рефераты бесплатно
 

МЕНЮ


Курсовая работа: Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття

Курсовая работа: Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття


Чеська національна меншина в Україні в 20–30-ті роки ХХ століття

 


Вступ

 

Актуальність. В сучасних умовах розвитку міжнаціональних відносин і розв'язання проблем, які виникають у зв'язку з цим, особливу актуальність, на мій погляд, набуває ретельне вивчення досвіду розв'язання проблем національних меншин у різних регіонах країни, поява колоній, особливостей функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, національних об’єднань та організацій, діяльність державних органів по забезпеченню соціально-економічного і національно-культурного розвитку національних меншин, особливо в Україні в 20–30ті роки ХХ ст.

Виходячи з актуальності та недостатнього, з точки зору сучасних вимог, рівня наукової розробки досліджуваної проблеми, потрібно детальніше дослідити формування та розвиток чеської національної меншини, а також репресії щодо неї з боку радянської влади в 20–30-х рр.

Історіографія. На сучасному етапі історіографії відбувається переосмислення поглядів і концепцій, які склалися раніше, питань, що стосуються ролі національних меншин. Дослідники підходять до проблем національних відносин, спираючись на концепцію самостійного українського державотворення. Зокрема, історія національних відносин і радянського будівництва в 20-30-ті роки ХХ ст. оцінюється з точки зору нереалізованих можливостей, прагматичності політики більшовиків в національному питанні. Виходячи з цього, О. Дробал, І. Заславський, Л. Яковлєва, Б. Чирко, С. Пишко, Ю. Луцький, А. Глинський, В. Житник, В.О. Рафальський, В. Мазур у своїх працях характеризують політику більшовиків щодо національних меншин в 20–30ті роки як спробу підкорити їх «апаратній державі», сформувати з їх допомогою єдиний радянський народ. Але вони досліджували чеську національну меншину здебільшого у контексті інших, більш чисельніших меншин. І тому в цих працях мало уваги приділяється питанню чеської національної меншини, що й обумовило вибір теми даного дослідження.

Аналіз використаних джерел. Більшість того, що писалось про українських чехів має випадковий характер. Якщо в дореволюційний час видавались календарі (1888–1891), які мали здебільшого релігійне спрямування, часописи, які послужили для створення книг, та дали поштовх цілій низці досліджень, то після революції, а особливо після того, як значна частина чеських колоній на Волині перейшла до Польщі, дослідження припиняються.

В основному при дослідженні цієї теми я опирався на праці таких дослідників, як В. Мазур, А. Глинський, І. Заславський, Б. Чирко, Л. Яковлєва, С. Пишко, Ю. Луцький, О. Дробал, В. Житник, В., О Рафальський, а також використовував дані статистичних збірників (переписів населення, демографічних досліджень) та документальні публікації (що є особливо цінними в даному дослідженні).

У працях Дробала і Луцького більша увага приділена культурному життю, кількість населення, та його зміни подається у статистичних збірниках. Економічне життя та соціальне становище нацменшин, в тому числі і чехів, досліджували Мазур і Чирко. У інших працях подається короткий опис життя та становища чехів, але всі вони охоплюють період від заснування колоній до сьогодення, мало описуючи міжвоєнний період.

Мета дослідження – детально дослідити особливості соціально-економічного, політичного, та культурного розвитку чехів в Україні в міжвоєнний період, а також репресії з боку радянської влади, їх причини та масштаби.

Завдання. Шляхом системного аналізу опублікованих праць та джерел простежити характер і обумовленість основних тенденцій у формуванні, розвитку чеської національної меншини в період 20–30-х років.

Структура і хронологічні рамки дослідження. Дана робота складається з трьох розділів та додатків, які детальніше показують певні аспекти дослідження. В першому розділі робиться короткий опис життя чехів до досліджуваного мною періоду. Це є, на мою думку досить важливо, тому, для того щоб краще показати ті величезні зміни що відбулись після більшовицької революції. В другому та третьому розділах досліджуються всі аспекти життя чеської національної меншини, та ставлення до неї радянської влади. В кінці роботи робляться короткі висновки дослідження.


1. Чеська національна меншина в Україні в дореволюційний період

Чеські колонії на Україні існують уже понад 140 років (перша Лютгарівка (Лютгардт) у Дубенському повіті, заснована в 1863 р., Глинськ у Рівненському повіті – в 1868 р.). Густою сіткою вкрили вони особливо Волинь (Володарський р-н – 103 чехи (0,2%), Дзержинський – 226 ч. (0,7%), Іванківський – Коростишівський – 44 ч. (0,1%), Мархлевський – 44 ч. (0,1%), Новоград-Волинський – 68 ч. (0,1%), Потівський – 164 ч. (0,4%), Пулинський – 1090 ч. (1,7%) Радомиський – 63 ч. (0,1%), Мар'янівський – 81 ч. (0,2%), Черняхівський – 1697 ч. (3,1%), Ярунський – 77 ч. (0,2%), по всіх районах округи – 3759 ч. Житомир – 269 ч. (0,3%), по всій окрузі – 3699 ч. (0,54%).[1]

Велика кількість чехів проживала також на Житомирщині. Житомир як адміністративно-культурний центр Волині був завжди осередком і для чехів Житомирського повіту. Він притягував їх до себе по різних адміністративних справах, а також для купівлі та продажу. Таким чином об'єднував їх. Тут зустрічалися один з одним, знайомилися, дізнавалися, що робиться в окремих колоніях. Одне слово, взаємно зближувалися.

Чехів на Україні куди менше, ніж німців, євреїв чи поляків, але у Волинській окрузі їх найбільше, густою сіткою вкрили вони Волинь. Тут, за переписом 1911 р., налічувалось бл. 130 чеських колоній та 65 тисяч чеських поселенців[2].

Чехи найбільше почали переселятись на Волинь з Чехії з 1867 р., коли їм дали великі пільги, наприклад, щодо відбування військової повинності. В році 1874-му еміграція їх припинилася через те, що в Росії було запроваджено загальну військову службу. Але з 1878 р., після російсько-турецької війни, чехам знову почали надавати деякі пільги і переселення їх відновилося. Переселяючись на Волинь, чехи не запозичили в німців хуторної системи. Тоді, як усі волинські німці сидять на волоках, чехи, переважно, розташовуються цілими селами.

Спочатку «колонізація» Йшла дуже швидко – за десять років чехи заснували або частково заселили понад тисячу населених пунктів. Потім цей процес уповільнився, бо великі площі були вже зайняті, а згодом і зовсім припинився. Лише по декілька родин переїздили в українські села.

Як жило чеське селянство? Найчастіше колоністам діставалася земля не вищого ґатунку, а часом і зовсім погана. Це перш за все пов'язано із нестачею первинного капіталу для колонізації. Як і німці, на Волині чехи проводили громадські меліоративні роботи, проявляючи здатність до кооперування і дивуючи цим місцевих мешканців, упевнених у неродючості цього ґрунту.

На невиробленій землі першою сіяли, переважно, картоплю яка в скрутну годину не раз рятувала від голоду. Привізши із собою реманент (залізні плуги, борони, віялки, косарки), колоністи не мали худоби. На новій землі сіяли просо, гречку, іноді жито, але чим більше налагоджується господарство, тим більша частина продукції йде на потребу худобі, для якої не шкодують нічого, оскільки вона є головним селянським «капіталом». Порівняно з худобою, люди в цей час харчуються навіть трохи гірше але турбота про нове покоління, про здоров'я дітей бере гору над будь-якими комерційними мотивами тільки після того, як чехи добре виробили землю на своїй новій батьківщині (через 4–5 років), вони привозять на Волинь цибухи хмелю, який став потім символом волинських чехів і головним джерелом їхніх прибутків як у дореволюційний час, так і в період НЕПу Затративши на один гектар хмелю бл. 2000 крб., можна отримувати врожай протягом 20–30 років і чистий прибуток 2–4 тисячі крб. щороку. А маючи власну броварню, можна в кілька разів збільшити прибутки[3].

Чехи почали впроваджувати свої способи хліборобства та вирощування нових культур. Усе це суперечило українській селянській традиції і спершу не могло не викликати непорозуміння, навіть протидію корінного населення, але, переконавшись у певних перевагах способу господарювання емігрантів, поступово з'явились і спроби його наслідування.

Поступово виник і ряд змішаних приватних торгових підприємств, які забезпечували продаж продукції хліборобства та сільськогосподарських машин (найчастіше завезених з Чехії).

Безпосередньо перед рееміграцією, чехи мали на Волині і обробляли понад сорок тисяч гектарів землі, майже дві тисячі гектарів лісу.[4]

Протягом століть, як широко відомо, Росія і Польща вели на Волині боротьбу за світське та релігійне панування, тобто католицизм стикався з православ'ям. За царським указом чехам не лише було надано право засновувати найнижчі одиниці самоврядування – «волості», а й дозволялася свобода віросповідання. Серед переселенців було 65% католиків, решту становили реформовані євангелісти, прихильники інших конфесій.

Під тиском русифікаторської політики згодом 75% чехів перейшли у православну віру.

З перших років переселення емігранти дбали про освіту для молодого покоління. Проте Священний Синод Російської імперії, щоб швидше спрямувати «іновірців» на шлях православ'я, надав школам з чеською мовою навчання, яких в 1890 р. було тридцять одна, трирічний термін для переходу на російську мову, незважаючи на протести чеської громадськості.

Про школу чехи дбали весь час свого перебування в Україні. Забезпечення вчителів та шкільного приміщення вважались добре вкладеним капіталом. З Чехії виписувалася література з культури землеробства та багато белетристичних видань, які зосталися у спадок радянським чеським школам і здебільшого були вилучені з обігу органами політичного нагляду.

Зрештою, справді високорозвинену шкільну мережу чехам зробити не вдалося, але в кожній колонії чи громаді траплявся вільніший та схильний до інтелектуальної праці селянин, якому доручали початкову освіту дітей. Згодом деяких з цих селян-педагогів відряджали до Чехії для набуття ними професійної освіти.

Щодо врегулювання політичних та правових питань з урядом, то до революції в колоністів було кілька акцентів, які досить активно користувалися цими повноваженнями, вибиваючи податкові, організаційні та військові пільги. Ці «антрепренери» заробляли на своєму посередництві. Але після подій 1917–1920 рр. колоністи були позбавлені свого політичного і економічного авангарду в місті.

На підставі цих відомостей ми можемо охарактеризувати чеських колоністів періоду передреволюційних подій так:

1) висококультурний землероб, який перш ніж вдатися до якоїсь іншої діяльності, спрямовує інтелектуальні, кооперативні та матеріальні зусилля на створення такої господарської бази, яка могла б потім значний час не потребувати капіталовкладень та постійного технологічного контролю;

2)схильність до перспективних форм господарювання, активної зміни наявних форм і методів; нехтування будь-якими готовими рішеннями, творча праця над такими, що відповідали б виключно особистим перспективним потребам і були б універсальнішими, ніж у сусідів; нонконформізм у житті господарчому;

3)уявлення про землю як про перспективний матеріал для творчості, а не для продажу чи оренди; в будівництві – поєднання економності з максимальним комфортом;

4)прихильність до осілості, політичної стабільності; повний конформізм у релігійному житті; велика турбота про освіту; різноманітність форм і методів навчального процесу заради отримання результату; відсутність ілюзій щодо організації шкіл державою; визначення головного напрямку в цій справі – отримання літератури;

5)значна прихильність до відокремленого, родинною життя, але не такою мірою, як у німців, яких об'єднувала релігія; невластивість рис скупості та «комунальності», притаманних українським поселенням; орієнтація на сили сім'ї; турбота про її фізичне та психічне здоров'я; для цього використано сенсорне розмаїття в мистецтвах, музиці, кулінарії тощо; прагнення до виявлення кожного члена родини як творчої особистості; естетичне навантаження побуту, але відсутність розкошів чи надмірності;

6)розуміння важливості мови держави як інструмента своєї етнічної спільності та лояльності щодо державних вимог;

7)у зв'язку з прагненням до стабільності всередині поселень та в сім'ях, чехи – потенційний виробник міського середнього і робітничого класу; але практично немає випадків, крім поодиноких (проф. Рихлик), коли селяни вийшли на якісь важливі посади, тримаючи зв'язок із родиною чи громадою; дореволюційний прошарок інтелігенції, комерсантів здебільшого був експортований з Австро-Угорщини і не генерувався колоністами; практична байдужість до політичної активності, але без відмови від послуг посередників, якщо компроміси обіцяють їм зиск.

За приблизним підрахунком 1911 р. на самій Волині можна налічити близько 65 000 чехів. Перед війною, 1914 р., чеський етнос наближався до 50-тисячної позначки – 44 433 чол.[5] Чеський корпус, сформований у Києві 1917 р., теж спричинив значне коливання чисельності. Притягуючи до себе полонених та колоністів, він організував згодом рееміграцію значної кількості військових та міського населення [6].

Отже ми бачимо, що чехи були дуже працьовитими і зуміли добре обжитись на чужій землі.

2. Економічне, соціальне та культурне становище в 20–30ті роки ХХ ст.

Встановлення радянської влади в Україні, як і в інших районах колишньої Російської імперії, ініційоване більшовицькою партією, проходило під гаслами соціальної справедливості та інтернаціоналізму, їх абсолютизація, при одночасному ігноруванні цілком природного потягу пригнічених раніше націй і народностей до самовизначення і утворення незалежних держав, ставили під сумнів міцність і довговічність утвореного 1922 р. під цими ж гаслами Союзу РСР. Та захмеліла від монопольної влади і затьмарена привидом світової соціалістичної революції більшість у РКП/б/ виявилася не здатною реально оцінити хід подій і розвиток процесів, винести відповідні уроки. Досвід перших пожовтневих років, особливо періоду громадянської війни, позначеного більшою тривалістю і надзвичайною жорстокістю саме в національних районах колишньої імперії, був знехтуваний. Більше того, генеруючи центристські ідеї і всіляко заохочуючи такі ж тенденції, комуністична партія безоглядно поборювала в своєму середовищі, і в суспільстві в цілому, будь-які прояви національної специфіки як ворожі інтернаціональній пролетарській справі.[7]

Не оминула ця політика і українських чехів, так наприклад в центрі Києва, зокрема на Шулявці, за часів царської Росії виник ряд промислових об’єктів, що з приходом радянської влади були експропрійовані. Так завод «Гротер і Гриванем» став «Плугатарем», «Фільверт і Дєдина» та «Неєдлий і Унгерман» були об’єднані в підприємство «Червоний плугатар»[8].

Після більшовицької революції життя чехів в Україні докорінно змінилось. Значна частина чеських колоній перейшла до Польщі (після підписання Ризького мирного договору між Радянською Росією та Польщею), в результаті чого розірвався зв'язок який склався між колоніями за півстолітнє існування їх в Україні. Вони не були захищені ні тилом у Чеській республіці, ані авангардом у політичному житті України 1920–1930 рр.

В результаті цього кількість чехів в Україні істотно зменшилась. Перший радянський загальний перепис було проведено в 1920 році, але через бойові дії зовсім не були переписані Волинська губернія (де в основному зосереджувалась чеська національна меншина), Чигиринський, Олександрійський та Черкаський повіти Кременчуцької губернії, і ряд волостей та окремих населених пунктів України.[9] Тому простежити зміну кількості чехів на території тодішньої України (в містах), більш менш об’єктивно, ми можемо з 1923 року, а в сільській місцевості починаючи з всесоюзного перепису 1926 року.

Так за даними всесоюзного міського перепису 15 березня 1923 року в містах України проживав 13901 чех.[10] Що до сільського населення то на Волині (де в основному зосереджувалась чеська нацменшина (Додаток А)), за даними всесоюзного перепису населення, чехів проживало близько 16 тисяч (3816 в містах, і 12257 в селах).[11] Як бачимо їх кількість на Волині зменшилась, порівняно з 1911 роком (65 тисяч)[12] в четверо.

Але не зважаючи на це чеські продовжували підтримувати зв’язки. 1 серпня 1921 р. з ініціативи чехословацького відділення Волинського губернського комітету Української комуністичної партії (більшовиків) був скликаний Перший з'їзд чеських колоністів Волині. З'їзд проходив у Селянському будинку в м. Житомир. Делегатами були представники від селищ (1 делегат від 200 мешканців) та члени Комітету незаможників. Члени Комнезаму виявилися найактивнішою групою, але серед промовців було й декілька представників інтелігенції. Це були викладачі – вчитель Боучек та Євген Рихлик. Завдяки їхній ініціативі з'їзд не став лише політичним мітингом бідноти, а спрямував свою увагу на культурний розвиток чеської людності. Було укладено компроміс між національною інтелігенцією та новим політичним режимом. Але вчителі та науковці марно сподівалися на якусь матеріальну чи організаційну допомогу, їм довелося робити все власним коштом. Отже, апеляція комуністів до активності чеського селянства та найчутливіших його елементів призвела до того, що ентузіасти-просвітяни взяли на себе особисто опікування культурними інтересами колоністів. Це опікування трималося лише на прихильності до освітньої та дослідницької справи, на приватних взаєминах, через які вербувалися помічники серед селянства.[13]

Але ці зв’язки могли підтримуватись тільки у Волині і на Житомирщині, де чехи мали 32 населені пункти.[14] Взагалі густота колоній не була великою, навіть на Волині. Попередні підсумки всесоюзного перепису свідчать, що в жодній окрузі не перевищують одного відсотка населення, тільки в одному з районів Волині відсоток чеського населення сягнув 4%.[15]

На підставі декретів Радянської влади про національні сільрад організували 12 сільрад.[16] Зокрема 4 на Житомирщині: у Крошні – 1924 р., в Околку разом з Івановичами та Крошенцем теж 1924 р. У Високому та Горбашах – у лютому 1925 р., у Вільшанці – влітку 1925 р. Інші колонії не мають об'єктивних даних для організації окремих адміністративних одиниць, себто не мають відповідної кількості населення. За офіційними відомостями, чеське населення Житомирщини було розділено таким чином: Крошня – 800 чол. Високе – 400 чол., Виногради – 120 чол., Горбаші – 50 чол., Околек – 312 чол., Івановичі – 268 чол., Кручинець – 180 чол., Плехова – 76 чол., Аліновка – 26 чол., Городище – 65 чол., всього – 2297 чол.; Романів – 220 чол., Чеська Слободка – 220 чол., Соколів – 200 чол., Селянщина – 230 чол., інші поселення – 680 чол.; всього – 1550. Разом – 3847 чол. До цього числа треба додати і чехів, що живуть у самому Житомирі, по містечках – таких, як Соколів, у Чуднові, Черняхові, Пулинах, по окремих українських та німецьких селах, як-от Фолівка, Бураківка та багато інших, особливо серед тих, що розкинулись уздовж Житомирського шосе. Нарешті, по заводах та цукроварнях в Коровинцях (біля Вільшанки) працює багато чехів. Із тими всіма, розкинутими по різних місцевостях чеськими родинами, які не піддаються точному облікові, на Житомирщині на середину 20-х рр. жило понад 4000 чехів.[17]

Під час революції та економічної руїни велика кількість чехів-ремісників кинула міста й повернулася в свої села, вимагаючи собі тут землі й взагалі ускладнюючи життя. Але з 1924 р. вони знову починають повертатися до міст. Початки сільських господарств чехів на Житомирщині, як і взагалі на Волині, були досить важкі. Земля, що її купили, була здебільшого непридатна до сільського господарства – болотяна, лісова або зовсім виснажена. Коштів та реманенту теж не було. Але вперта праця та інтенсивні форми хліборобства (нема чого казати про те, що трипільну систему вони не вживали) поволі дали можливість чехам поставити свої господарства на дуже високій рівень. Так що на 1920-і рр. їх здебільшого можна вважати зразковими. Сільськогосподарські знання чехи відновлювали та доповнювали читанням різних спеціальних часописів. Зокрема, особливо поширеного по всій чеській Волині часопису «Чеський рільник». Всякі новини та вдосконалення вони охоче запроваджували у своїй практиці. Останні роки перед війною, наприклад, почало поширюватись навіть вживання штучного гноєння. Щодо сільськогосподарських машин, то їх мали не тільки обов'язково всі заможні, але й усі середняки. Під час війни та революції придбати нові та ладнати зіпсовані машини було важко, і через те, між іншим, чеські господарства значно підупали. З 1924 р. з дозволу Радянської влади чехи відновлюють зіпсований сільськогосподарський реманент. Спеціальна чехословацька місія постачає чеським колоніям сільгоспмашини в кредит на п'ять років.

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.