Правова регламентацiя организацii та дiяльностi судових органiв Украiни

Правова регламентацiя организацii та дiяльностi судових органiв Украiни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІНАНСОВО – КРЕДИТНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Р е ф е р а т

з курсу

“Основи конституційного права України”

на тему

“Правова регламентація

організації та діяльності

судових органів України”

Виконав студент

гр.КФ-97-1 Свір С.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК 1998

План

І. Вступ.

ІІ. Правова регламентація організації та діяльності судових органів

України.

1. Деякі відомості з історії судочинства на території України.

2. Основні принципи та засади судочинства.

3. Верховний суд.

4. Військові суди.

5. Конституційний суд.

6. Арбітражні суди.

7. Третейські суди.

8. Оскарження судового рішення. Апеляційний суд.

9. Суд присяжних.

10. Суддівське самоврядування.

11. Органи юстиції та їх участь в організації діяльності судів.

12. Судово-правова реформа в Україні.

ІІІ. Заключення.

Список використаної літератури.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., закріпила визнаний

світом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу,

виконавчу і судову. Всі три гілки влади є самостійними, кожна діє лише в

межах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами.

Особливо важливим є це положення для судової системи. Конституція

надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної

судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на

державному рівні, тобто забезпечує головний принцип любої правової держави–

принцип верховенства права. Cудова система є “лакмусовим папірцем” при

вирішенні питання, чи є держава правовою.

Оскільки завданням судової влади є здійснення судочинства, яке в

Україні здійснюється виключно судами, то дуже важливими є питання правового

визначення організації та діяльності різноманітних судових органів.

Саме деяким з цих питань присвячена ця роботі. В основному розглянуті

різні види судових органів, передбачених Конституцією та чинним

законодавством, питання їх організації, складу, структури, визначені

Конституцією, законами та іншими нормативними актами. Також розглядаються

проблеми відповідності реально існуючої судової системи конституційним

нормам; наведені деякі відомості з історії судочинства в Україні.

*****

З прийняттям християнства на території України з’являються церковні

закони, які були систематизовані і стали відомі під назвою Устава

Володимира. Серед іншого, Устав затверджує існування церковного суду, який

мав карати за здійснення язичницьких обрядів, розглядав справи про

неосвячений церквою шлюб, розлучення, майнові спори, побиття батька або

матері. Діяльність цього суду базувалася на нормах церковного права.

В Хст. був створений збірник законів “Закон руський”- прототип

“Руської правди”, на основі якого велося судочинство.

“Руська правда” Ярослава Мудрого продовжує регламентувати діяльність

судів, тут досить добре простежується трансформація звичаїв у норми права,

що стосується процесуального права. За “Руською правдою”, якщо відносини,

присутні у справі, не врегульовані нормативно- або звичаєво-правовими

засобами, то судді мали приймати рішення, керуючись власною

правосвідомістю. З часом такі рішення перетворювались в юридичну норму щодо

подібних справ.

Важливою рисою судово-адміністративного устрою Київської Русі був

поділ судочинства на світське і церковне.

Найнижчою судовою інстанцією були громадські суди, які складалися із

сільських старшин. Складні справи розглядали за участю представників

декількох сіл.

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів. В

них засідали або самі князя, або їх представники. В процесі княжого

судочинства брали участь “ябетник” (обвинувач), “метальник” (писар),

“істці” (слідчі).

Існував також суд феодала-землевласника. Під його юрисдикцію

підпадали холопи, наймити та закупи, причому щодо холопа рішення феодала

оскарженню не підлягало.

Церковні суди – це суд митрополита і владики. Їх юрисдикція

поширювалась на духовенство і на так званих церковних людей.

Таким чином, в Київській Русі існувала станова судова система.

Найвищою судовою установою Великого князівства Литовського був суд

Великого князя або його довіреної особи. Поруч із судом князя існував і суд

Ради. Також судові функції виконували намісники, а потім воєводи та

старости.

Судебником 1468р. було узаконено одноособовий панський суд, тобто пан-

шляхтич вершив суд над селянами.

Існував також копний (народний) суд, діючий на основі звичаєвого права, до

якого могли звертатися представники усіх станів населення.

За статутом 1566р. у кожному повітовому міст було створено три судові

установи: земські (обиралися шляхтою), гродські (одноособові) і підкоморні

суди.

У містах з Магдебурзьким правом судові справи міщан розглядала судова

колегія.

Як бачимо, судова система за польсько-литовської доби теж була

становою.

В період національно-визвольної війни було введено систему козацьких

судів, які складалися з сільських, сотенних та полкових судів. Діяли ці

суди на основі законів, прийнятих ще за польських королів та литовських

князів. У 1760р. була проведена судова реформа, яка поновлювала в Україні

станову систему та відокремила судову владу від адміністративної. За цїєю

реформою судді були виборними, найвищою інстанцією був Генеральний суд.

Слід підкреслити велику роль звичаєвого права в Україні. Наприклад, в

Січі вищою судовою установою був кошовий суд, який своїх рішеннях виходив з

норм звичаєвого права та здорового глузду.

Після приєднання України до складу Російської імперії в Україні діяли

загальноросійські джерела процесуального законодавства. Веденням слідства і

виконанням вироків займалася поліція, вона ж була і судовим органом при

розгляді незначних справ. Поміщики мали право чинити одноосібно чинити суд

над селянами.

У 1864р. було проведено судову реформу: станові суди скасовувалися і

вводилися загальні судові установи, було введено інститут мирових суддів.

В цей час в західноукраїнських землях діяла австрійська судова

система, де верховна судова влада належала імператорові.

В УНР за конституцією найвищою судовою установою УНР був Генеральний

Суд, який обирався Всенародними зборами. В період гетьманату вищою судовою

інстанцією був Сенат.

Щодо судової системи України за часів Радянського Союзу, слід

відмітити те, що вона не охоплювала весь об’єм справ, пов’язаних із

засудженням (особливо до 50-х років). Йдеться про позасудові процеси щодо

“ворогів народу”. Було створене Державне політичне управління, яке

користувалося правом проведення позасудових репресій. Також слід відмітити

так звані “трійки”, коли декілька партійних керівників вирішували справу

щодо вчинків, що в той час кваліфікувалися як державні злочини.

На даний момент організація і діяльність судів в Україні

регламентується розділом VIII Конституції, Законом “Про судоустрій

України”, Законом “Про Конституційний Суд України”, Законом “Про Верховний

Суд”, Законом “Про арбітражний суд”, Законом “Про статус суддів”, Цивільним

процесуальним кодексом, Кримінальним процесуальним кодексом, Арбітражним

процесуальним кодексом та іншими нормативними актами.

В основному законі не дається повного визначення судової системи, а

лише визначаються основні принципи та засади її створення та

функціонування. Більш детальна регламентація щодо організації та діяльності

різних судових органів подається у відповідних законах.

Ст. 124 Конституції визначає, що судова система України поділяється на

дві гілки – суд конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції.

Єдиним судовим органом конституційної юрисдикції є Конституційний суд.

Згідно ст. 125 Конституції судова система України будується за

принципом територіальності та спеціалізації; що найвищим судовим органом у

системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими

судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. За цією

статтею відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової

системи поширюється на певні території, які можуть збігатися, а можуть і не

збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової

системи за принципом територіальності з урахуванням транспортних

комунікацій і зв’язку між населеними пунктами забезпечує наближеність судів

до населення та їх доступність. Спеціалізація суддів або цілих судів з

розгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму суддів

завдяки поглибленому вивченню окремих галузей законодавства та практики

його застосування.

На сьогодні до спеціалізованих судів можна віднести

арбітражні(господарські) суди, функціонуючі як самостійний суб’єкт судової

влади; та військові суди.

Згідно з Законом України “Про судоустрій”, систему загальних судів

України складають Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим,

обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд,

міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів,

Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Місцеві суди (районні(міські), військові суди гарнізонів та арбітражні

суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) є

основною ланкою цієї системи. Це є суди першої інстанції, які розглядають

переважну більшість цивільних, господарчих, кримінальних та

адміністративних справ. Саме тут повинна широко запроваджуватися

спеціалізація судів. Конституція дає можливість в новому законі про

судоустрій створення спеціалізованих ланок місцевих судів, наприклад,

сімейних, адміністративних, фінансових тощо. Передбачені конституцією вищі

спеціалізовані суди мають виконувати функції судового нагляду за діяльністю

відповідних судів нижчого рівня.

Ст. 129 Конституції визначає основні засади судочинства:

1. законність;

2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. забезпечення доведеності вини;

4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і

у доведенні перед судом їх переконливості;

5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6. забезпечення обвинуваченому права на захист;

7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними

засобами;

8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду,

крім випадків, встановлених законом;

9. обов'язковість рішень суду.

В п.4 мова йде про змагальність у судовому провадженні кримінальних

справ, і цей принцип повинен активно втілюватися в судове провадження.

Можливості захисту та обвинувачення у провадженні кримінальних справ щодо

збирання і представлення судові доказів повинні бути однаковими. Сьогодні ж

підсудний і його захисник не мають таких прав, як державний обвинувач.

Реалізація принципу змагальності тісно пов’язана із здійсненням прав і

свобод людини.

Важливим є положення ст. 130 Конституції, що фінансування та належні

умови функціонування судів та діяльності суддів забезпечує держава. На

утримання судів у Державному бюджеті визначається окрема видаткова стаття.

За ст.3 Закону “Про судоустрій” діяльність суду спрямована на

зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопорушенням і має

завданням охорону від посягань на закріплені у Конституції суспільний лад,

його політичну та економічну системи; на права і свободи громадян; права і

законні інтереси державних підприємств, установ та організацій; а також

виховання у громадян неухильного виконання Конституції та законів.

За ст.4 Закону “Про судоустрій” суди здійснюють свою діяльність шляхом

розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ по спорах, що

стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ та організацій,

та кримінальних справ, рішення за якими пов’язані з застосування

встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або

виправдання невинних.

Згідно зі ст.8 всі суди України утворюються на засадах виборності

суддів і народних засідателів.

Ст. 10 передбачається як колегіальний, так і одноособовий розгляд

справ. В судах першої інстанції кримінальні і цивільні справи розглядаються

судом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів або

суддею одноособово у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним та

Цивільним процесуальним кодексами. Розгляд справ судами другої інстанції в

касаційному та порядку нагляду, здійснюється тільки колегіально.

Народні засідателі користуються всіма правами суддів.(ст. 11).

Розгляд справ у всіх судах України є відкритим, крім випадків,

встановлених законом.

Закон передбачає участь в судовому процесі прокурора, який сприяє

виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи.

Також в суді можуть приймати участь захист (адвокат) та представники

громадських організацій та трудових колективів.

Порядок провадження справ в судах визначається процесуальними

кодексами.

Носіями судової влади є судді(ст. 1 Закону “Про статус суддів”), вони

є недоторканими(ст.13). Згідно ст.9 Закону “Про статус суддів” судді

районних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються відповідно

обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів.

В Республіці Крим судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судів

обираються Верховною Радою Республіки Крим. Судді інших судів обираються

Верховною Радою.

Згідно ст. 125 Конституції України найвищим органом у системі судів

загальної юрисдикції є Верховний суд України. Його діяльність регламентує

гл. 4 Закону України “Про судоустрій”.

Верховний суд у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої

інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з

нововиявленими обставинами; вивчає і узагальнює судову практику, аналізує

судову статистику, вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають

з міжнародних договорів України та ін.

В ст. 40 подано таке положення: “Відповідно до Конституції України

Верховному Суду України належить право законодавчої ініціативи у Верховній

Раді України”. Але ж це положення відповідає конституції 1978р.(ст.103), а

в конституції 1996р. немає положення про те, що Верховний суд має право

законодавчої ініціативи.

Ст. 41 Закону про судоустрій визначає, що Верховний Суд України

обирається Верховною Радою України строком на десять років у складі Голови,

заступників Голови, членів Верховного Суду і народних засідателів.

Верховний Суд один раз у п'ять років інформує Верховну Раду про свою

діяльність.

Ст. 43 визначає, що Верховний Суд діє в складі Пленуму Верховного

Суду, судових колегій в цивільних, кримінальних та військових справах. Для

розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду утворюється президія

Верховного Суду.

Ст. 44 та 45 визначають, що Пленум Верховного Суду скликається не менш

як один раз на три місяці, очолює Пленум голова Верховного Суду. Пленум у

межах своїх повноважень розглядає справи в порядку нагляду і в зв'язку з

нововиявленими обставинами; розглядає матеріали узагальнення судової

практики і судової статистики, дає керівні роз'яснення судам у питаннях

застосування республіканського законодавства та ін. Пленум також затверджує

склад судових колегій Верховного Суду.

Статус Президії Верховного Суду визначає ст.50 Закону Про судоустрій.

Склад Президії Верховного Суду України, яку очолює Голова Верховного Суду,

затверджується Президією Верховної Ради. Президія Верховного Суду України

розглядає питання організації роботи судових колегій і апарату Верховного

Суду України, а також подає допомогу нижчестоящим судам у правильному

застосуванні законодавства, координуючи цю діяльність з Міністерством

юстиції України.

Голова Верховного Суду, згідно ст.51, приносить у межах і порядку,

встановлених законом, протести на рішення, вироки, ухвали і постанови по

судових справах; організує роботу по вивченню і узагальненню судової

практики, аналізу судової статистики; скликає Пленум та президію Верховного

Суду; керує організацією роботи судових колегій, апарату Верховного Суду та

ін

При Верховному суді діє науково-консультативна рада.

Організацію та діяльність військових судів визначає гл. 3-1 Закону

України “Про судоустрій”. Військові суди здійснюють правосуддя у Збройних

Силах України та інших військових формуваннях, передбачених законодавством

України. Їх діяльність спрямована на охорону від будь-яких посягань безпеки

України, боєздатності і боєготовності її військових формувань, захист прав

і свобод військовослужбовців та інших громадян.

Ст. 38-2. визначає, що в Україні утворюються військові суди

гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил.

Як уже зазначалося, військові суди в Україні виділені у

спеціалізовану галузь системи судів загальної юрисдикції. Але ж справи, що

ними розглядаються, не мають якихось особливостей, що були б перешкодою для

розгляду їх у мирний час судами загальної юрисдикції. Виняток становить

тільки спеціальний суб’єкт злочину. Проте це не перешкода для розгляду

справ у таких судах, про що свідчить досвід Німеччини, Франції.

Конституційний суд України діє незалежно від судів загальної

юрисдикції. Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного

Суду України визначаються Конституцією та законом “Про Конституційний суд

України”

Ст 2. цього Закону визначає, що Завданням Конституційного Суду України

є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави

на всій її території.

Справи В Конституційному суді розглядаються лише колегіально.

Складається Конституційний Суд з вісімнадцяти суддів (по шість від

президента, Верховної Ради та з’їзду суддів). Судді призначаються на 9

років без права повторного обрання.

Згідно ст.13 зазначеного закону, Конституційний Суд розглядає справи

щодо конституційності законів та інших правових актів; відповідності

Конституції України міжнародних договорів(чинних або тих, що вносяться до

Верховної Ради для приєднання до них України); додержання конституційної

процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з

Страницы: 1, 2