Реферат: Партизанський рух на Україні

Із січня по травень 1943р. у з'єднаннях і загонах на Україні, що мали зв'язок з радянським тилом, кількість партизанів збільшилося в 2,5 рази і досягло 29,5 тис. чоловік, а під кінець року в них воювало вже 58,5 тис. чоловік. У кілька разів зросли сили бойових загонів підпілля в степових і лісостепових районах, а також у західних областях, хоч вони і не мали зв'язки радянським тилом.

Ріст партизанських загонів вимагав підготовлених кадрів. Протягом 1943р. спеціальні школи Саратова і Москви підготували для українських партизанських загонів 1200 радистів, підривників, медиків, командно-організаторських працівників.

Організаторськими групами Д.Е.Бабича, А.М.Грабчака й ін. були створені нові загони в тилу ворога.

 Допомога радянського тилу дала можливість партизанам значно розширити контрольовані ними території в тилу ворога. У першій половині лютого з'явився ще один "партизанський край" -район Сталін(Донецьк)-Сарны-Олевск. Більш 3-х місяців, до середини 1943р. утримували звільнену територію Высшедубечанского району Київської області загони Ю.О.Збанацького і С.Е.Науменко. На стику Київської і Чернігівської областей з Поліською областю Білорусії десятки сіл були під контролем загону Ф.В.Головача. Партизанське з'єднання С.Ф.Маликова до травня 1943р. охопило своїми діями 13 районів Житомирської області.

У першій половині 1943р. основна маса партизанів України продовжувала діяти в її північних районах. Взаємодіючи з білоруськими партизанами, українські загони поступово очистили від ворога значну частину українського і білоруського Полісся. Хазяїнами цієї території стали загони С.А.Ковпака, С.Ф.Маликова, А.Н.Сабурова й інші місцеві загони. До осені в Ровенській області був створений партизанський край, що охоплює біля тисячі сіл з на­селенням більш 300 тис. чоловік. Успішні рейди на Правобережжя на початку 1943р. провели загони А.Ф.Федорова, И.Я.Шушпанова і Я.И.Мірошника. У лютому-березні свій черговий рейд із Пінської області під Київ зробило з'єднання С.А.Ковпака. 12 червня початок свій легендарний Карпатський рейд з'єднання С.А.Ковпака.

З розширенням звільнених партизанських територій виростали бойові можливості загонів і з'єднань у північних областях. Партизанські краї стали могутнім тилом, що забезпечував армію і партизанів продовольством і резервами. Значно підвищилася маневреність і боєздатність загонів завдяки тому, що вони одержали можливість лікувати поранених у звільнених селах. Утворення великих партизанських країв сприяло регулярному постачанню партизанів за допомогою авіації. Партизани України перетворилися в грізну силу, здатну робити великі бойові операції. Виникли сприятливі умови для ефективної взаємодії партизанів з частинами Армії під час їхнього настання на південному крилі фронту.

 Улітку 1943р. активні дії партизанів поширювалися на нові райони. З'єднання А.Ф.Федорова і 20 місцевих загонів створили ще один партизанський край у межиріччя Стырь-Стоход. До осені 1943р. дві партизанські зони виникли в районах Проскурова і Шепетовки, вони утримувалися силами з'єднань А.З.Одухи, И.Е.Скубко, И.И.Шитова. У районі Знаменки, Чигирина й Олександрії місцевими партизанами також була створена партизанська зона. Восени партизанською зоною стало межиріччя Ясн-Дніпра від Чернігова до Києва. Великий звільнений район виник у чотирикутнику Новоград-Волинськи_ий - Коростень - Київ - Житомир. Разом з білоруськими партизанами був створений партизанський край площею 1875 км2 у межах Олевск-Овруч-Ельск-Мозырь-Петриков-Сталин-Рокитное. Були очищені від окупантів велика частина Ровенської області і північних районів Волині. На величезних територіях Північної України від Дніпра до Західного Бугу вже не партизани, а самі окупанти знаходилися як би в оточенні партизанських сил.

 Зона впливу партизана поширювалася далі на захід, охоплюючи нові райони Ровенської і Волинської областей. Підсилювався опір окупантам у Західних областях. У Ровенській області виникло 10 нових загонів, більш 4 тис. бійців діяло на Волині.

 Партизанські загони, що діяли в західних областях, незабаром вибили війська ОУН.

 Зі звільнених від окупантів територій партизанські загони і з'єднання здійснювали рейди далеко за їхні межі. Яскравим прикладом цього є Карпатський рейд з'єднання С.А.Ковпака. Просуваючи по Поліської, Ровенської, Львівської і Станиславской областях, це з'єднання форсувало на своєму шляху ряд рік, з боями перетнули десятки доріг, розгромило ряд ворожих гарнізонів, нанесло удари по захопленим Битковским і Яблуновским нафтопромислах Прикарпаття, 11 разів проривало оточення. 4 серпня в нерівному бої загинули багато ветеранів з'єднання, що залишилися в живих партизани групами пробилися в партизанський край у Житомирі.

 З'єднання Я.И.Мірошника робили рейди в Кам'янець-Подільську і Вінницьку області, руйнуючи ворожі комунікації.

 З'єднання М.И.Наумова робило рейди в Київській області, провівши 47 боїв проти ворожих гарнізонів.

Ріст партизанських сил, їхньої бойової оснащеності і наявність двостороннього зв'язку з радянським тилом забезпечили можливість проведення в другій половині 1943р. серії великих операцій, погоджених з діями Червоної Армії. Основним напрямком діяльності було нанесення ударів по залізничних комунікаціях ворога. Партизанські загони націлювалися на найважливіші вузли: Ковель, Коростень, Здолбуново, Шепетовку, Жмеринку, Ніжин. У цей час значно покращилося постачання партизанів зброєю, радиостанциями, вибуховими речовинами за допомогою авіації. Рейси літаків у тил ворога проходили в більшості випадків без прикриття винищувачів. Висока майстерність і героїзм виявили льотчики В.Д.Асавин, С.К.Васильченко, М.М.Довгих і ін. Розгорнулася широка робота по підготовці підривників.

 Результати проведеної роботи не сповільнили позначитися. У травні і червні 1943р. був підірвано 291 ешелон, що в 5,9 рази більше, ніж за перші 4 місяці минулого року.

 Великого значення набували удари по комунікаціях у липні 1943р. у зв'язку з початком битви на Курській дузі. У липні-серпні на партизанських мінах підірвалося 1023 ешелону. У червні зривали перевезення ворога на ділянках Сарны-коростень-новоград-волынский з'єднання А.Н.Сабурова і С.Ф.Маликова. Сильні удари по ворожих комунікаціях нанесли з'єднання Київської, Кіровоградської, Полтавської й ін. областей середньої смуги України. У результаті діяльності партизана до кінця серпня пропускна здатність залізниць знизилася на 72%. Кількість підірваних ешелонів у вересні-жовтні 1943р. перевищило 1150. Особливо відрізнилося в справі порушення ворожих комунікацій з'єднання А.Ф.Федорова, що під кінець року підірвало 430 ешелонів.

 На боротьбу з партизанами фашистське командування виділяло до 10% зайнятих на фронті військ. Великі партизанські загони, що мають зв'язок з радянським тилом, стали серйозною силою. Усього в 1943р. ними було підірвано 3688 ешелонів, зруйновано 1469 залізничних і шосейних мостів, розгромлено 359 залізничних станцій, ворожих гарнізонів, штабів і поліцейських ділянок, знищене до 300 тис. гітлерівців. Протягом року радянський тил одержав від партизанів більш 2 тис. розвідувальних зведень. У західних областях України й у суміжних районах Білорусії підпільні організації значно поповнили склад партизанських з'єднань А.Ф.Федорова, А.П.Бринского й ін. На території Львівської, Дрогобычской і Станиславской областей, де основну роль в організації народної боротьби продовжувала грати «Народна гвардія», також відбувався процес переходу підпільників до партизанських форм боротьби. Усенародною формою боротьби населення промислових районів України був саботаж, у північних областях здійснення цієї задачі проводилося головним чином під захистом партизанів. У результаті розширення партизанських країв можливості окупантів знищувати, грабувати і вивозити населення і народне добро різке скоротилися.

Найважливішою умовою успішної бойової діяльності було збільшення чисельності партизана. У цьому напрямку дуже допомагали партійні і комсомольські підпільні організації, що проводили агітаційну роботу, готували партизанів. У результаті їхньої діяльності створювалися так називані партизанські резерви, з яких створювалися нові партизанські загони і загони самооборони і поповнювалися існуючі. Часто резерви разом з партизанами чинили опір загарбникам, не даючи їм можливості грабувати. Усього в чотирьох областях з найбільшою концентрацією партизанських сил резерви нараховували 200 тис. чоловік.

 Широко залучали партизани місцевих підпільників і населення як провідники, при форсуванні рік, веденні боїв і ін. Дуже важливу роль грала допомога підпільників у південних малолесистых степових регіонах.

 Також підпільні організації і місцеве населення постачали партизана дуже коштовною розвідувальною інформацією про дислокацію ворожих військ і об'єктів, про каральні експедиції й ін.

 Для виявлення фашистських лжепартизан у німецьку школу, де вони готувалися, було спрямовано два українських партизани, що повідомляли, у які загони направляються лжепартизаны.

 Перемоги Червоної Армії в 1943р. і велика організаційно-масова робота викликали величезний підйом бойової активності народу. Усі нові і нові десятки тисяч патріотів поповнювали ряди партизанів. Незважаючи на те, що після звільнення Лівобережної України і частини Правобережжя в радянський тил вийшли і були розформовані 33 великі партизанські з'єднання і загону, що нараховували близько 20 тис. чоловік, партизанська армія на Україні з грудня 1943р. до січня 1944р. збільшилася на 5 тис. чоловік і поєднувала 47,8 тис. бійців.

  Деяким гальмом росту партизанських сил була недостача озброєння.

 На завершальному етапі звільнення України зміцнилося партійне керівництво партизанськими діями, була налагоджена внутрішній зв'язок між штабами і загонами, що дозволило більш оперативно керувати їх діями. Військові ради фронтів одержали вказівка надавати партизанам усіляку допомогу. УШПД і його представництва при Військових радах Українських фронтів координували дії партизанів, що дислокувалися в смузі настання цих фронтів.

 УШПД продовжував готувати радистів, інструкторів-мінерів, розвідників, організаторів партизанського руху й ін. Через «Овручский коридор» було завезено партизанам озброєння, боєприпаси, спорядження, медикаменти й евакуйований велика кількість поранених.

 В обстановці успішного настання Червоної Армії значно підсилився приплив нових сил, так, що ЦК КП(б)У взяв курс на розукрупнення загонів через утрату ними маневреності.

 З найбільш досвідчених і загартованих у боротьбі з ворогом партизанів створювалися нові загони і засилалися на окуповану територію Одеської, Ізмаїльський областей і Молдавії. Усього було відіслано 48 груп чисельністю 400 чоловік. Ввійшовши в західні регіони, вони швидко поповнювалися новими бійцями.

 Однак у ворожому тилу не всі організаторські групи могли стати загонами. Частина їх після приземлення змушена була негайно вступати в нерівний бій проти місцевих гарнізонів і каральних загонів. Так случилося з групою И.В.Бондаренко, загоном Ф.Г.Мысина й ін.

 І все-таки із січня по липень 1944р. на Правобережжі і західних областях на базі організаторських груп і резервів був створений 101 партизанський загін і 37 диверсійно-розвідувальних груп.

  Партизани самостійно і разом з частинами Червоної Армії звільнили 45 міст, районних центрів, залізничних станцій і інших населених пунктів.

 Відвоювавши велику територію в Полісся і створивши там великий партизанський край, партизани надійно прикривали правий фланг 1-го Українського фронту, контролювали комунікації і стежили за пересуванням сил супротивника. Особливо активно діяло тут з'єднання А.Н.Сабурова, що очищало територію між ріками Стырь і Стоход південніше залізничної лінії Сарны-Ковель.

 Ровенсие партизани сприяли Армии в звільненні м. Рівне, тут діяла партизанська бригада Ю.М.Собесяка, що складається переважно з поляків.

 З'єднання ім. Н.А.Щорса С.Ф.Маликова, діючи на шляхах відступу ворога, розбитої під Коростенем, 2 січня зайняло райцентр Лугины і далі, просуваючи на захід, звільняло інші населені пункти.

 Запеклий бій зав'язався на підступах до Ковелю між двома батальйонами СС і партизанами Чернигово-Волынского з'єднань, загонами С.Ф.Маликова, В.А.Карасева і Н.А.Прокопюка. Партизани через недостачу припасів змушені були відступити, але їхня боротьба не виявилася даремною - було знищено багато ворожих боєприпасів, техніки, солдатів і офіцерів.

 У смузі настання 2-го Українського фронту допомога військам робили кіровоградські і черкаські партизанські загони Ф.Е.Яковлева, що брали участь у боях за звільнення багатьох населених пунктів.

 Активно допомагали радянським військам кримські партизани. Партизанська бригада «Грізна», що зірвала організований відступ гітлерівців на шосе Сімферопол-Алушта і перешкодила окупантам зруйнувати ряд підприємств Сімферополя. Загони Південного з'єднання кримських партизанів врятували від знищення будинку Ливадии, утримували Ялту до приходу радянських військ.

 Місцеве населення надавало істотну допомогу партизанам, надаючи їм провідників, витягаючи з бруду техніку, розчищаючи дороги.

 Під час переможного настання радянських військ на Правобережжя й у західних областях важливе значення мали удари партизанів по комунікаціях супротивника. Підсилилися диверсійні дії на залізничних лініях, особливо навколо таких вузлів, як Ковель, Шепетовка. Здолбунов і ін. Виділялися великі сили для організації груп підривників і систематичного проведення диверсій. Партизани як і раніше підривали ешелони, залізничні полотнини, мости. У тих районах, де наставали радянські війська, партизани не до кінця руйнували мости і транспортні спорудження, щоб їхній легко можна було відновити. У результаті диверсій пропускна здатність на головних напрямках залізничних ліній Ковельського вузла узимку і навесні 1944р. Скоротилася в 3-4 рази.

 В Львівській області широко розгорнуло свою диверсійну діяльність з'єднання И.А.Артюхова ім. С.М.Будьонного, з'єднання Б.Г.Шагина.

 Партизани всіляко заважали підтягувати резерви і робити перегрупування військ супротивника, організовано відходити його частинам, будувати і займати оборонні рубежі, зривали вивіз у германію людей, матеріальних цінностей.

 Збільшувалася кількість засилаються на окуповану територію розвідувальних і диверсійних груп як УШПД, так і його представництвами на фронтах. Партизанські розвідники працювали в апараті рейхскомиссариата й інших окупаційних органах. Так, важливі дані повідомила розвідниця з з'єднання В.П.Чепиги Д.С.Бойко; розвідувально-диверсійний загін С.И.Ксензова, у Львові діяла розвідувально-диверсійна група на чолі з Н.И.Кузнєцов, що знищила ряд фашистських офіцерів і поліцейських чиновників(віце-губернатор дистрикту "Галичина" О.Бауэр, підполковник авіації Петерс і ін.) 9 березня 1944 р. У сутичці з військом Бандери легендарний розвідник Н.И.Кузнєцов загинув. На Одеському суднобудівному заводі працювала законспірована диверсійна група на чолі м Н.А.Гефтом, що організовувала диверсії на судах.

 За 7 місяців 1944р. Від розвідки було отримано 1157 достовірних повідомлень, що в 7 разів більше, ніж за весь 1942р.

 У південних районах України і Криму успішно діяли партизанські групи Н.А.Сухова, Ф.Т.Ілюхіна, М.Я.Снесова.

  У 1944р. Стали ширше практикуватися глибокі рейди великих партизанських формувань по тилах ворога, у яких сполучалися партизанський маневр і усі форми бойової і диверсійної діяльності. Рейди планувалися УШПД.

На початку лютого 1944 р. почався складний і тривалий рейд з'єднання М.И.Шукаева і И.М.Іванникова. За 2 місяці по Ровенської Тернопільської областямям з'єднання пройшло близько 1 тис. км, провело 30 боїв з фашистами, розгромило 7 штабів ворожих військових частин. Наприкінці травня з'єднання завдало нищівного удару по фашистах у районі нафтопромислів Дрогобича і Борислава. Коли Львів і Дрогобич були звільнені, з'єднання продовжило рейд на території Польщі і далі Чехословакии.

Безупинними боями супроводжувався рейд по західних областях з'єднання ім. С.М.Будьонного під керівництвом И.А.Артюхова і И.П.Михайлова. В одному з боїв проти каральної експедиції частина з'єднання, що прикривала відхід основних сил, билася до останнього патрона і потім партизани підірвали себе разом з фашистами.

Усього в 1944р. у здійсненні глибоких рейдів по тилах ворога брало участь 19 партизанських з'єднань і 25 самостійних загонів. Такі масові рейди були однієї з найбільш ефективних тактичних форм у партизанському русі на Правобережжі і західних областях.

За січень-липень 1944 р. партизанами було убито, поранене чи узято в полон понад 120 тис. гітлерівців, знищено 638 танків, 54 літака, 4674 автомашини, організовано 1037 аварій на залізницях.

У партизанській боротьбі українського народу брали участь тисячі представників інших народів.

Перше молдавське з'єднання підірвало 166 ворожих ешелонів. Друге молдавське з'єднання протягом трьох місяців утримувало у своїх руках містечко Городницу Житомирської області.

На Львівщині був створений вірменський загін під командуванням С.Арутюнянца, що пізніше влився в 1-ю Українську партизанську дивізію.

 У вересні 1943р. воїни, що бігли з полону, Азербайджану створили в районі Здолбунова загін під командванием М.Ахундова й А.Алієва.

 На Київщині діяв загін на чолі з казахським учителем Касимом Кайсеновым.

 Льотчиком татарином М.И.Тимировым був створений загін на Дніпропетровщині.

 Майже чверть складу партизанських з'єднань України складали росіяни.

У партизанському русі брало участь близько 7 тис. поляків, у лютому 1943р. був створений польський партизанський загін імені Тадеуша Костюшко. У червні 1943р. почали бойові дії польський загін С.Богульского і польський^-українсько-польський загін "Смерть фашизму". На Рівненщині організуються два польських загони: Я.Галицкого і К.Туревича. У диверсійних групах на Україні брало участь більш 100 поляків. Сотні поляків боролися в багатьох інших загонах і з'єднаннях.

Окремим румунським солдатам і невеликим групам удалося потрапити до кримських партизанів. Улітку 1942р. румунський офіцер Михайло Михайлеску передавав партизанам зведення, пропуски й інші документи, необхідні розвідникам, він передав партизанам план евакуації фашистських військ із Криму.

У різних з'єднаннях воювали югославы, французи, бельгійці, серби, хорвати. У Криму боролися іспанці і були інструкторами-мінерами на Правобережжя. На Рівненщині в загоні Д.Н.Медведєва воювали болгари.

Значну роботу з розкладання фашистських військ проводили німецькі антифашисти-партизани Вилли Роман, Станіслав Шваленберг, Генріх Штаубе, Гарри Симон.

Тільки в найбільших партизанських загонах і з'єднаннях України боролося до 3 тис. поляків, 500 словаків і чехів, 300 угорців, 200 югославов, румуни, німці, болгари, іспанці і представники інших народів Європи.

 Список використаної літератури.

1.  Історія Української РСР у десятьох томах. Редакційна колегія: Ю.Ю.Кондуфор, И.І,Артёменко, Б.М.Бабій і ін.          Том 8.

2. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу ( 1941 - 1945). Київ, «Наукова Думка», 1984.      

3. Роки фронтові. Художньо - документальні нариси. - Київ, Молодь, 1988.

4. Українська СРСР у роки Великої Вітчизняної Війни Радянського Союзу: Хроніка подій/ Ред. колегія: В.И. Жмутів і ін. - К.: Политиздат України, 1985.