| |||||
МЕНЮ
| Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Українидо суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних інтересів громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді (статті 20,35 Закону України “Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише після цього вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій – загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж повинна бути ця трансформона функція, щоб відповідати конституційним вимогам? Відповідь на це непросте питання треба починати з аналізу правової природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим же воно є: новим правовим інструментом або різновидом представництва в праві, під яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі повноважень, які в нього є, виступає від імені іншої (яку представляє), беспосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки. Очевидно, що під наведені ознаки підпадає і прокурорське представництво. Рядом з тим воно має ряд специфічних рис, які відрізняють його від представництв інших видів. Перша особливість полягає в тому, що представництво грунтується безпосередньо на Конституції, тоді як представництва інших видів випливають з інших підстав: доручення, адміністративного акту, закону. Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом, ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію – закон найвищої юридичноі сили – не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім того прокурорське представництво відрізняється й за іншими істотними ознаками: складом представників, колом тихчиї інтереси вони представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації. Таким чином, треба конститувати, що Конституція поклала початок правовому представництву нового типу – прокурорському представництву. Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді характеризується тим, що правовідносини, які складаються між прокурором і особою, котру він представляє, не визначаються ні матеріально-правовим, ні процесуальним інтересам до вирішення справи[28]. Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним з чисто технічної точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за законністю, для представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурору не потрібні не довіреність, ні поручительство, ні письмове прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без спеціального дозвілу, прохання, поручительства від особи, яку представляє прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується й такі погляди авторів коментарю АПК України, згідно з якими при поданні позовної заяви до арбітражного суду прокурор повинен мати письмове прохання осіб, в інтересах яких він звертається до суду. Вважають, що такі точки зору є помилковими. Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом. А для захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів, акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в процесі (ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього, більша частина вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ні довіренність, ні письмове прохання, ні поручительство. А визнання участі прокурора у цивільному та арбвтражному процесах представництвом є випадком формальної недосконалості. У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково виконуванна раніше прокуратурою функція – участь у цивільному процесі, здійснюване нею нині представництво не є різновидом ні загальноцивільного (ст.62 ЦК України), ні процесуального (ст.110-117 ЦПК) представництва. Це представництво , запроваджене законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий , а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін і третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем прокуратури в системі органів влади. Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розгляду справи, тобто загальним критерієм при цьому є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі , від імені і на захист яких прокурор здійснює свою діяльність (громадянин – держава). У юридичній літературі поняття “інтерес” розглядається як об’єктивна у праві воля, а у філософській – як причина дій людей, їх груп, громадської поведінки. Але є і такий погляд, під терміном “інтереси громадянина” треба розуміти сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, передбачених другим розділом Конституції України, законами та іншими нормативно-правовими актами. А поняття “інтереси держави” охоплює її конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність, недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку[29]. Таким чином , аксіома принципу, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3 Конституції України), а кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68 Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції прокуратури. Додержання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати держава або її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави або її органів, відповідаючим, як правило , має бути громадянин. Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого. Також прокуратура не повинна представляти в суді інтереси відповідача – держави. Для цього остання має розгалуджену мережу органів управління та контролю. У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом. Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини, які складаються між представником (прокуорром) і особою, яку він представляє (громадянином або державою), належать до різних галузей права і регулюються різними нормами законодавства[30] Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює, як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів(. Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції). З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної Ради з прав людини або іншим способом. Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31]. Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121 Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у справі. Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову (відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи і вибуття прокурора з процесу[32].( НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО- РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами. Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33]. Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій справі[34]. Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен лише дати оцінку конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології даної дії або заходу. В іншому випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він може нести персональну відповідальність без будь-якої з його боку провини[35]. Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять "“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36]. Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником, і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує. Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому, що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства. Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це. При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною ініціативою. Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій сфері[37]. НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру[38]. Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим, щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку[39]. Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів, |
ИНТЕРЕСНОЕ | |||
|