Правовое регулирование банкротства

боржник - державне підприємство, організація, або іншу особу за

пропозицією боржника чи кредитора. У разі призначення

розпорядником банку, або Фонду державного майна, або іншої

юридичної особи повноваження розпорядника від імені зазначених установ

здійснюють їх службові особи відповідно до законодавства, статуту

(положення) або інших установчих документів цих органів.

Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за

пропозицією боржника чи кредитора.

У разі порушення справи про банкрутство комерційного банку функції

розпорядника майна слід покладати на Національний банк України, а

щодо банкрутства страхових компаній - на Укрстрахнагляд.

Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може бути

призначений розпорядником майна боржника.

У разі ухилення зазначених вище органів від делегування свого

представника для виконання функцій розпорядника майна боржника ці органи

можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої статтею 119

АПК.

Призначення розпорядника майна не виключає вжиття

передбачених статтею 67 АПК заходів забезпечення майнових

інтересів кредиторів, тобто поєднання цих інститутів.

Арбітражний суд за заявою кредиторів, клопотанням призначеного

ним розпорядника майна, якщо адміністрація юридичної особи боржника

ігнорує законні приписи останнього, або зі своєї ініціативи може вжити

заходів, передбачених статтею 67 АПК, щодо майна боржника з метою

забезпечення майнових інтересів кредиторів.

Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про

банкрутство або після цього на будь-якій стадії провадження у справі про

банкрутство.

У процедурі банкрутства можуть бути застосовані, зокрема, такі

заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів, як:

5. накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать

боржникові, а також іншим особам, які відповідно до актів

законодавства або установчих документів боржника відповідають за

його зобов'язаннями;

6. заборона боржникові вчиняти певні дії, наприклад, щодо

відчуження у будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;

7. заборона власникові майна боржника або уповноваженому ним органу

вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи-

боржника;

8. зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника на

підставі виконавчого або іншого документа, за яким списання

здійснюється у безспірному порядку.

Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в

офіційному друкованому органі заяви з майновими вимогами до боржника

згідно зі статтею 10 Закону мають право подавати всі кредитори

незалежно від настання терміну виконання зобов'язань. Наприклад, банки

можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів, навіть якщо строк

їх повернення за договором кредиту не настав.

Працівники підприємства-боржника, які припинили трудові

відносини до порушення провадження у справі про банкрутство, також мають

право звертатись з вимогами про погашення заборгованості, що випливає з

трудових відносин, у порядку, передбаченому статтею 10 Закону. Аналогічні

вимоги працівників підприємства-боржника, які не припинили трудових

відносин, підлягають задоволенню на підставі пункту 2 статті 21 Закону.

Кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, має

право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах місячного

терміну, встановленого у статті 10 Закону, навіть якщо ці вимоги мають

спірний характер.

Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, має право

заявити згідно зі статтею 10 Закону вимоги до боржника на суму, що не

забезпечена заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і

фактичною виручкою від продажу предмета застави.

Кредитори, що мають майнові вимоги за борговими

зобов'язаннями з наростаючими сумами пені, процентами, можуть подавати

заяви і після винесення Арбітражним судом постанови про визнання боржника

банкрутом, оскільки згідно зі статтею 15 Закону саме з дати прийняття цієї

постанови припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів

заборгованості банкрута. Тому Арбітражний суд відповідно до статті 53

АПК має підстави для відновлення строку, встановленого статтею 10

Закону.

Відповідно до статті 10 Закону Арбітражний суд розглядає документи

всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника, і за результатами

розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці

вимоги (повністю або частково).

Ухвала про визнання майнової вимоги кредитора повинна містити точно

визначену суму у національній валюті України і підстави для визнання її

боргом. Якщо вимогу заявлено в іншій валюті, така вимога підлягає

конвертації у національну валюту України за курсом, встановленим

Національним банком України на дату звернення з цією вимогою до

Арбітражного суду.

Арбітражні суди розглядають усі майнові вимоги кредиторів у межах

провадження справи про банкрутство.

В провадженні у справах про банкрутство встановлені три процесуальні

строки:

1. Провадження у справі повинно бути порушено не пізніше

п'яти днів з дня надходження заяви (стаття 7 Закону);

2. Попереднє засідання у справі проводиться не пізніше як

через місяць з дня порушення провадження у справі (стаття 8

Закону);

3. Виявлення кредиторів і санаторів проводиться у місячний

строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про

банкрутство (стаття 10 Закону).

Строки інших процесуальних дій у цьому провадженні

призначаються Арбітражним судом. Процесуальний режим цих строків у справах

про банкрутство визначається статтями 50-53 АПК.

В провадженні у справах про банкрутство Законом встановлені

строки для вчинення лише певних процесуальних дій, тому відкладення

розгляду справи, перерви в засіданні (стаття 77 АПК), зупинення

провадження у справі та його поновлення (стаття 79 АПК) можливі лише до або

під час проведення попереднього засідання Арбітражного суду.

Оскільки вчинення інших процесуальних дій конкретними строками

Закон не обмежує, у Арбітражного суду немає потреби відкладати

розгляд справи, оголошувати перерву чи зупиняти провадження у справі

тощо. У разі необхідності Арбітражний суд ухвалою призначає наступний

строк для вчинення певної дії.

Зупинення провадження у справі про банкрутство можливо у разі заміни

кредитора його правонаступником внаслідок реорганізації підприємства,

організації. В провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне

правонаступництво боржника, крім випадків реорганізації його юридичної

особи у формі перетворення.

Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство,

якщо:

1. боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру

суб'єктів підприємницької діяльності;

2. юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (крім

реорганізації у формі перетворення);

3. затверджені умови санації юридичної особи боржника (стаття 12

Закону);

4. встановлена відсутність боргу, або боржник виконав

зобов'язання перед усіма кредиторами, або відповідно до

законодавства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржника

кредитори не висунули майнових вимог;

5. припинені зобов'язання, які були підставою для вимог

кредиторів, або відповідно до законодавства заборгованість боржника

реструктуризована;

6. вимоги усіх кредиторів повністю забезпечені заставою;

7. затверджено ліквідаційний баланс (стаття 22 Закону).

Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у

випадках, передбачених підпунктами 1 і 2 цього пункту, на всіх стадіях

процесу, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у

випадках, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6, - лише до визнання

боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому підпунктом 7, - лише

після визнання боржника банкрутом.

Відповідно до статті 16 Закону призначені арбітражним судом

ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію. Ліквідатори обирають із

свого складу голову ліквідаційної комісії.

Дії ліквідаційних комісій можуть бути оскаржені до

арбітражного суду банкрутом, або власником його майна, або

уповноваженим ним органом; особою, яка відповідає за

зобов'язаннями юридичної особи банкрута; кожним кредитором окремо або їх

зборами чи комітетом; особою, яка посилаючись на свої права власника або

іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність

віднесення майнових об'єктів або коштів до ліквідаційної маси, а також

прокурором.

Розгляд скарг на дії ліквідаційної комісії щодо звільнення

працівників підприємства-банкрута не підвідомчий арбітражним судам,

оскільки вирішення спорів з трудових правовідносин віднесено до

компетенції загальних судів (стаття 24 ЦПК України).

Ліквідаційна комісія, здійснюючи свої повноваження, передбачені

статтями 15 - 22 Закону, використовує права органу юридичної особи

суб'єкта банкрутства (стаття 29 ЦК).

До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном

банкрута і всі його майнові права і обов'язки (стаття 15 Закону).

Ліквідаційна комісія управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію і

оцінку майна банкрута; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею;

вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості, реалізує майно

банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог

кредиторів відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні"

(стаття 16 Закону). Однак у частині 1 статті 35 Закону "Про

підприємства в Україні" передбачено, що у разі визнання підприємства

банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії, а також умови

ліквідації підприємства визначаються Законом. Отже у співвідношенні цих

норм наявною є зворотня відсилка до Закону. Тому порядок утворення і

роботи ліквідаційної комісії, а також умови ліквідації

збанкрутілого підприємства визначаються виключно нормами Закону.

Відсилки аналогічного змісту до Закону містять стаття 19 Закону

України "Про господарські товариства", стаття 32 Закону України "Про

колективне сільськогосподарське підприємство", стаття 18 Закону України

"Про споживчу кооперацію" і стаття 29 Закону України "Про селянське

(фермерське) господарство".

В провадженні у справах про банкрутство ліквідаційна комісія не

наділена повноваженнями розглядати і визнавати майнові вимоги кредиторів,

що є виключною прерогативою арбітражного суду.

Ліквідаційні комісії не позбавлені права звернення до

арбітражного суду з клопотанням про винесення ухвали, що містить приписи

щодо забезпечення реалізації їх повноважень.

Вживаючи заходів до стягнення дебіторської заборгованості,

ліквідаційна комісія діє в порядку, передбаченому АПК (пред'явлення

претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження

в окремих справах про стягнення заборгованості за позовами

юридичних осіб суб'єктів банкрутства на загальних підставах.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які може бути

звернено стягнення за вимогами кредиторів. У частині першій статті 18

Закону встановлено, що з метою погашення боргу стягнення може бути

звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власності або

повного господарського відання.

Індивідуально визначені речі, що належать банкрутові на підставі

інших речових прав, наприклад, володіння або користування, не

можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. Так, орендоване

майно виключається з ліквідаційної маси.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду державного майна" у

разі банкрутства орендаря останній відповідає за свої борги майном,

яке належить йому на праві власності відповідно до законодавства

України. В той же час речі, визначені родовими ознаками, що

належать банкрутові на праві володіння або користування,

включаються у ліквідаційну масу. Так, у випадках банкрутства банків та

інших фінансових установ залучені ними кошти та грошові вклади інших осіб

потрапляють у ліквідаційну масу.

У випадках банкрутства позикоодержувача всі його грошові кошти,

де б вони не зберігались, також потрапляють у ліквідаційну масу.

Включаються до складу ліквідаційної маси у разі банкрутства охоронця

здані йому на схов речі, визначені в договорі лише родовими

ознаками. Стаття 423 ЦК передбачає, що за даних обставин за відсутності

іншої угоди між сторонами договору схову ці речі переходять у власність

охоронця.

До ліквідаційної маси входять також об'єкти права

інтелектуальної власності банкрута (стаття 41 Закону України "Про

власність", зокрема право на винаходи і корисні моделі, промислові зразки,

знаки для товарів та послуг. Права на ці нематеріальні об'єкти мають

вартісну оцінку і можуть бути відчужені ліквідаційною комісією

згідно з пунктом 4 статті 23 Закону України "Про охорону прав на винаходи і

корисні моделі", пунктом 4 статті 16 Закону України "Про охорону прав

на знаки для товарів і послуг", пунктом 4 статті 20 Закону України "Про

охорону прав на промислові зразки" та іншим.

Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу

ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового

задоволення вимог заставодержателя. Звернення стягнення на заставлене

банкрутом майно здійснюється в порядку, передбаченому статтями 20 - 23

Закону України "Про заставу", але під контролем ліквідаційної комісії.

Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує

розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, ця різниця

використовується для задоволення незабезпечених заставою вимог кредиторів.

Якщо момент звернення стягнення на заставлене боржником майно наступив

після порушення провадження у справі про банкрутство, але до початку

ліквідаційної процедури, зазначене стягнення має здійснюватись

відповідно до вимог статей 20 - 23 Закону України "Про заставу", якщо

арбітражний суд не застосував щодо заставленого майна заходів,

передбачених статтею 67 АПК.

Ліквідаційна комісія, виявивши частку банкрута у спільному

майні, має право згідно зі статтею 116 ЦК пред'явити позов про виділ

цієї частки для звернення на неї стягнення.

кщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником

господарського товариства (крім акціонерного) і відповідно

власником частки у статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає

виділенню або вартість його внеску сплачується цим товариством

відповідно до вимог статей 16, 55, 57 і 71 Закону України "Про

господарські товариства", а одержані кошти включаються до складу

ліквідаційної маси.

Акції на пред'явника, що належать суб'єктові банкрутства,

потрапляють у ліквідаційну масу і безпосередньо використовуються для

розрахунків з кредиторами. Якщо суб'єкт банкрутства є власником

іменних акцій, останні мають бути реалізовані відповідно до вимог статті 1

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Виручка від їх

реалізації потрапляє у ліквідаційну масу.

У частині другій статті 18 Закону визначено, що у випадках,

передбачених законодавчими актами, стягнення за претензіями

кредиторів може бути звернене і на інше майно. Цими законодавчими актами

є Закон України "Про власність" (стаття 7), ЦК (стаття 32), Закон

України "Про господарські товариства" статті 65, 74, 75 і 82). У

наведених законодавчих актах передбачені випадки, коли за

зобов'язаннями юридичних осіб суб'єктів банкрутства відповідають інші

особи.

Визначення ліквідаційної маси має на меті реалізацію майнових

активів банкрута і в разі необхідності майна інших осіб, які відповідають

за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

Тому ліквідаційна комісія не має права вимагати від кредитора одержання

будь-якого майна замість грошей.

Порядок реалізації майна, що входить до складу ліквідаційної

маси, визначений у статтях 19 і 20 Закону.

Згідно зі статтею 19 Закону майно, на яке звертається

стягнення, оцінюється ліквідаційною комісією в порядку,

встановленому статтею 9 Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств (малу приватизацію)". Згідно з вимогами

зазначеної норми проводиться інвентаризація майна із залученням, у разі

необхідності, аудитора та здійснюється оцінка його вартості.

Методика оцінки вартості майна під час приватизації, яка

застосовується і у випадках оцінки майнових активів банкрута,

затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996

року N 961.

За змістом статті 20 Закону у випадках, коли після публікації в

засобах масової інформації оголошення про продаж майна банкрута виявиться

лише одна пропозиція щодо придбання цього майна, реалізація майнових

активів банкрута проводиться шляхом викупу; у разі надходження двох і

більше пропозицій - призначається проведення конкурсу або аукціону,

порядок проведення яких передбачений у статтях 13 - 21 Закону

України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу

приватизацію)".

Ліквідаційна комісія повинна, як правило, доручати проведення аукціону

(конкурсу) органу приватизації у випадках, коли суб'єктом банкрутства є

унітарне державне підприємство або господарське товариство, у

статутному фонді якого переважна частка майна належить державі. У

разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на

недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо

проводити аукціон, або доручати його проведення спеціалізованому

підприємству (установі), яке має ліцензію Фонду державного майна України

на право організовувати продаж майна на аукціонах, біржах, за

конкурсом. Зазначене підприємство (установа) має діяти відповідно

до угоди з ліквідаційною комісією.

Усі форми продажу майна суб'єкта банкрутства (шляхом викупу, на

аукціоні, за конкурсом) оформлюються договорами купівлі-продажу, які

укладаються між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута

та покупцем. Згідно зі статтею 23 Закону України "Про приватизацію

майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"

договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному

посвідченню. У триденний термін після нотаріального посвідчення

договору ліквідаційна комісія від імені підприємства-банкрута і новий

власник підписують акт передачі проданого об'єкта.

Примірники зазначених договорів та актів залучаються як додатки

до ліквідаційного балансу.

У разі браку майна банкрута для задоволення усіх вимог кредиторів,

майнові активи осіб, що відповідають за його зобов'язаннями,

реалізуються в порядку, встановленому для майна банкрута.

Оскільки стаття 2 Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств (малу приватизацію)" допускає продаж як

цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально

визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або

законсервованих об'єктів, ліквідаційна комісія за погодженням зі

зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації

об'єктів ліквідаційної маси та критерії їх відбору для продажу.

Ліквідаційна комісія, діючи від імені органу юридичної особи

суб'єкта банкрутства, використовує для розрахунків за продані майнові

активи і для розподілу виручених коштів між кредиторами

розрахунковий рахунок цієї юридичної особи. В деяких випадках

ліквідаційна комісія може відкрити окремий розрахунковий рахунок.

Черговість задоволення претензій кредиторів із виручених сум

передбачена статтею 21 Закону, за змістом якої розподіл цих сум між

кредиторами повинен здійснюватись лише після реалізації майнових

активів, достатніх для задоволення повністю або частково вимог усіх

кредиторів відповідної за пріоритетом черги.

Але передусім покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи

про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної

комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги

кредиторів, забезпечені заставою.

До названих вище витрат відносяться зокрема:

9. витрати на оплату аудиторських послуг (частина 3 статті 5 Закону,

пункт 5 статті 10 Закону "Про аудиторську діяльність";

10. витрати кредитора на сплату державного мита на публікацію

оголошення про порушення справи про банкрутство;

- витрати на публікацію в засобах масової інформації

оповіщення про порядок продажу майна банкрута (стаття 20 Закону);

- витрати розпорядника майна і ліквідаційної комісії, пов'язані з

утриманням і збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою

державного мита за позовами про стягнення дебіторської

заборгованості суб'єкта банкрутства.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після

реалізації нею частини ліквідаційної маси.

У Законі не передбачена оплата діяльності членів

ліквідаційної комісії та розпорядника майна щодо виконання

покладених на них функцій.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону вимоги кредиторів,

забезпечені заставою, відносяться до позачергових вимог, які

задовольняються виключно за рахунок предмету застави.

Задоволенню з виручених коштів у порядку черговості,

передбаченої статтею 21 Закону, підлягають лише претензії

кредиторів, які визнані ухвалою арбітражного суду за правилами статті

10 зазначеного Закону.

У разі відмови кредитора від задоволення у подальшому його визнаної

арбітражним судом вимоги ухвала суду залишається в силі, але ліквідаційна

комісія при здійсненні заходів, спрямованих на задоволення претензій

кредиторів, не враховує суму майнових вимог цього кредитора.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу

ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення усіх вимог

кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна

комісія має скласти і подати арбітражному суду звіт про виконані дії у

формі ліквідаційного балансу. У ліквідаційному балансі мають бути

відображені показники виявленої ліквідаційної маси (дані її

інвентаризації), відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси

з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також про

розподіл виручених коштів між кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу і

доданих до нього документів складають заключний етап

ліквідаційної процедури. Стаття 22 Закону регламентує порядок розгляду

арбітражним судом ліквідаційного балансу і винесення ним ухвал за

результатами його перевірки.

Після заслуховування членів ліквідаційної комісії і зборів або

комітету кредиторів арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження

ліквідаційного балансу і припинення провадження у справі про

банкрутство, якщо дійде висновку, що ліквідаційна комісія належним

чином здійснила необхідні заходи для виявлення і реалізації усіх майнових

активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, і у

встановленому порядку розподілила виручені суми між кредиторами.

У випадку, коли арбітражний суд дійшов висновку, що

ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала усі наявні майнові

активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення

кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів. Нові

ліквідатори мають утворити ліквідаційну комісію і діяти згідно з вимогами

статей 15 - 22 Закону.

Якщо ліквідаційна комісія не виявила майнових активів, що

підлягають включенню до ліквідаційної маси, це не звільняє її від

обов'язку подати арбітражному судові ліквідаційний баланс, який має

засвідчити відсутність майна у банкрута.

У разі коли за результатами ліквідаційного балансу у

юридичної особи суб'єкта банкрутства не залишилось майна після

задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить ухвалу про

ліквідацію цієї юридичної особи. Примірник такої ухвали має бути

надісланий реєструючому органові і місцевому органу статистики для

виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру

підприємств та організацій України.

У випадку, коли після ліквідації юридичної особи суб'єкта

банкрутства будуть виявлені належні їй майнові об'єкти або кошти, справа

не може переглядатись за нововиявленими обставинами. Проте наглядова

інстанція арбітражного суду не позбавлена права в цьому випадку скасувати

ухвалу про припинення провадження у справі (стаття 106 АПК) і

призначити нових ліквідаторів або доручити попередньому складу

ліквідаційної комісії виконувати свої функції щодо виявленого майна

відповідно до вимог статей 15 - 22 Закону.

Перевірка постанови та ухвал, винесених зі справи про банкрутство,

здійснюється в порядку, передбаченому розділом XII АПК.

Ухвали, винесені у провадженні справ про банкрутство, а саме: відмова

у прийнятті заяви про порушення справи, зупинення провадження у

справі, залишення заяви без розгляду, припинення провадження у справі

можуть бути перевірені в порядку нагляду згідно зі статтею 111 АПК.

Можливість перевірки в порядку нагляду і ухвал, які можуть бути винесені

за результатами розгляду вимог кредиторів, передбачена статтею 10 Закону.

Ухвали про визнання недійсними угод щодо майна боржника (стаття

15 Закону) і про результати розгляду скарг на дії ліквідаційних

комісій (стаття 16 Закону) також можуть бути перевірені в порядку

нагляду, оскільки ці ухвали за своєю суттю є рішеннями щодо розв'язання

конкретного спірного питання у провадженні справи про банкрутство.

Використана література, законодавчі акти

1. Конституція України.

2. Закон України про банкрутство.

3. Закон України “Про підприємства в Україні”.

4. Арбітражно-процесуальний кодекс України.

5. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання

практики застосування Закону України “Про банкрутство”” № 01-6/481

від 15.04.93.

6. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України “Про деякі

питання практики застосування Закону України “Про банкрутство”” №

02-5/444 від 18.11.97.

Страницы: 1, 2