична. Зрозуміли вони, що головною причиною для їхніх нещасть було слов’янське богослужіння, яке запровадив «хитрий» грек Мефодій. Вони добре знали, що богослужіння народною мовою будитиме самостійницькі почуття серед мораван, і тому заклято виступали проти цього богослужіння мораван, і тому виступали проти цього богослужіння.

Святополк не мав особливої прихильності до слов’янського богослужіння. Він поважав латинське духовенство. Безумовно, Мефодій змушений не раз гостро нагадувати Святополкові його нелюдський вчинок з князем Ростиславом, і може власне це і посіяло нелюбов Святополка до Мефодія. Чим і скористалися латинські священики, які нав’язували підступну провокаційну думку Святополкові, що ніби слов’янська мова – то мова варварська, а служити богослужіння цією мовою – то непрощенний гріх.

Мефодію довелося тяжко й невпинно боронити свою «нову науку» - богослужіння народною мовою. Але папа поблагословив слов’янські книги, і тому німецькому духовенству довелося «ловити» Мефодія на чомусь іншому. І німецьке духовенство незабаром знайшло ці інші причини до архієпископа моравського: зробило його єретиком.

Мефодій увесь час лишався греком, тобто архієпископом східного обряду. Ніяких латинських релігійних новин він не тільки не приймав, але й гостро поборював їх як єресь. Мефодій міцно тримався постановами вселенських соборів і не дозволяв собі нічого до них додавати. Символ Віри Мефодій і в церкві читав і навчав тільки так, як його склали Никео-Цареградські собори, тобто без доповнення «і від Сина». Ось до цього власне вчепилися вороги Мефодієві, і почали скрізь розпускати чутки, ніби архієпископ навчає неправдиво, ніби він протоєретик.

На Мефодія посипалися до Риму численні наклепи на обвинувачення. Незабаром Мефодію було наказано з’явитися до Риму для виправдання. Старий архієпископ Мефодій був змушений втретє подорожувати до Риму й знову відповідав перед судом. Папа звелів їхати негайно, під кінець 879 року Мефодій був уже в Римі.

Мефодій досить довго пробув у Римі, більше ніж півроку. Був скликаний синод, де перед єпископами виступив Мефодій. Головним пунктом його оборони було богослужіння на слов’янській мові. Папа виправдав Мефодія. Але, щоб не дратувати німецьке духовенство, папа висвятив, на прохання Святополка, його наставника Вікінга на посаду єпископа, як вікарія Мефодія.

І Мефодій знову розпочав свою апостольську працю на Моравах. Про безправне ув’язнення Мефодія та його справу було забуто і закрито в Римі. Що саме робив архієпископ Мефодій, джерела докладно не визначають. Напевно праця була такою ж самою, як в перший приїзд братів до Моравії: проповідь християнства, викорінення забобонів, підготовка місцевого духовенства. Праці було вдосталь, бо в цей час Моравія поширилась на всі боки: до неї увійшли в найтісніший зв’язок на заході - Чехи, на півночі – Серби, на північному сході – Краківська Польща чи Хробація. Належала сюди й частина західно - українського народу. Цікаво зазначити, що це поширення політичної сили Моравії зв’язує з апостольською працею Мефодія: «Від того дня дуже почала зростати наука Божа і священики множитися по всіх містах, а нехрещені почали вірувати в правдивого Бога, відкидаючи свої забобони. А тим більше почали ширитися на всі сторони Моравська влада». [ ]

Через поширення моравської влади довелося Мефодію працювати не тільки на самій Моравії, але й по сусідніх слов’янських землях. Звичайно в цій апостольській праці багато допомагали йому учні, серед яких особливо виділялися п’ять: Гаразд, Климент, Ангелар, Наравією.

Довелося не мало працювати Мефодію, викорінюючи давні забобони з вірувань моравського народу. Була ця праця тяжка й небезпечна, бо народ вперто боронив свої вірування. Скрізь на широких землях держави, Мефодій запроваджував богослужіння живою слов’янською мовою. Саме ця «нова наука» Мефодієва – богослужіння живою мовою – була головною причиною ув’язнення Мефодія.

1.2.2 Останні роки життя Мефодія

У 882 році Мефодій відвідав Константинополь, де провів колись найкращі роки своєї молодості. Повернувшись в Моравію, Мефодій закінчив перекладати на слов’янську мову Біблію, Патерик і Номоканон. Багато турбот вимагало від нього управління ще не впорядкованого єпархією. Він працював як учитель, вихователь і письменник. Звичайно, такий кінець не влаштовував німецьке духовенство, що в результаті Мефодій повернувся виправданий та ще й з нагородою на довічне управління моравського архиєпископією.

Вікінг, ставши єпископом, забрав собі повну владу, він скасував в своїх єпархії слов’янське богослужіння й проводив латинське. Він почав розповсюджувати чутки, ніби папа Іоан дав йому особливе доручення доглядати за Мефодієм. Також твердив, що папа ніби засуджував Мефодія за його «неправдиву науку», заборонив богослужіння слов’янською мовою і звелів передати владу Вікінгові, а Мефодію повертатися туди, звідки він прийшов. Звичайно, такі чутки викликали на Моравах великі заворушення. Старий архієпископ Моравський Мефодій, на таку поведінку свого вікарія Вікінга послав у 881 році свого посланця до папи Іоанна, що мав розповісти папі про все, що сталося, і відвезти йому лист Мефодія. Папа Іоан змусив Вікінга розповісти народові моравському всю правду.

В таких умовах доводилося працювати Мефодію на Моравах. Звичайно, вороги продовжували і надалі підбурювати народ моравський неправдивими чутками. В свою чергу Мефодій прокляв Вікінга за те, що він уникав богослужіння народною мовою. Це була перша анафема в слов’янському світі.

Двадцять чотири роки трудився Мефодій на апостольській діяльності серед слов’ян. Наступали останні дні Мефодія. Велика праця, хвилювання, подорожі, переслідування, ув’язнення, а ще більше боротьба з жорстокими ворогами, що нападали на молоду слов’янську церкву, виснажили сили старого Мефодія, і він відчував, що наближається його остання хвилина.

Найбільшою журбою Мефодія, була журба за наступника. Ще в листі у 880 році папа писав, щоб за згодою та вибором Мефодія приготовлено ще одного вікарного єпископа. Безумовно, Мефодій дбав про це, але змоги висвятити собі помічника він не мав. Помічником та наступником Мефодій обрав собі одного з найкращих своїх учнів – Горазда. Це був за походженням Моравин, з хорошого роду, високої освіти, який знав навіть латинську мову.

Мефодій за три дні передбачив свою смерть: «Коли зібрались всі у вербну неділю, хорошим прийшов Мефодій до церкви, поблагословив короля, кліриків та всіх людей і сказав: «Стережіть мене, діти до третього дня».

Швидко настав пророковий «третій день»: «На третій день, на світанку, сімдесятирічний пророк Мефодій спочив.

Народ та учні віддали покійному останню шану, - поховали його з великою честю. Чутка про смерть архієпископа розійшлася по Моравії, і до Велеграду потяглися людські натовпи, щоб попрощатися з улюбленим архипастерем. Похований Мефодій був у місті Велеграді, столиці Великої Моравії.

Католицькі вчені постійно стверджували, ніби Костянтин і Мефодій, прибувши в Моравію, ніякої новизни там не запроваджували, а дотримувалися того римо-католицького обряду, який був тут ще до їхнього прибуття. Часто стверджують, що брати були підвладними німецьким католицьким єпископам. Звичайно, у всіх подібних версіях занадто багато суб’єктивізму, але мало історичної правди.

Костянтин і Мефодій прибули в Моравію не за своїм бажанням, а їх покликав князь моравський Ростислав, щоб заснувати незалежну від німців церкву. [ ]

По якому саме обряду правив Мефодій богослужіння слов’янські? Західні, переважно католицькі вчені писали, ніби ще Мефодій почав правити служби слов’янські по західному обряду.

Розділ ІІ. Діяльність Кирила та Мефодія та їх культурне значення

2.1 Місіонерська діяльність Кирила та Мефодія

2.1.1 Сарацинська місія

В першій половині ІХ столітті, коли розпочав свою діяльність Костянтин, політична сила грецької держави була великою, тому було прагнення поширити свою владу й на непідлеглі народи. Це був час коли богословські диспути були постійною потребою життя, - Їх любили і їх бажали. Візантійська імперія мала багато території, де ці богословські диспути були необхідною складовою духовного життя.

Неподалік візантійської імперії знаходився мусульманський Халіфат, сильний і висококультурний. Слов’яни відчували вплив мусульманської пропаганди, і тисячами переходили до Халіфату. Світські науки а особливо математика , процвітали тут , як ніде на інших землях. Це все запалювало дух арабам, і вабило їх позмагатися з самими греками, на той час найкультурнішим народом у світі. Таким був стан християнства в халіфаті за часів початку місійної діяльності Костянтина.

Сарацини надіслали імператору Михаїлу ІІІ два листи, в яких завзято нападали на християнство, особливо на св. Трійцю . на диспут

З сарацинами про св .Трійцю відправили молодого Костянтина. До сарацин поїхав Костянтин без брата . Разом з Костянтином поїхав державний секретар Георгій Полашу. Коли вони прибули до призначеного місця, вони побачили на дверях усіх християнських домівок намальованих бісів.

В той час улюбленою формою диспутів були застольні бесіди, тому й Костянтина було запрошено на обід і за обідом відбувся вчений диспут. Розмова відбулася на грецькій мові. Сарацини багато розпитували Костянтина , та він уміло і рішуче давав на всі питання відповіді. Після диспуту Костянтин повели показати дива столичні. Показали йому все багатство будинки, прикрашені золотом і сріблом , дорогоцінним камінням незадоволені таким закінченням диспуту мусульмани намагалися отруїти Костянтина, але він повернувся здоровий до дому.

Ця поїздка до мусульман мала велике значення для Костянтина. По-перше тут він побачив реальне життя і набрався досвіду. По-друге , в цій місії Костянтин ближче познайомився зі слов’янами , яких так багато було н землях Халіфату. Бачив Костянтин, як легко слов’яни - язичники кидали свою власну віру й приймали науку Магомета. По-третє, під час Сарацинської місії Костянтин ознайомився, що таке є богослужіння народною мовою. Тому, що в Сирії у 754-755 році заборонили християнам навчати дітей грецькою, згодом заборонили грецьку мову і в богослужінні. Через це араби змушені були поперекладати свої богослужбові книжки на живу арабську мову. Це все бачив Костянтин, що допомогло йому перекласти Святе Письмо і богослужбові книжки на слов’янську мову.

2.1.2 Три язична єресь

Також найголовнішою працею Костянтина і Мефодія, було запровадження слов’янам богослужіння живою народною мовою. У той час у всьому світі, а особливо в Римі і на Заході взагалі панувало вчення, ніби молитися і правити службу можна тільки трьома стародавніми мовами: іудейською, грецькою і латинською .Цю науку Костянтин не приймав і назвав її три язичною єрессю, бо вона була проти заповідей Христа (Матвій 28. 19-20) І проти науки Св. Апостола Павла (1Коринтянам. 14), який вимагав щоб молитися живими народними мовами , бо це необхідно для здійснення християнізації світу.

Костянтин і Мефодій, певне за впливом Патріарха Фотія Глибоко визнавали нову науку, що молитися можна і потрібно всіма мовами світу, а три язичну науку називали єрессю і виступали проти неї. І вони стали навчати, що слов’ян потрібно неодмінно охрестити і навчити їх живою їхньою слов’янською мовою, і перекласти їм на Слов’янську мову Святе Письмо і богослужбові книги. І власне цьому вони відали все своє життя , - стали всеслов’янськими проповідниками.

Костянтин і Мефодій не тільки запропонували свою величну ідею, - вони реально здійснили її на Моравах. І в цьому полягає та велика праця , яку виконав Костянтин і Мефодій для слов’янської культури.

Прибувши Костянтин на Моравію у 862-863 році ,відразу розпочав проповідь по церквах слов’янською мовою, слов’янською мовою читав Апостол та Євангеліє. Можливо, що богослужіння на той час не було все перекладне, і Костянтин закінчив ці переклади вже в Моравії. Костянтин і Мефодій при перегляданні своїх попередніх перекладів до їх змін, а саме читали їх з моравською вимовою . Правити службу за слов’янським зразком розпочав Костянтин відразу ж, як приїхав до Моравії, головні переклади були в нього готові і він мав дозвіл з Константинополя. Костянтин почав правити службу живою мовою.

Таким чином, відбулася на Моравах величезна культурна подія найбільша подія в історії всього слов’янства, - правити церковну службу живою мовою. З того часу не тільки моравани, але й увесь слов’янський народ увійшов до складу тих великих народів. Богослужіння живою мовою мало величезний успіх більшість мораван вперше відчули себе не баварськими підданцями а вільним народом . Служба народною мовою постійно пробуджує почуття гідності і незалежності.

Проповідь Костянтина в Моравії була надзвичайного успішною, але ці успіхи привели до запеклої боротьби з німецьким духовенством. Німецьке духовенство давно вже працювало на Моравії, і вважала цю землю в церковнім відношенні своєю. Німецьке духовенство моравської мови не знало, та й знати не хотіло, бо то була мова “народа - раба ” .

Німецьке духовенство відправляло церковну службу на моравії латинською мовою, проповідувало також латинською мовою. Звичайно, ані служби, ані проповіді цією мовою моравани не розуміли. І тому ця праця німецького духовенства в Моравії була працею безплідною. Німецьке духовенство бачило, як горниця народ моравський до Костянтина , йому лишалося або приєднатися до Костянтина і Мефодія і вивчати моравську мову, або розпочати боротьбу проти новоприбулих немилих їм греків.

Моравани залишали німецьке духовенство і радісно йшли до нової церкви Костянтина та Мефодія. В першу чергу це позбавило німецьке духовенство великих прибутків. Це була найголовніша життєва реальна причина, чому німецьке духовенство із такою люттю накинулось на Костянтина та Мефодія.

Бачило німецьке духовенство що богослужіння та проповіді живою мовою піднімає мораванам дух, зароджує в них почуття гідності. Моравани платили великі податки німцям. Тепер їх платити відмовлялися Моравія скинула з себе німецьке ярмо.

Солунські брати принек5сли на Моравію нову церковну ідею, - ідею богослужіння живою мовою, а ця ідея серед поневоленого народу відразу породила сотні інших ідей не на користь німців. Моравани знали що в себе вдома німецьке говорить проповіді живою мовою, але не хоче робити того слов’янам, - і відразу зробили з того відповідні висновки і розпочалася вперше вперта запекла боротьба яка не припинялася вже аж до смерті обох братів.

2.1.3 Брати в Римі

В половині ІХ століття коли жили і працювали Костянтин та Мефодій , формального поділу церков на західну та східну ще не було. Цей поділ вже тоді виразно називався: інтереси патріархів римського та візантійського ставали напруженими . Поки сама імперія не поділилася на дві частини, західну та східну доти й церква християнська залишалася однією православною. Але з часом Візантія втратила свою західну частину політично, а це привело і до того, що від єдиної християнської церкви відірвалася її західна частина , від чотирьох патріархатів відірвався один – римський.

867 році брати отримали запрошення від папи Миколи відвідати Рим . Вони прийняли запрошення прибути до Риму. Зустрічає Кирила та Мефодія в Римі папа Адріан ІІ , тому що 13листопада 867року помер папа Микола І, а його місце посів папському престолі Адріан ІІ.

Брати пробувши три роки на моравах , а вже по тому про працю їхню довідався папа Микола, повернулися до Константинополя і вже звідси відправилися до Риму.

Прибуття братів до Риму стало великим святом. Річ у тому , що Костянтин ніс мощі Святого Климента, а вони були для папи та римлян найбільшими святощами. У той час римляни взагалі дуже захоплювались збиранням різних релігійних реліквій ,а це ж були мощі одного з перших римських пап Костянтин весь час носив мощі Святого Климента з собою. Кирила та Мефодія в Римі зустріли з великою пошаною. Під час внесення мощів Святого Климента до Риму відбулося багато чудес, про що розповідається в багатьох джерелах.

У Римі було немало духовенства, що було рішуче проти слов’янського богослужіння. Триязична єресь міцно трималася в західній церкві, і брати зустріли в Римі багато запеклих ворогів. Виявилось, що отримати благословення від папи на переклади зовсім нелегко, - для цього потрібно було перше провести широку підготовчу пропаганду нових ідей, чим і зайнялися брати.

Костянтин мав багато прихильників серед вищого церковного духовенства. Вони , певне , й самого папу Адріана ІІ “прихилили” до братів бо папа, як оповідають про те джерела поставився до них добре. Але в Римі було багато й такого духовенства, яке з недовірою відносилися до новизни, яку запроваджував Костянтин. І певне не один раз виступали проти новаторів. І коли в Римі багато працював Костянтин пропагуючи свою справу, то напевно ще більше те й робило німецьке духовенство, яке виступало проти братів та слов’янського богослужіння. Усі джерел оповідають по те, що і в Римі мав Костянтин завзяту боротьбу з три язичниками. Папа вирішив поблагословити працю братів. Звичайно багато духовенства не погодилось з рішенням папи.

Другою важливою справою для братів було висвячення їх учнів, яких вони привезли з собою з Моравії та Паннонії. Це була велика справа бо ж ці учні мали заступити своїх учителів і продовжувати далі ту справу, яку розпочали Солунські брати. Учні яких привезли для висвячення, були напевно всі місцевого походження, які добре знали слов’янську мову, вони мали розпочати перші кадри місцевого духовенства на Моравах та Паннонії . Погодившись папа поблагословити й затвердити слов’янське богослужіння, змушений разом з тим погодитися й на висвяту учнів .

Вважають, що висвячено було лише п’ятьох учнів Горазда, Климента, Наума, Ангел ара, Саву. Висвячених учнів, напевно, відправлено було в Моравію та Панонію, щоб вони виконували там необхідні церковні потреби та служби. Тому, перша частин завдань братів була блискуче закінчена: папа Адріан ІІ поблагословив богослужіння живою народною мовою і висвятив перших священиків для слов’янського народу.

2.2 Походження слов’янського письма. Створення абетки як акт культурного значення для слов’янських народів

Походження слов'янської та східнослов'янської писемності. Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов'янські азбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янський просвітник Кирило — ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьому світі.

Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

Страницы: 1, 2, 3