Права і обов'язки сторін, що беруть участь в цивільному процесі

позову: позитивні і негативні.

Позитивні передумови — це такі обставини, наявністю яких визначається

правомірність виникнення процесу. Негативні передумови — це обставини,

відсутністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Природно,

що обидва види передумов мають велике практичне значення як для позивача,

так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов'язку доказу цих

передумов для сторін розв'язуватиметься по-різному. Це визначається однією

з найважливіших ознак сторін — протилежністю їх інтересів.

Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач

повинен довести наявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду

та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по

тотожньому позову та ін.). Зовсім протилежний обов'язок доказу у

відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж

повинен довести відсутність позитивних передумов (наприклад

непідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов

(наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.).

Одним з достоїнств цивільного процесуального законодавства є те, що в

законі точно визначено перелік підстав, по яких суддя може відмовити у

прийнятті позовної заяви (ст. 136 ЦПК). Дуже важливо, що цей перелік є

вичерпним [28] і надто широкому тлумаченню не підлягає.

Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної

заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача. Суддя

може відмовити у прийнятті позовної заяви лише у випадках, вказаних у

законі (ст. 136 ЦПК ). З врахуванням тих же підстав позивач має право

наполягати на прийнятті його заяви с\доч. У випадку відмови судді у

прийнятті заяви позивач має право вимагати з цього питання мотивованої

ухвали. Ці ж підстави є найважливішою процесуальною гарантією прав

відповідача Посилаючись на них і доводячи їх наявність або відсутність,

відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього

цивільної справи. Відзначаючи ці дуже істотні права відповідача, ми

звертаємо особливу увагу на те. що тут мова йде саме про процесуальні

заперечення. Матеріально-правові стадії прийняття позовної заяви

розв'язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає

розв'язанню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не

одноосібне суддею[29].

Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який

заперечує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної

справи.

А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність

виникнення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у

судових органах. Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття

«вимога не підлягає розглядові у судових органах» розглядалося обмежено.

Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим органам[30].

Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає

єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про

те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі.

До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому

захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом (громадськими

організаціями, арбітражем і т. д.). Загальні правила підвідомчості, як

відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими

нормативними актами (Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім'ю і т.

д.).

Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як

суб'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24

ЦПК). Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна

допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість

останньому оспорювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до

заперечення відповідача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на

правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі

вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим

шляхом.

Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить

позивачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого

позивачем вибору (розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість

розірвати шлюб в органах РАГСу).[31]

Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок

розгляду спору визначається згодою сторін (співвідношення компетенції і

товариського суду з деяких майнових спорів) у відповідача вже, природно,

відсутнє право цього процесуального заперечення. Поняття “справа не

підлягає розглядові у судових органах “ включає у себе також спори з

неправовою вимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли

вимога все ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йде

про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового

захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди

відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківства по відношенню

до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.[32] Крім того, до неправових

вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в

судовому, ні якомусь іншому порядку[33].

З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені

різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах

(неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого

проти нього процесу3. Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич. Він

вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді,

коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження

цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку, обхід

принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК

[34].

Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності

неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислу приймати

справу до судочинства. Про це свідчать і матеріали судової практики. Так,

наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду Спори

про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах

особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з

метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі5, позови

повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення алиментів, позови до

правозаступників після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності

організації, що ліквідується [35].

Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді

зустрічаються помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов

до Успенської про відшкодування витрат у зв'язку з навчанням відповідачки

на торгово -кулінарних курсах. Після закінчення навчання Успенська до

роботи не приступила, в зв'язку з чим і виникла справа у суді.

Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішення суду скасувала і

вказала, що діючий закон не передбачає обов'язку робітників і службовців

відшкодовувати витрати, пов'язані з їх навчанням на професійних курсах.

Однак замість припинення справи, бо дана вимога неправова, касаційна

інстанція винесла нове рішення по справі, відмовивши позивачу у

позові[36]. Посилання відповідача на неправомірність виникнення процесу

може мати місце і тоді, коли закон на певний час створює перешкоди

позивачу на звернення до суду.

Так, згідно з ст. 14 Кодексу законів про шлюб і сім'ю чоловік не

вправі без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час

вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Як ми бачимо у цьому випадку, справа не підлягає розгляду судом до

закінчення певного часу. З цією обставиною і зв'язана можливість

заперечення відповідача проти виникнення процесу2.

У літературі і судовій практиці виникло питання про те, чи може

відповідач заперечувати проти виникнення процесу, якщо він по суті вимогу

позивача не оспорює, (відсутній спір про право), але своїми пасивними

діями перешкоджає позивачу у здійсненні його права.

Під час шлюбу подружжям В. І. та Н. Л.І. Самощенків було споруджено

будинок і зареєстровано на ім'я чоловіка — Самощенка В. І. Через деякий час

подружжя припинило шлюб, майно (в тому числі і домоволодіння) розділено не

було. Самощенко вирішив подарувати свою половину племіннику. Однак

нотаріус відмовив у посвідченні договору на дарування половини будинку, бо

у правоустановчом) документі власником всього будинку було вказано

Самощенка В. І., який і не приховував, що фактично він є власником лише

половини. Його колишня дружина не згодна була провести розділ позасудовим

шляхом. Самощенко В. І. звернувся з позовом до суд. Представник Н.

М.Самощенка під час підготовки справи до судового розгляду посилався на

незаконність виниклого процесу, бо між сторонами був відсутній спір про

право. Суд на цій підставі припинив судочичство, вказавши, що справа не

підлягає розгляду в судових органах в зв'язку з відсутністю спору про

право.[37]

Я вважаю, що в даному випадку суд діяв неправильно. Пасивне

ставлення відповідача в даному випадку служило перешкодою для позивача у

здіиснелні його пава, і суд повинен був по суті вирішити дане питання.

Слід відзначити, що у подібних випадках Верховний Суд СРСР займав інколи

протилежну позицію.

Б. Процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу

можуть стосуватися випадків недодержання позивачем установленого для даної

категорії справ попереднього позасудового розв'язання спору.

Ці заперечення відповідача мають певні межі. Передусім з приводу цих

підстав відповідач може заперечувати проти виникнення процесу, якщо для

даної категорії справ законом встановлено цей позасудовий порядок. Всі ці

випадки передбачені спеціальними нормативними актами і довільно

вирішуватися це питання не може. Так, у практиці відомі випадки, коли

відповідач вказує на необхідність позасудового урегулювання спору, вимагає

визнання процес неправомірним, хоча закон для цієї категорії справ

позасудового порядку урегулювання спору не встановлює Так, наприклад, в

практиці відомі випадки закриття справи за клопотанням відповідача з

посиланням на неправомірність вининення процесу.

До Шевченківського районного народного суду надійшла заява від

громадянки Зембицької до подружжя Будник про виселення їх через

неможливість спільного проживання. Суд закрив судочинство, вказавши, що

дана справа виникла в суді неправомірно, бо позивачка до звернення з

позовом у суд не зверталася з подібними вимогами до товариського

суду[38].

Для правильної конструкції заперечення на цій підставі відповідач у

своїх доказах повинен вказувати, що хоча позивач, можливо, і виконав вимогу

закону про позасудовий порядок урегулювання спор), але звертався до того

органу, у який слід було б.

Помилкове визначення органів, до яких позивач має звернутися для

досудового врегулювання спору, виникає іноді в позовах за участю

транспортних організацій. Симферопольський міжколгоспбуд звернувся до суду

з позовом до Ільвенського рейду тресту «Камлісосплав» і Західно-

уральському управлінню по постачанню та збуту лісоматеріалів про стягнення

1989 крб. за нестачу лісу. Пред'явлені міжколгоспбудом претензії були

залишені Ільвенським рейдом і Західно-ураліспостачзбутої незадоволеними.

В судовому засіданні представник відповідача вказав, що позивач повинен був

пред'явити претензію і до транспортних організацій. Погоджуючись з доказами

відповідача, суд визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов

без розгляду[39].

Недодержання попереднього, досудового порядку рішення окремих питань

зустрічається іноді і у справах про потраву посівів. Городоцький районний

народний суд Хмельницької області вирішив по суті позов радгоспу їм.

Жданова про стягнення 648 крб. збитків, у зв'язку з потравою птицею

посівів ячменю. Неправомірність виникнення процесу полягає тут в тому, що

питання про відшкодування збитків у зв'язку з потравою посівів повинно було

спочатку бути розв'язаним виконкомом місцевої Ради. Тому суди мають право

приймати такі позови лише у випадку відмови від виконання рішення

виконкому[40].

Послідовно провадиться у життя судовою практикою і вимога закону про

необхідність додержання попереднього позасудового порядку, вирішення

спорів, які випливають з трудових правовідносин.

Галай та інші працівники позавідомчої охорони звернулися до суду з

заявою про стягнення з підприємства процентної надбавки за вислугу років.

Суддя відмовив у прийнятті позовної заяви, оскільки дане питання не

розглядалося комісією по трудових спорах. Судова колегія у цивільних

справах Верховогого Суду РРФСР за скаргою позивачів у своїй ухвалі

вказала, що обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів,

крім спорів про відновлення на роботі, є комісії по трудових спорах. Таким

чином, законом встановлено для даної категорії справ обов'язковий

позасудовий порядок їх розгляду.

Отже, процесуальні заперечення відповідача про правомірність

виникнення процесу визначаються, передусім, тим, що такий порядок має бути

додержаний і що позивач звертався саме до потрібного органу. У

процесуальній літературі досить детально розглядалося питання про вплив

строку на додержання позасудового порядку урегулювання спору. Це питання

має велике практичне значення для розв'язання питань позасудовим порядком.

Однак для заперечення відповідача проти правомірності виникнення

даного процесу він значення не має[41].

В. Певне місце у судовій практиці займають процесуальні заперечення

відповідача проти виникнення процесу у зв'язку з поданням позивачем

тотожнього позову.

Цивільний процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) припускає це процесуальне

заперечення відповідача, якщо вже є рішення суду по цьому позову або

ухвала суду про відмову від позову, а також мирова угода по ньому.

Необхідно передусім звернути увагу на деяку неточність п. З ст. 136 ЦПК .

Згідно з п.З 136 ЦПК відповідач може заперечувати проти пред'явленого

позову лише тоді, коли за цим позовом рішення або ухвала суду вступила у

законну силу.

Вступ рішення або ухвали у законну силу не може тут мати

вирішального значення, бо вже той факт, що дана справа розглянута і

вирішена судом, є підставою для відповідача заперечувати проти повторного

пред'явленого позову. Предметом доказу у відповідача по цих запереченнях

має бути тотожність позову. Теорія цивільного процесуального права чітко

визначає ознаки тотожнього позову: одні й ті ж сторони, та ж сама підстава

і той же предмет позову. Перша ознака (тотожність сторін) звичайно в

практиці особливих труднощів не викликає. Відповідачу легко довести у

своїх запереченнях те, що позов до нього був пред'явлений саме цим

позивачем. Однак в практиці і тут іноді зустрічаються спірні питання.

Громадянин Фесенко Б. П. пред'явив позов про виселення наймача

Зарубіна Н. І. у зв'язку з неможливістю з ним спільного проживання.

Народний суд позов задовольнив. До виконання рішення позивач Фесенко Б. Н.

помер. Рішення не було виконане. Через два роки такий же позов пред'явила

дружина померлого Фесенка Н. В. За запереченнями відповідача суд закрив

провадження справи в суді, посилаючись на те, що тотожній позов був уже

розглянутий судом, отже, процес по другій справі виник незаконно. За

скаргою позивачки касаційна інстанція скасувала ухвалу суду і вказала, що

другий позов не є тотожнім першому. Хоча позивачка як спадкоємець померлого

по суті заявила такий же позов, стороною у справі є інша особа, а тому суд

був зобов'язаний розглянути справу по суті. Заперечення відповідача тут

були безпідставними[42].

Тотожній позов за суб'єктивним складом передбачає, що такими є позови,

у яких той самий позивач і той самий відповідач. Якщо у новій справі

сторони міняють процесуальне положення, такі позови тотожніми визнавати не

можна. Тому слід погодитись з думкою авторів Науково-практичного

коментаря ЦПК, які вважають, що позов особи про анулювання запису батьком

дитини не повинен розглядатися як тотожній, якщо вже відбулося рішення

суду про стягнення з цієї особи аліментів [43]. Передусім, сторони тут

займають процесуальне становище (відповідач за первісним позовом став

позивачем). Більше того—діюче сімейне законодавство позв'язує можливість

звернення до суду з позовом про анулювання запису батьком дитини лише із

закінченням певного строку. Та й природа цього строку матеріально-

правова, не впливає на можливість виникнення процесу по справі.

Звичайно у судовій практиці суди чітко визначають тотожність підстав

позову — повний збіг юридичних фактів, з яких позивач висуває свої вимоги.

Однак і тут в практиці судів зустрічаються помилки, коли суди при

визначенні тотожності підстав позову не враховують строку, який істотно

змінює підставу позову. Наприклад, суд виносить рішення про відмову у

позові про розірвання шлюбу. Через деякий час позивач знову звертається з

цим же позовом до суду про розлучення. Суди відмовляють іноді у прийнятті

заяви, посилаючись на тотожній позов. З такою практикою погодитися не

можна, бо закінчення певною строку (за інших однакових підстав позову) по

суті змінює цю підставу (із закінченням строку поглиблюється або стирається

розлад в сім'ї)[44].

Нарешті, заперечуючи проти виникнення процесу за тотожнім позовом,

відповідач повинен довести тотожність предмету позову, тобто матеріально-

правова вимогу, пред'явлену до нього позивачем. Це питання не створюватиме

труднощів для судової практики, якщо під предметом позову ми розумітимемо

матеріально-правову вимогу позивача до відповідача[45]. Якщо ж під

предметом позову розуміють іноді спірні матеріально-правові відношення

[46], це багато в чому ускладнює питання відмежування одного позову від

іншого.

З питанням неможливості нового розгляду тотожніх позовів пов'язана

проблема співвідношення компетенції народних і товариських судів,

преюдіційна сила актів товариського і народного суду. Ст. 136 ЦПК дає

передумову для заперечення відповідача проти виникнення процесу, вказуючи

на неприпустимість одночасного знаходження у судочинстві тотожніх позовів.

Практично навіть важко собі уявити, щоб в одному й тому ж суді

знаходилися два тотожніх позови. Однак, практика ставить життєво-важливе

питання: чи може відповідач заперечити проти пред‘явленого до нього позову

у народному суді, якщо подібна вимога знаходиться вже у судочинстві

товариського суду. Відповідь на це питання має бути лише позитивною. У

даному випадку маються на увазі вимоги, які можуть розглядатися за

правилами альтернативної підвідомчості. І якщо вже позивач (заявник)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12