Нова економична политика та ии законодавче оформлення

державної влади, уточнення їхніх взаємин із вищими органами та посилення

їхньої ролі і умовах мирної господарської діяльності, стала постанова V

Всеукраїнського з'їзду Рад про радянське будівництво. Встановлювалося, що

рішення місцевих з'їздів Рад можуть скасовуватися в разі необхідності лише

вищими з'їздами Рад, їхніми виконкомами та ВУЦВК і його Презідією. Ніякі

інші органи влади та управління такого права не мали. Обмежувалося права не

мали. Обмежувалося право губвиконкомів припиняти проведення в життя

розпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало положення про те, що

центральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві ради

та їхні відділи. Тим самим місцеві Раді та виконкоми визнавалися єдиними

повноважними і повноправними органами державної влади на місцях.

30 березня 1921 р. Президія ВУЦВК видала постанову "Про регулярні

перевибори Рад і про скликання в установлені строки з'їздів Рад". Згідно з

нею перевибори місцевих Рад - міських, сільських і селищних, волвиконкомів,

а також сільських і волосних КНС - проводяться через кожні шість місяців, а

з'їзди Рад губерній і повітів скликаються не менше ніж два рази на рік. У

березні 1921 р. ВУЦВК знову розглянув питання, пов'язані з виборами та

діяльністю Рад. Своєю постановою він встановив, що перевибори місцевих Рад

і скликання місцевих з'їздів Рад провадяться один раз на рік.

У січні 1922 р. розпочалася робота з підготовки реформи

адміністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігалися волості,

повіті і губернії. Постановою ВУЦВК "Про адміністративно-територіальний

поділ України" від 1 лютого 1922 р. закладалися правові основи

адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завдання

підготувати зміну адміністративно-теріторіального поділу республіки за

єдиним планом на основі наукових даних і господарсько-економічних вимог.

Дійсний переход до нової економічної політики змішував відмовитись

від методів воєнного комінізму, беззаконня, позасудової репресії тощо.

Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи і створенню

державної прокуратури - органу з нагляду за дотриманням законності на

території всієї республіки.

28 червня 1922 року ВУЦВК затвердив "Положення про прокурорський

нагляд". Прокуратуру УСРР очолював як прокурор республіки народний комісар

республіки народний комісар юстиції УСРР М.О. Скрипник. Місцевими органами

прокуратури були призначувані прокурором УСРР прокурори губерній, які мали

помічників, у тому числі у повітах, що також призначалися і звільнялися

прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 р. було прийнято Положення про адвокатуру.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р.,

якою затверджувалося "Положення про судоустрій УСРР". Існуючі до цього

судові органи (революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах,

Вищий судовий контроль Наркомюсту УСРР) скасовувались, і утворювалася єдина

система судових установ, яка складалася з трьох ланок: народний суд (у

складі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двох

нарзасідателів), губернський суд і Верховний суд УСРР.

Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. була скасована Українська

надзвичайна комісія для боротьби з контреволюцією, спекуляцією та злочинами

за посадою. Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії.При наркоматі

внутрішніх справ УСРР утворювалося Державне політичне управління для

боротьби з контреволюційними виступами, шпигунствами, контрабандою тощо.

Справи про злочини проти радянського ладу підлягали згідно із законом

розгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього

відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії ("трійки", особливі

наради тощо). Поступово знову одержали поширення методи "червоного терору".

Розділ ІІІ. Україна та утворення Союзу РСР.

Договірні відносини між УСРР та РСФРР

у 1921-1922 рр.

Незалежні радянські республіки, хоч формально і мали статус

"самостійних" держав, були тісно пов'язані між собою, причому роль центру

відігравала Російська Федерація, навколо якої гуртувалися всі інші

республіки. Прагнення до об'єднання зумовлювалося економічними зв'язками

між республіками, що складалися протягом тривалого часу, однаковою

політичною структурою, а також активною об'єднавчою політикою безмежно

зацентралізованої правлячої більшовицької партії, в структурі якої керівні

комітети партії у національних республіках, хоч і називалися центральними,

насправді користувалися не більшими правами, ніж обласні або губернські

парткоми в РСФРР, і тому змушені були підкорятися рішенням ЦК РКП(б).

Республіки формально розцінювали ці зв'язки як федеративні.

Формування радянської федерації відбувалося на основі підписаних

наприкінці 1920 - на початку 1921 р. союзних договорів між РСФРР та іншими

республіками. Так, 28 грудня 1920 р. представники РСФРР Ленін і Чичерин та

представник УСРР Раковський підписали в Москві договір про воєнний і

господарський союз між Російською Федерацією і Україною. У ньому

наголошувалося, що обидві республіки визнають "незалежність і суверенність"

кожної із сторін і укладають цей договір, усвідомлюючи необхідність

"згуртувати свої сили з метою оборони, а також в інтересах їхнього

господарського будівництва". Для практичного здійснення цих завдань

об'єднувалися сім наркоматів обох республік: військових і морських справ,

ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і

телеграфів. За договором об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому

РСФРР і мали в Раднаркомі УСРР своїх уповноважених. Керівництво об'єднаними

наркоматами здійснювалося через Всеросійські з'їзди Рад і ВЦВК, до складу

яких включалися представники УСРР. У лютому 1921 р. договір ратифіковано V

Всеукраїнським з'їздом Рад.

Постановою Раднаркому УСРР від 25 січня 1921 р. "Про уповноважених

РСФРР при Раднаркомі УСРР" встановлювалося, що призначувані наркоматами

РСФРР уповноважені при Раднаркомі УСРР затверджуються ВУЦВК і входять до

складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів. У своїй діяльності

вони керуються законоположеннями обох республік і відповідальні перед

відповідними народними комісаріатами РСФРР і перед органами Центральної

радянської влади УСРР. Права і обов'язки уповноважених визначалися окремими

положеннями, виданими та затвердженими урядами РСФРР і УСРР протягом 1921

р.

Договірні зв'язки з самого початку мали передумови нерівноправності

республік. Надання державним органам РСФРР загальнофедеративних функцій

управління ставило РСФРР у привілейоване становище порівняно з УСРР, що

давало змогу апаратним структурам ігнорувати рішення державних органів

України і серйозно послаблювати суверенітет УСРР.

Подальше зростання централізації управління призводило до посилення

керівної ролі органів РСФРР у вирішенні навіть суто українських питань.

Важливе значення у цьому мало об'єднання господарської діяльності РСФРР та

УСРР.

Відповідно до положення "Про Держплан при Раді Праці і Оборони РСФРР"

від 8 червня 1922 р. на нього докладалася розробка єдиного державного

плану, який "поширюється як на всю РСФРР, так і на союзні радянські

республіки". Таким чином, Держплан перетворювався в загальнофедеративний

орган.

Поступово у державних органах РСФРР зосереджується управління

найважливішими галузями української промисловості. В рішеннях ІХ

Всеросійського з'їзду Рад та IV Всеросійського з'їзду раднаргоспів була

розроблена єдина система управління промисловістю всій договірної

федерації. Промисловість розподілялася на загальнофедеративну і місцеву.

ВРНГ РСФРР у цій системі безпосередньо керував загальнофедеративною

промисловістю всіх республік. Раднаргоспи республік ставали обласним

органами ВРНГ. На цій основі центральне управління кам'яновугільної

промисловості Донбасу було підпорядковано безпосередньо Головному палівному

комітету РСФРР. Діючи в Україні великі трести ("Укрметал", "Південьсталь",

"Сільмаштрест" та ін.) також підпорядковувалися відповідним органам

державного управління РСФРР. Здійснювалася також централізація управління

шляхами сполучення, зв'язком, торговельним флотом тощо. Такі ж процеси

підпорядкування українських галузей виробництва органам РСФРР відбувалися в

легкій промисловості, торгівлі. У 1922 р. управління транспортом і зв'язком

на території України повністю перейшло до органів РСФРР.

Договірна федерація, яка розвивалася в 1921-1922 рр., мала істотні

вади. В її основу віжразу ж було покладено принцип нерівності суб'єктів

об'єднання. РСФРР мала серйозні переваги над іншими договірними. Так,

Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК ставали загальнофедеративними

представницькими органами, залишаючись разом з тим органами влади однієї з

республік. Союзні функції віддавалися Раді Праці і Оборони. Держплану ВРНГ

РСФРР, деяким російським наркоматам. В об'єднаних галузях державного

управління нормативні акти РСФРР були обов'язковими в Україні. Все це грубо

порушувало федеративну форму, яка передбачає утворення нових союзних

структур у вигляді двопалатного представницького органу, федеральної

виконавчої влади тощо. Але ніяких спроб створити подібні органи не було

зроблено. Пропозиція голови Раднаркому УСРР України Х. Раковського, який ще

в 1919 р. пропонував утворити федеративну Раду Республік як верховний орган

державного управління союзу республік, залишалася поза увагою. Виходячи з

формальних ознак державного об'єднання радянських республік у 1921-1922

рр., деякі автори навіть вважали, що "відносини РСФРР із союзними

радянськими республіками побудовані на основах конфедерації".

Спробою захистити певною мірою суверенні права республік було

уведення представництва договірних республік у вищих органах влади РСФРР.

Так, у роботі ІХ і Х Всеросійських з'їздів Рад відповідно у грудні 1922 р.

брали участь представники інших республік. До складу Всеросійського ЦВК уже

в червні 1920 р. було включено 30 членів ЦВК України.

Проте це не розв'язувало цілковито проблеми захисту суверенітету

національних республік. Вони так і не здобули повноцінного і рівного

представництва в органах влади, де вирішувалися справи, що безпосередньо їх

торкалися.

Союзний договір регулював державні взаємовідносини УСРР і РСФРР у

загальних рисах. Вони були недостатньо визначеними. Відсутність чіткого

розмежування функцій центру і республіки, протиріччя стосовно сфер

компетенції загальнофедеративних республіканських структур породжували

конфлікти між управлінськими органами України і Росії.

30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад було ухвалено резолюцію

про об'єднання радянських республік у "Союз Соціалістичних Радянських

Республік", найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим -

Союзний Раднарком.

3.2. Перебудова державного апарату усрр в зв'язку з утворенням СРСР.

У 1923 р. згідно з рішенням І Всесоюзного з'їзду Рад розгортався

процес дороблення Договору і Декларації про утворення СРСР, а тим самим

розробки союзної Конституції.

В процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостра

політична боротьба. Сталін та його оточення намагалися максимально

обмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів республік протистояти

цим акціям рішуче придушувалися, все чіткіше проявлялися риси сталінської

"автономізації".

6 липня 1923 р. відбулася друга сесія ЦВК СРСР, яка прийняла

постанову про затвердження Основного Закону (Конституції) СРСР і негайне

надання йому чинності. Схвалений текст Конституції було вирішено "винести

на остаточне заствердження ІІ з'їздом Рад Союзу РСР".

Затвердження союзної Конституції потребувало розробки цілого ряду

положень про найвищі органи влади і управління СРСР та їх взаємини з

найвищими органами влади і управління союзних респубілік, які забезпечували

практичне здійснення основних принципів Конституції Союзу СРСР.

Утворення Союзу РСР, прийняття Конституції 1924 р. диктували

необхідність перебудови державного апарату УСРР. Процес реорганізації

охопив усі основні ланки державного механізму, знайшовши своє закріплення у

новому тексті Конституції УСРР 1925 р. і у подальших змінах Основного

Закону.

Верховним органом влади УСРР був Всеукраїнський з'їзд Рад. Своїми

законодавчими актами він визначав основний напрям діяльності всіх органів

української держави як у центрі, так і на місцях. Його рішення мали

характер директив і найвищу юридичну силу. Але з утворенням СРСР він був

змушений керуватися постановами всесоюзних з'їздів Рад, директивами

Всесоюзних і республіканських з'їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК.

Починаючи з VII з'їзду рад представницький орган України стає однопартійним

- більшовицьким.

Всеукраїнський з'їзд Рад розглядав і розв'язував найважливіші питання

відбудови промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі,

фінансів, культурного будівництва тощо. Значне місце в роботі з'їзду

займали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв'язку із уведенням

непу і утворенням Союзу РСР.

ХІ з'їзд Рад у травні 1929 р. вже мав змогу підбити підсумки

індустріалізації і затвердити перший п'ятирічний план розвитку народного

господарства УСРР. На цьому з'їзді було прийнято нову конституцію УСРР.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) як вищий орган

державної влади УСРР, у період між Всеукраїнськими З'їздами Рад у цей час

відігравав важливу роль.

У зв'язку з остаточним затвердженням у січні 1924 р. Конституції СРСР

необхідно було внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органів

державної влади союзних республік. В Україні для вирішення такого завдання

важливе значення мало положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. Воно

визначало порядок обрання ВУЦВК, строк повноважень, періодичність скликання

сесій (не менш трьох разів на рік), основні принципи організації і

діяльності Президії ВУЦВК. Президія ВУЦВК в міжсесійний період становила

вищий законодавчий, розпорядчий та виконавчий орган влади УСРР.

12 жовтня 1924 р. було затверджено нове положення про Раду народних

комісарів УСРР, згідно з яким він визнавався виконавчим і розпорядчим

органом державної влади України. До складу Раднаркому входили Голова РНК,

його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі,

праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-

селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення),

голова ВРНГ, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Значно розширилася

нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926-1929 рр. За цей період він видав

велику кількість важливих постанов як самостійно, так і спільно з ВУЦВК.

Наркомати поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) - єдині для

всього Союзу і об'єднані (директивні), органами яких у союзних республіках

були однойменні наркомати. До загальносоюзних наркоматів належали

наркомати: закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої

торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Другу групу наркоматів

становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства,

праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція. Республіканськими

залишилися наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціального

забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

У вересні 1923 р. ВУЦВК схвалив постанову "Про перетворення

центральних установ". В період 1923-1924 рр. була зроблена реорганізація

наркоматів, що в кінцевому підсумку вело до посилення централізації в

управлінні. Особлива роль в цьому належала загальносоюзним наркоматам -

наркоматам з безроздільною владою. Надалі РНК УСРР здійснювала великий

обсяг роботи в галузі керівництва народним господарством України.

13 липня 1927 року ВУЦВК і РНК України ухвалили постанову про

розширення прав робітничо-селянської інспекції. Нове положення значно

розширило компетенцію РСІ, надавало широких повноважень: припиняти

незаконні розпорядження та дії посадових осіб, знайомитись під час ревізії

з документами і матеріалами державних установ і підприємств і т.д.

В Україні зростав центральний апарат державного управління. Все

більш вагомою в управлінні ставала роль комуністів, які займали керівні

посади. Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам

вищих органів, поступово формувалися елементи адміністративно-командної

системи.

Характерною рисою цього періоду було перш за все завершення

розпочатої ще в 1922 р. реформи адміністративно-територіального устрою

УСРР, головною метою якого був пошук більш ефективної системи контролю за

місцевим управлінням. Найскладнішим завданням цієї реформи став перехід від

чотириступеневої системи управління (губернія - повіт - волость - село) до

триступеневої (округ - район - село). Відбувався такий перехід поступово.

12 квітня 1923 р. ВУЦВК ухвалив постанову "Про новий адміністративно-

територіальний поділ України", який скасував волості і повіти, затвердивши

поділ на 53 округи та 706 районів. Одночасно зменшувалася кількість

сільрад.

3 червня 1925 р. Президія ВУЦВК своїм рішенням скасувала губернії як

адміністративно-територіальні одиниці. Відтепер територія України

розподілялась на 41 округ, 680 районів, 10314 сільрад. У тому числі було

створено 12 національних районів і 549 національних сільрад: російських,

німецьких, польських, єврейських і т.д. У зв'язку зі скасуванням губерній

ВУЦВК і Раднарком УСРР 17 березня 1926 р. прийняли рішення про ліквідацію

губвиконкомів. Остаточно перехід до триступеневої системи завершився лише

на початку 1929 р.

Поліпшення роботи місцевих рад, піднесення їхньої ролі у

господарському і культурному будівництві було неможливим без перебудови

комнезамів, котрі відігравали важливу роль на селі. За нових умов

необхідність реорганізації КНС ставала життєво необхідною. Прийнятий ВУЦВК

і РНК УСРР 16 листопада 1925 р. декрет "Про комітети незаможних селян УСРР"

набував правової основи практичної роботи щодо перетворення комнезамів на

добровільні громадські організації.

як визначалося на Х Всеукраїнському з'їзді рад, зміцнення низових

органів влади, надання їм значних адміністративних і фінансових прав

значною мірою пожвавило роботу місцевиз Рад. Разом з тим залишалося ще

багато прорахунків у діяльності місцевих органів влади, що потребували

свого усунення.

Сільські Ради в межах своєї компетенції ставали найвищими органами

влади на підвідомчій їм території. Обирались вони на один рік. Виконавчим

органом сільської Ради була президія у складі голови, його заступника і

секретаря. Обиралися такоє двоє кандидатів у члени президії. Проте і за

нових умов значний вплив на сільські Ради мала діяльність комітетів

незаможних селян. Сільські Ради користувалися правами юридичної особи,

Страницы: 1, 2, 3