Дипломная работа: Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України

З метою запобігання корупції Конституція забороняє всім членам Кабінету Міністрів України, керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої в позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Основний Закон України встановлює що більш детальна організація, повноваження й порядок діяльності органів виконавчої влади визначаються, окрім Конституції, законами України.

На відміну від законодавчої і судової влади, органи яких функціонують в автономному режимі, підкоряючись тільки законові, виконавча влада не може ефективно діяти поза межами єдиної системи. В нашій державі виконавча вертикаль функціонує на засадах чіткої субординації та підпорядкування.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. У своїй діяльності він керується Конституцією, законами України та актами Президента України. Більше того, однією а головних функцій Кабінету Міністрів є забезпечення виконання законів України (в тому числі й Конституції) та актів Президента України, систематичний контроль за дотриманням їх іншими органами виконавчої влади всіх рівнів та застосування необхідних заходів щодо ліквідації виявлених порушень. Ця функція визначає сутність і характер повноважень Кабінету Міністрів, підзаконність його рішень, тобто прийняття їх на основі й для виконання Конституції, законів, указів Президента України.

Зміст відповідальності Кабінету Міністрів перед Президентом України.

Ліквідувавши верховенство однієї влади над іншою, Конституція все ж установила, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.

Відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом України полягає в тому, що саме Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Саме він призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Загалом слід визнати, що багато повноважень Президента України безпосередньо стосуються діяльності Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади.

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів України Верховній Раді України реалізується через затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, організацію контролю за виконанням Державного бюджету України та прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада розглядає та приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів, дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів. Вона за пропозицією не менш як однієї третини її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю конституційного складу Верховної Ради.

Повноваження Кабінету Міністрів.

Конституція України визначає більшість повноважень Кабінету Міністрів України. До його відання належать:

1. Забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої й зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України. Щодо забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої й зовнішньої політики слід зауважити, що цей напрям діяльності Кабінету Міністрів підпорядковується Президентові, який відповідно до ст. 106 Конституції теж має повноваження в цій сфері.

2. Вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Це завдання покладається на всі гілки влади в Україні. Вимоги, що висуваються в цій сфері до діяльності Кабінету Міністрів, структур, що ним очолюються, безпосередньо пов'язані сьогодні зі змінами якості життя населення. Координуючи діяльність підвідомчих міністерств і відомств, Кабінет Міністрів визначає ступінь їхньої відповідальності за проведення в життя соціальної політики, необхідні для цього функції й повноваження.

3. Розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України. Забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування.

В усіх перелічених сферах (як бачимо, дуже суспільне важливих та різноманітних) Кабінет Міністрів України має розробити і втілити в життя єдину (загальнодержавну) політику. Так, у сфері культури на нього покладаються завдання охорони культурної спадщини народностей і націй і України, розвитку загальнонародної культури, стимулювання її багатоманітності, формування комплексної системи підтримки культури, її творців, їхніх професійних об'єднань; у сфері освіти - реалізації програми розвитку освіти, підвищення ефективності використання її потенціалу, зміцнення її матеріальної бази та соціального захисту тощо.

4. Забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Конституційне закріплення положення про необхідність забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності пояснюється надзвичайною роллю цього чинника в побудові ринкової економіки. Управління ж державною власністю е одним з головних повноважень Кабінету Міністрів України. Коло об'єктів, що належать до державної власності, визначається різними законодавчими актами, і насамперед Конституцією України. Згідно зі ст. 13 Конституції земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування.

5. Розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Це конституційне положення визначає роль Кабінету Міністрів України в організації бюджету, тобто в регламентованій законом діяльності органів державної влади щодо його складання, розгляду, затвердження й виконання.

Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня кожного року подає Верховній Раді проект закону про Державний бюджет на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету поточного року. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - в інший період. По закінченні цього строку Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради звіт про виконання Державного бюджету. Поданий звіт оприлюднюється.

До найважливіших проблем у сфері державного бюджету, що вирішуються Кабінетом Міністрів України, належать скорочення дефіциту бюджету, попередження неконтрольованого зростання витрат бюджету, зміцнення його прибуткової частини та посилення соціальної спрямованості витрат.

Забезпечуючи розробку й прийняття бюджету, Кабінет Міністрів України взаємодіє із Центральним банком України, спирається на Міністерство фінансів та інші центральні й місцеві органи виконавчої влади. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

6. Здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Ідеться про систему політичних, економічних, соціальних та правових заходів, спрямованих на попередження, припинення та ліквідацію зовнішніх і внутрішніх загроз розвиткові суспільства й держави. Діяльність Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки й оборони підпорядкована Раді національної безпеки й оборони, яка у відповідності до ст. 107 Конституції України створена при Президентові України.

7. Організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи. Нагадаємо, що зовнішньоекономічна діяльність - це налагодження міжнародного економічного співробітництва, торгівлі, кредитування і т.д., а митна справа - організація зборів, які стягує держава за перевезення вантажів через її кордон, а також за користування для цього шляхами, мостами, портовими спорудами тощо.

8. Спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади. Це повноваження передбачає участь не тільки в утворенні, реорганізації та ліквідації нижчестоящих органів виконавчої влади, а й у визначенні їхньої структури, штатів, компетенції, порядку взаємодії, підзвітності й підконтрольності.

Перелік повноважень Кабінету Міністрів України, встановлений ст. 116 Конституції, не є вичерпним. Законами України, актами Президента можуть передбачатися й інші повноваження та функції Кабінету Міністрів.

Не слід забувати, що Кабінет Міністрів України користується правом законодавчої ініціативи й бере активну участь у розробці законопроектів, що створюють правову основу для розвитку ринкових відносин, вирішення гострих економічних і соціальних проблем.

Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. Головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади є міністерства. Вони створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого управління. Значення міністерств підкреслюється тим, до їхні керівники (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України (ст. 114 Конституції).

Державні комітети - центральні органи виконавчої влади, що здійснюють переважно міжгалузеве управління. Відомства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління в тих сферах, які не охоплюються міністерствами та комітетами.

Конституцією передбачений такий порядок утворення центральних органів виконавчої влади. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міїїістерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Президент України відповідно до ст. 106 Конституції призначає керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Він може припинити їхні повноваження на цих посадах.

Функції центральних органів виконавчої влади України визначаються Указом Президента України «Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» 1996 р. Завдання та функції конкретних міністерств та інших органів державної виконавчої влади встановлюються положеннями про згадані органи, які затверджуються Президентом. У цих положеннях передбачається відповідальність керівників центральних органів державної виконавчої влади перед Президентом за результати своєї діяльності.

Компетенція міністерств, комітетів та відомств реалізується через видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно-правових актів.

Наступною ланкою виконавчої вертикалі влади є місцеві органи виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі.

Здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі буде визначене окремими законами України.

В областях і районах склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Останні призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Президент України видає обов'язкові для голів місцевих державних адміністрацій укази й розпорядження, бере участь у формуванні органів виконавчої влади вищого рівня й т.д. Відповідальність голів місцевих державних адміністрацій перед Кабінетом Міністрів України полягає не тільки в тому, що вони призначаються й звільняються з посади Президентом за поданням Кабінету Міністрів, а й у тому, що Кабінет Міністрів спрямовує й координує роботу всіх органів виконавчої влади, саме він розробляє загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України.

Місцеві державні адміністрації в цілому підзвітні і підконтрольні відповідним Радам народних депутатів (обласним та районним) у частині повноважень, делегованих їм цими радами, а також органами виконавчої влади вищого рівня. Таким чином, не тільки голови місцевих державних адміністрацій, а й самі місцеві державні адміністрації входять у систему подвійного підпорядкування.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Конституція не вказує, яке саме рішення має прийняти Президент, тобто він може погодитися із висловленою недовірою і прийняти рішення про відставку голови місцевої адміністрації, а може й не зважити на думку ради, давши обґрунтовану відповідь із поясненням свого рішення. Проте якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини складу відповідної ради. Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) подання звіту про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

У відповідності зі ст. 143 Конституції органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам та їх виконавчим органам) можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

2.2 Взаємодія інститутів державної влади як принцип основ конституційного ладу України

Сучасне розуміння конституції як основного закону держави і суспільства неможливе без визнання необхідності закріплення в ній загальновизнаних соціальних цінностей, безумовних демократичних традицій вітчизняного та світового конституціоналізму.

Конституції України належить особлива роль у системі нормативної регламентації механізму організації і функціонування державної влади, оскільки вона закріпила не лише принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а й принцип взаємодії різних її гілок між собою, який знайшов своє втілення в тексті Основного Закону опосередковано. Це доводиться на основі детального аналізу положень Конституції, норми якої закріплюють взаємодію органів державної влади в сфері законодавчого регулювання, в бюджетній, фінансовій, кадровій та в інших сферах, а також щодо здійснення органами державної влади контрольних функцій. Усі функції Конституції мають важливе значення для забезпечення її впливу на встановлення взаємодії органів державної влади, але особлива роль належить її установчій, право надільній та обмежувальній функціям.

Конституція України за своєю особливою політико-правовою природою встановлює лише основоположні засади і фундаментальні принципи функціонування всього державного механізму, а функцію детальної регламентації усієї різноманітності взаємозв'язків між органами законодавчої і виконавчої гілок державної влади виконують закони та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України та Президента України. Для підвищення ефективності та дієвості всієї нормативно-правової системи у забезпеченні взаємодії органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади необхідно терміново прийняти Закон України «Про нормативно-правові акти», оскільки реальне забезпечення взаємодії органів державної влади можливе лише за умови суворого дотримання принципів ієрархії самих нормативно-правових актів, їх відповідності Конституції та один одному.

Ідея розподілу влади як конституційно-правова цінність і принцип усе активніше входить до теорії та практики українського конституціоналізму. Декларація про державний суверенітет України вперше в державно-правовій практиці України проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципами розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Конституція України (ст. 6) більш широко закріпляє принцип, визнаючи, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це має суттєве значення для забезпечення функціонування державних структур на основі законності, в межах своєї компетенції.1

Розподіл влади забезпечує нормальне функціонування державного механізму в цілому, оскільки не дає можливості жодній з гілок влади узурпувати владні повноваження інших. Саме з цією метою засновники ідеї розподілу влад створили систем стримань та противаг. З допомогою розподілу влади правова держава організується і діє правовими засобами.

Разом з тим принцип розподілу державної влади означає не тільки й не стільки жорсткий розподіл функцій та компетенції між владними структурами, скільки механізми їх тісної взаємодії для вирішення проблем державотворення.

Різні гілки державної влади, що організована на таких засадах, не незалежні повністю одна від одної, а перебувають у тісному зв'язку та взаємодіють між собою. Таким чином, розподіл влад не є абсолютним. Одночасно він означає єдність влади на основі загальних політико-правових принципів та цілей гуманного суспільства. Більше того, він потребує тісної взаємодії всіх владних структур.

Шляхом конституційного закріплення принципу взаємодії різних гілок державної влади пішов ряд країн ближнього зарубіжжя. Згідно зі ст. 6 Конституції Республіки Молдова, законодавча, виконавча та судова влади розподілені та взаємодіють при здійснені своїх повноважень відповідно до положень Конституції. Вимогу взаємодії всіх гілок влади містить також ст. 6 Конституції Республіки Беларусь. Закріплення цього принципу на конституційному рівні в значною мірою пояснюється політичною та економічною нестабільністю в більшості країн колишнього СРСР. У таких умовах особливо небезпечними є суперечки між законодавчою та виконавчою владами, які як свідчить історія, можуть мати непередбачені наслідки не тільки для державного механізму, але й для усього суспільства. Яскравим підтвердженням цьому є жовтневі події 1993 р. в Москві, коли конфронтація між законодавчою та виконавчою гілками влади ледве не призвели до громадянської війни.

Принцип взаємодії різних гілок державної влади все частіше дістає підтримку українських вчених. Прямо про існування такого принципу говорять у своїх наукових дослідженнях Ю.Тодика, М.Цвік, В.Шаповал, Л.Кривенко, інші відомі вчені.

Неодноразово пропонувалося закріпити принцип взаємодії владних структур при обговоренні проектів Конституції України. На жаль, Конституція України від 28 червня 1996 р. прямо не закріпила цей важливий політико-правовий принцип організації та функціонування державної влади.

Разом з тим аналіз ряду положень Конституції дозволяє, на мою думку, зробити висновок, що взаємодія різних гілок влади є принципом основ конституційного ладу України.

Для обґрунтування висунутої тези необхідно з'ясувати, що таке принцип основ конституційного ладу та які способи закріплення правових принципів використовує юридична техніка. В науці під принципом розуміють основоположне, вихідне положення певної теорії, вчення, науки тощо. В праві принцип є одним із засобів досягнення цілей правового регулювання. Правові принципи — це об'єктивно обумовлені основи, згідно з якими формується правова система в цілому та здійснюється правове регулювання. Оскільки основою та стрижнем правової системи певної держави є її Конституція, то саме в ній закріплені найважливіші з правових принципів — принципи Конституції. Вважаємо, що конституційні принципи можна поділити на два види — принципи-реалії та принципи-ідеї. Конституційні принципи-реалії є основою функціонування відповідного суспільства та держави, вони реально відображають ті суспільні відносини, що вже склалися в державно-правовій практиці (розподіл влад, народний суверенітет та ін.). А конституційні принципи-ідеї відображають лише уявлення про те, які суспільні результати повинні бути досягненні в майбутньому. Вони є основою розвитку суспільства та держави, правовим ідеалом до якого потрібно прагнути (Україна є демократична, соціальна, правова держава та ін.). Конституційні принципи-ідеї визначають загальні параметри та межі розвитку правової системи. Сукупність основоположних принципів Конституції становить основи конституційного ладу. Ці принципи зумовлюють ключові риси суспільного ладу, влади, форми правління, державного устрою, політичного режиму.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7