Право Интеллектуальной собственности (Украина) (WinWord (на укр. языке))

інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності

належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на

матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові

осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного

майнового права.

3. Авторське право і суміжні права

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює

немайнові відносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення

і використання творів літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із

законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України

«Про авторське право і суміжні права», у ст.1 який указується, що дійсний

Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх

правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки,

літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників

фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі

прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як

різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих

(немайнових) прав.

3.1 Об'єкти авторського права

Це твори літератури, мистецтва і науки, що задовольняють таким

вимогам:

По-перше, твір винний бути творчим.

Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось

нового. Творчий характер твору означає, що воно є новим у порівнянні з

раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в

новій формі. Для об'єктів авторського права істотне значення має як

новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого

змісту характеризує твір як щось творче і спричиняє визнання його об'єктом

авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому

прикладів: Шекспир брав теми для ряду своїх транедій із творів античних

грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські

середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах

багатьох великих живописців і т.д.

Іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність -

об'єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими

людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали вираження поза його

свідомістю - немає об'єкта авторського права. З історії вітчизняної

музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав дві геніальні опери

«Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила», склав третю оперу, що він назвав

«Двумужница». Глинка говорив: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте мені

лібретиста, і через місяць опера буде готова». Не знайшовши лібретиста і

захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на води» - лікуватися де помер, і

в такий спосіб ця опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктом

авторського права достатньо двох названих ознак. Не має значення,

обнародуване воно або ні. Твір стає об'єктом авторського права з моменту

його створення в якийсь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення

цих творів. Не має значення серйозність і призначення твору. Не має

значення зовнішня форма його вираження.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права»

об'єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури і

мистецтва:

1) літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного

або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні

програми тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;

3) музичні твори з текстом і без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні й

інші твори, створені для сценічного показу;

5) аудіовізуальні твори;

6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії й інші твори

образотворчого мистецтва;

7) твори архітектури;

8) фотографії;

9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним

законом про промислову власність;

10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються

географії, геології, топографії, архітектури й інших областей науки;

11) сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної

статті, і опрацювання фольклору, придатні для сценічного показу;

12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і

опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороні

оригінальних творів, на підставі яких створені похідні твори;

13) збірники творів, збірники опрацювань фольклору, енциклопедії й

антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови,

що вони є результатом творчої роботи з добору, координації або

упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у них

творів.

Не є об'єктами авторського права :

1) офіційні документи (тексти законів і інших правових актів, рішення

судів і т.п.);

2) державна символіка (прапор, герб, ордена і т. п.) ;

3) твори народної творчості ;

4) повідомлення про події і факти, що мають офіційний інформаційний

характер.

3.2 Суб'єкти авторського права

Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:

1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники

фонограм, організації віщання);

2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);

Автор - головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа,

творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не

має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є

завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно

від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не

потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або

дотримання яких-небудь формальностей.

Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і

іноземці. Іноземні громадяни – автори користуються захистом авторського

законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь

об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до

міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву

(Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути

співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш

осіб.

Розрізняються два види співавторства :

1) твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля»,

«Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);

2) твір складається 16 частин, кожна з який виконана визначеним

співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник,

написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).

Суб'єктами авторського права є правонаступники автора – спадкоємці,

контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські

права.

Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.

Особисті немайнові права – це право авторства, право на авторське

ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право

опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові права – право авторства, право на ім'я і право на

захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у

спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці

правомочності спадкоємців строками не обмежуються.

Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про

авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:

1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з

використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає

залишитися анонімним;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-

якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації

автора; право на обнародування твору.

Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право

відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно

виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній

мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір

винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише

мінімальні ставки.

Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де

передбачається, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать

виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким

способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;

3) привселюдний показ;

4) будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній

мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою

організацією;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

7) поширення творів шляхом продажі, відчуження іншими засобами або

шляхом здавання внайм або в прокат і іншу передачу до першого продажу

примірників твору; здавання внайм після першого продажу, відчуження

іншими засобами примірників аудіовізуальних творів, музичних творів,

у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у

формі, що читається машиною;

8) імпорт екземплярів творів.

Автори творів образотворчого мистецтва крім названих имеют доаткові

права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:

1) право доступу – можливість відтворювати свій твір

2) право проходження, що означає, що при перепродажі творів

образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від

продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.

Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на

використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва

містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.

Майнові права авторів переходять у спадщину.

Охорона прав авторів діє в строки, установлені ст.24 Закону «Про

авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана

дійсним Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його

смерті.

Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього

життя і 50 років після смерті останнього автора.

Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк охорони

минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий

автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або

якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє

свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о

термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів

діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір,

опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років

від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з

1 січня року, що іде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні

факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню,

спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншому

зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора,

охороняються безстроково.

Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним

надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою

(не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і

т.д.) і без виплати авторської винагороди. Проте при цьому повинні

дотримуватися виняткові безстрокові права авторів - право авторства, право

на авторське ім'я, право на захист твору і репутації автора (право на

недоторканність твору).

Вільне використання авторських прав у деяких випадках, що допускаються

законом, можливо і при житті автора – при цитуванні, використанні в

навчальних цілях у якості ілюстрацій, при відтворенні в засобах масової

інформації для загального розголосу статей по поточних економічних,

політичних, соціальних, релігійних питаннях, використання привселюдно

вимовлених політичних промов, виступів, доповідей і в інших випадках. При

цьому повинні дотримуватися такі умови:

1) це можливо тільки у випадках, зазначених у законі ;

2) тільки у відношенні правомірно опублікованих творів;

1) з обов'язковим зазначенням імені автора ;

2) з зазначенням джерела (видання) ;

5) із дотриманням недоторканності твору.

Поряд з авторськими правами названий Закон докладно регулює відносини в

сфері суміжних прав. Подібну назву ці права одержали тому, що особи,

володіючі ними, творчо використовують створені іншими особами твори, і

вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворюваних

творів. Об'єктом для їхніх прав слугує саме виконання або звуко- і

відеозапис. Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній

мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоди) на

відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»

виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів

творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні

дотримуватись, творчо використовати створені іншими особами твори, і вони

не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворених ними

творів. Об'єктом для їх прав служить саме виконання або звуко- і

відеозапис. Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній

мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоді) на

відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.

Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»

виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів

творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні

додержуватися права авторів і виконавців. Організації віщання повинні

додержуватися права авторів, виконавців і виробників фонограм.

3.3 Суміжні права

Це права виконавців, виробників фонограм і організацій радио- і

телемовлення.

Вони є суміжними стосовно авторських прав, тобто це права близькі, що

примикають, пов'язані з авторськими. Їхня роль свого роду посередницька –

між авторами і широкою аудиторією. Водночас вони є вторинними стосовно

авторських прав, тому що забезпечують використання творів авторів. Суміжні

права забезпечують захист творчої праці осіб, що доводять твори авторів

до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їхньої

роботи.

Специфіка суміжних прав:

1) вони пов'язані з використанням певних технічних пристроїв (тому

вони з'явилися лише в XX сторіччі, із розвитком технічного прогресу

– винаходу звуко- і відеозапису, радіо, кіно, телебачення,

штучних супутників) ;

2) об'єкти суміжних прав закріплюються на матеріальних носіях

(наприклад, наявність запису виконання на магнітних плівках,

касетах, видеоплівках);

3) здійснювати виконання, можливо повторно, нескінченно, перед практично

необмеженою аудиторією і без живої участі самого виконавця.

3.4 Суб'єкти суміжних прав

Суб'єктами суміжних прав являються:

1) виконавці (актори, музиканти, режисери, диригенти і т.д.) ;

2) виробники фонограм (особи, котрі першими виконали звуковий запис

виконання) ;

3) організації ефірного або кабельного віщання (ті, що самі або за

замовленням створили передачу і за рахунок яких створена передача).

Суб'єкти суміжних прав повинні мати договір з автором твору, а

виробники фонограм і організації ефірного і кабельного віщання - ще й

договір з виконавцем. Всі суб'єкти суміжних прав мають виключне право

на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачі). Це

означає, що інші особи повинні одержувати дозвіл на первинний запис

виконання, постановки, передачу в ефір або по кабельній мережі від

суб'єктів цих прав. Вони дають також дозвіл на відтворення фонограми,

додатки до неї, переробку і ряд інших дій. Суб'єкти суміжних прав мають

також право на винагороду. Ці права регулюються за допомогою договорів із

користувачами, а збір і виплата винагороди - спеціальними організаціями, що

керують суміжними правами, які створюються їхніми суб'єктами. Термін

дії суміжних прав - 50 років.

Винятками є випадки, коли припускається використання записів

виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих організацій

без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб'єктів. Це допускається при:

1) використанні винятково з метою навчання і наукового дослідження

;

2) для цитування у формі невеликих уривків в інформаційних цілях ;

3) включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використання

в особистих цілях.

4. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав

До загальногромадянських засобів відносяться :

1) визнання права;

2) відновлення права;

3) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його

порушення;

4) відшкодування збитків;

5) визнання угоди (договору) недійсним;

6) стягнення особливої неустойки при невчасній оплаті.

Особливі (додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним

(авторським) законодавством :

1) стягнення прибутку, отриманого порушником внаслідок порушення

авторських або суміжних прав;

2) виплата компенсації в сумі від 10 до 50 тис. мінімальних розмірів

оплати праці (конкретний розмір визначається судом).

Будь-який з цих заходів потерпілий вибирає сам, але замість

відшкодування збитків.

Терміни охорони суміжних прав встановлені ст.38 даного Закону. Майнові

права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації

виконання або постановки. Особисті права виконавців охороняються

безстроково.

Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого

опублікування фонограми, а якщо вона не була опублікована, то протягом 50

років після першої фіксації звукового запису.

Організації ефірного віщання користуються зазначеними правами протягом

50 років після першої передачі в ефір або по кабельній мережі.

Перераховані терміни починають стікати з 1 січня року, що слідує за

роком, у якому мали місце дані юридичні факти.

До спадкоємців виконавця і правонаступникам виробників фонограм і

організацій віщання переходить право дозволяти або забороняти використання

виконання, фонограми, передача в ефір і по кабельній мережі, а також право

на одержання винагороди в період частини терміну, що залишилася.

Виникнення і здійснення авторських і суміжних прав не потребує

виконання яких-небудь формальностей (ст. 19, 31 Закону «Про авторське право

і суміжні права»), оскільки тут охороняється насамперед форма твору, і для

визнання творчого твору об'єктом авторського або суміжного права достатньо

вираження його в будь-який об'єктивній формі, що дозволяє відтворювати

результат творчості.

У цьому складається їхня відмінність від інших об'єктів інтелектуальної

власності, охорона яких припускає дотримання спеціального порядку

визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особливого режиму

використання. Тому термін «промислова власність» рекомендується можливим

для вживання в двох значеннях: у вузькому значенні, коли в це поняття

включається право на винахід, корисну модель і промисловий зразок

(патентне право), і в широкому значенні, тобто усі види інтелектуальної

власності, за винятком авторських і суміжних прав, як-от всі ті, що

підпадають під охорону після попереднього формального закріплення

пріоритету.

5. Право на відкриття

Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об'єктивно

існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що

вносять докорінні зміни в рівень пізнання.

Автором відкриття признається громадянин, що зробив заявку, котра

відповідає запропонованим вимогам.

У відповідності зі ст.514 ЦК України автору відкриття належить комплекс

особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати

визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчуються

дипломом, він має право на присвоєння відкриттю свого імені або спеціальної

назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має право на

винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також на ряд пільг,

зокрема, право на додаткову житлову площу, на яку автор відкриття має право

нарівні з науковцями.

Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.

Право одержати диплом мертвого автора відкриття, а також винагорода

переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на

відкриття вирішуються судом (ст. 516 ЦК).

5.1 Патентне право (промислова власність)

Це інститут цивільного права, що регулює відношсини, пов'язані з

технічною творчістю.

На відміну від авторського права патентне право реалізується в іншій

сфері творчості. Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними

законами матеріального світу; вони не відбивають індивідуальність їхнього

творця в такому ступені, як об'єкт авторського права. В силу цього об'єкти

технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно

одне від одного самостійно, різними особами і тому вимагають формального

офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості

спрямовані на рішення практичних задач – мають прикладне значення.

Об'єктами патентного права (промислової власності у вузькому розумінні

цього слова) є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Необхідність патентного права обумовлена неможливістю прямої охорони

об'єктів промислової власності засобами авторського права. На відміну від

об'єктів авторського права об'єкти промислової власності можуть бути

створені різними особами, незалежно одне від одного, тому їхня охорона

припускає попереднє формальне закріплення пріоритету у встановленому

законом порядку.

Відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням права власності на

винаходи, корисні моделі і промислові зразки, регулюються законами України

від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і

«Про охорону прав на промислові зразки».

Органом, що здійснює акт визнання нововведення в якості винаходи,

корисної моделі або промислового зразка, виступає Державний комітет

України з питань інтелектуальної власності (Госпатент України), іменований

для стислості в зазначених законах як «Відомство».

Найважливішими умовами патентоспроможності об'єктів промислової

власності є їхня новизна і промислова придатність. При цьому патентне

право закріплює абсолютну (світову) новизну об'єктів промислової

власності.

5.1.1 Об'єкти патентного права

Це винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Винаходом є технічне

рішення, що відрізняється новизною (тобто невідомий рівень техніки) і

промислово застосовне (тобто може бути використане в промисловості,

сільському господарстві, в галузі охорони здоров'я й інших галузей

діяльності). Об'єктами винаходу можуть бути пристрій, засіб роботи,

речовина, застосування раніше відомого пристрою за новим призначенням.

Корисна модель – це технічне рішення певного пристрою в стадії його

конструктивного виконання, тобто у вигляді конструкції. Вона повинна бути

принципіально новою, і промислово застосовною.

Винахід (корисна модель) є результатом творчої діяльності людини в будь-

якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути:

1) продукт (пристрій, речовина, штамм мікроорганізму, культура клітин

рослини і тварини);

2) засіб виробництва продукції.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Не є об'єктами винаходів і корисних моделей і не охороняються

законодавством, що регулює відносини цієї галузі наступні результати

інтелектуальної діяльності:

1) відкриття, наукові теорії і математичні методи;

2) методи організації і керування господарством;

3) плани, умовні позначення, розклади, правила;

4) методи виконання розумових операцій;

5) програми для обчислювальних машин;

6) результати художнього конструювання;

7) топології інтегральних мікросхем;

8) сорти рослин і породи тварин і т.п.

Промисловий зразок – це художньо-конструкторське оформлення виробу,

що визначає його зовнішній вигляд. Воно повиннео бути новим, оригінальним

і промислово застосовним (тобто відтвореним промисловим засобом).

Промисловий зразок забезпечує злиття утилітарної і художньої сторін, у

ньому реалізується ідея одержання максимальної вигоди за допомогою

зовнішнього вигляду виробу.

Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в галузі

художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка може бути форма,

малюнок, кольорова гамма або їхнє сполучення визначаюче зовнішній вигляд

промислового виробу і призначені для задовільнення естетичних і

ергономічних потреб.

Винахід оформлюється патентом. Патент – це охоронний документ, котрий

засвідчує авторство винахідника, його виключні права володільця і

приорітет винаходу.

У той же час не охоплюються поняттям промислового зразка:

1) об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові,

гідротехнічні й інші стаціонарні спорудження;

2) друкарська продукція як така;

3) об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або подібних

їм речовин.

Суб'єктами патентного права є автори (співавтори) об'єктів промислової

власності, патентовласники, а також інші особи (правонаступники або

ліцензіати), що одержують за законом або договором визначені патентні

права.

5.1.2 Суб'єкти патентного права

Це автори, патентовласники, ліцензіати.

Автор – це фізична особа, творчою працею якого створений твір.

Патентовласник – особа, що має виключне право на використання

винаходу. Такими можуть бути:

1) сам автор;

2) роботодавець (при службових винаходах);

3) особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту;

4) правонаступники;

5) договірний патентовласник – патент може бути переданий за договором

за плату будь-якій фізичній або юридичній особі.

Ліцензіат – особа, що одержує у визначеному договором обсязі права по

використанню винаходу за плату. Ліцензійні договори бувають трьох видів :

1) виняткової ліцензії ;

2) неповної ліцензії ;

3) відкритої ліцензії.

Особливі суб'єкти права на використання винаходу - це попередній

користувач і примусовий ліцензіат. Вони можуть використовувати винахід

без згоди патентовласника.

Попередній користувач – особа, що до дати пріоритету (до подачі заявки

іншою особою) самостійно створила незалежно від автора тотожний винахід і

сумлінно його використовувала. Преждепользователь зберігає право на

подальше безоплатне використання його без розширення обсягу використання.

Примусова ліцензія видається будь-якій особі Вищою патентною палатою,

якщо патентовласник протягом чотирьох років не використовує винахід і

відмовляється укласти ліцензійний договір.

Виключне право на використання об'єктів промислової власності

належить патентовласнику, тому відповідно до чинного законодавства автор

може вимагати за своїм вибором визнання лише свого авторства, або визнання

свого авторства з закріпленням за ним виключних прав, тобто автор може бути

одночасно і патентовласником або не бути таким у силу закону або договору.

Право на одержання патенту мають автор, його спадкоємець, а також

роботодавець, якщо винахід, корисна модель або промисловий зразок

створені в зв'язку з виконанням службових обов'язків або виконанням

доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не

передбачене інше. При наявності права на одержання патенту в роботодавця

автор подає йому повідомлення про створений ним винахід, корисну модель або

промисловий зразок з описом суті з достатньою повнотою і ясністю. Якщо

роботодавець протягом чотирьох місяців із дати одержання цього повідомлення

не подасть заявку в Відомство (Госпатент Україны), то право на одержання

патента переходить авторові.

Корисна модель оформляється свідоцтвом, промисловий зразок – патентом.

Термін дії патента на винахід становить 20 років з дати подачі заявки до

Відомства. Термін дії патенту на корисну модель складає п'ять років із дати

подачі заявки у Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника

патенту, але не більш ніж на три роки. Термін дії патенту на промисловий

зразок складає 10 років із дати подачі заявки у Відомство і продовжується

Відомством по клопотанню власника патенту, але не більш ніж на п'ять років.

Право авторства є невідчужуваним особистим правом і охороняється

безстроково.

Основним особистим (немайновим) правом автора об'єкта промислової

власності є право автора признаватися творцем даного об'єкта, що припускає

заборону всім іншим особам іменуватися авторами цього об'єкта. Інше

особисте право автора складається в праві одержання патенту на об'єкт

промислової власності, а також можливості передачі цього права іншим

особам.

Майнові права автора виражаються в можливості одержання прибутку від

використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, у праві

одержання винагороди за передачу патенту і продаж ліцензій і тощо.

Приналежне патентовласнику виключне право на використання об'єкта

промислової власності складається в тому, що ніхто не може без згоди

особи, якійі належить патент, використовувати зазначений об'єкт.

Патентовласник вправі передати отриманий патент або видати ліцензію на

використання.

Як патент, так і право на його одержання переходять у спадщину.

Переходять у спадщину і права авторів об'єктів промислової власності.

5. Право на інші результати творчої діяльності, використовувані у

виробництві

До числа інших прав на результати творчої діяльності як різновиду права

інтелектуальної власності відносяться права на раціоналізаторську

пропозицію, знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, охорону

селекційних досягнень, топології інтегральних мікросхем, інтересів

володарів «ноу-хау» і т.п.

Право на раціоналізаторську пропозицію являє собою сукупність правових

норм, що регулюють відношсини з приводу створення й офіційного визнання

технічного рішення раціоналізаторською пропозицією, його використання і

стимулювання авторів.

Раціоналізаторською пропозицією признається технічне рішення, що є

новим і корисним для підприємства (установи, організації), якому воно

подано, іпередбачаюче зміну конструкції виробів, технології виробництва і

застосовуваної техніки або зміна складу матеріалу.

Новизна раціоналізаторської пропозиції, на відміну від новизни

винаходу, звичайно обмежується рамками відповідного підприємства, установи,

організації, куди і подається раціоналізаторська пропозиція.

Автор пропозиції, визнаного раціоналізаторським, має право на визнання

за ним авторства, право на винагороду, а також пільги відповідно до

законодавства. Автору прийнятої до впровадження раціоналізаторської

пропозиції видається свідоцтво, що засвідчує його авторство (ст. 520 ЦК).

Право одержати свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію і винагороду

за його використання переходить у спадщину (ст.522 ЦК).

Відносини в сфері створення і використання знаків для товарів і послуг

регулюються Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на

знаки для товарів і послуг».

Знак – це логотип, по якому товари і послуги одних осіб відрізняються

від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Об'єктом знака можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні й інші

позначення і їхні комбінації, виконані в будь-якому кольорі або колірному

сполученні.

Право власності на знак для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом.

Термін дії свідоцтва складає 10 років із дати подачі заявки у Відомство і

продовжується Відомством по клопотанню власника свідоцтва, поданому

протягом останнього року дії свідоцтва, щораз на 10 років.

Обсяг наданої правової охорони визначається приведеним у свідоцтві

зображенням знака і переліком товарів і послуг.

Висновок.

Багато значних діячів софтферної промисловості явно з’їхали з глузду на

проблемах інтелектуальної власності, мета їхнього життя звелася до того,

щоб змусити суспільство визнати і захистити права якого-небудь сироти, що

пірати грабують серед біла дня. Яскравий приклад того – Росія, а останнім

часом і Україна: народ, уряд, парламент, одностайно приймають проблеми

сироти ближче до серця, ніж свої власні.

Інтелектуальна власність – це те, що закон вважає такою. Закони

повинні працювати на благо суспільства. Немає закону, немає і злочину,

незалежно від того, що сирота з цього приводу думає. Вважає суспільство

потрібним – захистить його, а не вважає – ну, як вийде.

Я дивлюся на проблему об’єктивніше. Прогрес технологій, за яким не

встигає законодавство, дав можливість деяким видам бізнесу – спочатку

кіношникам і аж до виробників персональних програм – при деякій удачі

цілком законно одержувати фантастичну, цілком безглузду норму прибутку.

Їм, зрозуміло, це подобається, але інші – причому не тільки за кордоном,

але й у своїй батьківщині – “скаженим” прибуткам аж ніяк не симпатизують.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1. Вешневский Л.М. и др. Формула приоритета : Возникновение и развитие

авторского и патентного права. : Наука. 1990.

2. Гаврилов Э.П. Авторское право. - М.,1988.

3. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар.

- М., Юрид.лит.,1988.

4. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. “Консум”. 1996.

С. 136 -149.

5. Маркова М.Г. Основы гражданского права. - С-П., 1996. С. 80 - 87.

6. Сергеев А.П. Авторское право России. - С-П.: Государственный

университет, 1994.

7. Сергеев А.П. Патентное право. - М.: БЕК, 1994.

8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів, ч.

1. – К.: Вентурі, 1997.– 544с.

9. Цивільний Кодекс Української РСР (Цивільний Кодекс України)

10. Закон України “ Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р.

11. Закон України “Про влвсність” від 07.02.1991р.

12. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від

15.12.1993р.

13. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 24.04.1993р.

14. Конституція України від 28.06.1996р.

27.11.2000 р.

Підпис:______________________

Страницы: 1, 2