Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi

протоколі судового засіданні, підтверджуючого підписом відповідача. По

змісту воно може бути повним чи частковим, простим чи кваліфікованим. При

частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій

частині вимог позивача, яка відкидається відповідачем. Просте визнання-

згода з пред’явленим позовом без будь-яких застережень. Кваліфіковане

робиться завжди з застереженнями, не дозволяючими рахувати вимоги

позивача безспірним. Наприклад, відповідач признає наявність між ним і

позивачем договора позики, але стверджує, що вимагючу суму він повернув, не

отримав від позивача зустрічного розпису. Суд вправі не прийняти визнання

позову, якщо воно протирічить закону або порушує права і охоронювані

інтереси інших осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі

всіма які маються в справі матеріалами із врахуванням вияснених в

судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не

зупиняється, справа розглядається по суті з винесеним рішенням. В судовому

рішенні повинна міститься оцінка визнання позову. В основу задоволення

позову воно може бути лише при відсутності сумнівів в його правомірності.

Свою незгоду з признанням позову суд повинен мотивувати.

Мирова угода- розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню

матеріально- правового спору на взаємноприйнятних умовах і припинення

виникнувшого судом справи. Зустрічне волевиявлення сторін базується при

цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об’єм

суб’єктивних прав, реалізуючих по досягнутій згоді. А саме, позивач, не

маючи достатніх доказів в підтвердженні заявлених вимог, може засобами

мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага,

залишивши будь-яку долю відповідачу, хоча при нормальному розвитку процесу

міг відмовитись від позову. Одночасно сторони розпоряджаються і

процесуальним засобами захисту своїх прав, добиваючись припинення процеса

в розрахунку на виконання досягунтої мирової угоди, яка заміняє собою

рішення суду.

Мирова угода може заключати сторони того матеріально-правовових

відносин, з приводу якого виник спір, що розглядається судом. Це й

позивач, відповідач і треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет

спору ( доля предмету спору вирішується подібні згоди). Не можуть

заключатись мирова згода третіми особи, які не заявляють самостійних вимог

на предмет спору, прокурор та інші суб’єкти, які пред’явили позов в захист

прав позивача.

Детальніше роз’яснення по питанню вирішення судом всіх моментів,

пов’язаних з мировою угодою, подано в постанові № 10 Пленуму Верховного

Суду СРСР від 1 грудня 1983 р. “О применении процесуального

законодательства при рассмотрении гражданских дел в суде первой

инстанции”. Суду запропоновано в залежності від характеру спору в

необхідних випадках сприяти закінченню справи шляхом заключення сторонами

мирової угоди. “Можливість вирішення спору заключенням мирової угоди

повинна виявитись і в процесі підготовки справи до судового розгляду, а

також в стадії виконавчого провадження.

У випадку заяви позивача і відповідача про те, що вони бажають

заключити мирову угоду по виникнувшому між ними цивільно-правовому спору,

суд роз’яснює їм наслідки затвердження мирової угоди” (п.12)[23] .

Умови мирової угоди можуть бути викладені в окремому спільному

документі сторін, адресованому суду. Ця згода підшивається до матеріалів

справи, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання. Якщо

сторони заключають мирову угоду, знаходячись в залі судового засідання,

умови згоди заносяться в протокол судового засідання; позивач і відповідач

повинні пдписати його. Суд чи суддя, що розглядає справу роз’яснює сторонам

наслідки заключення мирової угода, про що також робиться запис в

протоколі судового засідання. Суд контролює цю важливу розпорядчу дію

сторон і вправі не затверджувати мирову угоду, якщо вона протирічить закону

чи порушує права і охоронюючи законом інтереси інших осіб. Неприпустимо,

наприклад, затвердження мирової угоди, коли її умови порушують трудові

права громадян (замість поновленні на роботі адміністрація погоджуються

прийняти позивача на роботу з заключенням нового трудового договору) чи в

обхід закону направлені на звільнення осіб від матеріальної

відповідальності за збитки, причинені при виконанні їми трудових

обов’язків. Шляхом заключення мирової згоди сторони не вправі змінювати

розмір відшкодування за шкоду, спричинену здоров’яю при виконанню трудових

обов’язків, а також розміру аліментів, встановлених законом. Не може

стверджуватись мирова угода по справам про встановлення батьківства.

Відмовляючи у твердженні мирової угоди, суд чи суддя виновсить

ухвалу, в якій викладаються мотиви відмови. У цьому випадку справа повинна

бути розглянута по суті з винесенням рішення. Окрема ухвала виноситься і у

випадку затвердженні мирової угоди, одночасно суд чи суддя припиняють

провадження по справі. Справа по такому позову не може бути почата знову.

Питання, які торкаються мирової угоди, вирішується судом (суддею) в

нарадчій кімнаті.

2.Забезпечення позову.

Забезпечення позову - це діяльність суді чи суду по застосуванню

передбачених законом мір, гарантуючих реальне виконання майбутнього рішення

по справі в тому випадку, якщо позов буде задоволений.

Забезпечення позову допускається у будь-якому становищі справ, якщо

неприйняті міри забезпечення може бути ускладнить чи зробить неможливим

виконання рішень суду. Міри по забезпеченню позову приймаються судом чи

суддею по заяви клопотанню осіб, які беруть участь у справі, чи по своїй

ініціативі (ст. 156 ЦПК.) Прохання осіб, які беруть участь у справі, про

забезпечення позову може бути як письмовою так і усною (наприклад,

позивач вправі вказати про це в позовній заяві, заявити в ході судового

засідання клопотання, звернутись до судді чи суду з окремою заявою про

забезпеченню позову). Будь-яких спеціальних вимог до виконання такого

прохання закон не передбачає. Суддя одноособово вирішує питання про

забезпечення позову в момент порушення цивільної справи і їх стадії

підготовки, а також в ході судового розгляду, якщо справа розглядається не

в колегіальному складі. При колегіальному розгляді справи клопотання про

запезпечення позову можливе лише по порушеній справі. Тому при залишенні

зави без руху (ст.139 ЦПК) прохання про залишення позову не може бути

розглянуто і фактично залишається без розгляду. Заява про запезпечення

позову вирішується суддею чи судом, який розглядає справу, в той же день

без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь по справі.

Така оперативність необхідна, оскільки відповідач може анулювати предмет

спору (продати, сховати, привести в непридатність і т.д.). З приводу

забезпечення позову виноситься ухвала суду (судді), яке виконується для

виконання рішень суду.(ст.156 ЦПК). Після винесення ухвали суду негайно

передається судовому виконавцю виконавчий лист для виконання, здійснюючого

по загальним правилам.

Мірами по забезпеченню позову можуть бути:

. накладення арешту на майно чи грошова сума, яка належить відповідачу і

знаходиться у нього чи у третіх осіб. В необхідних випадках майно чи

грошова сума повинна вилучатись негайно;

. заборона відповідачу здійснювати скоєння певних дій (наприклад, заборона

окремо проживаючому батькові забирати дітей з дитсадка);

. заборона іншим особам передавати майно відповідачу чи виконуватипо

відношенню до нього їх зобов’язання (наприклад, заборна повертати

відеоапаратуру, передану відповідачем відеосалону по договору майнового

найму;)

. призупинення реалізації майна у випадку пред’явленню позову про

звільнення його від арешту (так як майно, передане для реалізації в

комісійний магазин, знімається з продажу);

Призупинення стягнення по виконавчому листі, оспорюваному боржником в

судовому порядку, якщо таке оспорювання допускається законом (так,

виконавчий напис нотаріуса, виданий на стягнення заборгованості по

квартплаті, може бути оскаржений у позовному порядку, коли боржник не

згідний з розміром суми, яка підлягає утриманню). В необхідних випадках

може бути допущена декілька видів забезпечння позову (ст.154 ЦПК).

Допускається заміна одного виду забезпечення позову іншим. Питання про

заміну видів забезпечення позову вирішується в судовому засіданню. Особи,

які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання,

однак неявка не являється перешкодою розгляду питання про заміну видів

забезпечення. При забезпеченню позову про стягнення грошової суми

відповідач вправі у міру допущених мір забезпечення внести на депозитний

рахунок витребувану позивачем суму (ст.154 ЦПК). З моменту винесення ухвали

про заміну виду забезпечення першочергової ухвали втратившу силу, до

негайного виконання звертається нова ухвала.

Прийняті міри забезпечення позову можуть бути відмінені судом. Це

питання також вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які

беруть участь в справі, про час і місце засідання, однак неявка не

являється перешкодою для розгляду питання. Новою ухвалою суд відміняє дію

тої міри забезпечення позову, припиняючи тим самим дію першочергової ухвали

(ст. 154 ЦПК). Оскільки ухвала про заміну виду забезпечення позову або про

відмову забезпеченню позову можуть бути порушені інтереси інших сторін,

подача приватної скарги чи протест на них призупиняє виконання ухвали.

Першочергово прийняті міри забезпечення позову зберігають свою дію до тих

пір, поки вищестоячий суд не залишить без змін нову ухвалу. Подача скарги

або винеесння протксту на всі інші ухвали на всі інші ухвали по питанням

забезпечення позову не призупиняють виконання ухвали. Якщо ухвала про

забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала

скаргу, строк для подачи скарги обчислюється з дня відомого дня, коли йому

стало відомо ця ухвала (ст.157 ЦПК). Закон допускає можливість оскарження

всіх ухвал по питанням забезпечення позову не випадково, тут сутєво

порушуються матеріальні інтереси сторін, кожна з сторін може понести

збитки із-за несвоєчасних чи неправомірних дій суду. Забезпечення захисту

інтересів позивача, цивільне процесуальне законодавство одночасно надає

відповідачу право на відшкодування збитків, спричинених йому забезпеченням

позову. З цією ціллю суд чи суддя, допускає наданя забезпеченню можливих

для відповідача збитків. Відповідач після вступу у законну силу рішення,

яким в позові відмовлено, вправі вимагати від позивача відшкодуання

збитків, спричинених йому мірами по забезпеченню позову, допущені по

проханню позову.

По справам, які суддя розглядає одноособово, всі питання по забезпеченню

позову також вирішується одноособово.

3.Загальна характеристика заперечень позивача

Заперечення. Роз’яснення відповідача, здатні слугувати його захисту,

можуть відноситься:

. правомірності виникнення процесу чи його продовження , тобто можуть

бути

направлені проти самого розгляду судом даної справи;

. бути направлені проти заявлених позивачем вимог по суті.

. роз’яснення направлені проти розгляду судом справи, мотивовані

неправомірністю виникнувшого цивільного процеса або його

продовження- називається процесуальними запереченнями.

Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на

відсутність права на пред’явлення позову ( в силу, наприклад,

непроінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки

права на пред’явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги

припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може

звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред’явлення позову

(наприклад, на непідсудності справи даном суду) і вимагати у суду прийняття

у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення

справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та

ін.

Процесуальні заперечення в цивільному процесуальному праві, вказують

на такі недоліки процеса, які суд зобов’язани врахувати по власній

ініціативі. Тим не менше надання сторонам можливості звертатись на них

увагу суду слугує суттєвою гаратієютого, що вони будуть усунуті.

Інший вид роз’яснень відповідача, направлених на захист його прав і

законних інтересів, складають роз’яснення, відносячи їх по суті

пред’явлених до нього позовних вимог.

Якщо позива доказів основного позову не пред’явить, то відповідач

вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так

зване заперечення факту, обов’язок доказування яких лежить на позивачу. Всі

ж, як правило, заперечення, звичайно обгрунтовуються відомими висновками,

які наводяться відповідачем аналізом і спростуванням доказів, які

наводились позивачем. Якщо наприклад, позивач в позові про розірвання

договору купівлі- продажу будинку посилається на виявленні їм в цій

будівлі недоліки (несправність водопроводу, обігрівання), то відповідач

заперечуючи проти позову, може доказувати , що представлені позивачем акти,

ніби-то свідчать про неліки будівлі, складені неправильно.

Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними

відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову.

Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може

заперечуватись фактом походженя дитини від іншої особи; факт спричинення

відповідачем шкоди – фактом присутності відповідача в момент причинення

шкоди в іншому місці (алібі) і т.д.

Роз’яснення відповідача можуть відноситись і до правильного

обгрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші

постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від

заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті роз’яснення, які

самі обгрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі

роз’яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180

ЦПК).

Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на

повалення позовних вимог роз’яснень відповідача, основані на юридичних

фактах, наведених відповідачем.

Заперечення у власному змісті можуть мати подвійний зміст та

значення:

1.Вони можуть заперечувати факти основи позову. Так, наприклад, проти

позову про відшкодування шкоди, Причиненого майну, відповідач може

заперечувати, вказуючи на те, що він був уповноважений на причинену шкоду

чи що шкода в дійсності виникла після вини самого позовача..

3. Відповідач може, не заперечуючи фактів основи позову, з якими позивач

пов’язує свої позовні вимоги, навести інші факти, анульовуючі значення

фактів основи позову. Він може привести факти, які перешкоджають

виникнення позовних вимог (так звані правоперешкоджаючі факти),

наприклад, заперечуючи проти дії договора, зробити посилку на

недієздатність одної із сторін при відсутності участі законного

представника. З такою ж ціллю відповідач може привести факти, які тягнуть

за собою припинення раніш виникнутого права позивача (так звані

правопоглинаючі факти). Так, відповідач, заперечуючи проти позову про

стягнення з нього грошових коштів може зробити посилку на сплату їм

боргу чи на погашені строку позовної давності.

Процесуальні заперечення можуть полягати у вказівці суду на

неправомірність виникнення і розвитку процесу, на порушення позивачем

порядку пред'явлення позову, відповідач може вимагати у суду реалізацій

його гарантій по захисту проти позову. Процесуальні заперечення

відповідача звичайно стосуються порушення судом цивільних процесуальних

норм, порушення, які мають бути усунені самим судом. Однак, ініціатива

відповідача по усуненню порушень процесуальних норм служитиме гарантією

реалізації ним своїх прав[24].

Матеріально-правові заперечення—заперечення відповідача проти

задоволення позову. Матеріально-правові заперечення—це підтверджувані

аргументами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги

позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача

на певні правові норми, на правильність їх тлумачення. Деякі відступи від

традиційної класифікації заперечень на процесуальні і матеріально- правові

припускає А. О. Добровольський. До матеріально-правових заперечень він

відносить: заперечення і зустрічний позов. А. О. Добровольський не згадує

про процесуальні заперечення, а називає їх процесуальними відводами[25],

хоча говорить саме про процесуальні заперечення. Своєрідна позиція А. О.

Добровольського пояснюється його структурою права на позов. По суті тут

має місце вживання різної термінології. Суть залишається та сама.

Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це,

передусім, заперечення, які стосуються правомірності виникнення процесу, а

також заперечення з приводу окремих процесуальних дій позивача або суду.

4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ВИНИКНЕННЯ ПРОЦЕСУ

Практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову є

його заперечення проти самого виникнення процесу, проти порушення проти

нього цивільно-правового спору. Не торкаючись ще питань обгрунтованості

переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем,

відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем з позовом

у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.

Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством (ст. 4 ЦПК

УРСР) будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому

законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права

або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про

розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по ній

сприятливого для себе судового рішення. Цій меті позивача протистоїть

протилежна кінцева мета відповідача — спростувати вимоги позивача. Це

спростування переслідує передусім досягнення найближчої мети—доказ

незаконності (неправомірності) виникнення самої цивільної справи у

суді[26].

Широка можливість у зверненні з позовом до суду (ст. 4 ЦПК ) однак не

означає, що будь-яка адресована до суду вимога автоматично приводить до

виникнення процес). Існує ряд обставин (передумов права на пред'явлення

позову і умов прийняття позовної заяви судом), які у кожному конкретному

випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної

справи у суді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судо

чинства[27]

Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи

законність (правомірність) виникнувшої у суді справи. Наука цивільного

процесуального права розрізняє два види передумов права по пред'явленню

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12