Реферат: Друга Світова війна

Було також домовлено про вступ СРСР у війну проти Японії через три місяці після розгрому фашистської Німеччини.

Були розглянуті питання про майбутнє Німеччини, кордони Польщі, про деякі аспекти майбутньої міжнародної організації безпеки.

І хоч конференція виявила окремі розходження між її учасниками, вона сприяла подальшому зміцненню антифашистської коаліції, її рішучості довести війну до повного розгрому гітлерівської Німеччини.

Таким чином, на кінець 1943 р. провідні країни антифашистської коаліції, володіючи стратегічною ініціативою, за наявності значної переваги у живій силі, військовій техніці й озброєнні, прагнення до погоджених спільних дій мали все необхідне для розгортання широких наступальних дій. Перестала існувати вісь Рим — Берлін, хоча маріонетковий режим Муссоліні з допомогою німецького командування правив Північною Італією.

5. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.

У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. чоловік, вони організовували підриви заводів і мостів, пускали під укіси поїзди, убивали окупантів і зрадників.

У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.

В Югославії також діяли дві групи Опору — комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла внаціональну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. нараховувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.

У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної, Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.

Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.

Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.

У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.

У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.

Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії. Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікача з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації усіх сторін життя європейських країн.

6. ПЕРЕБІГ ВІЙНИ в 1944 р. ВІДКРИТТЯ ДРУГОГО ФРОНТУ

Докорінні зміни у воєнно-політичному становищі воюючих сторін на кінець 1943 р. змушували керівництво Німеччини і Японії переглянути плани ведення війни. Задум командування вермахту полягав у тому, щоб радянські війська утримати далі від кордонів Німеччини, відбити вторгнення англо-американських військ у Західну Європу, накопичити сили для наступальних операцій і переможного завершення війни.

Суть японського стратегічного плану полягав у тому, щоб створити безпосередню сферу національної оборони, спрямувати всі сили на зміцнення воєнного потенціалу й організовано зустріти англо-американський контрнаступ. Ставка робилася на ведення затяжної війни.

Стратегічна установка країн антифашистської коаліції полягала в тому, щоб у найкоротші строки досягти беззастережної капітуляції країн гітлерівської осі в Європі, а потім зосередити всі сили для досягнення в макси­мально короткий строк капітуляції Японії.Для радянських військ першочерговим завданням було звільнення своєї території від окупантів. Уже в січні 1944 р. першою серед наступальних операцій був наступ під Ленінградом і Новгородом, в результаті якого була повністю ліквідована блокада Ленінграда. Після успішних операцій на Правобережній Україні взимку та навесні 1944 р. практично була звільнена вся територія України

Після тривалої і ретельної підготовки 6 червня 1944 р. на узбережжя в Нормандії була здійснена висадка англо-американських військ. Так відбулося відкриття Другого фронту. Тільки в ніч на 6 червня на основні позиції противника 1136 англійських бомбардувальників скинули 5267 тонн бомб, а 1083 американських — 1763 тонн. У висадці повітряно-десантних військ брали участь 2395 літаків і 847 планерів. За декілька днів союзники захопили смугу узбережжя завдовжки 80 км і 13—18 км завглибки.

Успішній висадці сприяли ретельна підготовка, секретність операції, сподівання німців на десант через протоку Па-де-Кале тощо. В цей час гітлерівське командування вперше застосувало проти Англії нову зброю — літаки-снаряди ФАУ-1. На плацдарм союзників у Нормандії були кинуті значн-і сили фашистських військ, техніки і авіації, проте вони не могли призупинити наступ союзників. Наприкінці липня англо-американо-канадські війська перейшли в наступ, прорвали оборону німців, захопили ряд важливих позицій. Була звільнена значна територія Франції.

У середині серпня союзні війська розпочали висадку в Південній Франції. Із завойованих плацдармів розпочався наступ на німецькі позиції для з'єднання з північним контингентом союзних військ, що відбулося на початку вересня 1944 р. В результаті утворився єдиний фронт союзних військ у Франції і полегшився їх наступ до кордонів Німеччини. Тим часом у Парижі було проголошено про початок діяльності тимчасового уряду Французької республіки.

Радянські війська восени 1944 р. спільно з Національно-визвольною армією Югославії звільнили Белград. Фашистські війська стали залишати Грецію й Албанію.

Таким чином, СРСР домігся поставленої Сталіним мети — утвердився на Балканах і Дунаї, чого так побоювався Черчілль. На півночі Європи наприкінці жовтня радянські війська вступили на територію Норвегії.

Німецьке командування в кінці 1944 р. підготувало значний контрнаступ на Західному фронті в районі Арденн. У разі успіху наступу керівництво фашистської Німеччини сподівалося на переговори з союзниками про сепаратний мир. Командування союзних військ не очікувало такого сильного наступу й опинилося у досить скрутному становищі. Проте за домовленістю Черчілля і Сталіна на початку січня 1945 р. 150 дивізій Червоної армії перейшли в наступ проти німецьких військ на Східному фронті. Це примусило німецьке командування перекинути частину військ із Західного на Східний фронт і дало змогу стабілізувати союзникам свої позиції.

У результаті цього наступу, до якого війська не були достатньо підготовлені, Сталін намагався якомога швидше захопити Будапешт і Берлін, щоб мати досить козирів у повоєнних територіальних суперечках зі своїми союзниками.

Значних успіхів досягли союзники на Середземноморському театрі дій. Вони зайняли більшу частину Італії, майже повністю розгромили воєнно-морські сили Німеччини і звели нанівець судноплавство противника на цьому театрі дій. На Тихоокеанському театрі союзники оволоділи важливими японськими стратегічними базами на Філіппінах, у Новій Гвінеї, на багатьох островах, порушили комунікацію Токіо — Сінгапур, тобто була підірвана воєнно-морська і повітряна міць Японії. В Атлантичному океані також було ліквідовано панування німецького флоту.

За таких умов активізувалася опозиція проти Гітлера у вищих колах німецького офіцерства, серед інтелігенції, у дипломатичних і державних службах, що готувала на нього замах. Згідно з планами владу в Берліні, Парижі, Брюсселі й Відні мали захопити опозиційні генерали та офіцери. 20 липня 1944 р. у "вовчому логові" у Східній Пруссії була підірвана бомба, але для Гітлера це обійшлося кількома незначними пораненнями.

Наближення поразки країн гітлерівської коаліції активізувало розробку програми повоєнного устрою світу відповідно до рішень Московської конференції міністрів закордонних справ 1943 р. 21 серпня — 28 вересня 1944 р. на віллі Думбартон-Окс (м. Вашингтон) відбулася конференція представників Англії, СРСР і США, де обговорювалося питання про створення Організації Об'єднаних Націй.

Отже, 1944 р. союзні війська на різних театрах воєнних дій успішно здійснили ряд наступальних операцій, досягли більшої узгодженості своїх дій. Збройні сили Німеччини не змогли зірвати висадку союзників у Північній і Південній Франції. Були звільнені від фашистської окупації ряд країн Європи, повністю територія СРСР. Почав розпадатися фашистський блок країн. Поразка військ фашистської Німеччини та її сателітів у Європі різко погіршила воєнно-політичне становище Японії, яка планувала з допомогою Німеччини виграти війну.

Однак серед учасників антифашистського блоку дедалі чіткіше стали виявлятися розходження, що виходили з різних державних інтересів і різних соціально-політичних систем.

7. ЗАВЕРШЕННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ, її ПІДСУМКИ

Близькість поразки Німеччини та союзників вимагала від учасників антифашистської коаліції подальшої погодженості дій щодо Німеччини і звільненої Європи. З цією метою 4—11 лютого 1945 р. в Ялті відбулася конференція керівників урядів Англії, СРСР і США, на якій були прийняті рішення про спільні дії проти фашистської Німеччини на завершальному етапі війни. Було домовлено про поділ Німеччини на чотири зони окупації: англійську, американську, радянську і французьку, визнано законною вимогу СРСР про німецькі репарації в розмірі 10 млрд доларів у формі вивозу товарів, капіталів, техніки і людської сили. Сталін домігся зміцнення своїх позицій в Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині і Югославії. СРСР підтвердив свою обіцянку вступити у війну з Японією, за що одержав згоду союзників на приєднання до нього Курильських островів і Південного Сахаліну.

Тим часом у січні — квітні 1945 р. радянські війська від Балтики до Карпат здійснили завершальні операції проти фашистської Німеччини. У січні розпочалася Вісло-Одерська операція, де радянське командування зосередило 45% сил діючої армії. Гітлер оголосив тотальну мобілізацію, згідно з якою до армії призивалися усі здатні носити зброю чоловіки віком від 18 до 60 років. Ця операція завершилася звільненням Варшави і майже всієї території Польщі. На початку лютого було звільнено Будапешт, у середині квітня — Відень, після чого радянські війська вирушили в наступ на південні райони Німеччини і Прагу.

Черчілль відверто вимагав від свого командувача якомога швидше просуватися на схід, щоб англо-американо-канадські війська раніше увійшли в Берлін, ніж його візьмуть штурмом радянські.

Війна перестала бути виключно воєнно-стратегічною проблемою і перейшла в суто політичну площину.

У березні союзні армії зайняли Рур і ряд районів Західної Німеччини, а у квітні англо-американські армії знаходилися вже в 100 км від Берліна. В той же час радянські війська розпочали штурм німецької столиці, а союзні війська, долаючи опір окремих груп німецьких військ, вийшли до Ельби в районі Торгау. Тут 25 квітня передові патрулі 1-ї американської армії зустрілися з авангардом 58-ї гвардійської дивізії 1-го Українського фронту. 29 квітня капітулювали німецькі війська в Італії, 2 травня вони припинили опір у Хорватії, Південній та Західній Австрії, Південній Німеччині.

Тим часом Гітлер вишукував нові сили і засоби, щоб зупинити радянські війська під Берліном: віддав розпорядження зняти ряд армій з інших напрямків, зосередити усі наявні резерви для захисту столиці. 21 квітня — 1 травня жорстокі бої відбулися на вулицях Берліна, де боротьба точилася за кожен квартал і будинок. Проте фанатичні есесівські частини і формування фольксштурму спливали кров'ю, але зброї не складали. Радянські війська одержали наказ захопити Гітлера живим, але ЗО квітня

Гітлер покінчив життя самогубством. 400-тисячний берлінський гарнізон не витримав натиску радянських військ. 2 травня він припинив боронитися. У полон було взято 134 тис. чоловік. Радянські війська під час Берлінської операції втратили 400 тис. чоловік.

У ніч з 8 на 9 травня було підписано Акт про воєнну капітуляцію Німеччини. Розпочата в вересні 1939 р. Гітлером війна в Європі завершилася цілковитим розгромом Німеччини.

Однак боротьба за Берлін не була останньою битвою в Європі. Після капітуляції берлінського гарнізону і військ на заході частина гітлерівських військ походом через Чехословаччину намагалася здатися у полон союзникам. Проте на їхньому шляху була Прага, де розпочалося повстання проти фашистів ще 5 травня. На допомогу пражанам прийшли війська власів-ської Російської визвольної армії, що спільно з пражанами кілька днів стримували німецьке угруповання. Згодом була досягнута угода між повстанцями і командуванням німецького угруповання, у результаті якої без важкої зброї і бойових дій на вулицях Праги німці увійшли у Рудні гори і капітулювали перед американцями. 9 травня радянські війська з-під Берліну дійшли до Праги, але вони зустрілися лише з залишками відступаючих німців і рештками власівської армії.

Після завершення воєнних дій в Європі союзницькі війська розпочали широку підготовку до наступу на Японію, чисельність армії якої становила не менше 4 млн. чоловік. 8 серпня Радянський Союз оголосив Японії війну. Разом з тим між союзниками і Японією велися переговори про капітуляцію останньої, але вони зайшли в глухий кут. Тоді новий президент США Гаррі Трумен за домовленістю з Англією дав розпорядження про атомне бомбардування Японії. 6 серпня 1945 р. на Хіросіму була скинута перша бомба, внаслідок чого загинула чверть населення міста. 9 серпня друга атомна бомба була скинута на Нагасакі. Загалом загинуло і було покалічено 447 тис. чоловік. Радянські війська розпочали воєнні дії проти Квантунської армії. 14 серпня японський імператор дав наказ військам припинити опір. Проте радянські війська продовжували воєнні дії, бо мали плани не лише щодо Курильських островів і Сахаліну, а й щодо інших територій Японії.

2 вересня 1945 р. Японія капітулювала.

Останньою зустріччю глав трьох держав — учасниць антигітлерівської коаліції — була Потсдамська конференція 17 липня — 2 серпня 1945 р. Вона закріпила поділ Німеччини на чотири зони окупації. Учасники конференції розробили принципи демілітаризації, денацифікації та демократизації Німеччини. Конференція розглянула ряд територіально-політичних питань, заклала основи підписання серії мирних договорів, що враховували геопо-літичні інтереси СРСР.

3 грудня 1945 р. до жовтня 1946 р. у Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над політичними і військовими керівниками фашистської Німеччини. Верхівці рейху ставилися в провину організація і здійснення змови проти світу і людства, розв'язання тотальної війни, масове вбивство військовополонених і мирних жителів тощо. Головні винуватці були засуджені до смертної кари, інші — до тривалого ув'язнення.

Нюрнберзький процес — перший в історії суд, що визнав агресію найтяжчим кримінальним злочином, покарав як кримінальних злочинців державних діячів, винних у підготовці, розв'язанні і веденні агресивних війн.

Таким чином, головним наслідком Другої світової війни був розгром союзними державами збройних сил держав фашистського блоку. У війні брали участь 61 держава і 80% населення світу. За роки війни було мобілізовано в армії більше ПО млн. чоловік. За офіційними даними СРСР втратив на фронтах 8 827 700 чоловік. Загальні втрати СРСР варіюються між 21,3—27 млн. за офіційними даними і 46 млн. за даними незалежної експертизи.

Загальні втрати Німеччини у війні становили 7,8 млн., Японії — 3,6 млн. чоловік.

Надзвичайно великими були матеріальні збитки: зруйновані тисячі міст, серед них — Белград, Будапешт, Берлін, Варшава, Дрезден, Київ, Кельн, Ленінград та ін., тисячі кілометрів залізниць і доріг, залізничних та автодорожніх мостів, від мирної праці відірвані мільйони трудових рук. Лише в СРСР до армії було мобілізовано 33% чоловічого населення.

У результаті Другої світової війни значно посилилася роль у світі двох наддержав — США і СРСР. Відмінність їх політики у подальшому призвела до невтримної гонки озброєнь, зокрема виробництва зброї нових видів. Воєнні потреби стали поштовхом до розвитку науки і техніки, наукових відкриттів: виготовлення атомної зброї, радарних установок, реактивних двигунів тощо. Проте парадоксом цього розвитку було те, що зусилля вчених підпорядковувались винайденню ефективніших засобів ведення війни. Закінчення світової війни не привело до миру і спокою у світі. Протистояння двох наддержав — СРСР і США, яке розпочалося після завершення втни, започаткувало третю, "холодну втну".

Література

1.         Головатенко А. История России: спорные проблемы. М., 1994.

2.         Готовил ли Сталин наступательную войну против Гитлера? Сбор­ник статей под ред. Г. Бордюкова. М., 1995.

3.         Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. В 3-х т. 10-е изд. М.,1990.

4.         История России. М.: РЭА им Г.В. Плеханова, 1993.

5.         Карр Э. История Советской России. М., 1990.

6.         Локарт Брюс Р.Г. История изнутри. Мемуары британского агента. М., 1991.

7.         Политическая история России. М.: РЭА им Г.В. Плеханова, 1996.

8.         Похлебкин В.В. Внешняя политика Руси, России и СССР за 1000 лет в именах, датах, фактах. Вып. 1. М.: Международные отно­шения, 1992.