Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в України

України, де вперше у нашій практиці застосоване визначення “судова влада”

яка є складовою частиною принципу розподілу влад у правовій державі.

Відповідно до цього за органами суду визначається самостійність і

незалежність у здійсненні правосуддя, забороняється здійснення функцій

правосуддя будь-якими іншими державними органами чи посадовими особами.

Конституція України суворо заборонила створення будь-яких надзвичайних та

особливих судів. Суди є різними за своєю юрисдикцією, але усі вони врешті –

решт мають одне призначення – захист прав і свобод громадян,

конституційного ладу нашої країни, національної безпеки, дотримання

законності і справедливості у суспільстві. При цьому забезпечення

реалізації передбачених Конституцією України прав і свобод людини і

громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Адже

згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,

що виникають у державі, тобто судовому захисту підлягають усі права,

свободи та обов’язки громадян.

Найактуальнішими завданнями сьогодення стосовно зміцнення судової влади

та підвищення ефективності її праці слід вважати, на мою думку, створення

системи апеляційних судів, а також системи спеціалізованих судів, що

сприятиме підвищенню професійногорівня при розгляді відповідних судових

справ; перебудова відповідно до Конституції України діяльності судів

загальної юрисдикції, утворення Вищої ради юстиції та кваліфікаційних

комісій суддів; вдосконалення системи підготовки суддів тощо.

Особливо тепер, у перехідний період життя суспільства, доцільно

поставити питання про створення в Україні особливої контрольно-наглядової

влади, що сприяло б консолідації зусиль у цій дуже важливій сфері

суспільного життя. Функціональним призначенням цих органів у загальному

плані слід вважати захист і охорону конституційного ладу України. Що ж до

системи цих органів, то вона повинна бути побудованна на засадах принципу

координації зусиль вже існуючих державних структур, які у різних сферах

життя, відповідно до своїх повноважень, здійснюють контрольно-наглядові

функції[4].

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Державна влада характеризується як вияв державноі організаціі

суспільства, включає в себе особливості держави і характеризується

поширеністю за територією, універсалбністю, самостійністю, верховністю,

легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді

ознаки державноі влади виявляються через іі суверенність:

1) верховенство – державна влада є вищою владою у суспільстві;

2) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є іі

єдиним джерером;

3) самостійність – державна влада незалежить від волі будь-яких інших

організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Суверенність державноі влади обумовлюється іі можливостями реально, а

не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується

особливими державними утвореннямиі засобами іх впливу (підприємствами,

армією,судами,поліцією тощо).

Влада – це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті,

хто має владу, визначають програму повідінки підвладних осіб. Інакше

кажучи, це реальна можливість здійснення своєі волі у соціальному житті,

нав’язування іі іншим людям, при використанні різних засобів і методів,

включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада – це завжди двобічні

відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного.

В суспільстві влада – це необхідність, бо за іі допомогою забезпечується

нормальне функціонування всіх соціальних суб’єктів, вона забезпечує

організованність і порядок, координує діі різних елементів держави і

суспільства.

Державна влада – це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним

для неі є суверенність, універсальність і здатність владопримусового впливу

на поведінку усіх людей та йх організацій, що забезпечується державно-

правовими методами.

За місцем у системі державного апарату органи держави мажна

класифікувати на первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого

волевиявлення всього (або певноі частини) населення, і похідні ті, що

створюються первинними, походять від них і ім підзвітні. За характером і

змітом діяльності поділяються на: а) органи законодавчоі влади; б) органи

виконавчоі влади; в) органи судовоі влади; г) контрольно-наглядові органи.

Прокурор (від лат. procyrator – завідуючий, управляючий, піклувальник)

– офіційна посадова особа прокуратури. У Стародавньому Римі – управляючий

майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора[5]. Посада

прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням

Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з

представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі

податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став

представником у суді за призначенням свого довірителя.

15 грудня 1917 року на Україні розпочалась робота по створенню судів та

прокурорського нагляду УНР. Був ухвален закон “Про утворення Генерального

Суду” де засновувалась прокураторія. Керівництво прокураторією мав

здійснювати Старший прокурор.

Теория правового государства и практичное ее воплощение в розбудову

украинской государственности вносят свои изменения в доктрину разделения

властей. В демократическом правовом государстве власть принадлежит народу,

который является его единым источником и носителем, суверенитет власти

народа – это основа суверенитета государственной власти. Поэтому говорить о

разделении власти народа или государственной власти не совсем верно,

поскольку последняя есть государственной формой выражения власти народа.

Наиболее целесообразным будет разговор о разделе не государственной власти,

а сфер работы и полномочий между разными субъектами, которые по роду своей

деятельности реализуют функции государства[6].

Согласно с Конституцией Украины 1996 г. органом законодательной власти

в Украине является Верховный Совет Украины.( Он правомочный рассматривать

важные вопросы, что не входят согласно с Конституцией к компетенции органов

государственной исполнительной или служебной власти, а также не являются

такими, что решается исключительно всеукраинским референдумом, Верховный

совет Украины состоит из 450 народных депутатов Украины и проводят свою

работу по сессиям. Сессии Верховного Совета состоят из пленарных заседаний,

а также с заседаний комитетов и временных комиссий Верховного Совета.

Президент Украины является главой государства. Эта государственная

должность характеризуется такими признаками: выступает от имени

государства, гарантирует государственный суверенитет, территориальную

целостность Украины, поддержание прав и свобод человека и гражданина. Кроме

того статус главы государства предусматривает исполнение Президентом

государства объединительной функции по отношению к деятельности отдельных

ветвей государственной власти, исполнения Президентом роли арбитра между

органами законодательной и исполнительной власти в результате того или

иного недоразумения между ними. Нельзя не сказать и о том, что Президент

Украины своей должностью уособливает государство как главное политическое

объединение общества.

Кабинет Министров Украины является высшим органом в системе органов

исполнительной власти. Он ответственный перед Президентом Украины и

подконтрольный и підзвітний Верховному Совету Украины в пределах, которые

установлены Конституцией Украины. В состав Кабинета министров Украины

входят Премьер-министр Украины, который назначается Президентом Украины с

соглашения больше чем половины конституционного состава Верховного Совета

Украины. Первый вице-премьер министр, три вице-премьер министра и министры.

Персональный состав Кабинета Министров Украины назначается Президентом

Украины по представлению Премьер-министра Украины.

Органами государственной власти в областях и в районах являются

ответственные государственные администрации. На местах действуют также

органы как местного самоуправления, которые представляют интересы

ответственных территориальных обществ, сельские, поселковые, городские, а

также районые и областные советы. В автономной Республике Крым центральными

органами государственной власти является Верховный Совет и Совет Министров

Автономной Республики Крым.

Судебную власть в Украине осуществляют Верховный Суд Украины, высшие

суды специализированных судов, апелляционные и местные суды,

специализированные суды.

Особую роль в системе судебной власти Украины принадлежит

Конституционному суду, который является единым органом конституционной

юриспруденции в Украине, который решает вопросы об соответствии и других

правовых актов Конституции Украины и дает официальное толкование

Конституции Украины и законов Украины.

Важное Место в механизме Украинском государстве занимают органы

прокуратуры, систему которой возглавляет Генеральный прокурор Украины.

Согласно с Конституцией Украины прокуратура выполняет такие обязанности:

. поддержание государственного обвинения в суде;

. в случаях, определенных законом, представляет интересы гражданина

или государства в суде;

. осуществляет надзор за соблюдением законов органами, которые

проводят оперативно-розыскную деятельность, дознания, досудебное

следствие;

. осуществляет надзор за соблюдением законов при исполнении судебных

решений в уголовных делах, а также при применении других способов

принудительного характера, связаных с ограничением личной свободы

граждан.

С вопросом организации и деятельности государственого аппарата тесно

связана теория разделения власти. Она относится к тем политико-правовым

доктринам, которые имеют сложную историю своего становления и развития.

Традиционно ее связывают с именем Ш.Монтескье (1689-1755), который

выработал схему, согласно которой власть в государстве должна быть поделена

между законодательными, исполнительными и судебными органами. При этом

каждая из властей по отношению к другим самостоятельная и независимая, что

исключает возможность узурпации всей власти в государстве каким-либо лицом

или отдельным органом государства. Позднее Ж.-Ж.Русо предложил рассмотреть

эти три власти как особенные явления единой власти всего народа.

Впервые конституционное закрепление теория разделения властей получила

в Конституции США 1787г., в которой от имени всего американского народа

были разделены полномочия органов государства – конгресса, президента и

подотчетных ему министерств, судов. Кроме этого, эта теория была дополнена

системой взаимных «сдержек» и «противовесов». Выясняя отдельные аспекты

этой теории, следует помнить, что ныне она претерпела некоторые дополнения.

А именно:

1. В конституциях некоторых государств дополнительно выделили

избирательную власть.

2. В Конституции Алжира 1976г. зафиксирована политическая власть

руководящей партии, законодательная – парламенту, исполнительная –

президенту и правительству, судебную, контрольную, учредительную,

т.е. такую, которая направленна на разработку и внесение изменений в

Конституцию.

3. Иногда эта теория рассматривается с наиболее обширных позиций и

тогда говорят про раздел власти между государством и гражданским

обществом, т.е. диференцируют власть на политическую, экономическую,

идеологическую, массовых движений и т.д.

4. В последнее время в этой теории начали отводить надлежащее место ее

социальным, организационным, юридическим и другим аспектам[7].

Науковий підхід до вирішення питання щодо місця прокуратури потребує

серйозного аналізу функціонування правоохороних органів, зокрема

прокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура

Словацької Республіки та Угорщини – самостійні органи, неподпорядковані

виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові

юстиції. В інших європейських країнах це питання вирішується по-різному.

Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії,

Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори

Німеччини, Франції, Данії, Голандії. Поряд існують ще дві моделі.

В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складу

судової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади –

не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури

законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності

прокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки в

надмірній юридичній владі прокурорів.

Кожна спроба створити щонайнезалежнішу систему пов’язана із

забезпеченням її незалежного функціонування. Гарантія свободи має бути

збалансована гарантією проти сваволі. Незалежність і відповідальність мають

бути врівноважені. Підпорядкованність всіх прокурорів Генеральному

прокуророві України і його відповідальність перед парламентом будуть

гарантувати потужний баланс незалежності і контролю.

Повне включеня прокуратури до складу виконавчої влади несе в собі

небезпеку впливу з боку останньої на прокуратуру та служіння її політичній

меті і базовим політичним поглядам Уряду. Тим більше, що на перспективу все

слідство перейде в підпорядкування відповідних структур виконавчої влади.

Крім того, міліцією, яка здійснює оперативно-розшукову діяльність, також

керує представник виконавчої влади – Міністр внутрішніх справ.

Виходячи з вимог Конституції України щодо самостійності прокуратури як

державної системи, правове положення прокуратури в пректі нового Закону

України про прокуратуру, слід визначити як щось середнє між виконавчою і

судовою владою. Таке становище прокуратури дає об’єктивну можливість

виконувати незалежний нагляд за законністю органів, що ведуть боротьбу зі

злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність, а також

адміністраціями місць позбавлення волі[8].

Такими засобами є встановлення різних строків повноважень парламенту,

президента і призначеня різних дат їх виборів, право парламенту на

дострокове припинення повноваження президента країни (право імпічменту),

право президента на розпуск парламенту в разі його неспроможності

вирішувати найважливіші питання суспільного і державного життя, спільне

призначення президентом і парламентом вищих посадових осіб держави,

підписання президентом країни законодавчих актів, прийнятих парламентом і

т.д.

Ідея розподілу влад вперше знайшла своє відтворення в історично

відомому документі “Пакти і Конституція законів та вольностей Війська

Запорізького”, написаному П.Орликом ще у 1710р.

У відповідності з Конституцією України в цій статті не лише закріплений

поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а й

закріпляється важливе положення про те, що органи, які уособлюють ту чи

іншу гілку влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією

межах і відповідно до законів України (ч.2 ст.6)

Кожна гілка влади повинна чітко, компетентно і відповідально, в повному

обсязі виконувати притаманні їй функції. Тоді буде надійно, міцною і

спроможною вся державна влада.

Як пише відомий український вчений академік АПН М.В.Цвік[9], хоча в

умовах перехідного періоду за розхитаності державної дісципліни й ознаках

паралічу влади об’єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однак

не можна робити за рахунок делегування їй законодавчих повноважень.

Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілу

влад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставить його під

президентом і урядом[10].

Такий підхід свідчить і про неможливість делегування законодавчій,

виконавчій та судовій гілкам влади контрольно-наглядових повноважень за

умов існування самостійних контрольно-наглядових органів державної влади.

ПОНЯТТЯ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України

Прокуратуру України

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна і т.д.)

Крім цього, контрольно-наглядові функції властиві таким державним

органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по

телебаченню і радіомовленню і деякі інші органи державної влади[11].

Ці організації відносяться до державних органів влади, а не до

державних установ, підприємств і організацій - тобто елементам державного

механізму, що не мають владно-розпорядчих функцій так, як вони не

забезпечують господарчу діяльність держави, а здійснюють визначені

контрольно-наглядові функції.

Насамперед, доцільно використовувати для розгляду особливості

контрольно-наглядових структур і функцій державної влади характеристику

самих понять “контроль” і “нагляд”.

Характерною рисою даних понять є подібність змісту цих визначень. Так,

поняття “нагляд” визначається[12] як спостереження або спостереження з

метою перевірки, а поняття “контроль” - як перевірка, спостереження з метою

перевірки[13] .

Отже основною функцією контрольно-наглядової діяльності є ПЕРЕВІРКА І

СПОСТЕРЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕВІРКИ.

Характеризуючи функції різноманітних державних органів влади ми можемо

виявити, що їм властиві такі види діяльності як перевірка і спостереження.

Це призводить до закономірного висновку про те, що такі функції державних

органів можуть бути названі контрольно-наглядовими. При цьому, якщо така

діяльність є основною, то і ці органи влади є контрольно-наглядовими.

У цьому сенсі Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але не

наглядовим так, як у його функції входить рішення питань про відповідність

Конституції України законів і інших нормативних актів держави, що

розглядаються тільки по зверненнях: Президента України; не менше сорока

п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженій

Верховної Ради України по правах людини; Верховної Ради Автономної

Республіки Крим[14]. При цьому, самий Конституційний Суд України по своїй

ініціативі спостереженням за законодавством на предмет його відповідності

Конституції України, не займається, тобто не має наглядових

(спостережливих) функцій.

У демократичній державі роль контрольно-наглядових органів держави

важко переоцінити. Важливість їх існування обумовлена участю у

функціонуванні системи “стримувачів і противаг”, що підтримує реалізацію

принципу “розподілу влад”[15]. При цьому, немає обмеження у кількості гілок

влади. Так наприклад, по Конституції Алжиру 1976 року виділяються

законодавча, виконавча, судова, заснувальна, контрольно-наглядова, виборча

й інші гілки влади.

Основна мета такого поділу - це виключення можливості (захист від

можливості) узурпації (тобто зосередження) влади. Проте якщо функції

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7