рефераты бесплатно
 

МЕНЮ


Реферат: Соціально-економічний розвиток Чехії та Словаччини у XVIII столітті

Реферат: Соціально-економічний розвиток Чехії та Словаччини у XVIII столітті

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості політичного становища чехословацьких земель

1.1     Захоплення Чехії Габсбургами

1.2 Приєднання Словаччини до Угорщини

Розділ 2. Соціальна структура суспільства Чехії та Словаччини

2.1 Структура панівних класів та поява буржуазії

2.2 Становище селянства

Розділ 3. Економічний розвиток західнослов’янських земель у складі Габсбурзької імперії

3.1 Стан сільського господарства та торгівельні процеси

3.2 Розвиток промисловості

Висновок

Список використаних джерел та літератури


Вступ

Великий і складний шлях розвитку пройшли південні і західні слов’яни. Їх ріднить не лише єдність походження, мовно-етична і культурна близькість, а й спільність історії. Вивчення її як складової частини загальноєвропейського і всесвітньо-історичного процесу давно стало одним з традиційних нормативних курсів сучасних вітчизняних вузів. Цей курс не ставить за мету охопити весь комплекс питань слов’янознавства як одного з важливих напрямів гуманітарного циклу української науки. Основна увага в ньому зосереджується передусім на історичних аспектах розвитку слов’янських народів – спільності, яка збагачувалася, зміцнювалася, утверджувалася практикою життя і боротьби цих народів, ставала важливим компонентом їхнього історичного розвитку.

Особливостями актуальності даної проблеми обумовлюється і мета даного дослідження, а саме охарактеризувати політичне, соціально-економічне положення західнослов’янських земель у складі австрійської імперії.

Предметом даної роботи є намагання з’ясувати справжній стан речей, що відбувався в економіці зазначених країн, а також прослідкувати за змінами в соціальному середовищі, які відбувалися у XVIII ст.

Було б доречним визначити об’єкт дослідження – особливості протікання соціально-економічних процесів в Чехії та Словаччині в контексті порівняльного аналізу їхнього становища.

Успішність виконання будь-якого дослідження найбільшою мірою залежить від вміння вибрати найбільш результативні методи дослідження, оскільки саме вони дозволяють досягти поставленої мети. При написанні даного наукового дослідження ми використовували такий метод наукового дослідження як порівняння. Порівняння – один з найбільш поширеніших методів пізнання. Порівняння дозволяє визначити подібність і відмінність предметів і явищ дійсності. У результаті співставлення встановлюється те загальне, що властиве двом або декільком об’єктам. Виявлення загального, що повторюється в явищах, як відомо, є щабель на шляху до пізнання закономірностей і законів.

Щодо територіальних і хронологічних меж, дане дослідження охоплює території земель Чехії та Словаччини, які у XVIII ст. входили до складу імперії Габсбургів.

Джерельну базу дослідження становить група документів (урбарії) по соціально-економічній історії, які опубліковані в хрестоматії по історії південних та західних слов’ян, та в хрестоматії з історії нового часу. Урбарії показують зміни характеру повинностей селян в порівнянні з минулими століттями. Зміни ж правового положення селян прослідковуються по документам, які були створені в помістях представниками пануючого класу. Джерела помісного походження (урбарії, записи вотчинних порядків) дають обширний матеріал для характеристики барщинно-фільваркового господарства переважно XVIII ст.

Початком наукового дослідження в Росії історії Чехії і Словаччини в контексті дослідження історії зарубіжних слов’ян відноситься до другої половини ХІХ ст. До цього часу нечисленні статті та одиничні монографії на цю тему не були основані на розробці джерел, а представляли собою в більшій мірі копії з закордонної літератури. З другої половини ХІХ ст. дослідження чехословацької історії розвивається по висхідній лінії. До початку ХХ ст. включно в російській історичній славістиці існувало три основні напрямки: слов’янофільське, народницьке та позитивістське. Кожне з них керувалося своєю загальною ідеєю слов’янської історії.

В радянські часи вивчення історії Чехії і Словаччини XVIII ст. було почато лише в 30-х роках ХХ ст. З’явилося декілька робіт науково-популярного характеру про економічний і політичний стан чеських земель та Словаччини у XVIII ст. Загалом же необхідно наголосити на тому, що в 30-х роках в СРСР вивчалися перш за все історії Польщі та Болгарії, майже не було праць з історії Чехії та Словакії.

В наступні роки перші роботи узагальнюючого характеру: „Історія Чехії" під редакцією В.І. Пічети, інститутом слов’янознавства були видані узагальнюючі колективні праці, такі як „Історія Чехословаччини". Ці праці спиралися як вже на ті дослідження, що малися, так і на нові, що проводилися. Вони стали вихідним рубежем для багатьох наступних досліджень і зберегли до сих пір науково-інформаційне значення.

Дана проблема досить широко вивчалася чехословацькими дослідниками. Особливо широкого розмаху вивчення вона досягла з утворенням Чехословацької республіки в 1918 р. Представником консервативного напрямку був Йозеф Пекарж. Хоча основні свої праці він писав в дусі об’єктивізму, він, в тім, досліджуючи події і явища історії Чехії та Словакії періоду XVIII ст., залишався на позиціях історичної схеми, в основі якої лежали католицизм та апологія шляхти. Він приписував останній позитивну роль в історії Чехії, з’ясовував її внесок в справу національного відродження.

Найбільш видним представником ліберально-демократичного напрямку був К. Крофт. На протязі ряду років в складі експедиції чеських вчених він вивчав матеріали Ватіканського архіву. На основі лекцій, прочитаних ним в Карловом університеті, виникла в 1920 р. робота по історії селянства Чехії і Моравії. В ній розглянуто положення селянства (головним чином правове), схарактеризовано основні форми їх залежності. Виходячи з юридичного відношення селян до землі, Крофта виділив категорії селян за такими ознаками, як ступінь забезпеченості землею, тимчасове або нащадкове право на володіння нею. Цей аналіз зберіг своє наукове значення до теперішнього часу.

В середині 50-х років був в основному завершений процес створення організаційних основ для розгорнення дослідництва з історії. З початком 50-х років по найбільш складним питанням історії Чехії і Словаччини XVIII ст. систематично проводилися конференції та дискусії.

На другому етапі розвитку чехословацької історіографії нова концепція, побудована на принципу марксизму, була викладена в макеті колективної праці „Огляд чехословацької історії", яка охопила період від стародавніх часів до 1945 р. Був виданий перший том „Історії Словаків". В цих дослідженнях подана картина історичного розвитку чехів і словаків. Узагальнену картину соціально-економічного і політичного розвитку, змін в положенні селян, чесько-словацьких відносинах представив Й. Мацурек в монографії „Чеські землі і Словаків 1620 - 1750", мануфактурний період в історії словаків знайшов своє відображення в книзі А.Шпіса.

В середині 50-х – середині 60-х років була зроблена спроба дати нове трактування проблем нової та новішої історії. На перший план чехословацькі дослідники висунули виявлення передумов в умовах розвитку капіталізму, особливостей габсбургської політики в чеських землях і Словаків у XVIII ст. вийшов „Короткий очерк економічного розвитку Чехословакії до 1955 р." помітний внесок у вивчення виробничих сил вніс В. Гуса. В історії Чехословакії - першому науково-популярному курсі по історії чехів і словаків з давніх часів до початку 60-х років ХХ ст. – він окреслив коло теоретичних і конкретно-історичних проблем, які стали в наступному періоді предметом детального аналізу.

Значних результатів добилися чехословацькі історики у вивченні перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Почалося дослідження процесу зародження капіталістичних відносин, економічного і соціального розвитку Чехії, Моравії і Сілезії у XVIII ст. Розвитку промисловості чеських земель була присвячена робота А.Кліми „Мануфактурний період в Чехії", в якому була показана специфіка складання загальнонаціонального ринку Чехії.

В праці Ярослава Пурша „Промислова революція в чеських землях" були висвітлені основні теоретичні і методологічні аспекти проблеми, показаний процес формування чеської і словацької буржуазії. Необхідно також відмітити те, що вивчаючи історію чеських земель і Словакії у XVIII ст. вчені розкривали специфічні риси політики уряду Австрії та Угорщини відносно зазначених країн, підкреслювали роль чеських земель як основного промислового центру австрійської частини.

Хотілося б зазначити і те, що історією чеських земель і Словаччини вказаного періоду займали вчені інших країн. Зокрема німецькі вчені на початку ХХ століття випустили ряд досліджень, присвячених історії Чехії та Моравії. Так, Адольф Бахман видав свою „Історію Чехії", Бертольд Бретхольц опублікував „Історію Моравії". В своїх дослідженнях вони доводили тезу про провідний внесок німецького населення у розвиток виробничих сил Чехії і Словаччини у XVIII ст.

Питання історії чеських і словацьких земель XVIII ст. цікавили американських дослідників, зокрема Р.Кернера. найбільш відомою працею Кернера є монографія "Чехія у XVIII ст.". В ній автор намагався всебічно показати політичну (конституцію, юридичні і правові інститути), економічну (промисловість, торгівлю, фінанси і землеволодіння), релігійну та шкільну систему Чехії.

Сучасна українська історична наука не зупиняється спеціально на акцентуванні своєї уваги саме на характеристиці даних країн, а розглядає їх у контексті розвитку світової історії. Дана проблематика представлена в працях „Історія сучасного світу: соціальна і політична історія XV – XX ст.", „Історія південних і західних слов’ян", „Історія центрально-східної Європи" та інші.

При розкритті питань першого розділу даного дослідження використовувалися такі монографії, як История Чехи. – М., 1947, История Чехословакии. – М., 1950, Австро-Венгрия: опыт многонационального государства. – М., 1986., в яких детально викладена інформація про характер, причини та період приєднання чехословацьких земель до складу імперії Габсбургів.

При розкритті поставлених питань другого розділу наголос робився на використання як основної літератури дослідження Рубцова Б. (Рубцов Б. Исследования по аграрной истории Чехии. – М., 1963, Рубцов Б. Эволюция феодальной ренты в Чехии. – М., 1958), а також для висвітлення положення різних станів чеського і словацького суспільств використовувались документальні матеріали (урбарії), які опубліковані в хрестоматії по історії південних та західних слов’ян та хрестоматії з нової історії.

При характеристиці економічного становища чехословацьких земель в складі австрійської імперії (якому присвячений третій розділ дослідження) впроваджувалася література політико-економічного характеру – экономическая история капиталистических стран. – М., 1985, Мораван Г. Чехословакия. – М., 1937, історія південних та західних слов’ян. – К., 1987.

Отже саме врахування всього існуючого матеріалу, який можна використати при об’єктивному висвітленні даної проблеми, дозволить досягти поставленої мети наукового дослідження.


Розділ 1. Особливості політичного становища чехословацьких земель

1.1      Захоплення Чехії Габсбургами

На початку XVI ст. значна частина слов’янських земель (Чехія, Словаччина, Хорватія і Словенія) підпали під владу Габсбургів.

Перехід Чехії під владу Австрії у 1526 р. за формою був актом особистої унії – у двох країнах встановлювалася влада одного монарха. Королем Чехії було обрано Фердінанда з династії Габсбургів, який був пов’язаний вузами рідства з чеським королівським домом. Вибір короля з династії Габсбургів визначався і зовнішньополітичним становищем Чехії. Після битви при Могачі 1526 р. турецька загроза нависла над Європою Угорщина була захоплена турками, іншим країнам Східної Європи погрожувала така ж небезпека. Австрія була державою, для якої турецька загроза була досить серйозною. Австрія об’єднувала декілька областей. Тому Чехія в її складі і під її охороною могла відчувати себе в найбільшій безпеці від турецької загрози. Цей момент відіграв велику роль в рішенні сейму 1526 р., який обрав Фердінанда Габсбурга королем Чехії.

Фердінанд І підтвердив всі права і вільності чеського королівства і визнав, що він вступив на престол за вільним вибором чеських станів. Однак, ставши королем, Фердінанд І не виконав своїх обіцянок і перестав рахуватися з чеськими правами. Він намагався ліквідувати привілеї земель чеської корони. Вже в 1528 р. він заборонив місцевим правителям (крайським гетьманам) скликати обласні з’їзди, залишивши це право за собою. Фердінанд І бажав знищити права станів і вважав себе таким же необмеженим монархом, яким був в Іспанії його брат Карл V.

Як католик і представник класу феодалів, Фердінанд І вступив в боротьбу з „чеськими братами". Він переслідував їх як носіїв антифеодальних поглядів, як національну і культурну організацію, яка була створена за часів гуситського руху. Дії короля викликали бурю невдоволення в країні. Феодали виступили на захист своїх прав і привілеїв „чеської корони". В 1547 р. в Празі без дозволу Фердінанд І. Зібрався сейм, який прийняв рішення про скликання ополчення для захисту держави. Фердінанд І придушив виступ феодалів, а його учасників жорстоко покарав. Під тиском Фердінанда І сейм, який зібрався в серпні того ж року, визнав спадковість чеського престолу за династією Габсбургів. Міста зазнали репресій. Він обмежив міське самоуправління, поставив його під контроль своїх чиновників – суддів і гетьмана. Міста, за виключенням чотирьох – Праги, Пльзена, Будейовиць та Устина Лабе були обмежені права представництва на сеймі. Міське майно було конфісковано на користь короля. Він заборонив зібрання „чеських братів", а їх церкви розпорядився віддати католикам та чашникам. Велика кількість особ, в першу чергу пражан, було вигнано, а їх майно конфісковано. На початку 1548 р. Фердінанд І запропонував „чеським братам" приєднатися до католиків або покинути Чехію на протязі 6 тижнів. Однак лише небагато з них виконало це розпорядження. Обрушившись на чеське міщанство, дрібних феодалів, Фердінанд І намагався привернути на свій бік великих земельних володарів католиків-чашників. Для боротьби з опозицією Фердінанд І призвав в Чехію єзуїтів, які з0аснували там свою Академію. Для більш тісного об’єднання з Австрією на Чехію була розповсюджена компетенція австрійських центральних органів.

Незважаючи на це, в другій половині XVI ст. опір Габсбургам з боку чеського бюргерства і дворянства дедалі посилювався. Значну роль проти іноземного гніту та єзуїтів відігравала „Община чеських братів". У 1609 р. наляканий зростанням визвольної боротьби Рудольф ІІ (наступник Фердінанда І) підписує „Грамоту величності", яка проголошувала право вільного вірування, мати та будувати церкви, засновувати школи. В руки протестантів було передано Празький університет. Вони отримали право вибирати зі свого стану тридцять дефензорів для захисту своїх прав. У 1615 р. сейм, щоб загальмувати наступ німецько-католицької реакції, прийняв постанову про те, що справи у суді ведуться лише чеською мовою і до міщанського стану приймати лише осіб, які знають чеську мову. Однак ні Рудольф ІІ, ні його намісник Матвій ІІ не збиралися виконувати ці постанови.

У 1617 р. Матвій ІІ призначив своїм намісником вихованця єзуїтів, поборника католицизму і ворога протестантів Фердінанда Штірійського. Це переповнило чашу терпіння чехів і в травні 1618 р. вибухнуло нове антигабсбурзьке повстання, яке продовжувалося до листопада 1620 р. і стало початком Тридцятилітньої війни (1618 – 1648). Визвольна боротьба чеського народу на початку XVII ст. набувала міжнародного значення.

Повстання почалося 28 травня виступом пражан. Повсталі обрали керівництво у складі 30директорів. Слідом за Прагою піднялася на боротьбу вся Чехія. В успішних боях проти армії імператора повсталі здобули перемогу в Чеславі і Ломніце. Владу Габсбургів у Чехії по суті було повалено.

Головною рушійною силою повстання було дрібне дворянство і бюргерство. В липні 1619 р. зібрався сейм, який ухвалив програму, сформульовану в 100 статтях акта конфедерації. Основною вимогою її були захист національних інтересів чеського дворянства, підтвердження 2Грамоти величності". Інтереси міщан, а тим більше селян програма не відбивала, що свідчило про обмеженість повстання, його феодальний характер. Керівники повстання розраховували не на внутрішні сили, а на підтримку протестантів Німеччини, Нідерландів, Англії і Трансільванії. У липні 1619 р. сейм детронував Габсбургів, а королем Чехії було обрано Фредеріка Пфальцького.

Протии чеських повстанців Габсбурги організували широку коаліцію за участю Ватикану, Іспанії, Польщі. Влітку 1619 р. вони направили в Чехію велику армію, яка почала жорстоко придушувати повстання. Серед керівників повстання загострилися суперечки. Частина зраджувала національні інтереси і переходила на бік Габсбургів. Це послабило сили повстанців і у вирішальній битві на Білій Горі (біля Праги) 8 листопада 1620 р. імператорські війська здобули перемогу.

Поразка повстання стала катастрофою для Чехії. Вона повністю втратила незалежність і перетворилася на провінцію Австрії. Після Білогорської битви політичне, економічне і культурне положення Чехії різко змінилося. Спираючись на панів-католиків та іноземців, Габсбурги проводили політику знищення всіх кроків гуситського руху. Монастирі всіх орденів, заснованих в Чехії, розгорнули свою активну діяльність. Керівників протестантських общин було вигнано. Селян насильно змушували приймати католицьку віру. В 1626 р. було предписано, щоб всі некатолики на протязі двох місяців приєдналися до католицької церкви під страхом вигнання з країни. У відповідь на це почалася масова еміграція чеських середніх і дрібних землевласників. Серед емігрантів був засновник сучасної педагогіки Ян Коменський та інші провідні чеські вчені.

Одночасно Габсбурги намагалися об’єднати Чехію з Австрією в адміністративному та фінансовому відношеннях. В 1627 р. Фердінанд ІІ опублікував земський статут. Згідно йому збереглися чеська держава і зв’язок земель чеської корони Чехії, Моравії і Сілезії, але влада государя була досить розширена, а права сейму обмежені. Всі вищі та деякі нижчі посадові особи віднині призначувалися королем, і були більш королівськими ніж земськими чиновниками. Першим станом в сеймі стало духовенство, яке під час гуситських війн зовсім не було в ньому представлено. Німецька мова стала державною мовою. Такими заходами Габсбурги намагалися перетворити Чехію в австрійську провінцію та знищити будь-яке згадування про її національно-культурну самостійність.

На становище Чехії в першій половині XVII ст. згубно позначилася Тридцятилітня війна. Чехія була сильно розорена та спустошена. З 3 млн. населення в ній збереглося лише 800 тисяч, збереглося 1/3 сільських садиб.

Габсбурги не вдовольнялися вже здійсненими репресіями проти чеського населення. Вони намагалися ще більш жорсткими мірами вирвати з корнем всі залишки релігійної та народної опозиції. Протестанти в Чехії були проголошені поза закону. Їх виганяли з країни, забирали майно, в окремих випадках зазнавали смертної страти. Своєю політикою відносно чехів Габсбурги підривали виробничі сили Чехії. Масова еміграція протестантів призвела до подальшого занепаду ремесла та сільського господарства в Чехії.

Слабкість Габсбургів сказалося у війні з Пруссією при імператриці Марії-Терезії. Прусський король Фрідріх ІІ захопив у Австрії всю Сілезію, окрім Тешинська і Отавська. Сілезія була однією з найбільш розвинених в промисловому відношенні областей земель австрійського дому.

Загалом основною метою внутрішньої політики Габсбургів було утворення централізованої держави на основі знищення всіх особливостей областей, які входили до складу земель австрійського дому. Ця об’єднувальна політика особливо настирно здійснювалася при Марії-Терезії та Йосифі ІІ. При Марії-Терезії була введена загально земська подать, засновано єдине загально австрійське військо з єдиним командуванням на німецькій мові. Чехія втратила свого окремого бюджету і власного війська. Об’єднуючи Чехію з Австрією у фінансовому відношенні, Марія-Терезія також здійснювала об’єднання чеських центральних установ з загально австрійськими. Місцеве і міське самоуправління замінювалося центральним урядом чиновниками. Розділення Чехії на краї було замінено новим губернським адміністративним розділенням. Ще більш наполегливу політику по відношенню до чехів проводив Йосиф ІІ, при якому почалося гоніння на чеську мову. Чеські школи були знищені. Але опублікування Йосифом ІІ патенту про віротерпимість (1781) сприяло відродженню в Чехії гуситських релігійних традицій. Чехія стала знову об’єктом посиленої німецької колонізації, якій всіляко допомагали Габсбурги.

1.2 Приєднання Словаччини до Угорщини

Ще на початку 10 ст. Словаччина, відокремившись від чеських і моравских земель, потрапила під правління угорців. Завойована Угорщиною країна була населена в основному селянами. Угорщина поводилася стосовно словаків як до переможеного народу. В 13 в. територія Словаччини піддалася спустошливій навалі монголів в Угорщину. Пізніше з появою переселенців (в основному з Німеччини) почався економічний розвиток словацьких земель. Росли міста, з'явився клас словацьких бюргерів. В 13-14 ст. зв'язки між словаками й чехами були відновлені. Гуситський рух у Чехії торкнувся й Словаччину.

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.