Правова регламентацiя организацii та дiяльностi судових органiв Украiни

поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів

України.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному

пленарному засіданні Конституційного Суду зі

складу суддів Конституційного Суду на один трирічний строк(ст. 20). Голова

організовує роботу колегій суддів, комісій та Секретаріату Конституційного

Суду, скликає та проводить засідання суду та ін.

Кожен суддя Конституційного суду має наукового консультанта і

помічника.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше

забезпечення діяльності Конституційного Суду України здійснює Секретаріат

Конституційного Суду на чолі з керівником (ст.32).

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа своїх

суддів постійні комісії, що є допоміжними робочими органами з питань

організації його внутрішньої діяльності (ст.33). Також на пленарних

засіданнях Конституційний Суд може створювати тимчасові комісії за участю

фахівців відповідних галузей права(ст.34).

Формами звернення до Конституційного Суду України є

конституційне подання та конституційне звернення. Звертатися до

Конституційного суду можуть як фізичні, так і юридичні особи, а також

президент, Верховна Рада або частина її складу, Верховний Суд та ін.

В Конституції України немає окремого положення про арбітражні суди.

Тобто арбітражні суди є спеціальними судами загальної юрисдикції. З їх

створенням реалізується конституційний принцип спеціалізації системи судів.

Організація і діяльність арбітражного суду регламентуються

Конституцією, Законом “Про арбітражний суд”, Арбітражним процесуальним

кодексом, іншими законодавчими актами та міждержавними договорами й

угодами.

Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх

господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та

іншими органами. Також арбітражними судами розглядаються справи про

банкрутство.

За ст.3 Закону “Про арбітражний суд” основним завданням арбітражного

суду є захист прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що

охороняються законом;

Згідно ст.4 Арбітражний суд утворюється на засадах призначення всіх

арбітрів Верховною Радою.

Систему арбітражних судів України складають Вищий арбітражний суд,

арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і

Севастополя. Верховною радою можуть створюватись і інші суди(міські,

міжрайонні та ін.).

Згідно ст.7 арбітражні суди складаються з голови, його заступників та

арбітрів. Для вирішення організаційних питань арбітражний суд Республіки

Крим, арбітражний суд області, міст Києва і Севастополя може утворювати

президію.

За ст.10 найвищим органом у вирішенні господарських спорів і

здійсненні нагляду щодо рішень арбітражних судів України та контролю за їх

діяльністю є Вищий арбітражний суд України, який складається з Голови,

заступників Голови та арбітрів і діє у складі пленуму, президії та

арбітражних колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал,

постанов. Вищий арбітражний суд також розробляє пропозиції щодо організації

і діяльності третейських судів на території України.(ст. 32)

Компетенцію різних арбітражних судів та порядок провадження справ

визначає Арбітражний процесуальний кодекс та інші документи.

Найважливіші питання діяльності арбітражних судів України вирішує

Пленум Вищого арбітражного Суду. Пленум також узагальнює арбітражну

практику та статистику і дає керівні роз'яснення іншим органам щодо

розв’язання спорів.

Президія Вищого арбітражного суду України вирішує питання організації

та діяльності, підбору кадрів арбітражних судів України; переглядає в

порядку нагляду рішення, ухвали, постанови Вищого арбітражного суду та

переглядає за нововияленими обставинами справи, розглядувані в минулому

самою президією; призначає склад арбітражної колегії Вищого арбітражного

суду та ін.

Згідно зі ст.30. для підготовки науково обгрунтованих рекомендацій з

питань організації та діяльності арбітражного суду, розробки пропозицій

щодо вдосконалення законодавства та ін. при Вищому арбітражному суді

утворюється науково-консультативна рада з провідних вчених та інших

висококваліфікованих спеціалістів.

Конституція також не забороняє створення третейських судів, тобто

таких, що обираються сторонами, які вирішують спір. Щодо організації та

діяльності третейських судів в Україні досі діє “Положення про третейський

суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами,

організаціями і установами”, затверджене постановою Державного арбітражу

при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975р. Слід зазначити, що це

положення не виключає існування постійних третейських судів.

Третейські суди розглядають справи, віднесені до компетенції

арбітражних судів. Обирається третейський суд керівниками юридичних осіб,

виступаючих сторонами за справою, із складу осіб, компетентних у вирішенні

даної справи. Це можуть бути керівники організацій, об’єднань, підприємств,

робітники науково-дослідних закладів та ін. Суд обирається у складі одного

або довільного непарного числа суддів, які обирають голову.

Сторона, яка визнала за необхідне розгляд справи третейським судом,

повідомляє другу сторону про це та зазначає осіб, яких вона обирає

третейськими суддями. Якщо друга сторона не погоджується з цим, справа

передається на розгляд арбітражного суду. При досягненні згоди між

сторонами про розгляд спору в третейському суді зацікавлена сторона

письмово викладає свої вимоги та подає їх одному із суддів. В процесі

розгляду справи третейський суд має право вимагати від сторін необхідні

матеріали; зобов’язати сторони здійснити перевірку своєї діяльності;

призначити експертизу та ін.

Рішення виноситься в письмовій формі більшістю голосів(коли суд

складається з трьох і більше суддів) і підписується всім складом суду.

Як і рішення всіх судів, рішення третейських судів є обов’язковими для

виконання.

Справи, розглядувані третейськими судами, зберігаються у арбітражних

судах за містом розгляду справи. До цих судів подаються і скарги на рішення

третейських судів.

Ст. 129 Конституції забезпечує право апеляційного та касаційного

оскарження рішення суду. Ст. 125 визначає можливість організації та

діяльності апеляційних судів.

Касаційне оскарження досить добре опрацьовано як в процесуальному

законодавстві України, так і на практиці. Що ж до апеляційного оскарження,

то це нова форма для українського судочинства, її немає у чинному

законодавстві. Відповідно не діють і апеляційні суди. Тому для подальшого

розвитку та демократизації судової влади, якнайшвидше треба законодавчо

визначити діяльність апеляційних судів. Апеляційні суди можуть створюватись

як окремі судові установи, а також у складі апеляційних колегій у судах

другої інстанції. Введення апеляційних судів забезпечить можливість

вирішення справ по суті в двох судових інстанціях. При цьому апеляційна

інстанція не скасовує судове рішення з направленням справи на додаткове

розслідування, а приймає рішення самостійно, досліджуючи докази.

Апеляційне провадження відрізняється від касаційного тим, що перше

служить для перегляду по суті як незаконних, так і несправедливих, з точки

зору, фактичних обставин справи, рішень (питання права і факту), а

касаційне провадження служить для відміни з направленням на новий розгляд у

суд першої інстанції рішень, прийнятих з порушенням процесуального або

матеріального закону (тільки питання права). Тобто апеляційне провадження є

більш ширшим та демократичним. Тому створення апеляційних судів є одним з

перших завдань судово-правової реформи.

Ст. 124 Конституції визначає, що народ бере участь у здійсненні

правосуддя через народних засідателів та присяжних.

Інститут народних засідателів в Україні зараз реально існує і діє.

Ситуація ж з судом присяжних така сама, як і з апеляційним судом – немає

жодного закону або іншого нормативного документа, який би регламентував

його організацію та діяльність. Взагалі серед правників точаться дискусії

щодо необхідності суду присяжних. Прибічники такої форми здійснення

правосуддя вважають, що введення таких судів допомагає боротися з корупцією

в судових органах, допомагає позбавитися від звинувачувального нахилу в

кримінальному процесі, відділяє правосуддя від виконавчої влади( в тому

числі від звинувачення). Суд присяжних діє у багатьох розвинутих у

правовому відношенні країнах: США, Канаді, Франції, Великобританії та ін.

Критики суду присяжних вважають цей інститут анахронізмом,

аргументуючи це тим, що суд присяжних – це результат емоцій, а не

правовиконавчої судової діяльності; що навіть у Англії, “матері” суду

присяжних, спостерігається відхід від нього.

Враховуючи погляди прихильників та критиків, найбільш прийнятним для

України є європейський аналог: суд присяжних повинен складатися з

професійних суддів та саме присяжних.

Згідно ст. 130 Конституції для вирішення питань внутрішньої діяльності

судів діє суддівське самоврядування, яке є однією з найважливіших ознак

незалежності судів та суддів. Розкривається це положення в Законі України

про органи суддівського самоврядування.

Згідно ст. 1 цього закону суддівське самоврядування здійснюється через

конференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та

Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів

Верховного Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України,

конференцію суддів арбітражних судів України і найвищий орган суддівського

самоврядування- з'їзд суддів України.

Органи суддівського самоврядування обирають членів кваліфікаційної

комісії суддів; обговорюють питання застосування законодавства, обговорюють

питання про організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності

судів та ін.

Згідно ст. 131 Конституції в Україні діє Вища рада юстиції, до відання

якої належить внесення подання про призначення або звільнення суддів;

прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо

несумісності, здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Хоча 15 січня 1998р. й було прийнято Закон Про Вищу раду юстиції, саму

раду й досі не створено.

Конституційні повноваження Вищої ради юстиції та інші, згідно ст.19

Закону про судоустрій, виконують Міністерства юстиції України та Республіки

Крим, управління юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських

державних адміністрацій. Зазначені органи розробляють і вносять пропозиції

з питань організації судів та щодо змін у мережі судів та їх штату;

організують роботу з кадрами судів по підвищенню їх кваліфікації і

перепідготовці, здійснюють добір і разом з Верховним Судом представляють

кандидатури для обрання суддями; забезпечують ведення судової статистики

та аналіз статистичних даних; організують матеріально-технічне

забезпечення судів та створюють належні умови для здійснення правосуддя;

здійснюють організаційне забезпечення виконання окремих категорій рішень

судів.

В умовах становлення держави та реального втілення принципу

верховенства права виникає необхідність у проведенні радикальної судово-

правової реформи як найважливішого інструменту побудови саме такого

суспільства, яке визначене Конституцією.

Схвалена Верховною Радою в квітні 1992р. Концепція судово-правової

реформи була значним кроком в указаному напрямку. В перші роки її

реалізації були прийняті важливі закони (“Про статус суддів”, “Про

нотаріат” та ін.) та внесені зміни та доповнення до чинного законодавства,

які спрямовані на захист осіб, що притягаються до кримінальної

відповідальності, судовий контроль за арештом та ін.

Проте було здійснено лише частину першого етапу реформи. Другий етап

передбачав створення спеціалізованих судів – адміністративних, сімейних, зі

справ неповнолітніх; створення Вищого апеляційного суду України; третій

етап - проведення подальшої роботи по спеціалізації судів; реалізація

наукових програм по удосконаленню судово-правової реформи та ін.

В 1995 році реформа загальмувала і набула вузько відомчого характеру.

Одним з головних факторів такого перебігу подій стала відсутність

фінансування реформи.

З прийняттям нових законів та під дією інших факторів виникла

необхідність розробки нової концепції.

10 грудня 1994р. розпорядженням президента було утворено Комісію з

розробки Концепції судово-правової реформи в Україні та зобов’язано цю

комісію до 28 лютого 1995 року подати проект Концепції. Потім іншим

розпорядженням від 22 листопада 1995р. було утворено комісію для

доопрацювання концепції та строк її подання перенесено на 1 березня 1996р.

Указом президента № 1128/97 від 8 жовтня 1997 року було створено

Координаційну раду з питань судово-правової реформи на чолі з В.П

Пустовойтенко, основним завданням якої є знову ж таки розробка Концепції; у

Верховній Раді було створено постійну Комісію з питань правової політики і

судово-правової реформи.

Не дивлячись на ці заходи, Україна досі не має відповідного дійсності

офіційного програмного документа щодо подальшого розвитку та реформування

судової системи.

При розгляді деяких Конституційних норм щодо судової системи були

наведені приклади невідповідності реального життя та законів цим нормам.

Крім зазначених, існує ще маса таких протиріч, деякі з яких носять взагалі

парадоксальний характер. Наприклад, за чинним законодавством обсяг прав

обвинуваченого фактично ширше, ніж у потерпілого. А за недостатності коштів

у держави на захист потерпілого це протиріччя ще більш поглиблюється. До

того ж чинним процесуальним законодавством порушується деякі права людини.

А тому основними завданнями судової реформи на найближчий час є

приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції, прийняття

нових законів (в першу чергу про судоустрій), у яких повинні бути

реалізовані всі конституційні норми (про апеляційний суд, про суд

присяжних, про утворення спеціалізованих судів та ін.); налагодження

фінансування діяльності судових органів та ін. Робота по забезпеченню у

процесуальному законодавстві права свободи та особистої недоторканості та

права недоторканості житла, згідно з п.13 Перехідних положень Конституції,

повинна бути здійснена до 2001 року.

*****

Як показує історичний розвиток, стан судової системи, її

демократичність, об’єктивність рішень по справам напряму залежать від

наявності державності. Тобто зараз, коли Україна здобула незалежність, є

всі можливості для створення демократичної судової системи.

І це повинне бути одним з найголовніших завдань на шляху входження

України в європейське та світове співтовариство як правової держави.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про судоустрій” від 5 червня 1981р. із змінами,

внесеними згідно із Законами №2464-12 від 17.06.92, №4017-12 від 24.02.94.

3. Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 зі змінами і

доповненнями, внесеними законами №2350-12 від 15.05.1992, №2691-12 від

14.10.1992, №3346-12 від 30.06.1993, №96 від 20.02.97 р.

4. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996

р.

5. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. із змінами

і доповненнями, внесеними Законами України від 2.02.1994р. №3913-XII,

24.02.1994 р. №4015-XII, 5.10.1995 р. №358/95-ВР, Постановою Верховної Ради

України від 6.05.1993р. №3192-XII.

6. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого

1994 р.

7. Концепція судово-правової реформи в Україні, Затверджена Постановою

Верховної Ради України №2296-XII від 28.04.1992р.

8. Розпорядження президента України “Про утворення Комісії з розробки

Концепції судово-правої реформи”. №182/94-рп.від 10.12.1994р.

9. Розпорядження президента України “Про утворення Комісії для

доопрацювання проекту Концепції судово-правової реформи в Україні”. N

417/95-рп від 22.11.1995р.

10. Указ президента України “Про Координаційну раду з питань судово-

правової реформи” №1128/97 від 08.10.1997р.

11. “Положение о третейском суде для разрешения хозяйственных споров

между объединениями, предприятиями, организациями и учреждениями”.

Утверждено постановлением Госарбитража при Совете Министров N 121 от

30.12.1975г.

12. В. Онопенко. Конституція й судочинство: розбіжності та парадокси//

Закон і бізнес. – 1997.- №42.

13. Ю. Димитров. Навіщо нам потрібен апеляційний суд?// Право України.

– 1994. - № 3-4.

14. Г. Омельяненко. Нова Конституція України і питання судової влади

та судочинства// Право України. – 1996. - №10. – С. 11-16.

15. В. Бойко. Нова Конституція і судова влада// Право України. – 1997.

– №1. – С. 16-18.

16. Г. Омельяненко. Правове регулювання та законодавче забезпечення

судово-правової реформи в Україні// Право України. – 1998. - №1. – С. 73-

78.

17. Касинюк Л.А. Основи Конституційного права України. – Харків: ТОВ

“Одісей”. – 1997.- 160с.

18. О.О.Шевченко, В.О.Самохвалов та ін. Історія держави і права

України. За ред. проф. В.Г.Гончаренка. Курс лекцій. – Київ.:“Вентурі”.,

1996. – 288с.

Страницы: 1, 2