Курсовая работа: Основні аспекти технології відтворення поголів`я коней

Курсовая работа: Основні аспекти технології відтворення поголів`я коней

ВСТУП

Розвиток тваринництва в нашій державі є досить розповсюджене явище. На території Україні існує досить добра кормова база для забезпечення нормальної годівлі тварин. Кормова база для різних видів тварин, які вирощуються в господарствах має свої певні особливості та використовується з певною метою. Кормові раціони містять різні кормові речовини в залежності від мети використання: чи для збільшення м`ясної маси, чи для зростання молочної продукції, чи для одержання плідного високоякісного потомства.

В народному господарстві країни коней використовують як робочих і продуктивних тварин. Від них одержують м`ясо та молоко (переважно для виробництва кумису), сироватку жеребних кобил для стимуляції багатоплідності корів і вівцематок та сироватку коней нормального фізіологічного стану, шлунковий сік і гамма-глобулін.

На сьогоднішній день в Чернігівській області досить мало господарств займаються вирощуванням коней. Одне з провідних у цій галузі – господарство с. Комарівка Борзнянського району.

Мета роботи – розглянути основні аспекти технології відтворення поголів`я коней.

Об`єкт дослідження – господарство с. Комарівка Борзнянського району.

Предмет дослідження – стан та розвиток галузі конярство.

Основні завдання:

1) дати коротку характеристику господарства;

2) охарактеризувати основні етапи технології відтворення поголів`я коней, які використовуються в господарстві;

3) запропонувати плани реалізації продукції.

1. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО ГОСПОДАРСТВО

Виробнича сфера господарства є фундатором нагромадження коштів, розквіту господарства. Наведемо кілька цифр, які характеризують трудову діяльність господарства у минулому році. Урожайність зернових склала з: кожного гектара по 34,5 центнера, перевиконали державне замовлення трудівники по хлібу, м'ясу.

З року в рік «сталеві коні», тобто трактори і автомобілі, витісняли наших їздових. В колгоспах про коней як тяглову силу, почали забувати.

Зробимо короткий екскурс в історію розвитку конярства в даному господарстві. У 1984 році, у колгоспі було близько 30 коней. Минули роки, і в Комарівці створили племінну конеферму, дитячо-юнацьку спортивну школу. В ній навчилися цікавої захоплюючої професії наїзника більше півсотні юнаків і дівчат. Розвитку конярства керівник господарства навчався у добрих господарів. Так стала розводитися українська верхова порода коней з великою витривалістю і добрив норовом. Коней цього господаря використовують не тільки для сільськогосподарських робіт, але вони ставали основними учасниками перших всеукраїнських кінноспортивних змагань. В середньому ці коні на ринку коштували до 5 тис. грн.

Нині у стайнях 250 коней, з них; 150 племінних - елітних, бігових рисистих порід. Є тут і чистокровні арабські, англійські, латвійські орловські, російські та володимирівські ваговики, українські верхові, їх сумлінно доглядають спеціалісти.

Це відкриває для господарства ще більші перспективи для розвитку племінного конярства.

Таблиця 1 - Стан продуктивності кінного господарства за останні 3 роки (в % від загальної кількості коней)

Породи коней	Продуктивність за 2002 рік			Продуктивність за 2003 рік			Продуктивність за 2004 рік
	М`яса	Молока	Одержано жеребців	М`яса	Молока	Одержано жеребців	М`яса	Молока	Одержано жеребців
М`ясна	55	10	25	58	9	27	65	7	22
Молочна	10	75	20	12	78	12	15	82	15
Племінна	35	15	55	30	13	61	20	11	63

Загалом господарство забезпечене всіма необхідними кормами для розведення та перспективного розвитку конярства.

Господарство має достатньо сільськогосподарських угідь близько 5000 га для вирощування переважно всіх видів рослинної продукції для забезпечення належного розвитку господарства.

Господарство розміщене в лісостеповому регіоні північної частини області, має досить вигідне положення в плані забезпеченості угідь для випасання худоби. За господарством закріплено значні площі сіножаті, що дає можливість використовувати в достатній кількості як грубі корми так і зелену масу.

Комарівка знаходиться за 22 км від центру району. В селі налічується 6664 га землі, у т.ч. 3839 га орної. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур.

На сьогоднішній день досить часто зустрічаються господарства, в яких значні матеріально-технічні труднощі. Дане господарство також не в повній мірі забезпечене сільськогосподарською технікою, досить часто не вистачає запчастин для від ремонтування хоч і старої техніки. В ресурсах господарства знаходиться значна частина земельних фондів, тому вкрай необхідно для господарства забезпечення та фінансування з боку держави.

Таблиця 2 - Стан забезпеченості кормами господарства за рахунок власної продовольчої програми

Назва корму	Процент від загальної потреби кормів
Ячмінь	95,5
Кукурудза	100
Пшениця фуражна	100
Овес	99
Горох	75
Сіно	85
Солома	100
Силос	100
Сінаж	95
Коренеплоди	95
Зелені	100
Молочні корми	100

Для ведення сільськогосподарської галузі, такої як конярство корма використовуються переважній більшості, які були вирощені на полях господарства.

Розглянемо більш детально вирощування найбільш широко вирощуваних зернових культур в господарстві.

Вирощування овса.

Овес менш вибагливий до умов вирощування, ніж яра пшениця і ячмінь, проте він більш вологолюбний.

У сівозміні овес розміщують після кукурудзи, зернобобових культур, озимини тощо.

Обробіток ґрунту нічим не відрізняється від обробітку під інші ярі зернові культури. Тут обов'язкова зяблева оранка на глибину 20 - 22 см, а якщо попередники стерньові, то обробіток ґрунту треба розпочинати з лущення стерні. Якщо ґрунти мокрі, зяб переорюють [23].

Навесні ґрунт боронують, шлейфують і культивують.

Коренева система всмоктує з ґрунту важкорозчинні форми фосфатів, тому під овес вносять менше добрив. Його можна розміщувати другою, навіть третьою культурою після внесення добрив. Проте при безпосередньому внесенні мінеральних добрив, особливо азотних, набагато підвищується врожай зерна (7 ц/га і більше). Середня доза - по 30 кг/га діючої речовини азотних і фосфорних добрив. На кислих ґрунтах доцільно вносити фосфоритне борошно.

Насіння вівса проростає при температурі - 2-3 °С, а сходи переносять значні заморозки (мінус 4-5 °С і більше). Тому овес треба сіяти рано - як тільки ґрунт добре оброблятиметься.

Сіють овес очищеним кондиційним насінням. Перед сівбою (за 2-3 дні) насіння протруюють.

Кращими способами сівби є вузькорядний і перехресний.

Норму висіву 140-180 кг/га, або 5,5-6,5 млн. шт. зерен.

Насіння вівса легше, ніж насіння ячменю та пшениці, тому його загортають на меншу глибину 4-5 см.

Догляд за посівами вівса аналогічний догляду за ячменем і ярою пшеницею. Овес збирають тільки роздільним способом, бо зерна у волоті дозрівають неодночасно. Починають збирати тоді, коли зернівки у верхній частині волоті досягнуть повної стиглості.

Вирощування озимої пшениці.

Озима пшениця потребує родючих і чистих ґрунтів, тому її висівають після найкращих попередників. У степових районах її висівають по чорних парах. Добрими попередниками є також кукурудза на зелений корм і силос, яку вирощують широкорядним способом, і баштанні культури. У господарствах лісостепової зони озиму пшеницю висівають після вико-вівсяної суміші на корм і сіно, гороху, багаторічних бобових трав. На Поліссі кращими попередниками є кормовий і сидеральний люпини, конюшина, рання картопля, льон-довгунець, озимі на зелений корм.

Уся система обробітку ґрунту залежить від попередника. Використовуючи під пшеницю чорний пар, то обробіток розпочинають у кінці літа з лущення стерні, а потім проводять глибоку зяблеву оранку на глибину 25- 30 см. Якщо орний шар не дає змоги провести глибоку оранку, тоді орють на 20-22 см.

Якщо попередником є кукурудза, оранку проводять відразу після збирання врожаю. При достатній кількості вологи глибина оранки після такого попередника не повинна перевищувати 16-18 см. Після гороху та інших стерньових попередників поле орють на повну глибину плугами з передплужниками. Одночасно з оранкою проводять боронування і коткування. Бувають випадки, коли відразу після збирання врожаю провести оранку неможливо, тоді поле лущать, а через два тижні орють. Поле після просапних культур, наприклад картоплі або баштанних, можна не орати, а лише культивувати чи дискувати на глибину 10-12 см з одночасним боронуванням. Це забезпечує нормальний ріст і розвиток озимої пшениці з мінімальними затратами на виробництво одиниці продукції [23].

Оранку під пшеницю після непарових попередників треба проводити не пізніш як за три тижні до висіву її. Якщо запізнитися з оранкою, ґрунт буде надмірно розпушений і не встигне осісти до сівби, а це спричинює випирання вузла кущіння після осідання ґрунту. Такі рослини будуть легко вимерзати. Якщо ґрунт ущільнився, тоді перед сівбою пшениці проводять культивацію на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням.

Удобрення є важливим заходом у підвищенні врожайності озимої пшениці. Під озиму пшеницю вносять органічні і мінеральні добрива. З органічних місцевих добрив вносять гній, компости. Мінеральні добрива рекомендують вносити на поля після непарових (стерньових) попередників.

Доза внесення органічних добрив залежить від району вирощування озимої пшениці.

Мінеральні добрива вносять по 30 - 45 кг/га азоту, фосфору і калію.

При висіванні озимої пшениці після зернобобових і бобових багаторічних трав дози внесення азоту треба зменшити або не вносити взагалі, бо бульбочкові бактерії, розташовані на бобових, накопичують азот у ґрунті.

Мінеральні добрива вносять восени при висіванні пшениці і під час підживлення. В цей час вносять в рядки по 16-18 кг/га Р2О5 у вигляді гранульованого суперфосфату. При внесенні такої кількості фосфорних добрив урожайність зерна підвищується на 3-4 ц/га. Суперфосфат позитивно діє на розвиток кореневої системи, солі фосфорної кислоти підвищують також концентрацію клітинного соку, чим забезпечується висока зимостійкість пшениці.

Надзвичайно важливе значення має підживлення озимої пшениці в ранньовесняний період повним мінеральним добривом з розрахунку 0,8 ц/га аміачної селітри, 1 ц/га суперфосфату і 0,5 ц/га калійної солі.

Ранньовесняне внесення добрив може підвищити врожай зерна на 4 ц/га і більше. При весняному підживленні можна давати 4-5 т/га гноївки з додаванням 0,8 ц/га суперфосфату, 3- 4 ц/га пташиного посліду і 4-5 ц/га золи. Навесні добрива вносять по таломерзлому ґрунту, щоб добриво вдень при відтаванні добре вбиралося ним. В цей час найкраще вносити добрива з літаків.

Доцільність внесення повного мінерального добрива напровесні диктується тим, що в цей період мікрофлора пригнічена низькою температурою і не мінералізує органічних речовин. В озимини вегетація розпочинається при 5 °С, але поживних речовин, доступних для рослин в цей час ще мало, тому внесення їх у формі мінеральних добрив конче потрібно [23].

Сіють озиму пшеницю в господарстві високоякісним (кондиційним) насінням кращих районованих сортів. Перед сівбою насіння очищають, сортують та протруюють. На 1 т насіння витрачають 1 кг гранозану або 3 кг фундазолу. Препарати використовують для боротьби з твердою сажкою, спори якої містяться на поверхні зерна. Щоб застерегти рослини від летючої сажки (її спори розташовані в зародку), застосовують термохімічне протруювання, яке проводять у теплій воді при 49 °С протягом 3 год.

Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см або перехресний. В результаті цього врожай підвищується на 2,4 ц/га порівняно із звичайним рядковим посівом.

Норма висіву залежить від багатьох причин. На норму висіву впливають час і способи сівби, удобрення, господарська придатність насіння, його величина, особливості сорту, грунтово-кліматичні умови та інші фактори. Але середня норма висіву озимої пшениці на Поліссі - 180-200 кг/га, в Лісостепу - 160-200 кг/га, Степу - 160-180 кг/га, або 4-5 млн. зерен на 1 га.

Глибина загортання насіння залежить від вологості і механічного складу ґрунту. На глибину загортання впливають також період оранки, попередники, величина насіння, біологічні особливості сорту тощо. При достатній кількості вологи на середньо-в'язких ґрунтах можна загортати насіння на глибину 4-5 см. Глибина висіву на чорноземних ґрунтах і посушливих районах більша і становить 6- 8 см, а в сухих районах Степу може досягати 10 см.

Догляд за посівами включає ряд агротехнічних заходів. При сівбі озимої пшениці по свіжій оранці ґрунт прикотковують для ущільнення кільчастими, шпоровими або рубчастими котками.

Ґрунтову кірку до появи сходів пшениці знищують боронуванням.

Щоб зберегти озиму пшеницю від вимерзання, на посівах проводять снігозатримування. Навесні до початку польових робіт посіви підживлюють мінеральними добривами та боронують. Це підвищує врожай на 2-3 ц/га. При випиранні вузлів кущіння посіви коткують [23].

Збирають урожай озимої пшениці у фазі воскової стиглості роздільним способом. Якщо із збиранням запізнитися, зерно пшениці осипається. Для роздільного збирання застосовують віндроуери та рядкові жатки, якими пшеницю скошують і вкладають у покоси. Після підсихання їх обмолочують самохідними комбайнами. При повній стиглості пшеницю збирають прямим комбайнуванням.

Після збирання озимої пшениці зерно ще раз очищають, доводять до вологості 14 % і відправляють на заготівельні пункти або зберігають у своїх господарствах. Солому і полову негайно скиртують, а поле лущать.

Крім цих основних культур, під які відводиться значна площа орної землі (близько 40 % від загальної площі), в господарстві вирощують також такі культури: картоплю, зернобобові, кормові коренеплоди, кукурудзу на зерно та силос, ячмінь, пшениця фуражна, горох, сіно.

Для господарства характерним є також вирощування великої рогатої худоби. Ця галузь є більш-менш прибутковою та використовується і для власних потреб: забезпечення шкільної їдальні та їдальні господарства, частина молочної продукції реалізується на молокозавод, м`ясна продукція на м`ясокомбінати області.

В господарстві існує певна структура управління: це спільне фермерське господарство (СФГ), на чолі якого є голова СФГ обраний на загальних зборах членів СФГ, та його підлеглі - головний зоотехнік, головний ветеринарний лікар, головний бухгалтер, економіст, відповідальний за матеріально-технічне забезпечення, керівники підрозділів (ланкові) наймані працівники.

В господарстві налічується декілька підрозділів:

- ферма великої рогатої худоби;

- свиноферма (незначна кількість поголів`я, які використовуються переважно для потреб господарства);

- кінний двір;

- ремонтно-транспортна дільниця;

- управлінсько-бухгалтерський відділ.

Всі підрозділи працюють злагоджено, кожного місяця кожен керівник підрозділу подає звіт про роботу його підлеглих, здійснюється простійний контроль роботи працівників, проводяться збори на яких заслуховуються зауваження пропозиції працюючих.

Взагалі в господарстві досить стабільна соціально-економічна ситуація, робота господарства спрямована на розвиток такої галузі сільського господарства як конярство.

В наступному розділі ми більш детально розглянемо технологію відтворення поголів`я коней, яка досить добре втілюється в життя в даному господарстві.

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВЕДЕННЯ ГАЛУЗІ

2.1 Технологія відтворення поголів’я коней

Основне завдання відтворення - це збільшення кількості та поліпшення якості тварин. Чітка його організація сприяє швидким темпам вдосконалення племінних і робочих коней, дає можливість довести структуру поголів'я до економічно обґрунтованих розмірів, а також збільшити поставки їх на плем'я, для забою на м'ясо, спорту і експорту. Реалізація цих завдань пов'язана із щорічним одержанням лошат від кожної кобили, придатної до розмноження.

Ефективність племінної роботи в конярстві та економіка галузі значною мірою пов'язані з відтворною здатністю жеребців та кобил. Практика останніх десятиріч свідчить, що навіть в умовах оптимальної годівлі у кобил заводських порід спостерігається значне послаблення запліднюваності та висока смертність ембріонів. З'ясування передумов цього та їх запобігання - важливе завдання біологічної, ветеринарної та зоотехнічної наук [18].

Причини, що призводять до зниження відтворної здатності коней, досить різноманітні. Неплідність може бути природженою (гермафродитизм та інші аномалії статевих органів), старечою, аліментарною (нестача в раціонах жеребців і кобил деяких мікроелементів-та вітамінів), експлуатаційною (надмірна робота кобил в запряжці, інтенсивне тренування та випробування на бігах і скачках), симптоматичною (як наслідок захворювання ринопневмонією, вагінітом, ендометритом, метритом та іншими хворобами), штучною (відсутність даних про індивідуальні особливості охоти кобил, несвоєчасне парування чи осіменіння). Рання Смертність ембріонів зумовлена, крім того, порушенням їх каріотипу, тобто нормальної кількості хромосом (моносомія, трисомія, поліплоїдія), несумісністю груп крові, спорідненим паруванням, радіаційною, хімічною та газовою забрудненістю навколишнього середовища тощо.

Важливим фактором підвищення ефективності галузі є максимальне використання висококласних жеребців, приплід від яких реалізується за найвищими цінами. Отже, показники відтворення об'єктивно характеризують стан і культуру конярства в господарствах будь-якої категорії. Основним показником відтворення поголів'я коней є кількість здорових, нормально розвинених лошат, одержаних від 100 кобил, наявних на початок року [13].

Статева зрілість. Коні досягають статевої зрілості у 15- 16 - місячному віці, а загальний розвиток організму триває до 4-5 років. Значною мірою вона зумовлена породною належністю жеребчиків і кобилок, особливостями годівлі та утримання молодняку, загальним розвитком організму. Для аборигенних порід коней (бурятської, монгольської, якутської та ін.) характерна пізньоспілість, тому статевої зрілості вони досягають лише у 2,5-3-річному віці. Молодняк заводських порід більш скороспілий. Кобили цих порід можуть бути жеребними вже в 12-18-місячному віці. Раннє парування шкідливо впливає на організм молодих тварин.

Жеребців і кобил усіх порід використовують для розмноження з 3-річного віку при умові хорошого загального їх розвитку. На кінних заводах країни дещо пізніше (з 4- 5 років) використовують для відтворення жеребців верхових і рисистих порід. Проте жеребців зазначених порід, які мають високий біговий чи скаковий клас, у 3-3,5-річному віці у паруванні використовують обмежено. Це дає можливість у 6-6,5-річному віці (а не в 8-10-річному, як звичайно) мати об'єктивні дані про якість їхніх потомків.

Страницы: 1, 2, 3