Курсовая работа: Трипільська культура

Пізньотрипільські могильники свідчать про складну суспільну структуру, яка склалася протягом середнього етапу Трипілля, з статево-віковою диференціацією, виділенням родоплемінної верхівки та вождів-жерців. Організація життя протоміст вимагала появи керівних структур і, починаючи вже з середнього етапу, у трипільців існували вождівства – централізованої системи керівництва, яка спирається на ієрархічну систему ватажків різних рангів. Типовими рисами для вождівств є наявність великих поселень, монументальних споруд (культові та поховальні).

Як було сказано вище, на ранньому етапі трипільці жили невеличкими поселеннями. Одне з найдавніших (біля 5300 до н.е.), поселення Бернашівка на Дністрі налічувало 7 будівель і займало площу близько 1,5 га. Геомагнітна зйомка виявила 7 аномальних зон, 6 з яких були розташовані по колу (діаметр – 30 м), а сьоме в центрі цього кола.

Для середнього періоду трипільської культури характерні як малі, так і великі поселення, що налічували вже сотні будівель. Зберігався традиційний план забудови по колу, яке з часом набуває виду витягнутого еліпсу. Саме в цей період з’являються протоміста площею 100-300 га: Веселий Кут, Гордашівка тощо. В їх плануванні з’являються вулиці та квартальна забудова. Яскравими прикладами трипільських протоміст є Тальянки (між селами Тальянки та Легедзине Тальянівського району Черкаської області) (дод. 8 а) та Майданецьке (біля с. Майданець Тальянівського району Черкаської області) (дод. 8 б).

Площа першого складає 450 га. На плані поселення складається з двох овальних структур, вписаних одна в одну, відстань між ними (вважаються вулицями) – 70-100 м. Внутрішній та зовнішній периметри доволі щільні. Центральна частина була забудована нерівномірно. У північно-західній частині простежуються радіальні ряди будівель та кварталоподібні структури. В центрі є взагалі вільний від забудови простір (біля 30 га).

Планування трипільського Майданецького доволі схоже на поселення у Тальянках (ті ж еліптичні структури, квартальна забудова в центральній частині поселення, незабудовані ділянки у центрі поселення). В окремих місцях поселення поодинокі будівлі, площі, «вулиці», в’їзди на поселення. Площа – 260 га, на якій – 1575 жител, розташованих у 4-х еліптичних структурах.

Тип поселень-протоміст проіснував понад 400 р. саме з такою схемою – тисячі жител, об’єднаних в овальні структури, з вулицями та кварталами, складною системою укріплень.

Щодо самих жител, то серед археологів у 30-50-ті рр. XX ст., існувала теорія реконструкції житла, яку висунула Т. Пассек. Суть її в тому, що трипільці на вирівняну поверхню землі вкладали шар дерева, який обмазували зверху сумішшю глини з половою, або чистою глиною, вирівнюючи і згладжуючи поверхню, а потім випалювали розкладеними на поверхні вогнищами. Утворений моноліт – «точок», правив за підлогу. Навколо нього зводили стіни, потім – двосхилий дах (дод. 9 а).

Але у 1964 р. В. Маркевич запропонував власну теорію реконструкції, яка по сей день є загальновизнаною. Він вважав, що «точок» – то не що інше, як рештки міжповерхових і горищних перекриттів будинків та інших споруд; він наголошував на тому, що кожне нашарування обпаленої глини – це перекриття, скільки шарів, стільки і перекриттів, а отже – і поверхів, при чому на першому розташовувалися господарські приміщення (дод. 9 б). Стандартна забудова Майданецького наприклад, складалася з двоповерхових будинків із загальною площею 70-140 м2. Найбільші займали площу понад 300-500 м2, серед яких були будинки, які могли бути громадськими спорудами з глиняними лавами вздовж стін. Також розкопано кілька триповерхових будинків рясно, один до одного споруджених як лінія оборони поселення.

Про зовнішній вигляд давніх будівель свідчать моделі жител, власноруч зроблені трипільцями, що вважаються справжнім скарбом документальних наочних посібників по трипільській архітектурі.

Досліджено також рештки культових споруд. Серед них – центральна споруда поселення в Конівці, де на першому поверсі виявлено два прямокутних вівтарі з глини, навколо яких було розставлено мальований посуд. На вівтарях знайдено багато пластики, глиняні фішки у вигляді конусів з головами тварин та людини тощо. Про існування храмових будівель можуть свідчити деякі глиняні моделі. Цікава серія моделей зібрана нині в колекції С. Платонова (дод. 10).

1.3 Побут

Житло-господарський комплекс належав, як правило, одній сім’ї. Житлове приміщення було, зазвичай, одне, частіше – на другому поверсі. Стіни будівель зовні та всередині прикрашали розписом магічного змісту. Різнокольорові дуги, трикутники, лінії ніби охороняли, у тому числі вікна та двері. Поріг робили з глини.

З правого боку біля входу була піч або відкрите вогнище на глиняному підвищенні, де готували їжу. Опалювальні пристрої були також і джерелом світла в приміщенні, яке крім того освітлювалося невеликим округлим віконцем у стіні, протилежній входу. Вздовж стіни, протилежній тій, під якою робили піч. Йшла глиняна лава (висота – 10-20 см, ширина – 40 см), на якій розташовувався посуд. Частина посуду, ймовірно, стояла на полицях, розвішених вздовж стін. Біля печі були зернотерки, вмонтовані у глиняні корита. Трипільцям були відомі меблі, зроблені з дерева, про що свідчать глиняні моделі стільців із спинками з антропо- або зооморфними навершями. Такі стільці прийнято називати «тронами» (дод. 11 а).

Відомості про житла трипільців отримані насамперед з матеріалів розкопок – знахідки різноманітних моделей жител та навіть посуд, який в них знаходився.

З транспортних засобів були відомі сани (дод. 11 б), в які запрягали одного або двох биків – знайдено численні глиняні моделі цих виробів. Це були конструкції з міцним дерев’яним каркасом (довжиною 2-2,5 м і висотою 1,5-2 м), що дозволяли перевозити значної ваги вантажі, проте навряд чи на значні відстані. Факт транспортування мідної руди до трипільських поселень з родовищ у Трансільванії свідчить про наявність ефективного транспорту на суходолі. Глиняна модель човна типу довбанки вказує на наявність річкових засобів пересування, при розкопках в Усатові було знайдено навіть кам’яний якір.

Щодо посуду, то порівняно з минулими часами вироблялася величезна кількість як кухонного, так і різноманітного, багато орнаментованого «столового» посуду. Його використовували не тільки для приготування їжі, але і зберігання припасів(дод. 12 а), води, молока. Окремо існував посуд для культових церемоній – зооморфні та антропоморфні посудини, загадкові «біноклі» та «моноклі» тощо.

Починаючи вже з раннього етапу Трипільської культури різноманітним був асортимент посуду (до 20-30 типів), пристосованого як до конкретного вжитку (кухонний, столовий), так і за розмірами та певного призначення, що свідчить про високий рівень побутової культури. Так, кухонні горщики зустрічаються різних розмірів (10-12 – 50-80 см у висоту), у масу яких додано грубі домішки (шамот, пісок, товчені черепашки), що дозволяло витримувати багаторазове нагрівання без пошкодження або деформації посуду.

Робилися спеціальні посудини для зберігання припасів з вузькою горловиною (грушоподібні, біконічні) та покришки до них. Для молока робили високогорлі глечики, виготовлення сиру – цідилки.

Ранньотрипільські посудини на високих циліндричних піддонах («фруктовниці») зручно було ставити у відкрите вогнище, серед жарин (дод. 12 б). З глини робили ковші, черпаки, ложки (дод. 12 в). Посуд старанно оздоблювався вирізним орнаментом, штампами, розмальовувався.

Трипільське населення вживало переважно рослинну їжу – каші з плівчастих пшениць, проса, гороху. Відомо, що хліб могли пекти тільки з ячменю, який також використовувався для виробництва пива. Щоб розмолоти зерно в їжу, трипільці використовували зернотерки – два камені зі спеціально підготовленою поверхнею. Збирали також дари лісів – дикоростучі плоди сливи, абрикоси, калини, смородини тощо.

М’ясо отримували від домашніх тварин (велика рогата худоба, свиня, вівці), які давали також молоко, шкіри, шерсть, та від полювання (олені, косулі, кабани та ін.). Знайдено багато слідів рибальства, особливо на стоянках, розташованих на узбережжі Дніпра. Відомо також, що трипільці їли черепаховий суп, запечений у власному панцирі черепахи (трипільська стоянка біля хутора Романки).

Що ж стосується одягу, то слід нагадати, що у мідному віці населення на території сучасної України вдягнулося у одяг з тканин. Як було сказано вище, при розкопках були знайдені прясельця, а також рештки вертикальних ткацьких верстатів (глиняні грузи до них), які були практично в кожному будинку. На таких станках вироблялася тканина шириною до 1-1,5 м, при чому різних – від мішковини до досить тонкого полотна. Тканини фарбували мінеральними або рослинними фарбами; тканина орнаментувалася (на середньому етапі дуже популярними були тканини з червоними горизонтальними лініями) – це видно зі статуеток, знайдених при розкопках (дод. 13 а).

Трипільці використовували як нижній одяг нараменні пов’язки. Виготовляли їх з тканини, прикрашали бахромою, робили зав’язки з китицями на кінцях.

Верхній одяг був представлений довгими сукнями, іноді з бахромою знизу, з різними типами вирізу коміру, спідниці, нараменні пов’язки. Існували різні типи поясів: з мотузки – в один або кілька обертів, плетених, з тканин або шкіри, в тому числі з нашивними прикрасами (всього відомо 9 типів поясів). З хутра або тканини робилися короткі, до пояса, жилетки. Чоловічий костюм доповнювала перев’язь, яку прикрашали металевими чи кістяними платівками або бляшками, – через праве або ліве плече, іноді – навхрест. Вона підтримувала пояс, на якому висіла зброя – сокира-молот.

Відомі три типи взуття, на всі пори року. Це чобітки, з халявами нижче коліна, іноді відігнутими назовні, деякі з «підв’язками», півчеревики, типу постолів, та сандалі – підошва з двома ремінцями. Все взуття скоріш за все робилося шкіряним.

У трипільців налічувалося кілька типів головних уборів – грибоподібної форми або схожого на шапку з підгорнутими краями.

З прикрас у них були амулети у вигляді круглих або антропоморфних мідних блях, які носилися на шиї (дод. 13 б). Знайдено також різноманітні мідні та срібні кільця; браслети різних типів: пласкі, в один або кілька обертів; різноманітні намиста з мідних, кам’яних, бурштинових і навіть скляних намистин та морських або річкових молюсків. На статуетках зображено принаймні 10 типів жіночих зачісок. Переважає зібране на спині у різні типи вузлів волосся, є заплетене у 4 коси. Іноді розмальовували обличчя.

Таким чином, у мідному віці трипільське господарство загалом носило комплексний характер з оптимальним використанням природних ресурсів. При екстенсивному землекористуванні у трипільців були високі знання в агротехніці, що дозволяло їм жити на одному місці 50-80 р. Розведення домашніх тварин у трипільців, для отримання м’яса та молока, відтіснило полювання, яке відігравало значнішу роль лише на окраїнах трипільського світу. Металургія та металообробка, які були досить на високому рівні, були спрямовані на серійне виготовлення зброї, знарядь праці та прикрас. На тому ж рівні були гончарства, про що свідчить впровадження гончарного кола і одно- та двоярусних горн для випалу посуду, та нової галузі в енеоліті – ткацтва (впровадження вертикального ткацького верстата). Вже з середнього етапу у трипільській культурі з’являються протоміста з високим військово-демографічним потенціалом та складною соціальною структурою населення. Всі такі великі поселення складалися з кількох еліптичних структур, які в свою чергу складалися з двоповерхових жител, мали квартальну забудову у центрі поселення тощо. Разом з тим у трипільців відмічається високий рівень побутової культури, особливо це видно з широкого асортименту посуду та одягу і прикрас.

Розділ 2. Духовний світ трипільців

2.1 Знакові системи

Щодо трипільської писемності серед вчених точиться багато дискусій, бо це одне з питань в сфері вивчення Трипільської культури, яке дуже суперечливе та мало вивчене, за браком прямих свідчень. Вже на поч. XX ст. з’явилися сенсаційні повідомлення про відкриття трипільської писемності. Після розкопок поселень на Дніпрі В. Хвойко у 1900 р., перебравши десятки тисяч фрагментів, були знайдені певні закономірності у зображеннях на цих фрагментах.

Таким же методом користувався кандидат історичних наук Т.М. Ткачук (саме його теорія трактування трипільських знаків та схем визнана серед більшості вчених) при вивченні величезної колекції кераміки з трипільського поселення – протоміста Майданець. Ним було вибрано та реконструйовано близько 720 посудин. В результаті – 10 форм посуду, для прикрашення яких використано понад 40 схем розпису. Для нанесення на певний тип посуду використовувалося 2-9 визначених схем розпису. Виявилося, що в орнаментуванні посуду трипільці не допускали випадків. Схеми розпису посудин утворюють у плані великі знаки у вигляді свастики або хреста. Всередині схем у визначених зонах розміщувалися певні знаки. Знаки, на відміну від схем розпису, могли змінюватись при переході на іншу посудину.

Всього знаків на Майданецькому посуді було виявлено 239. Серед них є прості та складні. Простих 46, з яких 9 були в особливій пошані, бо зустрічалися від 19 до 128 разів кожен (дод. 14 а). Ще 18 зустрічаються від 2 до 8 раз, решта 19 – по одному. Але слід зазначити, що знаки вживалися не самі по собі, а у вигляді комбінацій, або «блоків», як запропонував Ткачук. Найбільш популярними в блоках були 9 знаків.

«Улюблені місця» блоків на посудинах – ручки, центральні частини мисок, метопи кубків. Серед прийомів монтажу «блоків»(всього 14) – вертикальний (найбільш вживаний), горизонтальний тощо. Складних блоків Т. Ткачук виділяв 193, утворених зазначеними вище прийомами.

Все це, на його думку, свідчить про існування розвинутої знакової системи у трипільців, що притаманно ієрогліфіці.

Також в процесі досліджень функціонування знакової системи в масштабах селища, на основі знахідок з 21 трипільського жила, розкопаних в 1986-1992 рр., протоміста Майданець, виявилося, що спільними для багатьох будинків були прості знаки. А от «блоки» зі знаків в кожному будинку були свої. На основі цього був зроблений висновок, що спільними для мешканців були не знаки-блоки, а – схеми розпису, притаманні певним типам посуду, нарешті прості знаки. Але правила монтажу знаків у «блоки», а «блоки» – у схеми розпису залишалися загальними для всього поселення.

На думку Т. Ткачука, серед мешканців будинку була людина чи люди, які, знаючи прості знаки та правила монтажу, творили нові «блоки». Вони ж і передавали знання знаків та правил їх використання нащадкам. Більшість «блоків» слугувала засобом передачі інформації та спілкування невеликій загалом групі людей, які, скоріш за все, належали до суспільної, або культової спільності.

Також серед мініатюрних виробів з глини, які знайдено на поселеннях трипільської культури, вченими була виділена група предметів геометричних форм – кульок, конусів, півсфер, циліндрів тощо (дод. 14 б). Такі вироби знаходять до кількох десятків різних форм на поселеннях від Трипілля А до Трипілля С II включно.

Дослідники по різному тлумачать призначення цих глиняних виробів. Т. Пассек вбачала в них печатки, С. Бібіков, В. Маркевич, І. Заєць відносили їх до числа іграшок. К. Черниш виділила серед них фалічні символи. На думку більшості з цих дослідників призначення виробів не зрозуміле.

Що цікаво, аналогічні вироби з тієї ж глини відомі з розкопок неолітичних та енеолітичних пам’яток Близького Сходу, Ірану, Месопотамії, починаючи з IX тис. до н.е. і до IV тис. до н.е. Найбільше їх знаходять в будівлях, які інтерпретуються як давні храми. В англійській археологічній літературі за ними закріпилася назва – «tokens», що тлумачиться у нас як «жетони».

Такі дослідники давніх культур Сходу як Д. Шман-Бессера, Л. Оппенгейм, Г. Ніссен, П. Ам’є, Дж. Отус та інші доводять, що ці «жетони» використовувалися в давнину при облікових операціях, насамперед у храмових господарствах.

Саме те, що дрібна трипільська геометрична пластика ні чим не відрізняється від своїх аналогів на Сході, перш за все свідчить про зв’язки з Давнім Сходом та дає право припустити, що призначення цих «жетонів» було тим самим – для ведення обліку пожертв у храмах.

2.2 Трипільські орнаменти

При вивченні орнаментів використовують їх розгортку. Розрізняють лінійну (найбільш уживана), у вигляді сектора та кругову (найрідші) розгортки. Дослідження трипільських орнаментів проводилося на основі цілих та реконструйованих посудин трипільської кераміки.

Загалом посудини мали різне число покритих орнаментом зон – у залежності від форми. Якщо розглядати лінійну розгортку, то ці зони перетворюються на яруси. Для раннього періоду характерні одноярусні зображення на горщиках, мисках та кубках; на вазах, «фруктовницях», грушоподібних посудинах – 2-4 яруси. Одноярусні композиції складалися з таких елементів, як коло, овали з «променями», відтінки спіралі при напрямі руху – зліва направо. Горизонтальні стрічки та лінії утворюють ніби рамку, яка в плані нагадує ромб із зігнутими кутами, - таким чином і утворюється орнамент.

На мисках часто зустрічається зображення «біжучої спіралі» або її відрізків. Також цікаво, що числу 4 незмінно відповідає кількість елементів у композиціях. Так, наприклад, на одній із мисок з поселення Олександрівка композиція складається з 4 видовжених овалів, а ці овали доповнені 4 меншими овалами згори та 4 – знизу. На одній з мисок є 2 букранії – умовне зображення бика – з 4 групами солярних знаків (кола), при чому бик тримає одну групу кіл на рогах – бик тримає сонце між рогами (дуже популярний сюжет у землеробському світі Шумеру та Єгипту.

Також дуже поширеними на ранньотрипільській кераміці зображення змія (найбільше – на грушоподібних посудинах, на їх покришках, вазах та «фруктовницях», рідше на жіночих статуетках). Виділяють кілька різних мотивів образів трипільського змія: перший – мотив змії, яка згорнулася в клубок, в центрі якого - зображення голови з двома очима та відкритою пащею. Три наступних мотиви пов’язані з парними зображеннями змій, які зображені з головами, що рухаються назустріч (дод 15 а).

Розгляд кругових розгорток показав, що більшість з них у плані хрестоподібна, чотиричастна, «обертається» навколо центру – вінець посудини або дна та зображення орнаменту має характер безконечного руху, що можливо виступає як символ часу, а рух – коловорот навколо центру у просторі Всесвіту (дод. 15 б).

На етапі В II та початку C I число знаків – невелике, а їх склад досить стабільний. А от з середини етапу C I (період кризи) зростає їх кількість у всіх районах розселення трипільців. У цей період спостерігається зростання випадків використання червоної фарби для малювання орнаментів, при чому поширюються давні або зовсім архаїчні символи. Разом з тим спостерігається повернення старих форм посуду (з високим, конічно зрізаним горлом; на піддонах) – і знову розпис вкриває всю поверхню посуду, на відміну від B II і початку C I, коли він ледь опускався нижче плічок посудини. У цьому періоді йде поступово повне повернення до старих орнаментів. Як приклади, поширення орнаментів у вигляді лезоподібних овалів, що зображували на мисках (дод. 16)(як всередині, так і назовні), малюючи у кілька ярусів на великих посудинах, що було характерно для етапів B I та B I – II; реалістичний стиль зображення змій, притаманний для етапу А. Багато хто з дослідників вважає, що це пов’язано з уявленнями трипільців про могутність предківських орнаментів, їх магічну силу.

Також серед сотень посудин протоміста Майданець є кілька десятків кубків (висота – 8-14 см). Орнаментація цих кубків складає цілу серію орнаментів, розповідаючи про життя трипільських землеробів (про що свідчили зображення рослин, колосся) (дод. 17). Схема розпису була хрестоподібна, поділена на 4 частини, з яких 2 частини більші, а інші 2 меншого розміру. Більші частини були зайняті орнаментом, який з’єднував розподільні лінії – широкими та вузькими фестонами. А саме на малих частинах були розташовані знаки - «тексти». На основі вивчення цих так званих «текстів», було зроблено висновок, що на кубках зображено проростання колосся, збір врожаю тощо.

2.3 Релігійні уявлення

Усі висновки стосовно трипільської релігії зроблені на основі вивчення археологічних матеріалів – поселень, оригінальних культових зразках скульптури, культових споруд, побутових ужиткових речей – та паралелях з відомим міфологічними системами Давнього Сходу.

Період існування Трипільської культури характеризується перемогою творчого освоєння простору, закріпленням його в космогонічних культах, розвитком уявлень про душу (незалежну від тіла) та вічне її перевтілення, кастовим укладом суспільства з жерцями-старійшинами (вождями) на чолі, культом предків (поява курганних поховань) тощо.

Міфологія являє собою універсальну форму моделювання світу, на відміну від історії, що базується на фактах. Природні космогонічні моделі та світоглядні основи залишили і трипільці. Ці моделі матеріалізовані в трипільських розписах керамічних виробів та побудові селищ. Серед типових моделей можна виділити: коловорот, подвійні (дзеркальні) композиції, що визначають дуалізм (єдність протилежностей), триярусні композиції (космогонічні символи триєдності), чотири сторонність.

Коловорот пояснює світобачення трипільців як прагнення до творчості, ладування навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (концентричні кола в орнаментації тарілок, кругове планування поселень). У них також було поняття про безкінечний плин часу, про що говорить трипільський безкінечник (меандр). Уявлення про сакральний центр цього круговороту вбачається в плануванні поселення з обов’язковим майданом посередині, навколо якого обертається все життя його мешканців.

Страницы: 1, 2, 3