Дипломная работа: Золота доба Римської імперії

2.          «Золота Доба» Римської імперії.

             Рим стає імперією.

Третя громадянська війна. Після загибелі Цезаря в Римі знову почалася жорстока боротьба за владу. В Італії спалахнула громадянська війна між прихильниками Цезаря й захисниками республіки. В 43 році до н.е. був заснований другий тріумвірат, до складу якого ввійшли консул Марко Антоній, усиновлений Цезарем племінник Гай Юлій Цезар Октавіан і проконсул Марко Лепид. [1]

Розгромивши прихильників республіки, Антоній і Октавіан відсторонили Лепида від влади. Якийсь час вони правили вдвох: Октавіан управляв Римом і Італією, Антоній відправився в Єгипет, де женився на єгипетській цариці Клеопатрі, однієї із чудових жінок Древнього миру,

У західних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій, що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своєму кораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетський флот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.

Легенда оповідає, що Клеопатра, довідавшись про те, що переможець Октавіан хоче провести її у своєму тріумфі, наказала принести отрутну змію в кошику із фруктами. Від укусу цієї змії вона й загинула. Антоній теж покінчив життя самогубством.

Єгипет був перетворений у римську провінцію. Октавіан повернувся в Рим і був зустрінутий як великий герой і повновладний хазяїн Рима.

На початку 27 року до н е. сенатори проголосили Октавіана главою Римської держави. Вони навіть запропонували йому йменуватися третім засновником Рима.

Октавіан прагнув стати захисником республіки. Він не скасував колишніх республіканських магістратур, але всі вищі з них з'єднав у своїх руках. Октавіан також здійснював нагляд за діяльністю всіх республіканських установ і виконанням законів.

Себе Октавіан називав принцепсом. Так за традицією йменували першого в списку сенату. Сенат же дарував йому титул Август (по-латинському - священний, звеличений). Цей титул носили всі наступні римські імператори. Найяснішими особами називали монархів і членів їхніх родин і в наступні епохи. Октавіан також носив титул Цезаря.

Октавіан Август був головнокомандуючим всіх військових сил держави. Він створив також особливу палацову гвардію - преторіанські когорти, які повинні були охороняти особу Августа. Як головнокомандуючий, Август одержав довічний титул імператора, що раніше в Римі давався воєначальникам лише на короткий строк і припускав одержання ними тріумфу. Так було встановлене єдиновладдя Августа. [4]

Із часу Августа імператорами стали називатися всі правителі Римської держави. Територія, на яку поширювалася влада Рима, одержала найменування Римська імперія.

Число римських громадян досягло 4 мільйонів. У всіх землях, що підкорялися Риму, стали поклонятися генієві ( божеству-заступникові) Серпня, споруджували храми на честь Августа.

Октавіан Август прагнув довести границі імперії до природних рубежів: на заході - до Атлантичного океану, на сході - до Кавказу. При Августі вся Іспанія остаточно стала належати Риму. Влада римлян поширилася на схід Альп. Їхні легіони досягли Дунаю й Дністра, де при Августі були утворені нові провінції. Завершилося почате Юлієм Цезарем скорення галльських племен. Однак племена, що жили до північного сходу від галлів, зробили римлянам жорстокий опір.

Римський історик повідомляє, що ці племена вони назвали германцями. На чолі кожного німецького плем'я стояв вождь. Германці вели простий спосіб життя, займалися скотарством і ще не цілком освоїли землеробство. Германці були мужніми воїнами. У боях брали участь всі боєздатні чоловіки. Ударною силою були військові дружини вождів. Серпень припускав, що його війська міцно закріпилися в області, що лежить між ріками Рейном і Ельбою. Тут була утворена провінція Німеччина. Однак в 9 році в провінції спалахнуло повстання. Керував їм молодий німецький вождь Арменій. Раніше він перебував на римській службі й навіть одержав сан вершника. Арменій добре знав порядок ведення війни римськими легіонами. Германці заманили три римських легіони в густий Тевтобургський ліс. Тут римляни не могли розгорнути свій лад, і їхні воїни розгубилися. Арменій легко розбив їх, знищивши всі три легіони. То була перша поразка римлян від германців.

Серпень вів скромний спосіб життя. Він не носив пишних одягів, віддавав перевагу скромним житлам і простій їжі. Серпень увів суворі закони, що засуджували розкіш і неварте поводження. Випливаючи їм, він заслав на далекий острів навіть свою єдину дочку, тому що її спосіб життя не відповідав тому, що було потрібно від шановної римської матрони.

Серпень піклувався про виховання молоді. Наприклад, у Римі в одному з портиків була поставлена складена з різних каменів карта імперії й земель, її що оточували. За словами римського письменника, вона служила тому, щоб представити положення всіх країн, навчати молодь і дати їй можливість оглянути поглядом блискучі завоювання римських полководців і правителів Рима.

За розпорядженням Августа навіть були створені спеціальні організації підлітків. "Керівниками молоді" були призначені онуки Августа, у яких він бачив своїх спадкоємців на імператорському троні. Однак обоє онука передчасно вмерли. [4]

Час Августа називають "століттям золотої латині", тому що тоді творили великі римські поети й письменники. Серпень прекрасно усвідомлював, яке вплив на людей робить література, тому що вона може формувати суспільну думку. Він захищав письменникам і поетам. У цьому йому допомагав його друг - багатий римський вершник Меценат. Він підтримував талановитих людей грошима, щоб вони мали час для творчості. Навколо Мецената зібралося коло літераторів, художників, аматорів мистецтва. Ім'я Меценат стало загальним. Так і сьогодні називають заступників мистецтва, своїми грошима сприятливому його розвитку.

Меценат підтримав великого римського поета Вергілія. У римлян не було свого епосу, подібного гомеровському. Серпень доручив поетові Вергілію створити величну поему про ранню історію римського народу, про прабатьків роду Юлієв, до якого належав імператор. Вергілію вдалося створити такий добуток, що могло суперничати з "Іліадой" Гомера. Це була поема "Енеїда", що оспівувала подвиги Енея й "що пророкувала" велике майбутнє Рима.

Лірична поезія розцвіла у творчості Горация. Гораций оспівував мир, радості життя. Серпень був гарячим шанувальником таланта поета. Слава Горація пережила тисячоріччя, але й сам він це передбачав. Про свою поезію він написав: "Створив я пам'ятник, бронзи литий прочніше". За мотивами цього вірша А.С. Пушкін створив свій знаменитий вірш "Пам'ятник".

Згубні наслідки встановленого Августом єдиновладдя з особою силою виявилися при імператорах з династії Юлієв Клавдієв, початок який він поклав. Похитнулося положення сенату. Імператор Тиберій називав сенаторів "людьми, створеними для рабства". Божевільний молодик імператор Калигула зробив сенатором свого улюбленого коня. Було поширене виказування. Ніхто не почував себе в безпеці - не знати, ні простолюдини. Кожний мігли втратитися голови по капризі імператора.

Римляни забули, що таке воля. Вони звикали раболіпствувати перед імператорами, які б дивовижні злодіяння ті не робили.

Кривавий терор у Римі досяг своєї вищої крапки при імператорі Нероне. Його властолюбна мати домоглася того, щоб в обхід законних спадкоємців її син став імператором. Замість подяки Нерон замислив убити матір. Після її загибелі він продовжив криваві злочини, знищивши свою тітку, дружину, близьких друзів, слуг, сенаторів. Не задовольняючись стратами, Нерон по ночах бродив по Риму на чолі зграї розбійників, грабуючи й убиваючи перехожих. [4]

Замолоду Нерон учився у відомого філософа й письменника Сенеки. Сенека міркував про рівність всіх людей перед божественним законом. Він призивав до морального вдосконалювання, до волі, милосердю, стійкості перед нещастями. Однак Нерон не сприйняв наставляння мудрого Сенеки. Здавалося, він з непереборною впертістю намагався робити всі всупереч тому, чому вчив Сенека. Зрештою Нерон наказав Сенеке покінчити життя самогубством.

Під час тиранічного правління Нерона Рим і провінції були розорені його непомірною марнотратністю. Нерон уважав себе великим артистом. Він любив улаштовувати пишні видовища. Сам виступав на арені амфітеатрів, декламуючи поеми під звуки ліри.

В 64 році в Римі спалахнула страшна пожежа. Палало майже все місто. Поголоска обвинувачувала Нерона в підпалі. Його поводження давало для цієї підстави. Дивлячись на палаючий Рим, Нерон декламував вірші про пожежу Трої. Але провину за пожежу імператор поклала на християн, прихильників нової релігії, що поширювалася в Римській імперії. Стражники схопили християн, надягли на них просмолені шкіри, прив'язали до стовпів і підпалили. Так Нерон почав гоніння на християн у Римській імперії.

Злодіяння Нерона переповнили чашу терпіння римлян. Гвардія преторіанців, що належало охороняти імператора, підняла проти нього заколот. Нерон біг і сховався на віллі свого вільноотпущенника. Він хотів покінчити життя самогубством, але боягузтво не давало йому зробити це. Тоді вільноотпущенник допоміг імператорові закінчити свої дні. Зі словами "Який артист гине!" Нерон помер, залишивши по собі славу безумця, убивці й тирана.

Після короткого періоду військової смути в 69 році легіони проголосили імператором людини незнатного походження, вихідця зі стану вершників Тита Флавія Веспасиана.

Веспасиан з великою енергією узявся за відновлення розореної столиці імперії. Він дозволив усім, хто побажає, займати й забудовувати ділянки, що пустують. На Капитолії Імператор власноручно розчищав уламки будинків і виносив їх на своїх плечах. При Веспасиані припинилися несправедливі страти. У Римі запанував порядок. Веспасиану вдалося за допомогою розумної системи податків поправити фінансові справи імперії. Він навіть увів податок на суспільні туалети. Коли його син Тит виразив здивування із приводу такого "непристойного" податку, Веспасиан підніс до його особи монети й запитав, чи почуває син запах. Тит відповів, що ніякого заходу не почуває. "От бачиш, - помітив імператори, - гроші не пахнуть".[4]

Грандиознійшим спорудженням античного миру став амфітеатр Флавієв. Цей амфітеатр одержав назву Колоссеум (Колізей), імовірно, через те, що був колосальних розмірів. Амфітеатр уміщав 50 тисяч глядачів. У Колізеї були змінні арени, під якими перебували складні інженерні спорудження. Арена була добре видна з будь-якого ярусу й місця. Сидіння для глядачів були мармуровими, крім верхнього ярусу, призначеного для жінок. Там містилися дерев'яні лави. За допомогою особливих механізмів на арену піднімалися декорації, люди й тварини, до подання що перебували в підземних приміщеннях. Відкриття Колізею було відсвятковано гладіаторськими іграми, що тривали сто днів.

При Флавіях розцвіли міста Італії й провінцій. Одним з них було невелике містечко на півдні Італії - Помпей. Тут було багато храмів, прикрашених статуями площ, прекрасні лазні. Вулиці були забудовані добротними будинками. У численних крамницях ішла жвава торгівля. Жителі Помпеї любили дивитися на гладіаторські бої в місцевому амфітеатрі.

Про життя в Помпеях ми знаємо більше, ніж про яким-небудь іншому италийском місті. Цьому сприяло досить сумну обставину. Помпеї, що перебувають у підніжжя вулкана Везувій, під час його виверження були засипані вулканічним попелом і залиті лавою. Під шаром попелу й лави місто збереглося. Після багаторічних археологічних розкопок Помпеї були "розкриті". Тепер це унікальний музей під відкритим небом. Деякі порожнечі, що утворилися в попелі й лаві, археологи заповнили спеціальним розчином. Вийшли дивні виливки - статуї, що відтворюють тіла загиблих людей і тварин.

Помпеяни звикли до гарного виду паруючого вулкана, на схилах якого росли виноградники. Однак в 79 році почалося потужне виверження вулкана. Потоки лави кинулися долілиць по схилах. Люди в жаху бігли по що валять і горяним вулицям до гавані, сподіваючись потрапити на кораблі. Однак лише деяким удалося врятуватися. Нещасні гинули під уламками будинків, задихалися в сірчаних парах, були засипані вулканічним попелом. Разом з Помпеями загинули два сусідніх міста - Геркуланум і Стабії.

Останній імператор династії Флавієв Домициан був боягузливим і жорстоким. Він розв'язав у Римі терор, порівнянний зі страшними часами Калигули й Нерона. Імператор несправедливо засудив на смерть багатьох сенаторів, а простих римлян наказував піддавати дивовижним катуванням по найменшій підозрі в непокорі влади. При ньому донощики, що складалися на платню в держави, стежили за кожним жителем Рима. У період терору при імператорі Домициані мислячі люди були приречені на мовчання, якщо не хотіли загинути. Загальна ненависть до Домициану була так сильна, що, коли він був убитий змовниками, сенатори ухвалили знищити всяку пам'ять про нього. Труп його протягли по вулицях Рима й кинули в Тибр.

Зі зміцненням імперії від волі монарха усе більше залежали не тільки низи, але й верхи суспільства. Сенат з органа дорадчого перетворювався в орган угодовства й лестощів. Нащадки римської аристократії всі частіше відмовлялися від державної служби, воліючи їй радості дозвілля. Оточені юрбами рабів і клієнтів, вони потопали в розкоші. І ця розкіш розкладала римлян "лютішай воєн", як помітив римський сатирик Ювенал. [4]

             Виникнення християнства.

Східні боги в Римі. Із часу імператора Августа в Римі стало поширюватися поклоніння східним богам. Самою популярною богинею була єгипетська Исида, мати дитини Гора. Їй споруджували храми в Римі, у містах Італії й навіть на краю римського кола земель - у Британії.

Римські солдати особливо почитали индоиранського бога Митру, якого називали "Непереможне Сонце". 25 грудня в день зимового сонцестояння святкувався день народження Митри.

По всій імперії поширилося очікування вмираючого й бога-рятівника, що воскреє.

Навіть римських імператорів стали йменувати рятівниками й робили їм божественні почесті.

Під час правління Августа в далекої Іудеї відбулася подія, що спочатку мало хто помітив. Однак воно вплинуло на все майбутнє людства. У юної іудейської жінки Марії народився хлопчик, якого нарекли Ісусом. Пізніше його стануть називати Сином Божим і Христом - Месією (помазаником), посланником Бога. Від народження Христа почнеться наша ера, буде вестися сучасне літочислення.

Іудея - південна частина Палестини. В 1 столітті до н.е. римляни завоювали Іудеєві, але зберегли там владу місцевого царя. Історія Ісуса Христа розвертається в Іудеї в часи імператорів Августа й Тиберія в роки правління пануючи Ірода. Римляни не переслідували й древню релігію іудеїв, збереглася вища рада іудейських священиків Синедріон. У його володіннях перебували внутрішні справи. Верховне керування Іудей здійснював римський намісник - прокуратор.

Галілея, де народився Ісус, - це північна область Іудеї. Тут перебувало містечко Віфлеєм, де, як вірили іудеї, повинен з'явитися на світло Месія (по-гречески - Христос).

Учені багато років сперечалися про те, чи дійсно жив Ісус Христос або відомості про нього носять легендарний характер. Тепер учені прийшли до висновку, що Ісус жив і проповідував своє навчання в Іудеї.

Життя Ісуса Христа й основи його навчання викладені в чотирьох Євангеліях ("Євангеліє" по-гречески - Блага звістка). Авторами Євангелій були євангелісти Матфей, Марко й Лука й апостол Іоанн Богослов. Про Христю також повідомляється в Посланнях апостолів, що входять, як і Євангелія, у Новий Завіт. Новий завіт - це частина Біблії - Священного Писання християн. [1]

Християни вірять, що архангел Гаврило був посланий Богом у галилейське місто Назарет до Діви Марії, зарученої з теслею Йосипом. Архангел повідомив Марії благу звістку, що в неї народиться Син Божий.

Різдво. Під час перепису населення, що проводилася римлянами, Марія і Йосип повинні були відправитися в місто Віфлеєм. Тут у ніч із 24 на 25 грудня народилася дитина Ісус. Місця на постоялому дворі не була, тому Марія народила сина в яслах, де перебували свійські тварина. Про народження Ісус-Рятівника возвестила Віфлеємська зірка. Три мудреці зі Сходу прийшли поклонитися божественній дитині.

Через сорок днів після народження Ісус, по іудейському звичаї, був принесений у храм у Єрусалимі. Тут старець Симеон визнав у ньому Месію. Цар Ірод, боячись передвіщеної появи нового царя іудейського, наказав убити всіх дітей. Марія із сином і Йосип бігли в Єгипет. Коли Ісу було дванадцять років, він з Марією і Йосипом прибув у Єрусалим. Тут він покинув їх і відправився в храм, де вразив присутніх своїми мудрими міркуваннями. У храмі отрок Ісус назвався Сином Божим.

Пророк Іоанн Предтеча (Хреститель), що жив у пустелі, пророчив появу Христа. Він зробив хрещення Ісуса, під час якого на нього снизошов Дух Божий у вигляді голублячи. Після хрещення Ісус Христос починає проповідь свого навчання. [1]

Після хрещення Ісус на сорок днів іде в пустелю. Тут його спокушав диявол, але Ісус переборов всі спокуси.

Потім Ісус почав проповідувати своє навчання. Він говорив тим, що зібралися довкола нього про велику любов Бога до людей, про любов людей до Бога й необхідності любові друг до друга. Тільки у вірі й любові люди можуть стати зробленими. Ісус призивав не збирати багатств. Він учив не судити інших людей і надходити з іншими так, як хочуть, щоб надходили з ними. Ісус слухали його учні - апостоли (по-гречески - посланці) і безліч народу.

Ісус відкриває учням своє призначення. Після цього він сказав учням, що йому призначено надолужити гріхи людські. Потім Ісус зробив різні чудеса й навіть воскресив мертвого Лазаря.

Христос і його учні відправилися в Єрусалим. Перед цим звершилося Перетворення. Ісус Христос з'явився своїм найближчим учням у божественному вигляді, з небес пролунав голос Бога: "Цей є син мій коханий".

Перед іудейським Великоднем Ісус Христос на ослу в'їхав у Єрусалим. Народ привітав його як пануючи іудейського, Месію, покликаного звільнити іудеїв від влади римлян. Іудейські священики були налякані радістю народу. Цього злиденного проповідника з Назарета вони вважали порушником іудейського закону, самозванцем. Вони вирішили, що Ісус повинен стати перед Синедріоном для суду над ним.

Напередодні суду Ісус провів свою останню спільну трапезу з учнями - таємну вечерю. Почастувавши їхнім хлібом і вином, Ісус сказав, що це тіло й кров його. Це був перший обряд причастя.

Ісус відкрив учням, що один з них зрадить його. Важка й повна туги була ніч у Гефсиманском саду, що пішов за таємною вечерею. Передчуваючи неминуче, Ісус звернувся до Бога з молитвою пронести повз нього чашу страждань. Його напруга була настільки велика, що він покрився кривавим потом.

Зрадником став учень Христа Іуда Искаріот. Він привів римських воїнів. Щоб вони довідалися Христа, Іуда поцілував його. Христа узяли під варту.

Осуд. На суді Синедріону єврейські первосвященики винесли Христу смертний вирок, тому що він відкрито заявляв, що він Месія. Цей вирок повинен був затвердити римський прокуратор Понтій Пілат. На Пілата велике враження зробили мудрість і достоїнство засудженого. Він запропонував народу, що зібрався, помилувати Христа. Однак народ, ще недавно що захоплено зустрічав Христа, обрав для помилування розбійника, а Христа присудили до розп'яття.

Розп'яття було римською стратою для знедолених, рабів, жебраків. Христа піддали бичуванню. Римські стражники знущалися з нього. Вони надягли на Христа терновий вінець, насміхаючись над царем іудейським, як називали його віруючі. Поранений Христос сам повинен був нести свій хрест на місце розп'яття - Голгофу. Над ним зглянувся Симон з Кирены й допоміг йому.

Стражники розіпнули Христа, забивши цвяхи йому в руки й ноги, і потім залишили його вмирати на хресті. Поруч із ним розп'яті були два розбійники. Один з них насміхався над Христом, а іншої визнав у ньому Добродії. Христос обіцяв розсудливому розбійникові, що той сьогодні ж потрапить із ним у рай.

Через кілька годин Христос умер. На землю раптово опустилася тьма, в ієрусалимському храмі розірвалася священна завіса, і земля здригнулася. Римські солдати, ще недавно издевавшиеся над Христом, були повалені в жах.

Тіло Христа зняли із хреста, загорнули в покривало-плащаницю й поховали в печері. Вхід у неї завалили важким каменем. Коли на третій день Марія Магдалина з дівами-мироносицями прийшла до місця поховання, вона побачила, що камінь у входу отвален, а тіло Христа зникло. Христос з'явився їй, але вона прийняла його за садівника. [1]

На дорозі в містечко Еммаус воскреслий Христос розмовляв із зустрінутими їм учнями. Апостол Фома навіть занурив пальці в його рани, щоб переконатися, що перед ним Учитель.

Християни вірять, що своєю смертю на хресті Христос надолужив всі людські гріхи. Тим самим він урятував людство й кожну людину, відкрив йому шлях до вічного життя. За це Христа називають Рятівником.

Піднесення. Через сорок днів Христос піднісся на небо. Християни вірять, що наприкінці часів Ісус Христос знову з'явиться на землю й буде вершити Страшний суд.

З Нового Завіту ми знаємо, що Христос предназначив апостолам проповідувати своє навчання. Апостоли були людьми простими, з. Коли ж, як уважають християни, на них снизошов Дух Святий, вони заговорили на різних мовах. [1]

Страницы: 1, 2, 3, 4