Кримiнально-правовi заходи щодо затримання злочинцiв у дiяльностi ОВС

потерпілий може бути один. Таким чином, спираючись на «букву» закону можна

сказати, що повідомлення одного очевидця або потерпілого є недійсним.

Хоча на практиці це ствердження не має такого «категоричного»

вигляду, бо виникає маса ситуацій, коли один очевидець або потерпілий

володіють достатніми відомостями, що їх можна вважати переконливими для

затримання.

Другий спорний момент перебує у тому, що на даному етапі потерпілі ще

такими офіційно не являються, бо немає мотивованої постанови про освідчення

особи потерпілою. Тому термін «потерпілий» доцільно замінити на «особу, яка

постраджала від злочину».

Очевидці, у тому числі і потерпілі, повинні прямо вказати на особу,

яка скоїла злочин, тобто жодні ймовірні, припустимі повідомлення не є

прямою вказівкою.

На підозрюваному або на його одязі, при ньому або у його житлі

виявлені явні сліди злочину.

Як правило, дана підстава не носить раптовий характер. Нажаль,

кримінально-процесуальне законодавство не дає чіткого визначення «слідам

злочину» (дане поняття міститься у криміналістиці).

у криміналістичному вченні про сліди розрізняють сліди у широкому і

вузькому змісті слова. До першої групи слідів відносяться будь-які

матеріальні наслідки, пов’язані з подією злочину (кров, уламки розбитого

скла, микроволокна та інше). До другої групи відносяться сліди, в яких

передаються ознаки їхнього об'єкту, що залишив і механізм їхнього утворення

(сліди взуття, транспортних засобів, рук і т. і.). У даних визначеннях не

порушені предмети злочину (речі матеріального світу) при відкритті яких

з'являється необхідність у затриманні особи, підозрюваного (наприклад:

виявлення ножа, викрадених предметів і т. і.). На мій погляд, формулювання

підстави не зовсім повне і його необхідно поширити додавши «явні сліди або

предмети злочину».

Інші дані підстави, що дають підозрювати особу у здійсненні злочину.

Відокремлювальна особливість цієї підстави перебує у тому, що ці дані

застосовуються тільки у сукупності хоча б з одним з обставин:

Замах особи, підозрюваного на втечу;

Відсутність у підозрюваного постійного місця проживання;

Не встановлення особистості підозрюваного;

Під іншими даними законодавець розуміє фактичні дані, повідомлені

потерпілими, свідками, що не були очевидцями злочину, або підозрюваного,

обвинуваченого; матеріали експертизи, оперативні дані, явка з повинною.

Цікавою є думка російських юристів, зокрема, професора І. Петрухіна,

В. Вольского, що пропонують внести у підстави затримання підозрюваного «

'явку ' з 'повинною, а також ситуації, коли є дані про особу, що готує або

що скоїла злочин, отримані в результаті оперативно-розшукувальних заходів».

1 Затримання, як процесуальна міра примушення при явці з повинною, можлива

тільки при здійсненні тяжкого злочину. Як показує практика, частіше явка з

повинною або не знаходить свого підтвердження у ході попереднього

розслідування і викликані особистою зацікавленістю або свідчать про дії, що

за своїм характером є малозначними.

На мій погляд, цього робити не можна, тобто явка з повинною не є

доказом вини заявника і не переводить його у статус підозрюваного. Нерідко

заявники дають неправдиві показання, з метою приховати інший злочин або,

переслідуючи інші інтереси, тому явка з повинною вимагає ретельної

перевірки і якщо вона підтвердиться, то з'являться інші підстави до

затримання (показання очевидців або потерпілих, виявлення слідів злочину та

інше).

Не можна погодитись зі ствердженням, що фактичні дані, що встановлюють

підстави затримання у момент його фактичного здійснення не є доказами у

процесуальному змісті слова, тобто вони отримані не з кримінально-

процесуальних джерел. Справа у тому, що докази ніколи не витягаються з

кримінально-процесуальних джерел, а тільки закріплюються у них після

ретельного відбору, аналізу і обробки, тобто одержують юридичну чинність.

Певно, що докази, які стали підставою до затримання не є доказами

вини затриманого, але на їхній підставі ми переводимо особу в розряд

підозрюваного.

Більшу складність подає доведення підстав затримання за допомогою

негласних оперативних відомостей, як у момент фактичного затримання, так і

при складанні протоколів про нього. Складність полягає у тому, що утримання

оперативних відомостей не може бути доведене до затриманого, негласні

оперативні дані не відображаються у матеріалах кримінальної справи,

недосяжні вони прокурорському і судовому нагляду.

Деякі проблемні питання виникають при складанні протоколу затримання.

Так, у протоколі затримання, досить часто, не вказуються підстави

затримання. Адже право громадянина знати за якої підставі він затриманий

випливає з конституційного права недоторканості особи, а також з принципу

права «ніхто не може бути підданий арешту, затриманню або вигнанню... 2.

Підстави затримання злочинця за кримінальним правом.

1. Фактична підстава позбавлення особи особистої свободи (ст. 106 УКК

україни). Деякі автори роблять заключення, що необхідність негайної

діставки злочинця органам влади, як фактична підстава його затримання має

місце там, де він:

- захоплен на місці здійснення очевидного злочину;

2. скоївши його, викликає небезпеку для окремих громадян, суспільства,

держави;

3. переховався з місця злочину;

4. виявив прагнення до втечі;

І відсутність, хоча б одного з цих умов, не дає приводу до затримання. 3 З

цією думкою не можна погодитись. Припустимо, злочинець не затриманий на

місці здійснення злочину, а виявлений у іншому місці і при ньому або у його

житлі присутні явні сліди злочину. А це, як відомо, є підставою до

затримання злочинця. Більш того, Ю. В. Баулін прямо говорить, що немає

необхідності затримувати особу, що скоїла необережний злочин, якщо відома

її особистість і вона не вживає заходів по приховуванню від органів

правосуддя. 4 Але якщо особа, наприклад, скоїла такий злочин, як вбивство

по необережності, необережне нанесення тяжких тілесних ушкоджень орган

міліції вимушений затримати людину з метою з'ясування обставин діла. Хто

може поручитися, що особа не має намір переховатися від органів правосуддя.

Інше діло, що до даної особи не доцільно застосовувати міру припинення

«утримання під вартою».

2. У відповідності з кримінальним законодавством правовою підставою

затримання злочинця є здійснення особою злочину. Але не будь-якого

злочину. Особа повинна скоїти такий суспільно небезпечний вчинок, що ні у

кого не викликає сумніви його злочинний характер. Іншими словами злочин

повинен бути очевидним.

2. Немаловажну роль відіграє і ступінь громадської небезпеки здійсненого

вчинку. Громадянин, що припиняє злочинний вчинок і затримує злочинця

виходить не з кримінально-правової характеристики злочину, а зі своєї

внутрішньої правосвідомості. Виходячи з цього, злочин доцільно поділити

на дві групи:

А) з великим ступенем громадської небезпеки, спрямовані на абсолютні

цінності (власність, життя, здоров'я і т. і.);

Б) з невеликим ступенем громадської небезпеки, які не завдають великої

шкоди (просте хуліганство);

Дане ділення необхідно при визначенні меж заподіяння шкоди злочинцю

при затриманні. Баулін Ю. В. піддає критиці таку підставу правомірності

затримання як:

5. небезпеку ухилення злочинця від кримінальної відповідальності -

мотивуючи тим, що це прерогатива органів влади;

6. здійснення особою тяжкого злочину –мотивуючи тим, що дану підставу не

можна виділяти в якості самостійної.

Баулін Ю. В. виділяє наступні підстави:

1) здійснення очевидного злочину;

1) необхідність негайної доставки злочинця до органів влади;

Але при цьому він не мотивує, чим викликана необхідність доставки особи до

органів влади. Адже мета цієї дії і полягає у тому, щоб затримана особа не

могла переховатися від органів влади, піти від відповідальності за

здійснений вчинок.

Об'єктивна сторона затримання злочинця включає:

1) Дії, направлені на позбавлення злочинця особистої волі . Ці дії можуть

бути, як фізичними, так і психічними.

А) об'єктивні умови затримання (місце, час, обстановка);

Б) короткочасний характер затримання (безпосередньо після здійснення

посягання);

2) Результат, що досягається при впливі громадянина (як правило - це

позбавлення особистої волі);

2) Причинний зв'язок.

Заподіяння шкоди злочинцю при затриманні без підстав є незаконним. Рішення

про заподіяння шкоди злочинцю громадянин приймає самостійно, в результаті

зіставлення своїх сил, засобів та можливостей, тобто в залежності від

обстановки. Обстановка має свої види, наявність яких істотно впливає на

кримінально-правову оцінку діяльності громадянина. Обстановка буває:

1) Сприятливою – коли суб'єкт має явну перевагу в силі, засобах затримання,

кількості осіб, здійснюючих затримання;

1) Несприятливою – коли сили і засоби рівні або злочинець має перевагу;

Таким чином, тільки в другий ситуації виправдовується заподіяння шкоди

злочинцю. Однієї підстави «злочинець намагався переховатися недостатньо для

заподіяння шкоди». Ще одна особливість – дії, що заподіяли шкоду злочинцю,

будуть правомірні тільки у тому випадку, якщо вони мали своєю метою

затримати злочинця і доставити його органам влади. Якщо в процесі

затримання злочинця була заподіяна шкода третім особам, то такі дії

необхідно розглядати, як крайня необхідність, або по необережності. Саме ж

заподіяння шкоди не може бути необмеженим. Воно повинно відповідати

небезпеці посягання і обставинам затримання.

Мотив і мета затримання злочинця.

Встановлення мотиву має важливе кримінально-правове значення, тобто мотив є

частиною самої мети затримання злочинця. Деякі автори, зокрема Баулін Ю.

В., стверджують, що мотив визначає саму мету затримання злочинця, а

основною метою затримання є доставка особи, що скоїла суспільно небезпечний

вчинок до органів влади. Дані ствердження вказують на вузький підхід

авторів до даної тематики.

Мотив може різко відрізнятися від мети затримання. Наприклад, мотив

припинити суспільно небезпечну діяльність, а мета – повернути предмети

власності, відновити порушений громадський порядок. Звичайно мотив –

спонукання, які заохочуються мораллю, що відображає суспільно-життєву

позицію громадянина. Не можна виключати і особисту мотивацію – прагнення

показати свою силу, розрахунок на винагороду та інше.

Сама мета може носити і негативний характер, хоча самий мотив був

позитивний (самосуд).

Мета доставки злочинця органам влади – певно, має першорядне

значення, але не можна ставити питання про незаконність затримання за

відсутностю цієї мети. Виконання даної мети тісно пов'язано з принципами

кримінального права, зокрема, з принципами покарання. При недодержанні

даного принципу виносити вирок про незаконне затримання можна, тільки

вивчивши усі обставини та мотиваційну сферу особи, що здійснила дане

затримання. Наприклад, затримання з метою повернути викрадені предмети,

затримання особи, яка знаходиться в стані алкогольного сп'яніння з метою

припинити хуліганство, до його тверезості. На мій погляд, жорстку позицію

на виконання даної мети необхідно займати, коли затриманий скоїв тяжкий

злочин. тобто при недоставки такої особи до органів влади або

неповідомлення про злочин тягне кримінальну відповідальність.

Умови правомірності затримання:

1) злочин, у здійсненні якого підозрюється особа, карається позбавленням

волі;

1) затриманий суб'єкт, є належним з точки зору встановлених законом вимоги;

1) підстави затримання проводимого без попереднього винесення постанови

з'являються зненацька;

Деякі автори додають до цих умов – порушення кримінальної справи і діло

підслідне даному органу дізнання або слідчому. З цим не можна погодитись.

Затримання можна розбити на два види:

1) без попередньо винесеної постанови органу дізнання, слідства, прокурора

або визначення суду;

1) на підставі такої постанови або визначення суду;

Затримання першого виду проводиться до порушення кримінальної справи і може

здійснюватися увсіма співробітниками міліції і приватними особами. Це

затримання проходить наступні етапи:

А) фактичне затримання на місці (захоплення);

Б) доставка;

В) перевірка підстав затримання;

Г) складання протоколу затримання;

Д) збудження (відмова) кримінальної справи;

Е) повідомлення прокурора про затримання;

Затримання другого виду виробляється після порушення кримінальної

справи і проводиться особами, які мають право на проведення дізнання і

попереднього слідства.

Різниця між цими видами затримання полягає у тому, що перше

затримання ми здійснюємо зненацька, у другому випадку, ми уже при порушеній

кримінальній справі можемо винести постанову про затримання особи. Але це

затримання уже не буде раптовим, тобто фактично ми можемо затримати особу,

як до порушення кримінальної справи, так і після. Однак у цьому є

протиріччя. Справа у тому, що затримання носить процесуальний характер,

тобто у своєму роді є слідчою дією, а згідно діючому законодавству до

порушення кримінальної справи ми можемо проводити тільки огляд місця події.

Певну складність подає питання про можливість проведення затримання і

доставки у міліцію підозрюваного приватними особами.

І. Л. Петрухін пропонує, щоб уникнути помилкових та довільних

затримань на місці «громадянам слідувало б надати право затримання тільки у

випадках, коли скоюються небезпечні злочини, які караються не менше, ніж 5

роками позбавлення волі. 1 Але нажаль більшість громадян не орієнтуються де

небезпечний, а де не небезпечний злочин і тим більш не знають санкцій

статей кримінального кодексу.

Існує надто спірне питання про можливість затримання осіб наділених

правом дипломатичної недоторканості, а також народних депутатів україни і

місцевих Рад Народних Депутатів. На мій погляд, було б бажано зазначити у

Конституції та інших законодавчих актах, що депутат може бути затриманий

без згоди Верховної Ради україни або іншої належної Ради, якщо для цього є

законні підстави. У випадках раптових ситуацій, коли злочин скоєний і

очевидно, що злочинець переховувається або завадить встановленню істини,

якщо його негайно не затримати. В органу дізнання, слідства або прокуратури

часто немає часу, щоб одержувати згоду на затримання депутата. Інше діло,

що прокурор має право санкціонувати заключення під варту за умови, що

отримане винесене у встановленому законом порядку рішення Верховної Ради

про позбавлення затриманого особи депутатської недоторканості. Якщо таке

рішення не надійшло у орган дізнання протягом 72 годин з моменту

затримання, то тоді депутат повинен бути звільнений.

Затримання підозрюваного за кримінальною справою допустимо тільки

один раз. У противному випадку було б суцільне свавілля, тиск на психіку

підозрюваного з метою отримати зізнання. Не можна затримання повторювати у

випадках застосування різних підстав (спочатку був зловлений на гарячому,

після цього випущений, а після цього знову затриманий).

У нашому КПК не вирішено позитивно питання про можливість надання

права затримання підозрюваного приватними особами. Хоча і заборони на ці

дії немає. У певній мірі дане питання вирішено у кримінальному кодексі

України в ст. 15 Необхідна оборона. Таким чином, законодавець визнає

наявність права у громадян на затримання злочинця, але процедурна норма, що

дозволить напряму реалізовувати це законне право, буде відстунє.

Характеристика затримання.

Кримінальне затримання можна поділити на два види:

1) затримання без заподіяння шкоди (у цьому випадку ущемляється тільки

особиста свобода злочинця);

2) затримання з заподіянням фізичної шкоди (у даному випадку крім особистої

свободи порушується принцип недоторканості особи);

Характерною рисою є те, що саме затримання злочинця повинно бути

правомірним, якщо воно не правомірно, то і заподіяння шкоди у будь-якому

випадку буде неправомірним. І навпаки, неправомірність заподіяння шкоди не

тягне за собою неправомірності самого затримання.

Вимагає до собі уваги і те, що ознаки і підстави затримання необхідно

відбити у кримінальному законі. Це викликане тим, що принципи свобод

громадян та їхньої недоторканості є Конституційним Правом громадянина, і

охороняються кримінальним законом. У КПК перераховані підстави затримання,

але не передбачена відповідальність за незаконне затримання. Хоча саме

ненасильнецьке затримання і підпадає під ознаки незаконного позбавлення

волі (ст. 173 КК україни), але іменно кримінальний закон повинен визначати,

коли позбавлення особистої свободи є правомірним.

Спірним залишається питання, що стосується суб'єктів ст. 15 КК україни.

Справа у тому, що дана стаття передбачає загальний суб'єкт – потерпілі та

інші особи. У поняття «інші особи» включені службові особи, робітники

міліції. Тут то і криється протиріччя. Згідно закону затримання особи

право, а не обов'язок громадян. Робітники міліції та інші службові особи

зобов'язані виконати дії щодо затримання злочинця. Іншими словами, вони не

можуть утриматись від затримання. З точки зору юридичної форми затримання

злочинця можна підрозділити на:

1) здійснення права;

1) виконання правових обов'язків;

1) виконання службового боргу;

Одна юридична форма може переходити у іншу. Так, наприклад, право

громадянина на затримання злочинця для службової особи, перетворюється в

обов'язок в усіх тих випадках, коли скоюється порушення правоохороняємих

інтересів.

Правомірність здійснення громадянами дій, направлених на затримання

злочинця, заснована на нормах кримінального права. Дані дії громадян можна

охарактеризувати, як суспільно-корисні і бажані для суспільства вчинки. Ця

норма впливає на розвиток активності громадян у області боротьби зі

злочинністю.

З’ясувати правову природу даного виду дій, направлених на затримання

злочинця, неможливо не з'ясувавши, чи є вони самостійною обставиною, що

виключають громадську небезпеку і протиправність вчинку.

Згідно діючому українському кримінально-правовому законодавству

затримання злочинця розглядається як самостійний вид правомірної поведінки

громадян, наряду з необхідною обороною і крайньою необхідністю. Але правові

наслідки таких дій законодавець прирівняв до правових наслідків необхідної

оборони 1, тобто за такі дії кримінальна відповідальність не наступає, а

перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні прирівнюється до

перевищення меж необхідної оборони. (знайти ППВС України про затримання

злочинця і необхідної оборони).

Необхідно підкреслити той факт, що дії направлені на затримання злочинця,

є підставою, що виключають кримінальну відповідальність. Деякі плутають цю

підставу з підставою, що звільняють від кримінальної відповідальності (не

досягнення віку кримінальної відповідальності, відсутність одного з

елементів складу злочину, малозначимість злочину і т. і.). Це невірно,

тобто такі дії людини не тільки не є злочином, але і відрізняються від

злочину соціально політичним змістом та юридичною формою, носять суспільно

корисний характер.

Ю. В. Баулін розрізняє наступні групи підстав, що виключають кримінальну

відповідальність особи за зроблене:

1 група – об’єднує ситуації, здійснення особою злочину, з високим ступенем

громадської небезпеки, що за будь-якими причинами, не передбачене

кримінальним законом як злочин. А одного високого ступеню громадської

небезпеки вчинку не достатньо, щоб кваліфікувати його як злочин.

2 група – охоплює випадки, скоєння особою вчинку, формально кримінально

правової заборони, що підпадає під ознаки, але за своїм змісту воно або

позбавлене громадської небезпеки (аморальна провина), або ступінь

громадської небезпеки характерна адміністративному проступку (малозначні

вчинки).

3 група – сюди включаються вчинки, що хоча зовні і нагадують злочин, але

Страницы: 1, 2, 3